08 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/12935/24 пров. № А/857/3907/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року (головуючий суддя Сорока Ю.Ю. м. Луцьк) у справі №140/12935/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
07.11.2024 ОСОБА_1 (позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач) про визнання незаконною бездіяльність щодо ненадання відповіді на запит на інформацію та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надати рішення про перерахунок пенсії за заявою від 25.05.2023 року, яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги спеціалістами.
Позов обґрунтовує тим, що 20.09.2024 р. позивач надіслала відповідачу запит на інформацію рекомендованим поштовим відправленням №4500100007689. У запиті на інформацію позивач просила відповідача надати рішення про перерахунок пенсії за заявою від 25.05.2023 яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги спеціалістами відповідача.
25.09.2024 лист було вручено відповідачу, що підтверджується зворотним повідомленням та роздруківкою відстеження листа №4500100007689.
Станом на 02.11.2024 р. відповідь на запит на інформацію від відповідача на адресу позивача не надходила.
Вважаючи бездіяльність відповідача незаконною, позивач звернулась до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано незаконною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо ненадання відповіді ОСОБА_1 на запит на інформацію від 20.09.2024 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в перерахуванні пенсії та самим фактом прийняття чи неприйняття рішення відповідачем відсутній причинно-наслідковий зв'язок. Апелянт зазначає, що надіслала відповідачу запит на інформацію рекомендованим поштовим відправленням №4500100007689. 20.12.2024 року, як вказує апелянт, отримала рекомендованим листом №0600993586487 від відповідача відповідь на запит у вигляді копії листа від 16.06.2023 року №300/0304-9/33814, яке було проігноровано судом першої інстанції. У Зв'язку з зазначеним просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надати рішення про перерахунок пенсії за заявою від 25.05.2023 року, яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги спеціалістами.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
20.09.2024 року ОСОБА_1 надіслала Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області запит на інформацію рекомендованим поштовим відправленням №4500100007689. У запиті на інформацію позивач просила відповідача надати рішення про перерахунок пенсії за заявою від 25.05.2023 р., яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги спеціалістами відповідача.
25.09.2024 р. лист було вручено відповідачу, що підтверджується зворотним повідомленням та роздруківкою відстеження листа №4500100007689.
Станом на 02.11.2024 р. належних та допустимих доказів вручення/направлення відповіді на запит на інформацію від відповідача на адресу позивача не надходила.
Вважаючи бездіяльність відповідача незаконною, позивач звернувся до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року № 2939-VI (Закон № 2939).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2939 метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Стаття 3 Закону № 2939 визначає гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Так, право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939 одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно з ст. 12 Закону № 2939 суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Частиною 1 ст. 13 Закону № 2939 встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Статтею 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені обов'язки розпорядників інформації, розпорядники інформації зобов'язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до ст. 20 Закону №2939 розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Як встановлено судом першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області листом від 27.09.2024 року за №0200-0202-8/101025 направило за належністю для розгляду інформаційний запит ОСОБА_1 Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області та позивачу, який надійшов до Головного управління 25.09.2024 року за вх.581/11, оскільки заявниця перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та за результатами заяви від 25.05.2023 року рішення не приймалося.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вказаною бездіяльністю відповідачем фактично не надано відповідь позивачу на запит на інформацію від 20.09.2024.
Щодо покликання апелянта щодо вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області видати рішення про перерахунок пенсії ОСОБА_1 за заявою від 25.05.2023, яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги спеціалістами колегія суддів зазначає таке.
Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналізуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає, що:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
З матеріалів справи вбачається що рішенням від 19.06.2023 №907550149046 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції зауважує, що вимога позивача щодо надання рішення про перерахунок пенсії за заявою від 25.05.2023 року заявлені позивачем до Головного управління Пенсійного у Вінницькій області, проте за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області вирішувало подану заяву з документами, та приймало рішення про перерахунок пенсії позивача.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстави для задоволення позову в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надати рішення про перерахунок пенсії за заявою від 25.05.2023 року, яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги спеціалістами відсутні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року у справі №140/12935/24- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний