Іменем України
09 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/290/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
11 лютого 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління ДПС у Луганській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Луганській області), в якій позивач просить
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27 листопада 2020 року № Ф-142У на загальну суму 46559, 52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувану вимогу не отримувала, а дізналася про неї в серпні 2024 року коли на її кошти на банківських рахунках у банках України було накладено арешт у виконавчому провадженні № 65260901 від 23.04.2021 року. Відповіддю ГУ ДПС в Луганській області від 25.12.2024 року позивача повідомлено, що вимога ГУ ДПС в Луганській області № Ф-142У від 27.11.2020 року залишилася на окупованій території Луганської області, тобто цю вимогу втрачено. З вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач не погоджується, та вважає її протиправною, винесеною з порушенням норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки у спірні періоди за вимогою позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, хоча при цьому працювала, тобто була найманим працівником та роботодавець сплачував за мене єдиний внесок. Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Вказані обставини стали підставою звернення до суду.
Ухвалою суду від 07 березня 2025 року відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який діяв в редакції на час спірних правовідносин, законодавець чітко визначив, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе, як фізичні особи - підприємці. Сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником, сплачує роботодавець. Вказав, що на підставі даних інтегрованої картки платника єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 в якій обліковувався борг з єдиного внеску станом на 27 листопада 2020 року у сумі 46559, 52 грн. Головним управлінням ДПС у Луганській області була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-142У, яка була направлена до виконавчої служби. Згідно з даними ІКС ДПС АІС «Податковий блок» вимога про сплату боргу (недоїмки) від 27.11.2020 № Ф-142У надіслана на адресу: АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення та вважається врученою, але поштою не доставлена імовірно у зв'язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено.
ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) з 28.03.2003 по 18.11.2021 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець в Головному управлінні ДПС у Луганській області (м. Лисичанськ), з 01.01.2012 по 18.11.2021 застосовувала загальну систему оподаткування, обліку та звітності. Стан платника податків 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті).
Станом на 18.03.2025 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 48759,52 грн., з яких недоїмка в сумі 10970,78 грн., передана з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області станом на 01.10.2013 року.
За даними інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» з 01.10.2013 року ОСОБА_1 єдиний внесок не сплачувала, звітність не надавала.
На підставі даних інтегрованої картки платника єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 в якій обліковувався борг з єдиного внеску станом на 27 листопада 2020 року у сумі 46559, 52 грн. Головним управлінням ДПС у Луганській області була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-142У, яка була направлена до виконавчої служби.
Як зазначив відповідач у відзиві, згідно з даними ІКС ДПС АІС «Податковий блок» вимога про сплату боргу (недоїмки) від 27.11.2020 № Ф-142У надіслана на адресу: АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення та вважається врученою, але поштою не доставлена імовірно у зв'язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення.
Доказів вручення цієї вимоги позивачці відповідачем не надано.
23.04.2021 начальником Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Колган Ю.С. відкрито виконавче провадження № 65260901 з виконання вимоги № Ф-142У, виданої 27.11.2020 ГУ ДПС у Луганській області, про стягнення боргу з ОСОБА_2 у сумі 46559,52 грн на користь держави.
18.01.2022 начальником Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Колган Ю.С. винесено постанову ВП №65260901 про арешт коштів боржника.
03.12.2024 позивачем направлена заява до ГУ ДПС в Луганській області, якою просила надати примірник (або належним чином посвідчену копію на крайній випадок) Вимоги ГУ ДПС в Луганській області № Ф-142У від 27.11.2020 року.
Відповіддю ГУ ДПС в Луганській області від 25.12.2024 року повідомлено, що Вимога ГУ ДПС в Луганській області № Ф-142У від 27.11.2020 року залишилася на окупованій території Луганської області.
03.01.2025 позивачем направлена до ДПС України скарга на спірну Вимогу.
Рішенням ДПС України від 30.01.2025 про розгляд скарги відмовлено у скасуванні оскаржуваної Вимоги.
Згідно з відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб ОСОБА_1 01.04.2003 прийнято на роботу за сумісництвом, 31.12.2003 звільнено з роботи за сумісництвом, 01.01.2004 прийнято на роботу (основне місце роботи), 01.04.2007 початок догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, 01.07.2008 завершено догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, 31.12.2009 звільнено з роботи (основне місце роботи), 01.04.2018 прийнято на роботу (основне місце роботи), тобто була найманим працівником.
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу, ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у період з квітня 2003 року по грудень 2021 року наявні відомості про сплату страхованих внесків.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Закон № 2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
За приписами пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).
Частиною третьою статті 20 Закону № 2464 визначено, що податковим органам з метою перевірки правильності нарахування, обчислення, повноти і своєчасності сплати єдиного внеску надається доступ до персоніфікованих відомостей про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Частиною першою статті 25 Закону № 2464 встановлено, що рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Згідно частини другої статті 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону № 2464 податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з пунктом 42.3 статті 42 Податкового кодексу України якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.
Пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Пунктом 45.1 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі Інструкція № 449) визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.
За приписами підпункту 1 пункту 1 Розділу ІІ Інструкції № 449 платниками єдиного внеску є: фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Пунктом 1 Розділу VI Інструкції№ 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
За приписами пункту 2 Розділу VI Інструкції№ 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Пунктом 3 Розділу VI Інструкції№ 449 встановлено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Пунктом 4 Розділу VI Інструкції№ 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера Ю (вимога до юридичної особи) або Ф (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера У (узгоджена вимога).
В третій частині літера У (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання: платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Приписами пункту 5 Розділу VI Інструкції№ 449 передбачено, що орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):
надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі виникнення у позивача боргу зі сплати єдиного внеску, податковий орган надсилає такому боржнику за податковою адресою вимогу про сплату боргу, яка вважається узгодженою (у даному випадку) через повернення за закінченням терміну зберігання.
Матеріалами справи не підтверджено факт надіслання спірної вимоги на податкову адресу позивача.
З 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, якщо протягом 2013-2021 років вона була найманим працівником та роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано не було.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 у справа № 480/4656/18, від 04.11.2021 у справі № 140/3209/19, від 18.02.2022 у справі № 420/4911/20.
Матеріалами справи підтверджено факт нарахування відповідачем заборгованості з єдиного внеску в період роботи позивачки, як найманого працівника, за яку роботодавцем сплачувався збір в повному обсязі.
На переконання суду, у даному випадку, сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача досягнута за рахунок його сплати роботодавцем.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено, докази отримання таких в матеріалах справи відсутні, відповідачем під час розгляду справи не надані.
У свою чергу, представником відповідача до суду не надано будь - яких пояснень або належних та достатніх доказів того, що позивач здійснював у період, за який нараховано суму боргу, підприємницьку діяльність та отримував дохід від такої діяльності.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Суд зауважує, що в матеріалах справи наявні відомості про сплату за позивача роботодавцем єдиного внеску в повному обсязі.
Отже, відповідачем за період роботи позивачки та сплати за неї роботодавцем єдиного внеску, протиправно нараховано зобов'язання зі сплати єдиного внеску.
З урахуванням встановлених обставин справи, вищенаведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду, беручи до уваги повноваження суду, визначені у статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-142У від 27.11.2020 на суму 46559,52 гривень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частинами першою - третьою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн за подання позовної заяви.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 992,40 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Луганській області (ідентифікаційний код 44082150, місцезнаходження: вул. Енергетиків, 72, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93401) про визнання протиправною та скасування вимогу про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 27.11.2020 № Ф-142У, винесену у відношенні ОСОБА_1 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 46559,52 грн (сорок шість тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 52 коп).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Тихонов