07 травня 2025 року Київ справа №320/9475/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» до Міністерства юстиції України та Міністра юстиції України Малюськи Дениса Леонтійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Координаційний центр з надання правової допомоги, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» до Міністерства юстиції України та Міністра юстиції України Малюськи Дениса Леонтійовича, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльності Міністра юстиції України Малюськи Дениса Леонтійовича, яка полягає у не прийнятті рішення про оголошення конкурсу щодо обрання членів Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги;
- зобов'язати Міністра юстиції України Малюську Дениса Леонтійовича прийняти рішення про оголошення конкурсу щодо обрання членів Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги;
- визнати протиправною бездіяльність Міністра юстиції України Малюськи Дениса Леонтійовича, яка полягає у не створенні комісії щодо обрання членів Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги та не затвердженні її складу;
- зобов'язати Міністра юстиції України Малюську Дениса Леонтійовича створити комісію щодо обрання членів Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги та не затвердити її склад;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у не затвердженні складу Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги за результатами конкурсу щодо обрання членів Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги;
- зобов'язати Міністерство юстиції України затвердити склад Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги за результатами конкурсу щодо обрання членів Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2023 адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Координаційний центр з надання правової допомоги.
Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю бездіяльності відповідачів, та зазначає, що результати діяльності Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги (далі - Наглядова рада) безпосередньо впливають на права адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу на підставі укладених контрактів або договорів з центрами з надання безоплатної правової допомоги (далі - БПД) та гарантії адвокатської діяльності, закріплених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог Міністерство юстиції України, у наданому суду відзиві, наголошує, що у межах спірних правовідносин відповідач діяв правомірно, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Такі доводи заперечені позивачем у відповіді на відзив.
Міністерством юстиції України подано заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2020 на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та веб-сайті Координаційного центру з надання правової допомоги було розміщено оголошення про обрання 9 членів Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги (далі - Наглядова рада) відповідно до Наказу Мін'юсту від 24.12.2019 № 4192/5.
17.03.2020 за результатами проведеного конкурсу Наказом Міністерства юстиції України №662/7 затверджено склад Наглядової ради. Відповідне оголошення було опубліковано на офіційному веб-сайті Мін'юсту, у якому також зазначено, що всього до Наглядової ради увійшло 9 представників, строк повноважень членів Наглядової ради не може перевищувати п'яти років із урахуванням процедури оновлення її складу.
Як зазначає позивач, у жовтні 2022 року шість з дев'яти членів Наглядової ради склали свої повноваження на підставі заяв за власним бажанням, в тому числі Голова ради. При цьому відповідачі не вчиняють зазначених дій, спрямованих на проведення конкурсу, обрання, оновлення та затвердження складу Наглядової ради, що позивач вважає протиправним, та що стало підставою його звернення до суд з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави(ч.2. статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до ч. 3 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звернутися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суду України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який : а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, реалізуючи передбачене статтею 55 Основного Закону право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.
Водночас, суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною, відтак, суд повинен встановити, серед іншого, в чому полягає порушення прав особи, яка подає апеляційну скаргу, оскаржуваним судовим рішенням.
Виходячи із системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи, зазначене в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідачів. При цьому необхідно зазначити, що обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
Так, позивач в адміністративному позові зазначає, що результати діяльності Наглядової ради безпосередньо впливають на права адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу на підставі укладених контрактів або договорів з центрами з надання БПД, та гарантії адвокатської діяльності, закріплені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Адвокати є заінтересованими особами в питаннях формування та належної роботи Наглядової ради Координаційного центру з надання правової допомоги на постійній основі. Така заінтересованість має об'єктивну основу та правовий характер, оскільки низка завдань безпосередньо стосується та має вплив на діяльності адвокатів в сфері безоплатної правової допомоги, а саме це розроблення та подання на затвердження Мін'юсту стандартів якості надання безоплатної правової допомоги; формування і ведення у встановленому порядку Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу; організація підвищення кваліфікації адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.
Оцінюючи такі доводи позивача, суд звертає увагу на те, що позивачем у даній справі є саме Національна асоціація адвокатів України, як сторона адміністративного процесу, а не окремі адвокати. При цьому, з матеріалів позовної заяви не вбачається, що звернення до суду ініційовано в інтересах конкретного адвоката, інтереси якого могли бути порушені оскаржуваною бездіяльністю.
Так, згідно статуту позивача, Національна асоціація адвокатів України є всеукраїнською недержавною некомерційною неприбутковою професійною організацією, яка об'єднує всіх адвокатів України з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування, створена на засадах професійної належності для сприяння розвитку та зміцнення інституту адвокатури в Україні, підвищення рівня правової допомоги, що надається адвокатами, ролі та авторитету адвокатури в суспільстві, захисту прав і законних інтересів членів Організації.
У свою чергу, основними напрямками діяльності Національної асоціації адвокатів України є:
- представлення адвокатури України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об'єднаннями та міжнародними організаціями, делегує представників до органів державної влади;
- захист професійних прав адвокатів та забезпечення гарантій адвокатської діяльності;
- забезпечення доступу та відкритості інформації стосовно адвокатів України.
Тобто, за своєю суттю, заявлення вимог до відповідачів не є реалізацією Національної асоціації адвокатів України своїх повноважень щодо захисту прав адвокатів України, а тому здійснено всупереч положенням чинного законодавства.
Виходячи з наведеного та аналізу статуту позивача, суд доходить висновку, що питання щодо прийняття рішення про оголошення конкурсу на обрання членів Наглядової ради Координаційного центру, утворення комісії та призначення членів Наглядової ради Координаційного центру на посади за результатами такого конкурсу прямо та безпосередньо не застосовуються до позивача та не порушують питання діяльності Національної асоціації адвокатів України та реалізацію адвокатами України права на надання правової допомоги.
Вказане не дає можливості визнати наявними обставини існування будь-яких спільних правовідносин між позивачем та відповідачами у контексті спірних правовідносин, а відповідно й наявність обставин порушення відповідачами прав, свобод чи законних інтересів позивача.
Відповідного до Рішення Конституційного Суду від 01 грудня 2014 року у справі № 1-10/2004 визначено розуміння законного інтересу та встановлено, що законний інтерес відбиває легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правого регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним благом.
Враховуючи зазначене розуміння правової категорії законного інтересу, та зважаючи на наведені вище приписи процесуального законодавства в частині можливості його захисту в порядку адміністративного судочинства, суд вважає, що обґрунтованою підставою для звернення до суду із позовними вимогами, які заявляються позвиачем, міг би бути порушений законний інтерес фізичної або юридичної особи, громадської організації, в межах відповідних правовідносин.
Проте оскільки, як вже зазначалось, позивачем не було надано до суду доказів існування будь-яких правовідносин між ним та відповідачами у сфері реалізації ними наданих законом повноважень, як і доказів порушення його законних інтересів діями або бездіяльністю відповідачіва, у суду відсутні правові підстави для розгляду по суті заявлених позовних вимог, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Водночас, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.02.2022 у справі № 826/9148/16, від 05.03.2020 у справі № 826/12535/17, від 21.02.2021 у справі №233/3516/18-ц, в яких суд дійшов висновку про те, що відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.