07 травня 2025 року
м. Київ
справа № 761/24719/20
провадження № 61-3838св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді
Сіромашенко Н. В. від 06 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Верланова С. М., Соколової В. В.,
від 26 лютого 2025 року, і ухвалив таку постанову.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про дискримінацію.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 17 жовтня 2001 року він звернувся до Київського міського голови з клопотанням про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку. 15 січня
2002 року Київська міська рада відповідно до існуючого порядку надала доручення погоджувальним службам міста розглянути порушене клопотання.
3. Протягом 2002-2003 років позивач збирав необхідні погодження, після отримання позитивних висновків Головне управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради надало доручення на складання проєкту відведення земельної ділянки № А-1222 від 17 серпня 2003 року
КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі».
4. Позивач вказував, що приблизно через два місяці після цього Головне управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради загубило кадастрову справу А-1222 щодо відведення йому земельної ділянки, що на довгий час унеможливило розроблення проєкту землеустрою. Вказував, що вищевказану справу Департамент земельних ресурсів не міг знайти приблизно три роки до того моменту, як Шевченківським районним судом міста Києва у справі № 2-1691/2006 витребувано матеріали кадастрової справи А-1222, які згодом знайшлися. Як пізніше стало відомо позивачу, 19 червня 2003 року до Київради звернулося незареєстроване на той момент ТОВ «Альянс-Буд» з клопотанням про отримання в оренду на 25 років земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:107:0015, після чого Департаментом земельних ресурсів КМДА зареєстрований договір оренди № 91-6-00227 від 16 березня 2004 року. Проєкт землеустрою не був погоджений жодним органом відповідно до вимог законодавства.
5. 04 жовтня 2007 року Подільським районним судом міста Києва прийнято постанову у справі № 2-а-196/07 (ЄДРСР № 62877454), якою визнано протиправним та скасовано пункт 8 рішення Київради № 316/1191 від 23 грудня 2003 року. Судом встановлено, що Київрада порушила права позивача, надавши необґрунтовану перевагу ТОВ «Альянс-Буд». Також суд зобов'язав Київраду винести рішення за клопотанням позивача від 17 жовтня 2001 року. Постанова набрала чинності 04 листопада 2007 року, є чинною та до теперішнього часу не виконана.
6. 23 вересня 2008 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 2-2567/08 (ЄДРСР № 77361665) договір оренди припинено та зобов'язано Київраду передати позивачу земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Рішення суду набрало законної сили 23 жовтня 2008 року.
7. Вказував, що 27 листопада 2008 року замість виконання рішення суду у справі № 2-2567/08 та постанови виконавчої служби про добровільне виконання судового рішення, Київська міська рада прийняла рішення № 755/755, яким повторно передала ділянку по АДРЕСА_1 у складі ще більшої земельної ділянки загальною площею 4,09 га ТОВ «Альянс-Буд».
8. 11 грудня 2008 року Київська міська рада прийняла рішення № 789/789, яким відмовила йому у наданні дозволу на розробку проєкту відведення ділянки. Це рішення Київради визнано протиправним та скасовано постановою Подільського районного суду м. Києва у справі № 2-а-427/09 від 12 червня
2009 року.
9. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 вересня 2009 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі 2-2567/08 скасовано.
10. У 2011 році позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання відмови Київської міської ради щодо передачі йому земельної ділянки по АДРЕСА_1 протиправною. 25 листопада 2011 року Окружний адміністративний суд м. Києва прийняв постанову у справі № 2а-10264/11/2670, якою задовольнив частково позов, визнавши бездіяльність Київради щодо не розгляду заяви позивача від 17 жовтня 2001 року протиправною та повторно зобов'язав Київраду прийняти рішення по цій заяві. Постанова набрала чинності 22 березня 2012 року, є чинною і відповідачами не виконана.
11. У 2013 році Департамент земельних ресурсів підготував, на думку позивача, протиправний проєкт, а Київрада прийняла рішення в інтересах
ТОВ «Альянс-Буд» № 249/9306 від 18 жовтня 2013 року про відмову у наданні позивачу дозволу на проєктування. Вказане рішення постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/8803/13-а, яка набрала чинності 12 листопада 2013 року, визнано протиправним і скасовано.
12. У 2014 році позивач звернувся до Київради з клопотанням, на що отримав відповідь через Департамент земельних ресурсів № 0570291-08/Д-1002-2608
від 19 червня 2014 року про необхідність приведення його проєкту землеустрою у відповідність до норм чинного законодавства та його погодження.
13. Оновлений проєкт землеустрою відповдіно до статті 186-1 Земельного кодексу України погоджений Департаментом містобудування та архітектури КМДА та Департаментом культури КМДА, але Держгеокадастр відмовив в погодженні, мотивуючи відмову існуванням договору оренди між Київрадою і
ТОВ «Альянс-Буд».
14. Позивач вказував, що декілька разів звертався до Київради з клопотанням про розірвання спірного договору оренди як такого, що не відповідає законодавству, оскільки не створює і не може створити права на землю для
ТОВ «Альянс-Буд», перешкоджає позивачу у погодженні проєкту землеустрою, але всі звернення по суті залишилися без розгляду.
15. 31 жовтня 2019 року Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням у справі № 640/308/19 визнав дії Київради щодо розгляду його клопотання про розірвання договору оренди між Київрадою і ТОВ «Альянс-Буд» протиправними та зобов'язав Київську міську раду розглянути клопотання з урахуванням позиції суду. Рішення набрало чинності 24 січня 2020 року, проте не виконано.
16. Зазначав, що після ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 640/308/19 рішення від 31 жовтня 2019 року Департаментом земельних ресурсів підготовлено проєкт рішення Київради про розірвання договору оренди з ТОВ «Альянс-Буд».
17. Позивач стверджував, що відповідачі чинять йому перешкоди та передбачили останнім проєктом віднесення спірної земельної ділянки по
АДРЕСА_1 до озеленених територій загального користування.
18. Наведені дії відповідачів, на думку позивача, свідчать про упереджене ставлення до останнього та є прямою дискримінацією, оскільки протягом тривалого часу позивач позбавлений можливості отримати земельну ділянку.
19. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити: визнати сукупність рішень, дій та бездіяльності Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), пов'язаних з реалізацією ним законного інтересу щодо отримання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 , дискримінацією з боку Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по відношенню до нього; зобов'язати Київську міську раду, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити необхідні позитивні дії для поновлення порушеного ними його законного інтересу щодо отримання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
20. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 вересня
2024 року у задоволенні позову відмовлено.
21. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щона одну й ту саму земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , фактично претендують дві особи, одна фізична позивач ОСОБА_1 - хоче отримати її у власність, інша юридична - ТОВ «Альянс-буд» має намір отримати в оренду цю ж саму земельну ділянку, у зв'язку з чим обидва звернулися до органу місцевого самоврядування з відповідними заявами щодо передачі її у власність (користування), надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою, укладення договору оренди тощо. Земельна ділянка знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва. Позивачем не доведено факту вчинення дискримінації за певної персональною ознакою з боку відповідачів, а тому у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
22. Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року - без змін.
23. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено у цій справі сукупності фактичних даних, які підтверджують дискримінаційне поводження з ним за певною ознакою. Сам по собі факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки не підтверджує виникнення у такої особи обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність (оренду тощо) земельної ділянки, на яку вона претендувала, іншій особі. Вирішення питання про передачу іншій особі земельної ділянки має здійснюватися з дотриманням принципів добросовісності та розумності. Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Невиконання рішення суду не може свідчити про дискримінацію, і позивач не позбавлений права звернутися до суду в рамках здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, які набули законної сили.
Узагальнені доводи касаційної скарги
24. 25 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
25. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема чи підпадає неналежність до влади (відсутність владного статусу) під визначення «інші ознаки» статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також абзацу першого статті 24 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів. Крім того, зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
26. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що позов поданий у зв'язку з тим, що відповідачі систематично, багато років надають незаконні привілеї ТОВ «Альянс-буд», яке пов'язано з представниками київської влади, і в той же час створюють для нього штучні перешкоди в реалізації законного інтересу. На думку позивача, причиною цієї різниці у ставленні є належність/неналежність до влади (наявність або відсутність владного статусу) і таке різне ставлення до осіб він вважає дискримінаційним.
27. Заявник зазначає, що одним з принципів заборони дискримінації, на яких ґрунтується законодавства України, є принцип забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб. Однією з таких можливостей є набуття права на землю із земель державної та комунальної власності відповідно до статті 116 ЗК України. В силу обмеженості земельних ресурсів законодавство не гарантує отримання земельної ділянки кожній особі, але це тільки підсилює важливість забезпечення рівних та справедливих умов для реалізації можливостей, наданих Законом.
28. Позивач зауважує, що відповідачі не надали будь-якого об'єктивного й розумного обґрунтування надання переваги ТОВ «Альянс-буд» при наданні спірної земельної ділянки, яка Генеральним планом м. Києва віднесена до садибної забудови. Ця відсутність обґрунтування й була причиною скасування Подільським районним судом міста Києва у справі № 2-а-196/17 пункту 8 рішення Київради № 316/1191 від 23 грудня 2003 року про передачу ділянки в оренду ТОВ «Альянс-буд».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
29. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/24719/20, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
30. Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами
Відзиви на касаційну скаргу не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31. Постановою Подільського районного суду міста Києва від 04 жовтня
2007 року в справі № 2-А-196/07 визнано протиправним та скасовано пункт 8 рішення 6-ої сесії 24-го скликання Київської міської ради за № 316/1191 від 23 грудня 2003 року «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею». Зобов'язано Київську міську раду прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 17 жовтня 2001 року, яка надійшла на розгляд до Київського міського голови 23 жовтня 2001 року.
32. Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Черноволова В. А. від 05 листопада 2008 року відкрито виконавче провадження ВП № 9820107 з виконання виконавчого листа № 2-2567/2008 від 27 жовтня 2008 року, виданого Шевченківським районним судом міста Києва про зобов'язання Київської міської раду передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,10 га по
АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
33. Постановою Подільського районного суду міста Києва від 12 червня
2009 року у справі № 2-А-427-09 визнано протиправним та скасовано рішення ІІ сесії VI скликання Київської міської ради № 789/789 від 11 грудня 2008 року «Про розгляд заяви громадянина ОСОБА_1 17 жовтня 2001 року».
34. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2011 року у справі № 2а-10264/11/2670 визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо не розгляду заяви громадянина ОСОБА_1
від 17 жовтня 2001 року про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки у власність (в оренду) для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Зобов'язано Київську міську раду прийняти рішення за заявою ОСОБА_1
від 17 жовтня 2001 року, що надійшла на розгляд до Київського міського голови 23 жовтня 2001 року відповідно до діючого законодавства.
35. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2013 року у справі № 826/8803/13-а визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року № 249/9306 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ».
36. Згідно з листом Департаменту земельних ресурсів № 0570291-08/Д-1002-2608 від 19 червня 2014 року, для вирішення питання набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку необхідно вирішувати приведення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (справа А-1222) у відповідність до норм чинного законодавства. Зазначено, що у разі надходження в установленому чинним законодавством порядку погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Департамент своєчасно забезпечить його опрацювання в межах покладених функцій.
37. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року у справі № 640/308/19 визнано дії Київської міської ради щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 № 08/Д-4762 від 18 жовтня 2018 року протиправним. Зобов'язано Київську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 № 08/Д-4762 від 18 жовтня 2018 року та надати відповідь з урахуванням всіх обставин та висновків суду, викладених у рішенні суду.
Позиція Верховного Суду
38. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
39. Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
40. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
41. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
42. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
43. Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
44. Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
45. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина шоста статті 186-1 ЗК України).
46. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджував, що Київська міська радавчиняє дії, які свідчать про упереджене ставлення до останнього та є прямою дискримінацією, оскільки протягом тривалого часу він позбавлений можливості отримати у власність земельну ділянку.
47. Відповдіно до пунктів 2, 3 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
48. Непряма дискримінація - це ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
49. Європейський суд з прав людини підкреслює, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства»).
50. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (пункти 48, 49 рішення у справі «Пічкур проти України»
від 07 листопада 2013 року).
51. Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовував і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня
2004 року № 14-рп/2004).
52. Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
53. За приписами статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом.
54. Тобто особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою, зокрема до суду.
55. Позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце.
56. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2018 року в справі № 800/191/17 зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з'ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об'єктивні, обґрунтовані підстави.
57. У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
58. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
59. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
60. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивач не довів вчинення відповідачами дискримінаційних дій відносно донього.
61. Судами не встановлено ознак, за яких здійснювалася б дискримінація позивача у процедурі передачі у власність чи користування земельної ділянки. Такі висновки відповідають частині першій статті 24 Конституції України і статті 14 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини у справах про дискримінацію.
62. Позивач вказує на застосування щодо нього дискримінації шляхом ненадання йому земельної ділянки органами місцевого самоврядування, а надання земельної ділянки іншій особі.
63. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
64. У цій справі позивачем не доведено, що ненадання йому земельної ділянки є наслідком вчинення дискримінаційних дій. Водночас, між позивачем та відповідача існує тривалий спір щодо отримання ним у власність земельної ділянки. Позивач захищав свої права у різних судових процесах, про свідчать судові рішення у справах № 2-А-196/07, №2-А-427-09, № 2а-10264/11/2670, № 826/8803/13-а, №640/308/19, які наведені у цій справі.
65. Позивач вказував, що судові рішення не виконуються та ігноруються відповідачами, що перешкоджає йому в отриманні у власність земельної ділянки.
66. Слід зазначити, що відповідальність за невиконання судового рішення передбачена положеннями статті 382 КК України.
67. Відповідно до статті 447 ЦК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
68. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
69. Стягувач може звернутися до суду із заявою про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.
70. ЦПК України та КАС України визначено способи захисту прав стягувача у разі неналежного виконання судового рішення як боржником, так і виконавцем, здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.
71. Встановлені у цій справі обставини не свідчатьпро дискримінацію зі сторони відповідачів щодо позивача у розумінні положень Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», але дії органів місцевого самоврядування можуть бути предметом оцінки у порядку здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.
72. Акт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
73. З огляду на вказане вище слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність в діях відповідачів ознак саме дискримінації.
74. Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справа № 2240/2962/18 (провадження № К/9901/11772/19),
22 листопада 2023 року у справі № 444/3482/18 (провадження № 61-8142св23).
75. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
76. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову.
77. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права. Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
78. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
79. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 вересня
2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович