07 травня 2025 року
м. Київ
справа № 756/16263/21
провадження № 61-16295 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ільїн Олександр Павлович, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя.
Позовна заява обґрунтована тим, що з листопада 2009 року вони з ОСОБА_3 почали проживати разом однією сім'єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить його матері. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась спільна дочка - ОСОБА_4 .
За час спільного проживання ними, як подружжям, за спільні кошти у серпні 2013 року була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_2 , вартістю 687 398 грн, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_3 . За спільні кошти подружжя у вказаній квартирі були проведені ремонтні роботи.
Вказував, що вони з відповідачкою заснували спільний бізнес, від якого отримували прибуток, зокрема у грудні 2013 року було засновано ТОВ «Сків-Сервіс», а у листопаді 2015 року - ТОВ «ОВК Систем».
Зазначав, що сімейні відносини між ним та ОСОБА_3 були припинені у вересні 2019 року.
Вважав, що набуте ними за час спільного проживання майно належить їм на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу порівно на підставі статей 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- встановити факт його проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, з ОСОБА_3 у період з 01 вересня 2009 року по 01 вересня 2019 року;
- визнати сумісною власністю подружжя трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 72, 2 кв. м, житловою площею 48, 6 кв. м, реєстраційний об'єкт нерухомого майна 137967980000;
- у порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 72, 2 кв. м, житловою площею 48, 6 кв. м, реєстраційний об'єкт нерухомого майна 137967980000, а також стягнути з ОСОБА_3 понесені судові витрати по справі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 вересня 2009 року по 01 вересня 2019 року.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 72, 2 кв. м, житлово площею 48, 6 кв. м, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 137967980000.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено факт спільного сумісного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу у період з 01 вересня 2009 року по 01 вересня 2019 року, як показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , так і письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема фотокартками спільного дозвілля. При цьому суд відхилив доводи відповідачки про те, що вони проживали з позивачем у квартирі його матері як сусіди, а не як одна сім'я, оскільки в період спільного проживання у сторін народилася дитина.
Задовольняючи позовну вимогу щодо визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 , суди виходили із того, що спірне майно було придбане сторонами у період проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу. При цьому, ОСОБА_3 не спростовано презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, у той час як тягар спростування цієї цивільно-правової презумпції покладається саме на неї.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , суди виходили з того, що на час розгляду справи власником спірного нерухомого майна є інша особа, якій це майно було відчужено ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 17 серпня 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 грудня 2024 року засобами поштового зв'язку представник ОСОБА_3 - адвокат Ільїн О. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, в якій просив суд скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 756/16263/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У лютому 2025 року матеріали цивільної справи № 756/16263/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Ільїна О. П. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим відповідачкою доказам.
Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про доведення ОСОБА_1 факту спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу у період з 01 вересня 2009 року по 01 вересня 2019 року . Зазначає, що відповідачка проживала у квартирі матері позивача виключно як знайома, а виникнення згодом романтичних відносин між ними та народження дитини не призвело до виникнення у них спільного бюджету та спільних взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Судами не встановлено обов'язкових складових проживання сторін однією сім'єю, як чоловіка та жінки, зокрема наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Крім того, заявник не погоджується з висновками судів в частині визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вказане нерухоме майно належало ОСОБА_3 на праві приватної власності, придбане нею за власні грошові кошти, зокрема отримані від продажу квартири у м. Ульяновка Кіровоградської області.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З вересня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разому квартирі АДРЕСА_1 , яка належить матері позивача - ОСОБА_7 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільну дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
21 серпня 2013 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 3105. Вартість квартири становить 687 398 грн (а. с. 49-50, т. 1).
19 грудня 2013 року засноване ТОВ «Сків-Сервіс», засновником та директором якого є ОСОБА_3
20 листопада 2015 року засновано ТОВ «ОВК Систем», засновником якого є ОСОБА_3 , а директором - ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_5 в суді першої інстанції пояснив, що зі сторонами перебував у дружніх стосунках, часто бував у них дома, приходив на сімейні свята і був обізнаний, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають разом, у них народилася донька і вони разом купили квартиру, в якій робили ремонт, а він, маючи фах електрика, допомагав їм з ремонтом, налагоджував техніку. Зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом з 2009 року по 2019 рік.
Свідок ОСОБА_6 надав аналогічні пояснення.
Свідок ОСОБА_7 , матір позивача, суду пояснила, що з осені 2009 року її син ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_3 у належній їй квартирі АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна донька ОСОБА_9 . У серпні 2013 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 купили квартиру АДРЕСА_2 , зробили в ній ремонт і у 2014 році переїхали на постійне місце проживання у вказану квартиру. Зазначала, що часто приїздила до них у гості та надавала кошти на придбання меблів для кухні та інших кімнат. У вересні 2019 року ОСОБА_1 повернувся проживати до її квартири, оскільки ОСОБА_3 стала проживати з іншим чоловіком.
Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва від 22 вересня 2021 року, ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_4 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 18, т. 1).
ОСОБА_3 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 з 14 грудня 2013 року, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 17 січня 2022 року (а. с. 113, т. 1).
13 серпня 2022 року ОСОБА_10 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 та змінила прізвище на « ОСОБА_12 » (а. с. 154, т. 1).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Ільїна О. П., витребувано у приватного нотаріуса Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .
Із копії архівного примірника договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , посвідченого 15 грудня 2012 року приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кондратюком В. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1773, встановлено що продаж вказаної квартири здійснено ОСОБА_3 за 72 000 грн (а. с. 45-46, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Ільїна О. П. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Щодо встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу
Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім'ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов'язків.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.
Вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю позивач заявив з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.
Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) викладено правовий висновок про те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Ураховуючи наведене, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільного побуту; взаємних прав та обов'язків (статті 3, 74 СК України).
При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.
Для визнання осіб такими, що проживають однією сім'єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанову Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставинами справи, встановленими судами попередніх інстанцій, на підставі наданих сторонами доказів у їх сукупності, підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період з 01 вересня 2009 року по 01 вересня 2019 року, оскільки впродовж указаного періоду сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки.
Суди попередніх інстанції, відхиляючи заперечення ОСОБА_3 проти спільного проживання сторін однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу обґрунтовано врахували показання свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтвердили обставини спільного проживання сторін з 2009 року по 2019 рік. Також судами взято до уваги, що ці обставини підтверджено рядом інших, у тому числі, письмових доказів, які узгоджуються між собою.
Отже, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним доказам й доводам сторін за своїм внутрішнім переконанням суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у вказаний період часу сторони проживали разом, вели спільне господарство та були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, усі житлово-побутові витрати несли разом, тобто здійснювали свої права як подружжя. Суди дали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, у їх сукупності, так і кожному доказу окремо.
Заперечуючи факт спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю у вказаний період, ОСОБА_3 жодних аргументів стосовно вищезгаданих доводів позовної заяви та долучених до неї доказів не навела, обмежуючись лише посиланням на недостатність доказів. Тобто свої заперечення не довела, що було її процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України.
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо встановленого судами факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу побудовані виключно на необхідності переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.
Щодо визнання права спільної сумісної власності
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).
Установивши факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суди перевірили обставини набуття сторонами спірної квартири АДРЕСА_2 , правильно визначили, що на це майно поширюється інститут спільної сумісної власності подружжя.
Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, зокрема від продажу іншої квартири у м. Ульяновка Кіровоградської області, зазначив, що ціна продажу квартири у м. Ульяновка Кіровоградської області у розмірі 72 000 грн не співмірна із ціною набуття спірної квартири у м. Києві, яка становить 687 398 грн, що спростовує доводи відповідачки у відповідній частині.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що спірне нерухоме майно є спільною власністю подружжя, оскільки набуто за час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, коли вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет, а відповідачка не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на цей об'єкт.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами попередніх інстанцій та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Доводи заявника щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ільїн Олександр Павлович, залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович