29 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/3065/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
позивача - Шишкіної І. В. (самопредставництво),
відповідача - Гаврина Д. В. (адвоката),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 (колегія суддів: Андрієнко В. В. - головуючий, Шапран В. В., Буравльов С. І.) та рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2024 (суддя Карпечкін Т. П.) у справі
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс"
про стягнення 4 406 000,00 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У вересні 2023 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс" (далі - ТОВ "Аеро Ресторантс"), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило стягнути з відповідача на користь позивача 4 406 000,00 грн штрафу.
1.2. Позовні вимоги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 (далі - договір від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30) щодо надання довідок про чистий дохід підприємства в орендованому приміщенні за звітні періоди з листопада 2021 року до лютого 2022 року. Крім того, як зазначав позивач, відповідач не сплачує суму штрафу, яку нараховано відповідно до умов наведеного договору.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.07.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі № 911/3065/23, частково задоволено позовні вимоги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до ТОВ "Аеро Ресторантс" про стягнення з відповідача на користь позивача 4 406 000,00 грн штрафу.
Вирішено стягнути з ТОВ "Аеро Ресторантс" на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 2 141 000,00 грн штрафу та 32 115,00 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" відмовлено.
2.2. Частково задовольняючи позовні вимоги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач здійснив нарахування штрафу понад строк, установлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Крім того, господарські суди встановили, що позивач та відповідач окремою угодою не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад строк, установлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
При цьому, за висновками судів, умови договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 щодо сплати штрафу за кожний день прострочення не можуть розцінюватися як установлення цими умовами іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Водночас господарські суди зазначили, що Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій констатували, що законодавець у наведеній нормі присічний строк визнав продовженим, а тому позивач у період дії карантину не обмежений шестимісячним строком нарахування пені.
Разом з тим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. За таких обставин, за висновками господарських судів, позивач міг нараховувати штраф за договором від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 за порушення зобов'язань відповідача щодо подання довідок про чистий дохід за період з листопада 2021 року до лютого 2022 року до 30.06.2023.
Тому, як зазначили господарські суди, вимоги про стягнення штрафу за період з листопада 2021 року до лютого 2022 року з 01.07.2023 до 31.07.2023 не можуть бути задоволені, оскільки нарахування штрафу за порушення відповідного зобов'язання припинилося зі спливом 6 місяців від дня, коли зобов'язання мали бути виконані за кожним місячним періодом.
Ураховуючи розмір суми штрафу за порушення зобов'язання, встановлений договором, період прострочення та обмеження нарахування, визначене частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що розмір штрафу (в межах заявленого позивачем періоду нарахування пені) становить 4 282 000,00 грн. За таких обставин господарські суди зазначили про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу за несвоєчасне надання довідок про чистий дохід за період із червня 2021 року до лютого 2022 року в розмірі 4 282 000,00 грн, а в іншій частині позову (124 000,00 грн), за висновками судів, належить відмовити.
2.3. Щодо клопотання ТОВ "Аеро Ресторантс" про зменшення розміру штрафу господарські суди зазначили, що розмір неустойки, заявлений до стягнення з відповідача, є значним, а матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу збитків у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку, передбаченого договором від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30.
При цьому господарські суди встановили, що період прострочення, за який позивач нарахував неустойку, припадає на воєнний стан, введений в Україні Указом Президента від 24.02.2022, що, за висновками судів, призвело до нездійснення відповідачем господарської діяльності в орендованому приміщенні.
Враховуючи економічні і правові інтереси сторін, їх зацікавленість у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, з огляду на передбачене законом право суду на зменшення розміру неустойки як засобу недопущення використання санкцій як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів чи як способу відповідача уникнути відповідальності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність виняткових обставин у цій справі, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %. Тому, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, в цьому випадку слід стягнути з відповідача на користь позивача 2 141 000,00 грн.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Частково не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та рішенням Господарського суду Київської області від 01.07.2024 у справі № 911/3065/23, до Верховного Суду звернулося ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у стягненні з ТОВ "Аеро Ресторантс" 2 265 000,00 грн штрафу, 33 975,00 грн судового збору за подання позовної заяви та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Аеро Ресторантс" на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 2 265 000,00 грн штрафу, 33 975,00 грн судового збору за подання позовної заяви.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили положення частини 9 статті 129, статті 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували приписи частини 3 статті 551, пункту 3 частини 1 статті 611, частин 1, 2 статті 216, частин 1, 2 статті 217, частини 1 статті 218, частини 6 статті 232, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, від 20.12.2023 у справі № 910/1039/23, від 16.11.2023 у справі № 916/3232/22, від 02.11.2022 у справі № 910/1459/21, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 01.06.2023 у справі № 911/813/22, від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23.
3.4. 14.04.2025 Верховний Суд зареєстрував відзив ТОВ "Аеро Ресторантс" на касаційну скаргу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", який сформований 13.04.2025 у системі "Електронний суд". Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 24.03.2025 у справі № 911/3065/23 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2024 у справі № 911/3065/23, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.04.2025.
Проте ТОВ "Аеро Ресторантс" подало відзив на касаційну скаргу 13.04.2025, тобто із пропуском встановленого строку. При цьому ТОВ "Аеро Ресторантс" не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку про те, що відзив ТОВ "Аеро Ресторантс" на касаційну скаргу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" належить залишити без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 31.07.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росінтер Аеро України", яке змінило назву на ТОВ "Аеро Ресторантс" (орендар), було укладено договір № 1609 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - договір від 31.07.2014 № 1609), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: частину приміщення № 3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D" загальною площею 20,0 м2, розташоване за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на третьому поверсі термінального комплексу "D" (інв. № 47578) загальною площею 107 850,5 м2, що перебуває на балансі ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (балансоутримувач) (пункт 1.1 договору від 31.07.2014 № 1609).
4.2. Відповідно до пункту 5.10 договору від 31.07.2014 № 1609 орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, шляхом компенсації комунальних послуг, податку на землю або укладення цивільно-правових угод із постачальниками послуг. Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком усіх видів послуг та цін згідно з діючими тарифами, в тому числі податок на землю.
Витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної орендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих орендареві.
4.3. Відповідно до пункту 5.18 договору від 31.07.2014 № 1609 орендар зобов'язується на наступний робочий день, що слідує за днем підписання договору, звернутися до балансоутримувача для отримання проекту договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
4.4. Договір оренди укладено строком на 10 років, що діє з 31.07.2014 до 30.07.2024 включно (пункт 10.1 договору від 31.07.2014 № 1609).
4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до акта приймання-передачі орендованого майна від 06.02.2015 орендодавець передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування майно - державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: частину приміщення № 3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D" загальною площею 20 м2, яке розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на третьому поверсі термінального комплексу "D" (інв. № 47578) загальною площею 107 850,5 м2.
4.6. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що між позивачем та відповідачем укладено договір від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30, відповідно до пункту 1.1 якого у зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна - частини приміщення № 3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D" загальною площею 20 м2 для розміщення та експлуатації бару, що здійснює продаж товарів підакцизної групи: балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги, вказані в таблиці № 1 цього договору.
4.7. Пунктом 8 таблиці № 1 підпункту 1.1.1 пункту 1 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 передбачено, що балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги з підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньопортових доріг та під'їзних шляхів, забезпечення приміщень загального користування, щомісячна плата за які встановлена в розмірі 18 % від чистого доходу, отриманого від діяльності на орендованій площі, за мінусом орендної плати (без ПДВ), де чистим доходом орендаря є виручка від продажу товарів в орендованому приміщенні. Чистий дохід підтверджується довідкою про доходи за звітний місяць.
4.8. Відповідно до підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 орендар зобов'язався щомісячно, до п'ятого числа місяця, наступного за звітним, надавати до бухгалтерії балансоутримувача довідку про чистий дохід, отриманий від своєї діяльності за звітний місяць відповідно до предмета цього договору та періодичний місячний звіт, виданий касовим апаратом. Довідка має бути підписана керівником та головним бухгалтером орендаря.
4.9. Згідно з підпунктом 2.2.3 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 орендар зобов'язується щомісяця з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно отримувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт приймання-передачі виконаних послуг.
4.10. Пунктом 4.3 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 визначено, що в разі несвоєчасного надання довідки орендар зобов'язаний сплачувати балансоутримувачу штраф у розмірі 1000,00 грн без урахування ПДВ за кожний день прострочення. Сплата здійснюється орендарем протягом п'яти банківських днів після отримання рахунка.
4.11. Договір набирає чинності з дати підписання акта приймання-передачі орендованого майна до договору від 31.07.2014 № 1609 або з моменту укладення договору залежно від того, яка дата наступить раніше, та діє до 30.07.2024 (пункт 6.1 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30).
4.12. За твердженнями позивача, відповідач не виконав обов'язку, встановленого підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 щодо надання довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, та періодичних місячних звітів, виданих відповідачу касовими апаратами за червень 2021 року, липень 2021 року, серпень 2021 року, вересень 2021 року, жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року, лютий 2022 року. Позивач також зазначав, що відповідач допустив прострочення виконання зобов'язання щодо надання довідок про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період із січня 2021 року до лютого 2022 року включно.
За таких обставин, як зазначав позивач, він звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з ТОВ "Аеро Ресторантс" 987 000,00 грн неустойки та про зобов'язання відповідача виконати умови підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30, а саме надати ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" довідки про чистий дохід, отриманий від своєї діяльності за звітний місяць, відповідно до предмета цього договору за червень 2021 року, липень 2021 року, серпень 2021 року, вересень 2021 року, жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року, лютий 2022 року за підписом керівника і головного бухгалтера ТОВ "Аеро Ресторанс" та періодичні місячні звіти, видані касовими апаратами з фіскальними номерами 3000531477, 3000372233, за червень 2021 року, липень 2021 року, серпень 2021 року, вересень 2021 року, жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року, лютий 2022 року, які містять обов'язкові реквізити і дані.
4.13. Рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 911/858/22, частково задоволено позовні вимоги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до ТОВ "Аеро Ресторантс" про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 987 000,00 грн та зобов'язання ТОВ "Аеро Ресторантс" виконати умови пункту договору.
Вирішено зобов'язати ТОВ "Аеро Ресторантс" виконати умови підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 та стягнути з ТОВ "Аеро Ресторантс" на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 419 000,00 грн неустойки.
Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до ТОВ "Аеро Ресторантс" про стягнення 568 000,00 грн неустойки.
4.14. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач надіслав на адресу позивача такі довідки:
- від 01.07.2021 № 242-07-21 за період: червень 2021 року "Періодичний звіт скорочений" за період з 01.06.2021 до 30.06.2021, фіскальний номер РРО: ФН 3000531477;
- від 02.08.2021 № 253-08-21 за період: липень 2021 року "Періодичний звіт скорочений" за період з 01.07.2021 до 31.07.2021, фіскальний номер РРО: ФН 3000531474;
- від 01.09.2021 № 262-09-21 за період: серпень 2021 року "Періодичний звіт скорочений" за період з 01.08.2021 до 31.08.2021, фіскальний номер РРО: ФН 3000531477;
- від 01.10.2021 № 274-10-21 за період: вересень 2021 року "Періодичний звіт скорочений" за період з 01.09.2021 до 30.09.2021, фіскальний номер РРО: ФН 3000531477;
- від 01.11.2021 № 286-11-21 за період: жовтень 2021 року "Періодичний звіт скорочений" за період з 01.10.2021 до 31.10.2021, фіскальний номер РРО: ФН 3000531477;
- від 01.12.2021 № 299-12-21 за період: листопад 2021 року "Періодичний звіт скорочений" за період з 01.11.2021 до 30.11.2021, фіскальний номер РРО: ФН 3000531477;
- від 04.01.2022 № 314-01-22 за період: грудень 2021 року "Періодичний звіт скорочений" за період з 01.12.2021 до 31.12.2021, фіскальний номер РРО: ФН 3000531477;
- від 01.02.2022 № 327-02-22 за період: січень 2022 року "Періодичний звіт скорочений" за період з 01.01.2022 до 31.01.2022, фіскальний номер РРО: ФН 3000531477;
- від 04.03.2022 № 329-02-22 за період: лютий 2022 року "Періодичний звіт скорочений" за період з 01.02.2022 до 24.02.2022, фіскальний номер РРО: ФН 3000531477.
4.15. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що форми "довідок", "періодичних звітів скорочених" за період з листопада 2021 року до лютого 2022 року, які позивач надіслав відповідачу, не відповідають вимогам, визначеним у підпункті 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30, оскільки форми "довідок" не містять інформації про розмір чистого доходу, отриманого відповідачем від продажу товарів у орендованому майні; форми "довідок" не містять підпису головного бухгалтера відповідача; чеки "періодичних звітів скорочених", виданих касовим апаратом ФП 3000531477, не містять даних, визначених пунктом 19 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 № 199.
4.16. Крім того, Головне управління ДПС Київській області листом від 27.07.2021 № 28478/6/10-36-57-00-08 надало інформацію про адреси господарських одиниць, за якими зареєстровані РРО відповідача. Зміст наведеного листа свідчить про те, що господарською одиницею, якою є орендоване відповідачем на умовах договору оренди майно, використовується два РРО з фіскальними номерами 3000372233, 3000531477.
4.17. Як зазначили господарські суди, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період із червня 2021 року до лютого 2022 року були подані відповідачем своєчасно та у визначеному законодавцем та узгодженому в договорі вигляді.
4.18. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що для сплати штрафу, нарахованого за порушення строків надання довідок за червень 2021 року, липень 2021, серпень 2021 року, вересень 2021 року, жовтень 2021 року, позивач виставив рахунки-фактури від 08.08.2023 № № 61/512, 61/513, 61/514, 61/515, 61/516, 61/517, 61/518, 61/519, 61/520, які надіслав на адреси електронної пошти відповідача info@aerorestaurants.com.ua і finance@aerorestaurants.com.ua, а відповідач 28.09.2023 отримав наведені рахунки-фактури від 08.08.2023 на загальну суму 3 009 000,00 грн.
4.19. Крім того, для сплати штрафу, нарахованого за порушення строків надання довідок за листопад 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року, лютий 2022 року позивач виставив рахунки-фактури від 14.07.2023 № 61/458, від 14.07.2023 № 61/459, від 14.07.2023 № 61/460, від 10.07.2023 № 61/454 на загальну суму 1 397 000,00 грн. Наведені рахунки-фактури 21.07.2023 були надіслані на адреси електронної пошти відповідача, зазначені ним у листі від 06.01.2023 06-01-23-1, та отримані відповідачем 21.07.2023.
Крім того, 25.07.2023 позивач надіслав наведені рахунки-фактури за місцезнаходженням відповідача із супровідними листами від 17.07.2023 № 03-22-1281, від 18.07.2023 № 03-22-1292 поштовим відправленням 0830107274769 із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
4.20. Позивач, вважаючи порушеними свої права невиконанням відповідачем умов договору 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 щодо надання довідок про чистий дохід підприємства в орендованому приміщенні за звітні періоди з листопада 2021 року до лютого 2022 року, а також несплатою відповідачем суми штрафу, яка нараховані відповідно до умов наведеного договору, звернувся до Господарського суду Київської області із цим позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права в оскаржуваній частині, колегія суддів зазначає таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до ТОВ "Аеро Ресторантс" про стягнення з відповідача на користь позивача 4 406 000,00 грн штрафу (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).
5.4. Підставою позовних вимог, на думку ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", є невиконання ТОВ "Аеро Ресторантс" умов договору 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 щодо надання довідок про чистий дохід підприємства в орендованому приміщенні за звітні періоди з листопада 2021 року до лютого 2022 року, а також несплата відповідачем суми штрафу, яка нарахована відповідно до умов наведеного договору.
5.5. Під час касаційного провадження Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про стягнення з ТОВ "Аеро Ресторантс" 2 265 000,00 грн штрафу, 33 975,00 грн судового збору за подання позовної заяви, оскільки скаржник не погоджується з висновками господарських судів тільки в цій частині.
5.6. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 911/3065/23 по суті позовних вимог, дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".
5.7. ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову та в частині розподілу судового збору за подання позовної заяви, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.8. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.9. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили положення частини 9 статті 129, статті 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували приписи частини 3 статті 551, пункту 3 частини 1 статті 611, частин 1, 2 статті 216, частин 1, 2 статті 217, частини 1 статті 218, частини 6 статті 232, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, від 20.12.2023 у справі № 910/1039/23, від 16.11.2023 у справі № 916/3232/22, від 02.11.2022 у справі № 910/1459/21, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 01.06.2023 у справі № 911/813/22, від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23.
5.10. Верховний Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.11. Верховний Суд також зазначає, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом.
А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Подібний висновок викладений у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.12. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
5.13. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 906/447/23, від 05.09.2024 у справі № 906/600/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 30.04.2024 у справі № 918/775/23.
Щодо відмови ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" у стягненні частини нарахованого штрафу в сумі 124 000,00 грн
5.14. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в стягненні з ТОВ "Аеро Ресторантс" частини нарахованого штрафу в сумі 124 000,00 грн, не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19.
5.15. Верховний Суд з урахуванням критеріїв подібності правовідносин, визначених у пунктах 39, 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, проаналізувавши правовідносини у цій справі № 911/3065/23 та у справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник, установив неподібність правовідносин у зазначених справах.
5.16. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом, передбаченим приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
5.17. Водночас предметом позову у справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник, було стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором. При цьому відповідно до встановлених фактичних обставин у справі № 916/1777/19 сторони в пункті 7.6 договору домовилися про нарахування неустойки (штрафу, пені) протягом усього періоду порушення. Крім того, Верховний Суд у справі № 916/1777/19 розглядав питання щодо правомірності нарахування пені за прострочення оплати після спливу шести місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена, саме у зв'язку із встановленням сторонами у договорі між ними іншого правила, ніж те, що передбачено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
5.18. Натомість, за встановленими обставинами в цій справі № 911/3065/23, нарахування штрафу за період понад шість місяців здійснювалося не у зв'язку із погодженням сторонами в договорі від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 відповідних умов (як було встановлено у справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник), а у зв'язку із застосуванням Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
5.19. Так, наведеним Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України було доповнено пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
5.20. Водночас пункт 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України не був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (2019 рік) у справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник, а тому постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник, ухвалювалася Верховним Судом з урахуванням іншого правового регулювання у порівнянні із справою, що розглядається.
5.21. Відмінність фактичних обставин справи та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у цій справі № 911/3065/23 та справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник, свідчать про неподібність правовідносин у цих справах.
5.22. При цьому колегія суддів враховує, що в постановах Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 911/918/24, від 12.03.2025 у справі № 911/956/24, від 12.03.2025 у справі № 911/935/24 у подібних правовідносинах розглядалися аналогічні доводи ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19.
За результатами розгляду таких доводів ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про неподібність правовідносин у справах № 911/918/24, № 911/956/24, № 911/935/24 та справі № 916/1777/19, на яку посилалося ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".
Щодо зменшення розміру штрафу на 50 %
5.23. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій незаконно зменшили розмір штрафу на 50 % та не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 910/1039/23, від 16.11.2023 у справі № 916/3232/22, від 02.11.2022 у справі № 910/1459/21, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 01.06.2023 у справі № 911/813/22 (щодо зменшення розміру штрафних санкцій).
5.24. Колегія суддів, перевіривши наведені доводи скаржника, зазначає, що господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, вирішуючи питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій у цій справі, керувався таким:
- вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу, а також оцінює ступінь виконання зобов'язання боржником, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідки порушення зобов'язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- при вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердження та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися в кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником;
- господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, установив, що розмір неустойки, заявлений до стягнення з відповідача, є значним, а матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу збитків у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку, передбаченого договором від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30. При цьому господарські суди встановили, що період прострочення, за який позивач нарахував неустойку, припадає на воєнний стан, введений в Україні Указом Президента від 24.02.2022, що, за висновками судів, призвело до нездійснення відповідачем господарської діяльності в орендованому приміщенні. Враховуючи економічні і правові інтереси сторін, їх зацікавленість у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, з огляду на передбачене законом право суду на зменшення розміру неустойки як засобу недопущення використання санкцій як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів чи як способу відповідача уникнути відповідальності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність виняткових обставин у цій справі, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %. Тому, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, в цьому випадку слід стягнути з відповідача на користь позивача 2 141 000,00 грн.
5.25. Верховний Суд з урахуванням критеріїв подібності правовідносин, визначених у пунктах 39, 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, проаналізувавши правовідносини у цій справі № 911/3065/23 та у справах № 910/1039/23, № 916/3232/22, № 910/1459/21, № 922/2932/18, № 923/142/19, № 911/2269/22, № 922/2141/21, № 911/813/22, на які посилається скаржник, установив неподібність правовідносин у зазначених справах.
5.26. Колегія суддів зазначає, що у справах, на які посилається скаржник, під час їх вирішення судами були реалізовані дискреційні повноваження щодо зменшення розміру штрафних санкцій в залежності від оцінки обставин у кожній конкретній справі, які не є подібними до встановлених обставин у цій справі.
5.27. Верховний Суд також зазначає, що у справах № 910/1039/23, № 916/3232/22, № 910/1459/21, № 922/2932/18, № 923/142/19, № 911/2269/22, № 922/2141/21, на які посилається скаржник, висновки щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки та свідчать на наявність у суду права зменшити розмір штрафних санкцій.
5.28. Однак ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", посилаючись на наведені справи, не оспорює передбаченого законом права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а доводи скаржника фактично стосуються оскарження судових рішень у цій справі в частині розміру, на який суди зменшили штрафні санкції.
5.29. Колегія суддів зазначає, що питання про зменшення штрафних санкцій може по-різному вирішуватися судами в залежності від тих фактичних обставин, які встановлені судом у кожній конкретній справі (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки). Необхідно також зауважити, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
5.30. Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на наявні докази, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст та умови конкретних правовідносин, наявність / відсутність наданих сторонами доказів у сукупності, що свідчать про наявність / відсутність підстав для вчинення такої дії.
5.31. Колегія суддів також зазначає, що в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що підстави для зменшення розміру неустойки у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися й оцінюватися судом відповідно до статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
5.32. При цьому колегія суддів враховує, що в постановах Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 911/918/24, від 12.03.2025 у справі № 911/956/24, від 12.03.2025 у справі № 911/935/24 у подібних правовідносинах розглядалися аналогічні доводи ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у справах № 910/1039/23, № 916/3232/22, № 910/1459/21, № 922/2932/18, № 923/142/19, № 911/2269/22. За результатами розгляду таких доводів ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про неподібність правовідносин у справах, на які посилалося ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", та справах, що розглядалися.
5.33. Колегія суддів також не може взяти до уваги посилання скаржника на висновки, викладені в постанові від 01.06.2023 у справі № 911/813/22, оскільки у справі № 911/813/22, на яку посилається скаржник, у період невиконання обов'язку щодо надання довідок про чистий дохід відповідач, на відміну від цієї справи, здійснював торгівельну діяльність та отримував дохід від продажу товарів.
5.34. Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду хоча й ухвалені за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за інших фактичних обставин, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у цих справах.
Щодо розподілу судового збору, здійсненого господарським судом першої інстанції
5.35. Скаржник вважає, що в разі зменшення розміру штрафу внаслідок реалізації господарським судом першої інстанції своїх дискреційних повноважень, судовий збір повинен покладається на відповідача без урахування зменшення розміру штрафу.
5.36. При цьому скаржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23.
5.37. Колегія суддів, перевіривши наведені доводи скаржника, установила, що в постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23 викладено такі висновки, на які посилається скаржник:
"3.3 Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін (пункт 1); у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2).
3.4 Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 цього Кодексу серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
3.5 Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
3.6 За результатами розгляду справи по суті (постанова Верховного Суду від 06.11.2024) вбачається, що спір між сторонами у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.
…3.8 Отже, справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є застосування частини 9 статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідача сплаченого позивачем судового збору до суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій, оскільки спір у даному випадку виник внаслідок неправильних дій відповідача".
5.38. З урахуванням викладеного Верховний Суд зазначає, що згідно із частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
5.39. Пунктом 2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
5.40. Таким чином, розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.
5.41. У справі, що переглядається, господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що розмір штрафу (в межах заявленого позивачем періоду нарахування пені) становить 4 282 000,00 грн. При цьому суди зменшили розмір штрафу на 50 %, а саме до 2 141 000,00 грн.
5.42. Водночас Верховний Суд зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.
5.43. У цій справі зменшення розміру штрафу не було наслідком необґрунтованості позовних вимог, а тому розподіл судового збору повинен був здійснюватися пропорційно до розміру позовних вимог, які були визнані судами обґрунтованими, що підтверджується висновками щодо вирішення питання про розподіл судового збору, викладеними у постановах Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 16.10.2019 у справі № 910/143/19.
5.44. Таким чином, хоча суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, однак дійшов помилкового висновку про покладення судового збору на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У свою чергу апеляційний господарський суд не виправив таку помилку.
5.45. Наведене свідчить про те, що господарські суди неправильно застосували положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України та дійшли помилкового висновку про покладення судового збору на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
5.46. Тому Верховний Суд вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення в частині розподілу судових витрат, додатково стягнувши з ТОВ "Аеро Ресторантс" на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 32 115,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. В іншій частині оскаржувані судові рішення належить залишити без змін.
5.47. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, частково підтвердилися.
5.48. Водночас деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про часткову відмову в позові та зменшення розміру штрафу на 50 %.
5.49. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. Пунктом 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
6.5. Частинами 1, 4 статті 311 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
6.6. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, частково підтвердилися, а тому оскаржувані судові рішення належить змінити в частині розподілу судових витрат, додатково стягнувши з ТОВ "Аеро Ресторантс" на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 32 115,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. В іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2024 у справі № 911/3065/23 змінити в частині розподілу судових витрат, додатково стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс" на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 32 115 (тридцять дві тисячі сто п'ятнадцять) грн 00 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2024 у справі № 911/3065/23 залишити без змін.
4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак