08 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5620/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання Іщука В. В.,
представників учасників справи:
позивача - Сечін С. О., Пономаренко В.М.,
відповідача - Ковтонюк Ю. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 (колегія суддів: Шапран В. В. - головуючий, Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
про визнання недійсними пунктів договору та внесення змін до договору,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (далі - ТОВ «Сумитеплоенерго») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг»), у якому просило: визнати недійсними пункти 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу від 01.06.2021 № 2505-НГТ-29, укладеного між ТОВ «Сумитеплоенерго» та ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Договір); внести зміни до Договору шляхом його доповнення пунктами 5.1-1 та 5.7 у такій редакції: « 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акта / актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта / актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акта / актів приймання-передачі фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
5.8. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживачем за рахунок видатків Державного бюджету розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах».
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що викладені у Договорі умови в частині розрахунків є невигідними для позивача і такий Договір укладено під впливом тяжкої обставини, а саме необхідності позивача як підприємства критичної інфраструктури забезпечити опалювальний сезон в умовах повномасштабної війни, за відсутності якої (обставини) позивач не погодився б на укладення такого договору.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Господарський суд міста Києва рішенням від 27.11.2024 (суддя Трофименко Т. Ю.) позов задовольнив повністю.
2.2 Рішення мотивоване тим, що позивач належним чином довів наявність обставин у контексті частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо укладення ним Договору під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, суд першої інстанції виснував про наявність правових підстав для зміни умов спірного Договору шляхом доповнення його пунктами 5.1-1 та 5.7 замість пунктів Договору, які були визнані недійсними, установивши що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та забезпечить поновлення порушених прав ТОВ «Сумитеплоенерго».
2.3 Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 скасував та ухвалив нове рішення; у задоволенні позову відмовив.
2.4 Суд апеляційної інстанції урахував правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 27.06.2024 у справі № 910/17359/23 та 19.02.2025 у справі № 910/6198/24, і виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону не тільки у відповідача, а у будь-якого продавця на ринку природного газу. Позивач міг отримати природний газ і в постачальника остатньої надії, який згідно із Законом України «Про ринок природного газу» не міг відмовити позивачу в укладенні договору на постачання природного газу, зокрема, для забезпечення опалювального періоду 2021- 2022 років.
2.5 При цьому суд зауважив, що необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який укладається виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
2.6 Водночас у спірних правовідносинах, як виснував апеляційний господарський суд, укладення договору постачання природного газу відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин. Сам собою факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні питання
3.1 ТОВ «Сумитеплоенерго», не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, у касаційній скарзі просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 скасувати, а рішення суду першої інстанції від 27.11.2024 - залишити в силі.
3.2 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позивач посилається на неврахування висновків щодо визнання ризику зриву опалювального сезону як тяжкої обставини, викладених у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі №925 /552/20, від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20.
3.3 Мотивуючи підставу оскарження, передбачену у пункті 2 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ «Сумитеплоенерго» зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24.
3.4 Також позивач вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо:
«Встановлених законом випадків зміни договору судом (в порядку ч.2 ст.651 ЦК України)»;
«Застосування підпункту 1 частини 2 статті 8, частини 2 статті 21 та частини 2 статті 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 20, частини 2 статті 25 Закону України «Про теплопостачання», частини 1 статті 1 та частини 1 статті 2 Закону №2479-IX щодо встановлення наявності / відсутності обов'язку з проведення опалювального сезону та надання комунальних послуг підприємствами приватного права, які провадять діяльність з метою отримання прибутку, за умови дії заборони на провадження діяльності за економічно обґрунтованими тарифами та відсутності гарантованого відшкодування з різниці в тарифах, та, зокрема, чи має право таке підприємство відмовитись або зупинити відповідну діяльність до припинення мораторію на підвищення тарифів або до фактичного надання гарантованої Державою компенсації з різниці в тарифах для здійснення розрахунків за поставлений природний газ»;
«Застосування пункту 3 частини 1 статті 3, пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу», підпункту 25 пункту 3.2 розділу 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії та підпункту 28 пункту 3.2 розділу 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 28 березня 2017 року №308 (у редакції, що була чинною на момент укладення Договору) в контексті можливості закупити природних газ у будь-якого постачальника природного газу, який наявний на ринку природного газу, для виробництва теплової енергії та надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, в умовах обов'язку забезпечення ліцензованої діяльності за принципом економічної доцільності та досягнення найнижчої собівартості»;
«Визначення безумовної оплати за поставлений газ, яка встановлена пунктом 5.4 Договору, як єдиної істотної умови договору постачання природного газу, якою передбачено порядок розрахунків за поставлений газ, що встановлено частиною 1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу», при одночасній наявності альтернативного порядку розрахунків, який встановлений пунктом 5.2 Договору у вигляді списання коштів з рахунку ТОВ «Сумитеплоенерго» на рахунок ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» за поставлений природний газ за Договором. Іншими словами, чи може п. 5.2 Договору, який передбачає порядок списання коштів, і бути тією самою істотною умовою про оплату за газ?».
3.5 Одночасно з касаційною скаргою позивач заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтовуючи клопотання, позивач зазначає, що у контексті справи, яка розглядається, вбачається декілька фундаментальних правових проблем, які мають виключний характер, а саме: непослідовність застосування Верховним Судом принципу «Усі суб'єкти права власності рівні перед законом»; непослідовність застосування Верховним Судом статті 233 ЦК України у частині визначення необхідності проведення опалювального сезону тяжкою обставиною та причинно-наслідкового зв'язку.
3.6 Суд вважає за доцільне розглядати клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги.
3.7 Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача заперечує викладені в ній доводи і просить у задоволенні касаційної скарги ТОВ «Сумитеплоенерго» відмовити, а оскаржувану постанову - залишити без змін.
3.8 Від ТОВ «Сумитеплоенерго» через «Електронний суд» 06.05.2025 надійшли письмові пояснення у справі.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та ТОВ «Сумитеплоенерго» (споживач) уклали Договір, за умовами якого:
постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору (пункт 1.1);
природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини, а не для перепродажу (пункт 1.2);
постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 року до червня 2024 року (пункт 2.1);
період та обсяг замовленого природного газу визначений у пункті 2.1.1 Договору, до якого неодноразово сторони вносили зміни шляхом укладення додаткових угод № 3 від 29.06.2021, № 5 від 30.07.2021, № 7 від 27.08.2021, № 9 від 24.09.2021, № 12 від 28.10.2021, № 16 від 29.12.2021, № 20 від 31.01.2022, № 12.01 від 28.03.2022, № 12.1 від 01.04.2022, № 23 від 26.04.2022 та № 26 від 30.05.2022;
загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається із сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (пункт 2.1.3);
4.2 У розділі 5 Договору сторони визначили порядок й умови проведення розрахунків.
4.3 Так, згідно з пунктом 5.1 Договору в редакції додаткової угоди № 17 від 06.01.2022 оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в такому порядку:
- оплата 70 % вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу обсягу 1 (фіксованого) - до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу (підпункт 5.1.2);
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % вартості фактично переданого природного газу обсягу 1 (фіксованого) (підпункт 5.1.3);
- у разі відсутності акта/актів приймання-передачі фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору (підпункт 5.1.4 Договору).
4.4 У пункті 5.2 Договору з урахуванням додаткової угоди № 10 від 01.10.2021 передбачено, що для цілей виконання пункту 5.1 Договору споживач, починаючи з жовтня 2021 року, за п'ять робочих днів до початку відповідного розрахункового періоду зобов'язується для проведення розрахунків виконати одну з таких умов:
а) надати постачальнику безвідкличну безумовну банківську гарантію (гарантія) для забезпечення виконання споживачем грошових зобов'язань споживача за цим договором з оплати постачальнику за природний газ. Сума гарантії має бути не менше суми грошових зобов'язань споживача за цим договором, що виникають протягом відповідного розрахункового періоду. Ця сума розраховується як різниця між вартістю замовленого обсягу газу на відповідний розрахунковий період, зазначеного в п. 2.1, та сумою грошових коштів, сплачених споживачем, як попередня оплата за цей обсяг. Строк дії гарантії - протягом відповідного розрахункового періоду і додатково протягом 75 календарних днів після його закінчення. Гарантія має бути видана банківською установою та відповідати вимогам, що наведені у додатку № 1 до договору та формі, наведеній у додатку № 1а до договору. Усі витрати, пов'язані з гарантією, здійснюються за рахунок споживача;
б) укласти договори або додаткові угоди до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання (договір про договірне списання) з рахунків споживача, на який надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ.
Договір про договірне списання укладається між споживачем, постачальником та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок споживача. Споживач також зобов'язується не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів в якості оплати за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, та не здійснювати розрахунки за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений договір про договірне списання.
Умови договору банківського рахунку, укладеного між банком і споживачем, згідно з яким обслуговується рахунок споживача, на який надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, підлягають виконанню сторонами договору банківського рахунку в частині, в якій вони не суперечать умовам договору про договірне списання, та сторони підтверджують свої зобов'язання за ними.
Договором про договірне списання повинно бути передбачено, що у разі одночасного надходження до банку кількох документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку споживача в такій черговості:
1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету і розрахунки споживача з персоналом та пов'язані з ними обов'язкові відрахування, передбачені чинним законодавством України (з урахуванням додаткової угоди №10 від 01.10.2021);
5) у п'яту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед банком в порядку договірного списання;
6) у шосту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед постачальником за всіма договорами постачання природного газу (в тому числі і за договором постачання природного газу); у разі надходження до банку більше одного повідомлення договірне списання здійснюється в порядку черговості їх надходження до банку;
7) у сьому чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку черговості їх надходження до банку та на підставі інших умов договорів про здійснення договірного списання.
У разі порушення споживачем умов розрахунків за поставлений природний газ оплата за природний газ за цим договором здійснюється шляхом щоденного договірного списання банками залишку грошових коштів з банківських рахунків споживача, на які надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, на банківський рахунок постачальника.
Договірне списання (перерахування) з поточного рахунку споживача на поточний рахунок постачальника здійснюється з дати отримання банком повідомлення постачальника про порушення строків розрахунків за цим договором на підставі відповідного договору про договірне списання до повного виконання зобов'язань споживача в частині розрахунків за поставлений природний газ за цим договором без застосування платіжних вимог від постачальника.
4.5 Відповідно до пункту 5.3 Договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
4.6 Згідно з пунктом 5.4 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 Договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
4.7 У пункті 5.5 Договору передбачено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ та компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
4.8 Згідно з пунктом 5.6 Договору звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї зі сторін, підписаної уповноваженою особою, на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.
4.9 Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 30.06.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору (пункт 13.1).
4.10 Позивач зазначає, що: виконуючи Договір, у нього утворилася заборгованість за отриманий природний газ у розмірі 634 425 612,28 грн, що відповідач не заперечує; вказана заборгованість утворилася через низку дій, вчинених державою на ринках природного газу та теплопостачання, зокрема, у зв'язку із введенням мораторію на підвищення розміру тарифів на теплопостачання відповідно до Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування».
4.11 З огляду на зазначене позивач листом від 22.03.2024 № 1440 направив відповідачу проєкт додаткової угоди до договору з пропозицією доповнити договір пунктом такого змісту: « 5.8. Розрахунки за договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення споживачем на користь постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах.»
4.12 Однак відповідач листом №125/2/2/1-2316 від 05.04.2024 відхилив пропозицію позивача щодо укладення додаткової угоди на запропонованих останнім умовах.
4.13 За таких обставин позивач звернувся з позовом у цій справі, посилаючись на те, що порядок та строки оплати природного газу, передбачені Договором, погоджені під впливом тяжких обставин: необхідність забезпечити проведення опалювального сезону; запровадження мораторію на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; відсутність коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів; наявність монопольного становища відповідача та відсутність альтернативи в обранні постачальника природного газу.
4.14 Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що позивач не довів настання для нього тяжких обставин у розумінні статті 233 ЦК України, враховуючи що Договір укладений до введення в Україні воєнного стану. Відповідач, зокрема, зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що опалювальний сезон 2021- 2022 років був для нього тяжкою обставиною в контексті укладання оспорюваних умов Договору, як і не надав доказів, що внаслідок укладення Договору позивач зазнав збитків, будь-якої інформації щодо ризику банкрутства чи невиконання перед позивачем кінцевими споживачами зобов'язань з оплати електричної енергії та теплової енергії.
4.15 Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином довів наявність обставин щодо укладення ним договору під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для нього умовах. При цьому суд виснував про наявність правових підстав для зміни умов спірного Договору шляхом доповнення його пунктами 5.1-1 та 5.7 замість пунктів договору, які були визнані недійсними.
4.16 Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач для забезпечення опалювального періоду 2021- 2022 років був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг», що безпосередньо вбачається з положень Закону України «Про ринок природного газу». При цьому суд звернув увагу, що аргументи позивача стосовно того, що він був зобов'язаний купувати газ саме у відповідача, оскільки ціни на природний газ у нього були значно нижчими за ринкові, очевидно не можуть підтверджувати невигідність умов укладеного сторонами договору та наявність тяжких обставин у спірних правовідносинах, оскільки їх суть навпаки зводиться до того, що позивач врегулював свої відносини щодо отримання природного газу за найвигіднішими на ринку на той час умовами.
4.17 Ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд урахував правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 27.06.2024 у справі № 910/17359/23 та 19.02.2025 у справі № 910/6198/24, і зауважив, що оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням ЦК України, Закону України «Про ринок природного газу» та Правилам постачання природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила). Відповідні умови договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений.
4.18 Крім цього, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не доводив і суд першої інстанції не встановив наявності нормативно-правових підстав, які б ставили оплату вже поставленого товару в залежність від видатків державного бюджету, а також те що врегулювання договірних відносин з оплати поставленого природного газу на умовах, запропонованих позивачем, є звичайними умовами відповідних аналогічних договорів, які не були застосовані лише у спірних правовідносинах щодо позивача.
4.19 У контексті вимоги позивача змінити умови договору шляхом доповнення його новими пунктами щодо порядку і строків розрахунків за поставлений природний газ апеляційний суд, посилаючись на висновки Верховного Суду в означених справах, зауважив, що стаття 233 ЦК України є імперативною та стосується виключно визнання недійсним правочину у разі його укладення під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах. Стаття 233 ЦК України не передбачає зміни умов договору шляхом його доповнення у випадку укладення правочину під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
4.20 Отже, апеляційний суд в оскаржуваній постанові у справі, яка розглядається, виснував про відсутність підстав для задоволення позову.
4.21 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.22 Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).
4.23 Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі №925 /552/20, від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20, щодо застосування частини 1 статті 233 ЦК України..
4.24 Перевірячи доводи касаційної скарги в цій частині, Суд виходить з такого.
4.25 Згідно з частиною 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
4.26 Для визнання правочину недійсним з наведеної підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин: 1) наявність тяжкої обставини; 2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Тобто позивач має довести, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір. Також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах; 3) наявність невигідних для себе умов правочину; 4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки; 5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини.
4.27 Позивач звернувся з позовом у цій справі, посилаючись на те що порядок та строки оплати природного газу, передбачені Договором, погоджені під впливом тяжких обставин: необхідність забезпечити проведення опалювального сезону; запровадження мораторію на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; відсутність коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів; наявність монопольного становища відповідача та відсутність альтернативи в обранні постачальника природного газу.
4.28 Відповідно до статті 3 Закону України «Про ринок природного газу» ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципами вільної торгівлі природним газом та вільного вибору постачальника природного газу.
4.29 У статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника.
4.30 При цьому постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 2 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу»).
4.31 Отже, позивач для забезпечення опалювального періоду 2021/2022 був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг», що безпосередньо висновується з положень Закону України «Про ринок природного газу».
4.32 Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24 за позовом споживача до ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» про визнання недійсними з підстав, визначених статтею 233 ЦК України, пунктів договору постачання природного газу щодо порядку розрахунків, який суд апеляційної інстанції урахував, ухвалюючи оскаржувану постанову.
4.33 За таких обставин суд апеляційної інстанції констатував, що у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону 2021- 2022 років не тільки у ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг», а в будь-якого продавця на ринку природного газу. Позивач міг отримати природний газ і в постачальника остатньої надії, який згідно із Законом України «Про ринок природного газу» не міг відмовити позивачу в укладенні договору на постачання природного газу, зокрема для забезпечення опалювального періоду 2021- 2022 років.
4.34 Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
4.35 Водночас у спірних правовідносинах, як обґрунтовано виснував суд апеляційної інстанції, укладення договору постачання природного газу відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин.
4.36 У згаданих скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду (від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі № 925/552/20, від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20) застосування статті 233 ЦК України у вказаних справах здійснювалося не щодо умов договору поставки природного газу в частині визначення порядку розрахунку, а щодо договорів, які постачальник спонукав укласти споживачів для можливості укладення договору постачання природного газу (договори про переведення боргу, договори гарантії). У вказаних справах оспорювані договори укладалися саме як правова підстава для подальшої можливості споживачу укласти договір постачання природного газу, тоді як у справі, що розглядається, позивач таких обставин не доводив, натомість останній стверджує про наявність його волевиявлення на укладення договору з відповідачем з огляду на найвигідніші умови щодо ціни на природний газ в останнього на ринку.
4.37 Аналіз змісту судових рішень, на які посилається позивач, свідчить про те, що предмет та підстави позову у наданих для порівняння постановах та у справі, яка розглядається, є схожими, втім вказані судові рішення різняться за встановленими судовими інстанціями обставинами справи, а правові висновки в оскаржуваній постанові не суперечать висновкам, які викладені в названих постановах касаційної інстанції.
4.38 Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.
4.39 У контексті приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України доводи ТОВ «Сумитеплоенерго» у касаційній скарзі зводяться до того, що необхідно відступити від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24, з посиланням на висновки у якій суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову.
4.40 Так, скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права про: «недійсність істотних умов договору»; «відсутність вкрай невигідних умов у вигляді оплати за поставлений газ», «можливість вільного вибору постачальника»; «можливість внесення змін до договору, умови якого були визнано недійсними через тяжкі обставини»; «щодо впливу форми власності позивача на можливість констатації наявності тяжкої обставини».
4.41 Перевіряючи доводи скаржника в цій частині, слід зазначити, що позивач у справі, яка розглядається, як і в справі № 910/6198/24, просив визнати недійними пункти Договору, у яких передбачено, що оплата здійснюється за фактом отримання природного газу.
4.42 Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
4.43 Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
4.44 Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
4.45 За змістом пункту 21 розділу II Правил споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених договорами, а згідно з пунктом 19 розділу II цих Правил постачальник має право отримувати від споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
4.46 Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24 за позовом ТОВ «Євро-Реконструкція» до ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг» щодо визнання недійсними пунктів договору постачання природного газу та внесення змін до нього виснував, що:
оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням ЦК України, Закону України «Про ринок природного газу» та Правилам;
відповідні умови договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений;
здійснення розрахунку за фактично отриманий природний газ не може бути крайньою формою невигідного становища, оскільки розрахунки могли би проводитися за умовами передоплати, а не післяплати. Очевидним є те, що передоплата за ще неотриманий природний газ є більш невигідною для покупця у порівнянні з розрахунком за фактом вже отриманого природного газу;
отже, пункти Договору про здійснення розрахунків за фактично отриманий природний газ не становлять крайньої форми невигідності для позивача, а тому необґрунтованими є висновки про його недійсність з наведених підстав;
сам собою факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України. Відповідні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 16.11.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/630/20);
у Законі України «Про ринок природного газу» встановлено, що строки та порядок оплати є істотними умовами договору постачання природного газу. Відповідно, умови договору про порядок розрахунків мають регулюватись договором протягом всього часу його дії, а їх зміна можлива лише у спосіб, що визначений договором та/або законом;
згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.08.2021 у справі № 926/324/20, від 18.11.2021 у справі № 907/12/19, від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 02.05.2018 у справі № 910/14411/16, умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому;
норма статті 233 ЦК України є імперативною та стосується виключно визнання недійсним правочину у разі його укладення під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах. Стаття 233 ЦК не передбачає зміни умов договору шляхом його доповнення у випадку укладення правочину під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах;
коли особа вважає умови укладеного договору невигідними, така особа має право ініціювати внесення змін до відповідних умов, однак такі зміни можуть буди внесені лише за згодою сторін, або на підставах, що визначені договором та/або Законом. Водночас запропонований позивачем та застосований судами підхід фактично нівелює встановлені приписами законодавства виключні підстави, за яких умови договору можуть бути змінені;
порядок зміни умов договору за рішенням суду врегульовано статтями 651 та 652 ЦК України; згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною; крім цього, згідно зі статтею 652 ЦК, договір може бути змінений у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин суд може змінити договір за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона;
отже, зміна договору за рішенням суду є винятковим заходом та здійснюється у виключних випадках, визначених статтями 651 та 652 ЦК України;
однак у спірних правовідносинах позивач не доводив і суди не встановлювали наявності підстав для зміни умов договору відповідно до частини 1 статті 651 та статті 652 ЦК України.
4.47 При цьому правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24, щодо питання застосування приписів статей 233, 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах є сталими, чіткими, зрозумілими і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від наведених висновків та передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
4.48 Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
4.49 Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
4.50 Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
4.51 У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
4.52 Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
4.53 Верховний Суд відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
4.54 Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду, зокрема, є: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
4.55 Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не має відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
4.56 Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України належно не обґрунтував необхідності відступлення від висновків, викладених в означеній скаржником постанові Верховного Суду, а також не навів вагомих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.
4.57 Суд зазначає, що у цьому випадку посилання позивача на приписи пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, які були зазначені в оскаржуваній постанові.
4.58 За таких обставин наведена ТОВ «Сумитеплоенерго» підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.
4.59 Щодо оскарження судового рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
4.60 Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.61 Аргументуючи підставу касаційного оскарження, передбачену в пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник, зокрема, зазначає про відсутність висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які наведено у пункті 3.4 цієї постанови.
4.62 Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права) та відсутності такого висновку.
4.63 За результатами касаційного перегляду Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови.
4.64 Колегія суддів також враховує, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
4.65 Враховуючи викладене, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судового рішення з такої підстави.
4.66 Верховний Суд звертає увагу, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником та які стали підставою для відкриття касаційного провадження
4.67 Стосовно клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми Суд виходить з такого.
4.68 Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
4.69 Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
4.70 Про виключність правової проблеми з погляду якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
4.71 При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
4.72 Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду у низці судових рішень, адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
4.73 За оцінкою Верховного Суду заявлене позивачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.
4.74 За таких обставин Суд не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
4.75 Колегія суддів бере до уваги доводи ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг», викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій постанові.
4.76 Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
4.77 Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявності яких скаржник у цій справі аргументовано не довів.
4.78 Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
4.79 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.80 З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову - без змін.
4.81 Згідно з приписами статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 у справі № 910/5620/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. Ємець
Судді І. Бенедисюк
І. Колос