08 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 912/3350/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) - не з'явився,
відповідача - Дослідно-селекційного дендрологічного лісового центру «Веселі Боковеньки» - Старчоуса О.В., адвоката (ордер від 06.03.2025),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Дослідно-селекційного дендрологічного лісового центру «Веселі Боковеньки»
на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.06.2023 (суддя Поліщук Г.Б.) та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025 (головуючий суддя Дармін М.О., судді: Кощеєв І.М., Чус О.В.)
у справі № 912/3350/21
за позовом Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (далі - Екологічна інспекція, позивач)
до Дослідно-селекційного дендрологічного лісового центру «Веселі Боковеньки» (далі - Лісовий центр, відповідач, скаржник)
про стягнення 1 965 940 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Екологічна інспекція звернулася до суду з позовом до Лісового центру про стягнення 1 965 940 грн завданих державі збитків у сфері лісового господарства внаслідок незаконної порубки дерев.
Позовні вимоги мотивовані встановленими обставинами під час планової перевірки Лісового центру самовільного використання останнім природних ресурсів на території та об'єктах природно-заповідного фонду, шляхом вибірково-санітарної рубки дерев без наявності дозволу на спеціальне використання природних ресурсів та їх ліміту у межах природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова» (далі - регіональний ландшафтний парк).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 20.06.2023 у справі № 912/3350/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025, позов задоволено повністю.
Судові акти попередніх інстанцій мотивовані: - доведенням Екологічною інспекцією причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною ним шкодою. А саме: між фактом знаходження підвідомчої Лісовому центру території (земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні відповідача у межах регіонального ландшафтного парку, який віднесено до територій природно-заповідного фонду) і обізнаністю його про таку обставину та наявністю цивільного правопорушення в діях лісокористувача, який не забезпечив належну охорону та збереження лісового фонду на підвідомчій йому території шляхом допуску самовільної вирубки лісу; - недоведенням відповідачем належними та допустимими доказами відсутності саме його вини у зазначеному правопорушенні та дотримання ним приписів природоохоронного законодавства; - наявністю підстав для покладення на Лісовий центр цивільно-правової відповідальності у вигляді нарахування та стягнення з нього шкоди, завданої державі внаслідок рубки лісових насаджень у сумі 1 965 940 грн, розрахунок якої відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, Лісовий центр звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень Лісовий центр, зокрема посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанції висновків щодо застосування норм: - частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», викладених у постанові Верховного Суду від 26.07.2022 та від 16.07.2024 у справі № 924/883/21 (у контексті висновків щодо визначення меж об'єкту природно-заповідного фонду РЛП «Мальованка»); - статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 921/16/23 (щодо не укладення охоронного зобов'язання з військовою адміністрацією як з власником чи користувачем земель заказника «Серетський» ); - статті 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», викладених у постановах Верховного Суду: від 16.12.2021 у справі № 922/3414/19; від 15.06.2022 № 909/114/21; від 16.08.2022 у справі № 925/1598/20 (щодо встановлення кількості зрубаних пнів, їх ознаки та діаметру, яке має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди); - статті 69 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), викладених у постановах Верховного Суду: від 28.10.2020 у справі № 905/1793/19; від 26.07.2022 у справі № 924/883/21; від 16.08.2022 у справі № 925/1598/20 (щодо встановлення обставин стосовно процедури видачі лісорубних квитків); статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», викладених у постановах Верховного Суду: від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21, від 26.07.2022 у справі № 924/883/21, від 16.08.2022 у справі № 925/1598/20; від 18.05.2023 у справі № 914/669/22; від 11.01.2024 у справі №918/618/22 (стосовно доводів скаржника про те, що саме акт перевірки є носієм доказової інформації, що фіксує виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища); - статей 66, 86, 89, 105, 107 ЛК України у їх системному взаємозв'язку зі статтею 1166 ЦК Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постановах Верховного Суду: від 17.03.2020 у справі №912/823/18; від 18.12.2020 у справі №922/3414/19; від 03.11.2021 у справі №922/1705/20; від 02.06.2022 у справі №920/821/18; від 26.07.2022 у справі №924/883/21; від 18.05.2023 у справі №914/669/22 (в аспекті використання такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, зокрема щодо наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення); - пункту 6 частини першої статті 3, частин першої-третьої статті 13 ЦК України), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, а також у постановах Верховного Суду: від 10.04.2019 у справі № 390/34/17; від 11.08.2021 у справі № 909/436/20; від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20; від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20 (стосовно застосування принципу заборони суперечливої поведінки).
Крім того, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 69-70 ЛК України при спеціальному використанні лісових ресурсів за умов, що держава в особі уповноважених органів публічної адміністрації з моменту створення регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова» допускає протиправну бездіяльність, системно не виконуючи вимоги природоохоронного законодавства (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Доводи інших учасників справи
Екологічна інспекція не скористалася своїм правом на подання відзиву.
Розгляд клопотань учасників справи
Ухвалою Суду від 07.04.2025 у цій справі задоволено, зокрема клопотання представника Лісового центру про участь у судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- положенням про дослідно-селекційний дендрологічний лісовий центр «Веселі Боковеньки», затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 13.08.2007 № 434 (зі змінами, внесеними згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03.11.2011 № 725), Лісовий центр - є державною установою, заснованою на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України та входить до сфери управління Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства, у частині науково-методичної роботи здійснює співробітництво з Українським орденом «Знак пошани» науково-дослідним інститутом лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького;
- Лісовий центр створений з метою збереження закріпленої заповідної території - дендрологічного парку загальнодержавного значення «Веселі Боковеньки» ім. М.Л. Давидова (далі за текстом - Дендропарк), проведення селекційних розробок по відновленню лісу в умовах центрального степу України; репродукції та акліматизації нових деревних та чагарникових порід, охорони, захисту лісу, раціонального використання лісових ресурсів;
- Екологічною інспекцією за результатом проведення планового заходу державного нагляду (контролю) від 30.07.2021 №4-958-61 у період з 03.08.2021 по 16.08.2021 стосовно дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, виявлено порушення (яке зафіксоване відповідним актом перевірки від 16.08.2021) - здійснення Лісовим центром: - вирубки дерев не відведених у рубку у кварталі 9 відділ 1, 11, 30, кварталі 17 відділ 9; - вибірково-санітарної рубки у кварталі 5 відділ 56, у кварталі 9 відділи 1, 3, 6, 10, 11, 30, у кварталі 17 відділи 5, 9 - без наявності дозволу на спеціальне використання природних ресурсів та їх ліміту в межах природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку. Акт перевірки підписаний посадовими особами Екологічної інспекції, які проводили перевірку, а також директором Лісового центру Підтиканою Г.В., яка письмово зауважила, що заперечення та пояснення по акту будуть надані додатково;
- сторонами підписані польові перелікові відомості пнів, у яких визначено кількість та діаметр дерев, що піддалися вибірковій санітарній рубці, а також зазначено засіб вимірювальної техніки, яким здійснювалися відповідні заміри;
- з метою усунення порушень природоохоронного законодавства Екологічною інспекцією складено припис від 16.08.2021 № 212/5/5.1/5.2/21, відповідно до якого, зокрема заборонено здійснення рубок у межах регіонального ландшафтного парку без наявності дозволу на спеціальне використання природних ресурсів та їх ліміту в межах природно-заповідного фонду;
- на підставі такс, зазначених у додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 24.07.2013 № 541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» Екологічною інспекцією здійснено розрахунок шкоди, заподіяної Лісовим центром у зв'язку з порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної рубки у сумі 1 965 940 грн;
- дії Екологічної інспекції стосовно правомірності проведеної перевірки у зазначений період на вказаному об'єкті оскаржені Лісовим центром до адміністративного суду. За результатом розгляду вказаного спору у справі № 340/56/22 Кіровоградським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 15.04.2022, залишене без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.02.2023, про відмову у задоволенні позову;
- 02.09.2021 Екологічною інспекцією направлено Лісовому центру претензії про відшкодування розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок: - незаконної вирубки дерев при проведенні вибірково-санітарних рубок у 2021 році у кварталі 5 виділ 56, кварталі 9 виділах 1, 3, 6, 10, 11, 30, кварталі 17 виділах 5, 9 без наявності дозволу на спеціальне використання природних ресурсів та їх ліміту у межах природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку у сумі 1 526 993грн; - неналежної охорони постійним лісокористувачем, що призвело до незаконного вирубування дерев при проведенні вибірково-санітарних рубок у 2021 році у кварталі 17 виділ 9, кварталі 9 виділах 1, 11, 30 у межах природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку у сумі 438 947грн;
- суб'єктом господарювання направлено 29.09.2021 заперечення на вказані претензії, в яких зазначено: - про відсутність погодження уповноваженим органом клопотання про створення регіонального ландшафтного парку на території Лісового центру; - про проведення санітарних вибіркових рубок на території суб'єкта господарювання згідно Переліку заходів з поліпшення санітарного стану лісів Лісового центру на 2021 рік, погоджених Державним спеціалізованим лісозахисним підприємством «Херсонлісозахист» та Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, відповідно до Акта лісопатологічного обстеження лісових насаджень на доцільність призначення заходів з поліпшення санітарного стану лісів Лісового центру та матеріалів лісовпорядкування згідно з чинним законодавством;
- Лісовий центр не заперечує факт проведення вибірково-санітарної рубки дерев у місцях, зазначених Екологічною інспекцією в матеріалах перевірки. Натомість заперечує віднесення кварталів, в яких проведено рубки, до територій природно-заповідного фонду та наголошує на відсутності розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж території регіонального ландшафтного парку.
З огляду на те, що Лісовий центр не відшкодував шкоду, заподіяну державі вирубкою дерев на землях природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку, Екологічна інспекція звернулася до господарського суду з позовом про стягнення зі суб'єкта господарювання школи у сумі 1 965 940 грн, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:
- рішенням Кіровоградської обласної ради від 04.11.2005 № 507 створено регіональний ландшафтний парк на території Долинського району загальною площею 17 530,73 га без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів, з урахуванням площі природно-заповідних територій згідно з додатком, без ліквідації їх статусу та категорії, а також встановленого заповідного режиму;
- додатком до рішення Кіровоградської обласної ради від 04.11.2005 № 507, Дендропарк (площа 109 га) включено до регіонального ландшафтного парку;
- відповідно до проєкту організації та розвитку лісового господарства (далі - проєкт) Лісовий центр обіймає всього площу 536,3 га, що складається з 27 кварталів. У відповідності до карти-схеми поділу лісів за категоріями, що є невід'ємною частиною проєкту, квартали 1-19, 24-27 належать до регіонального ландшафтного парку;
- квартали 10-12, 24-27 площею 109 га належать до Дендропарку, а квартали 1-19, 24-27 площею 481,3 га виділені для включення до Смарагдової мережі (розділ 3.1.3. «Відомості про об'єкти природно-заповідного фонду» проєкту);
- регіональний ландшафтний парк Боковеньківський, розташований на території Долинського р-ну Кіровоградської обл., включено до складу територій Смарагдової мережі;
- Відповідно до пояснення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 06.02.2023 № 16/16-02/48-23 Україна приєдналася до Бернської конвенції відповідно до Закону України від 29.10.1996 № 436/96-ВР «Про приєднання України до Конвенції 1979 року «Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі» та є стороною Бернської конвенції, а отже виконує взяті зобов'язання, у т.ч. щодо створення Смарагдової мережі. Враховуючи зазначене, при плануванні або здійсненні діяльності в межах території Смарагдової мережі або за її межами, але яка може мати вплив на таку територію, потрібно враховувати необхідність забезпечення збереження у довгостроковій перспективі природних оселищ та видів природної фауни і флори, що підлягають особливій охороні в Європі;
- межі територій Смарагдової мережі та їх стандартні форми даних розміщені на офіційному сайті Ради Європи:https://www.coe.int/en/web/bern-convention/emerald-viewer;
- як вбачається з інформації, наявної на вказаному сайті, та яка є загальнодоступною, Регіональний ландшафтний парк Боковеньківський, розташований на території Долинського р-ну Кіровоградської обл., включено до складу територій Смарагдової мережі;
- знаходження земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні Лісового центру в межах регіонального ландшафтного парку, який відноситься до об'єктів природно-заповідного фонду та включення такого до складу територій Смарагдової мережі й обізнаність суб'єкта господарювання про цю обставину зобов'язує такого чинним законодавством отримувати ліміти на використання природних ресурсів та дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Суд апеляційної інстанції, зважаючи на ухилення відповідача від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, у порядку частини четвертої статті 102 ГПК України визнав встановленою ту обставину, що проєкт землеустрою щодо організації та встановлення меж території РЛП «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова» 2003 року на площу 17 530,14 га, розроблений ДП «Кіровоградський регіональний центр Державного земельного кадастру» (т.2 а.с.124-140) відповідає вимогам нормативних документів з питань землеустрою та землекористування чинних на час його розробки і до меж регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова» входила та земельна ділянка, на якій згідно з актам Екологічної інспекції від 16.08.2021 № 212/5.1/5.2.21 та додатками до нього (т.1 а.с. 31-61) здійснювалися вибіркові санітарні рубки.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду, зазначив про доведеність факту знаходження земельної ділянки (територія якої перевірялася Екологічною інспекцією), що перебуває у постійному користуванні відповідача, в межах регіонального ландшафтного парку і відповідно територій Смарагдової мережі, а також обізнаність відповідача про таку обставину. Одночасно Лісовий центр, будучи постійним лісокористувачем ділянки, де встановлено правопорушення, не забезпечив організацію охорони та захисту лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень, що свідчить про доведеність його вини, та зважаючи на вимоги спеціального природоохоронного і цивільного законодавства є підставою для стягнення з нього шкоди на користь держави в особі Екологічної інспекції.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо стягнення шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення норм природоохоронного та, зокрема лісового законодавства.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Разом із цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у наведених ним постановах, зважаючи на таке.
У більшій частині наведених відповідачем для порівняння постановах Верховного Суду, а саме у справах: № 924/883/21, № 922/3414/19, № 909/114/21 та № 925/1598/20, № 905/1793/19, № 922/2317/21, № 914/669/22, № 918/618/22, № 922/1705/20 - предметом розгляду були вимоги про стягнення шкоди, завданої незаконною порубкою дерев. Вказана справа (912/3350/21) є схожою в частині, що стосується предмета позову (стягнення шкоди) та за схожим нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, однак перевіривши доводи скаржника в цій частині, Суд виходить з того, що вказані справи різняться встановленими судовими інстанціями обставинами справи та наявними у справах доказами.
Так у справі № 924/883/21 було стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев на території об'єкта природно-заповідного фонду-регіонального ландшафтного парку. Однак перевіривши доводи скаржника стосовно неналежного застосування судами положень статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в аспекті законодавчих обмежень обсягу використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду), Суд дійшов висновку про неподібність цих справ, зважаючи на таке. У зазначеній відповідачем справі, Суд після другого повторного її розгляду виснував, що за встановлених попередніми інстанціями обставин, вирубка дерев відповідає характеру діяльності відповідача як лісогосподарського підприємства, який може здійснювати таку діяльність у порядку спеціального використання, зокрема вчинення їх на території природно-заповідного фонду, передбаченій проєктом створення парку і має відповідні дозволи на такі ліміти вирубки. Натомість у справі, що розглядається (№ 912/3350/21) встановлено протилежне. Вирубка дерев у межах природно-заповідного фонду, частина якої передана у користування відповідача, за відсутності лімітів і без отримання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, зокрема шляхом видачі лісорубних квитків на вирубку лісу на період, що охоплювався плановою перевіркою. Вказане зафіксовано актом перевірки (в контексті доводів відповідача, що саме такий документ фіксує виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища), який підписано директором Лісового центру. Водночас судами взято до уваги, що питання правомірності проведення зазначеної перевірки (в рамках розгляду якої, зокрема надавалася оцінка відповідності акта перевірки вимогам діючого законодавства) було предметом розгляду адміністративної справи № 340/56/22. В результаті розгляду зазначеної справи ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову Лісового центру про визнання неправомірними дій Екологічної інспекції стосовно правомірності проведеної перевірки у зазначений період на вказаному об'єкті відповідача.
У справах № 922/3414/19, № 909/114/21 та № 925/1598/20 (в аспекті доводів Лісового центру щодо висновків у зазначених справах стосовно встановлення зрубаних пнів, їх діаметру та ознак, що має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові про стягнення шкоди, завданої державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зважаючи на те, що матеріали справи не містять належних та достовірних доказів, які б підтвердили порушення природоохоронного законодавства, в результаті незаконної рубки, що виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, з урахуванням вимог статті 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», як обов'язкової умови для настання відповідальності. Суд виходить з того, що у вказаних справах судові рішення приймалися, виходячи зі встановлених судами обставин справи та наданих сторонами на їх підтвердження доказах, які достеменно не підтверджують наявність підстав для настання цивільно-правової відповідальності. Що ж до цієї справи № 912/3550/21, то з урахуванням предмета та підстав позову, доказів, які наявні у справі, суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у справі надали оцінку фактичним обставинам справи, відповідно до яких судами встановлено порушення природоохоронного законодавства шляхом вирубки дерев у межах природно-заповідного фонду, частина якої передана у користування відповідача, за відсутності лімітів і без отримання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, зокрема стосовно процедури видачі лісорубних квитків (що не було встановлено у зазначених скаржником справах). Судом першої інстанції, зокрема встановлено, що сторонами підписані польові перелікові відомості пнів, у яких визначено кількість та діаметр дерев, що були піддані вибірковій санітарній рубці, а також зазначено засіб вимірювальної техніки, яким робилися відповідні заміри. При цьому перевірка позивачем лісових ділянок, ввірених відповідачу, здійснювалася у присутності його представників (майстрів лісу), проте останніми як і директором Лісового центру під час проведення перевірки, так і після оформлення матеріалів перевірки, не подано заперечень щодо невідповідності облікових даних, вказаних позивачем. А тому суди, погодилися з висновком позивача щодо визначення розміру позовних вимог виходячи з розрахунку розміру шкоди, обрахованої відповідно до нормативів, встановлених КМУ та дійшли висновків про доведеність Екологічною інспекцією належними та допустимими доказами наявності всіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди. Здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах № 922/3414/19, № 909/114/21 та № 925/1598/20, оскільки ухвалені у справі судові рішення їм не суперечать, а доводи скаржника про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду та трактування таких на свою користь.
А у справах № 922/2317/21, № 924/883/21, № 925/1598/20; № 914/669/22; № 918/618/22 (в аспектів доводів скаржника про те, що саме акт перевірки є носієм доказової інформації, що фіксує виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища), в аспекті дослідження питання встановлення необхідних документів в якості доказів для підтвердження фактів правопорушення природоохоронного законодавства, Суд зазначив, що таким є акт перевірки. У такому акті відповідно до статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» фіксується факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і саме він є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища. Натомість як встановлено судами попередніх інстанцій акт перевірки та польові перелікові відомості відповідачем у складі комісії підписано, факт вирубки лісу ним не заперечується. А тому суди дійшли правильного висновку про те, що факт вчиненого правопорушення у сфері лісових відносин у спірних правовідносинах є встановленим, підтвердженим належними та допустимими доказами та визнаний відповідачем. Крім того, судами встановлено, що в результаті розгляду адміністративної справи № 340/56/22 відмовлено у задоволенні позову Лісового центру про визнання неправомірними дій Екологічної інспекції стосовно правомірності проведеної перевірки у зазначений період на вказаному об'єкті відповідача, в рамках розгляду якої надавалася оцінка акту перевірки та відповідності його змісту вимогам чинного законодавства.
Поза тим, посилаючись на загальні висновки Верховного Суду, у справах: № 922/3414/19, № 922/1705/20, № 924/883/21, №914/669/22 щодо не врахування попередніми судовими інстанціями позиції касаційної інстанції стосовно застосування статей 66, 86, 89, 105, 107 ЛК України в їх системному взаємозв'язку зі статтею 1166 ЦК України в аспекті використання такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, зокрема щодо наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, скаржник по суті намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції немає повноважень встановлювати нові обставини та переоцінювати докази в силу приписів статті 300 ГПК України.
Разом з тим Суд не розглядає посилання скаржника на не врахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду: - у справах № 905/1793/19, № 924/883/21, № 925/1598/20 щодо застосування статті 69 ЛК України; - у справах № 912/823/18, № 920/821/18 щодо застосування статей 66, 86, 89, 105, 107 ЛК України в їх системному взаємозв'язку зі статтею 1166 ЦК України, - оскільки такі взагалі не містять висновку про застосування вказаних норм, як і у зазначеному скаржником взаємозв'язку та у контексті змісту поданої ним скарги.
Стосовно ж справи № 921/16/23, то предметом її розгляду було витребування у власність держави в особі обласної державної адміністрації земельної ділянки з незаконного володіння міськради з підстав протиправної передачі такої зі статусом земель природно-заповідного фонду до комунальної власності зі зміною її цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення. У зазначеній справі Суд (не надаючи висновку стосовно застосування положень статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», про що намагається звернути увагу відповідач), вирішуючи питання щодо ефективного способу судового захисту у спірних правовідносинах про повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику, вказав, що негаторний, а не віндикаційний позов - є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах. В аспекті ж доводів скаржника про відсутність у нього охоронних зобов'язань виданих землевласником, які зобов'язували б відповідача вживати заходи для здійснення охорони ввіреного йому об'єкта, то вони не беруться Судом до уваги, оскільки такі доводи Лісового центру не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій у цій справі (№912/3350/21), а нормативні приписи статті 300 ГПК України обмежують суд касаційної інстанції переглядати судові акти виключно в межах встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій у спірних судових актах не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3, частин першої-третьої статті 13 ЦК України), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, а також у постановах Верховного Суду: від 10.04.2019 у справі № 390/34/17; від 11.08.2021 у справі № 909/436/20; від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20; від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20, - то такі зводиться до необхідності дотримання принципів добросовісності, розумності, заборони суперечливої поведінки; що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. У кожній із зазначених справ судами досліджувалися різні за змістом докази у певних обставинах конкретної справи, які подавалися сторонами, та на підставі встановлених обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, а висновки Верховного Суду щодо необхідності застосування принципів добросовісності, розумності, заборони суперечливої поведінки сформовані з урахуванням конкретних обставин кожної справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі. Водночас у касаційній скарзі у справі № 912/3350/21 фактично заявник лише цитує загальні висновки Верховного Суду і не обґрунтовує та не конкретизує, в чому полягає невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду. Відповідні посилання скаржника носять суто декларативний характер і також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права у справі, в якій подано касаційну скаргу. У цьому контексті узагальнене посилання на висновки Верховного Суду не може бути розцінене як наведення правового висновку, який би спростовував позицію судів щодо наявності підстав для задоволення позову.
Отже, Лісовий центр не довів під час розгляду справи наявність недобросовісності поведінки Екологічної інспекції в спірних правовідносинах, звідси вказані обставини свідчать про не подібність спірних правовідносин з наведеними скаржником висновками Верховного Суду, викладеними у справах: № 461/9578/15-ц, № 390/34/17, № 390/34/17, № 909/436/20, № 918/1045/20, № 925/1546/20.
Зважаючи на те, що наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
У поданій касаційній скарзі Лісовий центр посилається також на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування статей 69-70 ЛК України при спеціальному використанні лісових ресурсів за умов, що держава в особі уповноважених органів публічної адміністрації з моменту створення регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова» допускає протиправну бездіяльність, системно не виконуючи вимоги природоохоронного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Слід зазначити, що висновки Верховного Суду відносно питання застосування норми матеріального права, яка зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.
Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
У зазначеному контексті Верховний Суд зазначає таке.
Стаття 11 ЦК України визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а пункт 3 частини другої цієї статті унормовує, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).
Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що складається з протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків; під шкодою необхідно розуміти, зокрема зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом; причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.
Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність/неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності (відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 та Верховним Судом у постановах: від 06.06.2023 у справі 911/682/21, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 виснувала, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Верховний Суд зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Відповідно до статті 5 цього Закону державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Ліси України - є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (стаття 1 ЛК України).
Права та обов'язки постійних лісокористувачів визначає стаття 19 ЛК України, за змістом якої постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Відповідно до статей 16, 17 ЛК України право користування лісами здійснюється у порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Положеннями статті 63 ЛК України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень (пункт 5 частини першої статті 64 ЛК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 86 ЛК України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (стаття 107 ЛК України).
Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Зокрема, підставою для цивільно-правової відповідальності є порушення лісового законодавства, законодавства України про природно-заповідний фонд, про надра, про охорону земель (стаття 105 ЛК України, стаття 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд», стаття 56 Закону України «Про охорону земель»). До таких порушень належать, зокрема незаконне вирубування та пошкодження дерев.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. На таких землях забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
За вимогами статті 91 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду; перелік встановлених цим Законом видів використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду і порядок їх використання визначаються режимом територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети, за спеціальним дозволом - лісорубним квитком або лісовим квитком, що видається безоплатно відповідними органами виконавчої влади (на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування), власниками лісів або постійними лісокористувачами (статті 67-69 ЛК України).
Верховний Суд звертає увагу, що для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев (див. постанову Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22).
Надавши оцінку всім наявним у справі доказам зважаючи на вимоги статті 86 ГПК України, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач є постійним лісокористувачем на території, що входить до регіонального ландшафтного парку, який повністю входить до територій Смарагдової мережі (що також є загальновідомою інформацією) на земельній ділянці площею 536,3 га для ведення селекційних розробок по відновленню лісу в умовах центрального степу України; репродукції та акліматизації нових деревних та чагарникових порід, охорони, захисту лісу, раціонального використання лісових ресурсів. На відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, серед іншого, покладений обов'язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від несанкціонованих рубок, за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність. На території вказаного Лісового центру виявлено самовільне використання останнім природних ресурсів на території та об'єктах природно-заповідного фонду, шляхом вибірково-санітарної рубки дерев без наявності дозволу на спеціальне використання природних ресурсів та їх ліміту у межах природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт незаконної вирубки підтверджується актом від 16.08.2021 Екологічної інспекції про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, польовими відомостями пнів, розрахунком розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки дерев.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведені докази в їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні підприємством відповідача належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій йому території. Встановивши вказане, доведеність позивачем усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправну бездіяльність відповідача у вигляді незабезпечення належної охорони та захисту лісових насаджень; шкоду, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідковий зв'язок шкоди з протиправною поведінкою відповідача (заподіяння шкоди зумовлено невиконання ним обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок), суди підставно стягнули з відповідача 1 965 940 грн.
Таким чином, доводи касаційної скарги Лісового центру не дають підстав стверджувати про те, що наведені судами попередніх інстанцій мотивування є необґрунтованими, а правозастосування є неправильним, оскільки правильність цих тверджень напряму випливає з матеріалів справи, встановлених обставин справи та норм чинного законодавства.
Разом з тим Верховний Суд вважає, що у справі, що розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання, зважаючи на положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (в аспекті доводів стосовно неправильного застосування статей 69-70 ЛК України при спеціальному використанні лісових ресурсів за умов, що держава в особі уповноважених органів публічної адміністрації з моменту створення регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова» допускає протиправну бездіяльність, системно не виконуючи вимоги природоохоронного законодавства), оскільки судами попередніх інстанцій у цій справі не встановлено, а відповідачем у належному процесуальному порядку не доведено наявності відповідних обставин протиправної бездіяльності держави в особі уповноважених органів.
Доводи скаржника у цій частині фактично зводяться до спонукання Верховного Суду для встановлення інших обставин справи та надання іншої оцінки доказам, на підставі оцінки яких суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на вимоги статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.
Водночас крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини цієї справи (у т.ч. визнаних у порядку частини четвертої статті 102 ГПК України).
Верховний Суд також не бере до уваги доводи відповідача, які стосуються необхідності переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин у силу приписів статті 300 ГПК України.
За таких обставин, відповідно підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, а тому Суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження.
З огляду на викладене, визначених процесуальним законом підстав для скасування/зміни судових рішень попередній інстанцій не вбачається.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Лісового центру у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги відповідачем у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на нього, оскільки Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Дослідно-селекційного дендрологічного лісового центру «Веселі Боковеньки» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі № 912/3350/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Дослідно-селекційного дендрологічного лісового центру «Веселі Боковеньки» залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі № 912/3350/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя А. Ємець