Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" квітня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/3384/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ
до Акціонерного товариства "Укртелеком", м.Харків
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту, визнання права власності
за участю представників:
прокурор: Неля Доннік (посвідчення);;
позивача: не з'явився
відповідача: Катерина Полегенько (адвокат)
Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укртелеком", в якій просить суд:
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 78909, розташованою по вул. Конторській, 14 у м. Харкові, шляхом:
- скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення в літ. «А-4», загальною площею 2 242,0 кв.м, по вул.Конторській, 14 у м. Харкові, проведеної 09.02.2016 за ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ: 21560766), до складу яких включено нежитлові приміщення підвалу № 27, 35, 37-:-40, 42-:-52, які фактично є захисною спорудою цивільного захисту № 78909, площею 300, 7 кв.м. (підстава внесення запису: рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28147543 від 09.02.2016; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 843973663101;номер відомостей про речове право: 13174978);
- зобов'язання Акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ: 21560766) повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ: 00032945) захисну споруду цивільного захисту № 78909, загальною площею 300,7 кв.м., розташовану в нежитлових приміщеннях підвалу №27, 35, 37-:-40, 42-:-52 в нежитловій будівлі літ. «А-4» по вул. Конторській, 14 у м.Харкові, державну реєстрацію права власності на які 09.02.2016 проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ: 21560766) у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 843973663101;
- Визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) на захисну споруду цивільного захисту №78909, загальною площею 300,7 кв.м, розташовану в нежитлових приміщеннях підвалу № 27, 35, 37-:-40, 42-:-52 в нежитловій будівлі літ.«А-4» по вул. Конторській, 14 у м. Харкові, державну реєстрацію права власності на які 09.02.2016 проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ: 21560766) у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 843973663101.
Позовні вимоги обгрунтовані фактом існування державної реєстрації права приватної власності ПАТ «Укртелеком» на нерухоме майно за відсутності документів, які підтверджують існування у вказаного Товариства відповідного речового права на зазначену захисну споруду, при цьому як захисна споруда (ЗСЦЗ № 78909) є обмежено оборотоздатним майном, можливість вибуття якого з державної власності законодавством не передбачена.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2024 відкрито провадження у справі № 922/3384/24; справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.10.2024 року о 10:30.
14.10.2024 Фондом державного майна України надані до суду пояснення (вх..№25853) в яких вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Вказує, що до переліку приватизованого майна ВАТ «Укртелеком» фактично включений об'єкт цивільної оборони-захисна споруда цивільного захисту, сховище №78909, що знаходиться за адресою по вул. Конторській, 14 у м.Харкові яка приватизації не підлягала та перебуває у державній власності. Відомості, що свідчать про волевиявлення держави на зміну форми власності споруди цивільного захисту з державної на іншу, а також про передачу державного майна у статутний фонд ТОВ «Укртелеком» відсутні. Захисна споруда в силу положень ч.2 ст.178 ЦК України є обмежено обороноздатною річчю, та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну. З огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду державного майна України на передачу спірного сховища у приватну власність ПАТ «Укртелеком» (правонаступником якого виступає АТ «Укртелеком»), державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності означеного товариства на сховище. Вважає, що користування та розпорядження приватним власником сховищем з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передачу таких об'єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє «право» приватної власності на цей об'єкт.
16.10.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (вх.№ 26029) в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вказує, що нерухоме майно, в тому числі будова АТС-12 інвентарний номер 24791, за адресою в м. Харків, вул. Червоножовтнева, 14 передано у статутний фонд ВАТ «Укртелеком» за актом приймання-передачі від 25.11.2003 (пункт 359 Акту ) згідно з наказом Держкомзв'язку № 227, під час корпоратизації. Відповідно до діючого на той момент законодавства рішення засновника про створення відкритого акціонерного товариства в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна, наданий засновником і є переліком правовстановлюючих документів. Таким чином, особливості корпоратизації ВАТ «Укртелеком» вказують на відсутність порушення інтересів держави, під час виникнення права власності ПАТ «Укртелеком» на нежитлову будівлю АТС -12, за адресою м. Харків вул. Червоножовтнева, буд. 14, в складі якого перебувала захисна споруда. Наголошує, що вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення в літ. «А-4», загальною площею 2 242,0 кв. м., по вул. Конторській, 14 у м. Харкові є неналежним способом захисту,а вимога про визнання право власності держави України в особі Фонду державного майна України на ЗСЦЗ № 78909 є неефективною. Вважає, що до вимог про повернення майна не застосовуються положення негаторного позову, оскільки це є вимогою віндикаційного позову, до якого застосовується строк позовної давності. Просить застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог прокурора у разі встановлення, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушені.
21.10.2024 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив (вх.№ 26462), в якій вказує, що відповідачем не спростовано наведених у позовній заяві доводів прокурора про те, що на спірні правовідносини поширюється заборона приватизації сховищ, включена до ст.5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» Законом України від 03.02.2004 № 1413-IV. Доводи відповідача також не спростовують наведених у позові обґрунтувань з посиланням на правові висновки Верховного Суду щодо того, що у даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст.391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні об'єктом цивільного захисту - сховищем №76077 шляхом повернення такого об'єкту державі в особі Фонду державного майна України. Зазначає, що відповідачем до відповіді на відзив додано копії технічного паспорта на захисну споруду цивільного захисту №78909, виготовленого ТОВ «Експертний будівельно-інжиніринговий центр» на замовлення ПАТ «Укртелеком» станом на 18.02.2016.Про наявність вказаного технічного паспорта прокурору не було відомо на момент звернення з позовом, оскільки до матеріалів електронної реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 843973663101, розташований по вул. Конторській, 14 у м. Харкові (літ.«А-4»), згаданий технічний паспорт долучено не було. З наведеного, а також з документів, долучених до позовної заяви, вбачається відсутність проведеної державної реєстрації права власності на відповідну захисну споруду цивільного захисту у складі згаданого об'єкта нерухомого майна. При цьому додатково зазначає, що з наявної у складі згаданого технічного паспорту експлікації приміщень до плану захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) сховища з обліковим №78909 в літ.«А-4» по вул. Конторській, 14 у м. Харкові вбачається, що основні та додаткові приміщення згаданого сховища позначено номерами з 1 по 27, а загальна площа цих приміщень в результатів інвентаризації склала 647,9 кв.м. з приводу чого прокурор має намір реалізувати процесуальне право на зміну предмета позову. Вважає, що пред'явлений прокурором позов є негаторним, а не віндикаційним, а отже до спірних правовідносин не підлягає застосуванню строк позовної давності.
29.10.2024 відповідачем подані до суду заперечення (на відповідь на відзив) (вх.№27192) за змістом яких повторно наголошує на тому, що вимога про визнання права власності є неефективною та не підлягає задоволенню, а підстави для застосування положень негаторного позову у цьому спорі відсутні.
30.10.2024 від прокурора надійшла заява про зміну предмету позову та повернення судового збору в розмірі переплаченої суми (вх.№ 27369), в якій прокурор просить суд:
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 78909, розташованою по вул. Конторській, 14 у м. Харкові, шляхом:
- зобов'язання Акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ: 21560766) повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ: 00032945) захисну споруду цивільного захисту № 78909, загальною площею 647,9 кв.м., розташовану в нежитлових приміщеннях №№ 1-32, І, ІІ, ІІІ в нежитловій будівлі літ. «А-4» по вул. Конторській, 14 у м. Харкові, технічну інвентаризацію якої за заявою ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ: 21560766) проведено ТОВ «Експертний будівельно-інжиніринговий центр» (інвентаризаційна справа №000242), про що 18.02.2016 складено відповідний технічний паспорт;
-Визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) на захисну споруду цивільного захисту № 78909, загальною площею 647,9 кв.м., розташовану в нежитлових приміщеннях №№ 1-32, І, ІІ, ІІІ в нежитловій будівлі літ. «А-4» по вул. Конторській, 14 у м. Харкові, технічну інвентаризацію якої за заявою ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ: 21560766) проведено ТОВ «Експертний будівельноінжиніринговий центр» (інвентаризаційна справа №000242), про що 18.02.2016 складено відповідний технічний паспорт.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.11.2024 прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову (вх.№ 27369 від 30.10.2024) у зв'язку із чим подальший розгляд справи відбувався з урахуванням вимог, викладених у цій заяві.
02.12.2024 прокурором подані до суду додаткові пояснення в порядку ч.5 ст.161 ГПК України (вх.№ 30323).
Протокольною ухвалою суду від 05.02.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2025 року.
Протокольною ухвалою від 05.03.2025 суд повернувся до стадії підготовчого провадження; призначено підготовче засідання на 19.03.2025 об 11:15.
11.03.2025 від відповідача надійшло клопотання (вх.№ 6212) в якому просить зупинити провадження у справі 922/3384/24 до перегляду судового рішення по справі № 918/938/23 у подібних правовідносинах у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
14.03.2025 прокурором подані заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вх.№ 6628).
Протокольною ухвалою від 19.03.2025 відкладено підготовче засідання на 09.04.2025 о 13:00.
Протокольною ухвалою від 09.04.2025 на підставі ст.233, 235 ГПК України відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№ 612 від 11.03.2025) у з'язку із відсутністю обгрунтованих підстав для зупинення провадження у цій справі; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.04.2025 о 12:00.
У судовому засіданні 30.04.2025 прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача у судовому засіданні заявив усне клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №918/938/23. Проти позову заперечував, з підстав, викладених ним у заявах по суті та наголошував на застосування наслідків спливу позовної давності.
Протокольною ухвалою від 30.04.2025 вімовлено відповідачу у задоволенні усного клопотання про зупинення провадження у справі.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
По вул. Конторській (колишня назва - Червоножовтнева), 14 у Новобаварському районі міста Харкова знаходиться захисна споруда цивільного захисту (ЗСЦЗ) № 78909.
Згідно паспорта сховища № 78909, його загальна площа складає 300 кв.м, сховище місткістю 300 осіб, вбудоване в 3-поверхову будівлю, прийняте в експлуатацію 15.08.1975, клас сховища (група укриття) - 3, належить ПАТ «Укртелеком».
Тобто, вказана ЗСЦЗ з радянських часів перебувала у власності держави.
Після набуття незалежності державою Україна, наказом Міністерства зв'язку України № 87 від 23.06.1993 «Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв'язку» вирішено створити Об'єднання електрозв'язку «Укрелектрозв'язок».
У 1994 році відбулось перейменування Об'єднання електрозв'язку «Укрелектрозв'язок». Зокрема, наказом Міністерства зв'язку України № 168 від 29.11.1994 «Про зміну скороченої назви Українського об'єднання електрозв'язку «Укрелектрозв'язок» вирішено присвоїти Українському об'єднанню електрозв'язку скорочене найменування об'єднання «Укртелеком».
30.05.1995 року Міністром зв'язку України затверджено статут Українського об'єднання електрозв'язку «Укртелеком». Відповідно до вказаного статуту Українське об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» засновано на державній власності.
Черговареорганізація Українського об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» мала місце на підставі наказу № 30 від 11.02.1998 Державного комітету зв'язку України, пунктом 2 якого вирішено реорганізувати Українське об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв'язку «Укртелеком» (УДПЕЗ «Укртелеком»).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 № 948-р до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України передане УДПЕЗ «Укртелеком».
Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ від 27.12.1999 № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» створено ВАТ «Укртелеком» та затверджено його статут.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.10.2010 № 1948-р було погоджено умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком». Фонду державного майна України визначено провести в установленому порядку конкурс з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком», який складається з 17 376 189 488 акцій, що становить 92,791 відсотка статутного капіталу, номінальною вартістю 4344047,372 тис. грн.
11.03.2011 року між Фондом державного майна України (продавець) та ТОВ «ЕСУ» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом № КПП-582.
Отже з 2011 року відбулась приватизація ВАТ «Укртелеком», з того часу вказане Товариство перебуває у приватній власності.
Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» та на підставі рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ «Укртелеком», що відбулися 14.06.2011, ВАТ «Укртелеком» з 17.06.2011 змінило найменування на публічне акціонерне товариство «Укртелеком».
За даними ЄДРПОУ 19.05.2021 відповідач змінив назву на Акціонерне товариство «УКРТЕЛЕКОМ».
Відповідно до отриманої на запит прокуратури відповіді Фонду державного майна України від 15.05.2024, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому, в Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: вул. Червоножовтнева (Конторська), 14 м. Харків.
У зв'язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: вул. Конторська (Червоножовтнева), 14 м. Харків.
Прокурор зазначає, що досудовим розслідуванням встановлено, що у подальшому ПАТ Укртелеком оформлено право приватної власності на низку будівель, розташованих за вищевказаною адресою. Так , з наявного в матеріалах інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна по вул. Червоножовтневій, 14 у м. Харкові витягу про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 4986946 вбачається, що у складі цього об'єкта 05.03.2004 проведено державну реєстрацію права колективної власності на, зокрема, нежитлові приміщення підвалу № 27, 35, 37-:-40,42-:-52 в літ.«А-4» за вказаною адресою за ВАТ «Укртелеком» на підставі наказів Держкомзв'язку від 27.12.1999 № 155, від 25.11.2003 № 227 з додатком № 2 - актом приймання-передачі майна від 25.11.2003.
Відповідачем замовлено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) - сховище № 78909, в літ. «А-4» за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 14, який виготовлено 18.02.2016 ТОВ «Експертний будіельно-інжиніринговий цент».
За змістом наявного у складі згаданого технічного паспорту від 18.02.2016 експлікації приміщень до плану захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) сховища з обліковим №78909 в літ.«А-4» по вул. Конторській, 14 у м. Харкові вбачається, що основні та додаткові приміщення сховища позначено номерами з 1 по 32, а також І, ІІ, ІІІ, а загальна площа цих приміщень в результатів інвентаризації склала 647,9 кв.м.
При цьому, речові права відповідачем на вказане сховище не реєструвались.
Згідно з Переліком нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Укртелеком» по Харківській дирекції (номер у переліку - 359) та Актом приймання-передачі нерухомого майна від 25.11.2003 (номер в акті - 359) до статутного капіталу ВАТ «Укртелеком» передано об'єкт «Будова АТС-12» по вул. Червоножовтневій, 14 у м. Харкові (інвентарний номер 24791).
Прокурор стверджує, що доказами фактичного володіння відповідачем захисною спорудою цивільного захисту № 78909 є акти оцінки стану готовності вказаної захисної споруди від 19.11.2020, 29.06.2021, 20.10.2022, 19.05.2023.
Таким чином, прокурор вважає, що до статутного капіталу та відповідно, до переліку приватизованого майна ВАТ «Укртелеком» фактично включений об'єкт цивільної оборони - захисна споруда цивільного захисту, сховище №78909, що знаходиться за адресою: : м. Харків, вул. Конторська, 14, яке приватизації не підлягало та перебуває у державній власності.
Спірне нерухоме майно - ЗСЦЗ №78909, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 14 є обмежено обороноздатним майном, можливість вибуття якого з державної власності законодавством не передбачена.
Отже, особливо в умовах введеного в Україні воєнного стану, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єктів цивільного захисту із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність їх вибуття з державної власності такому суспільному інтересу не відповідає.
Прокурор зазначає, що у даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні об'єктом цивільного захисту- сховищем № 78909 шляхом повернення такого об'єкту державі в особі Фонду державного майна України.
В свою чергу, зі змісту поданих відповідачем до суду заяв по суті вбачається, що відповідач вважає спірну захисну споруду, загальною площею 647,9 кв.м., заінвентаризовану згідно технічного паспорта від 18.02.2016, своєю власністю.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист інтересів держави та брати участь у цих справах.
Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з чч.1,3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У ст. 13 Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
За п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначається правовий режим власності.
Рішенням Конституційного суду України № З-рп/99 від 08.04.1998 державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. В основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Предметом даного позову є усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту - сховищем № 76077 та визнання за державою право власності на цей об'єкт нерухомості.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту зокрема належить сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів.
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 по справі № 806/2361/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, відповідно до п. п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Правовідносини, пов'язані з використанням державного майна, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а тому неправомірне, всупереч закону набуття речових прав на нього не відповідає суспільному інтересу та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №133/2022 від 14.03.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. В подальшому ведений на території України воєнний стан неодноразово продовжувався.
На даний час на території України проходять бойові дії та наносяться ракетні удари по об'єктам промисловості, інфраструктури та житловим будинкам.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.
Тобто, держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров'я людей від надзвичайних ситуацій, в тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій.
Таким чином, забезпечення захисту населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій шляхом створення умов для перебування громадян у протирадіаційному укритті становить значний суспільний інтерес.
Прокурор зазначав, що відповідно до останнього акту оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 19.05.2023 захисна споруда цивільного захисту № 78909, що розташована по вул. Конторській, 14 у м. Харкові, є не готовою до використання за призначенням, перебуває у занедбаному стані, отже, не здатна забезпечити захист цивільного населення та у разі використання за призначенням може створювати загрозу для життя та здоров'я людей.
Звернення прокурора до суду з даною позовною заявою спрямовано на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про відчуження державної власності. Тому правильне вирішення вказаного питання становить не тільки державний, але і суспільний інтерес.
Одночасно, додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов'язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, правової держави.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, окружною прокуратурою 30.04.2024 на адресу Фонду державного майна України скеровано запит в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для з'ясування, чи вживалися Фондом заходи у зв'язку із незаконним набуттям у власність (володіння) ПАТ (ВАТ) «Укртелеком» вищевказаної захисної споруди.
У відповідь на вказаний запит від Фонду до прокуратури 23.05.2024 надійшов лист від 15.05.2024 за №10-33-13348, за змістом якого, заступником голови Фонду поінформовано про те, що заходи претензійно-позовного характеру щодо зазначеної споруди цивільного захисту не вживалися, а також висловлено позицію про доцільність розгляду Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова питання щодо вжиття заходів прокурорського реагування згідно з вимогами законодавства.
Отже, зі змісту вищевказаного листа Фонду державного майна України вбачається відсутність у останнього наміру самостійно вжити відповідних заходів судового захисту інтересів держави щодо вказаної захисної споруди.
Таким чином, прокурор звернувся з позовом на захист інтересів держави, у зв'язку з невиконанням та порушенням вимог законодавства України у сфері цивільного захисту, що призводить до порушення державних інтересів та встановлених державою гарантій по забезпеченню конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності, насамперед в умовах збройної агресії російської федерації проти України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, прокурор звертається до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України і зазначає останнього в якості позивача.
Крім цього, окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 16.09.2024 письмово повідомлено позивача про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
Щодо повноважень Фонду державного майна України.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст.170 ЦК України).
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).
За приписами ст.317 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.
Закріпивши спірний об'єкт як такий, що не підлягає приватизації, а відтак будь-якому відчуженню та зміні форми власності з державної, законодавець таким чином вилучив з цивільного обороту майно, яке має загальнодержавне стратегічне значення та покликане забезпечувати базові потреби суспільства.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, у т.ч. об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема захисні споруди цивільного захисту.
Загальнодержавне значення мають об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Відповідно до частини 1 статті 7 цього ж Закону державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.
Згідно з Законом України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України (далі - Фонд) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Відповідно до пп. 1, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.
Таким чином, спірна захисна споруда цивільного захисту (сховище) є самостійним об'єктом нерухомого майна, що належить державі Україна в особі Фонду державного майна України, а право власності та інші речові права на яку підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Фонду державного майна України.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Отже, саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 2 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як встановлено судом та зазначалось вище, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому, в Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 14.
У зв'язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 14.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у подальшому ПАТ Укртелеком оформлено право приватної власності на низку будівель, розташованих за вищевказаною адресою. З наявного в матеріалах інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна по вул. Червоножовтневій, 14 у м. Харкові витягу про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 4986946 вбачається, що у складі цього об'єкта 05.03.2004 проведено державну реєстрацію права колективної власності на, зокрема, нежитлові приміщення підвалу № 27, 35, 37-:-40,42-:-52 в літ.«А-4» за вказаною адресою за ВАТ «Укртелеком» на підставі наказів Держкомзв'язку від 27.12.1999 № 155, від 25.11.2003 № 227 з додатком № 2 - актом приймання-передачі майна від 25.11.2003.
Відповідачем замовлено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) - сховище № 78909, в літ. «А-4» за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 14, який виготовлено 18.02.2016 ТОВ «Експертний будіельно-інжиніринговий цент».
За змістом наявного у складі згаданого технічного паспорту від 18.02.2016 експлікації приміщень до плану захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) сховища з обліковим №78909 в літ.«А-4» по вул. Конторській, 14 у м. Харкові вбачається, що основні та додаткові приміщення сховища позначено номерами з 1 по 32, а також І, ІІ, ІІІ, а загальна площа цих приміщень в результатів інвентаризації склала 647,9 кв.м.
При цьому, речові права відповідачем на вказане сховище не реєструвались, докази такої реєстрації у матеріалах справи відсутні та сторонами до суду не надавались.
Згідно з Переліком нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Укртелеком» по Харківській дирекції (номер у переліку - 359) та Актом приймання-передачі нерухомого майна від 25.11.2003 (номер в акті - 359) до статутного капіталу ВАТ «Укртелеком» передано об'єкт «Будова АТС-12» по вул. Червоножовтневій, 14 у м. Харкові (інвентарний номер 24791).
Відповідно до ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню). До захисних споруд цивільного захисту належать сховища та протирадіаційні укриття (ч. 1 ст. 32 зазначеного кодексу).
Відповідно до абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального манна» не підлягають приватизації захисні споруди цивільного захисту. Норма аналогічного змісту була закріплена у п. «в» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України від 03.02.2004 № V13-ІУ, який діяв на час виникнення спірних правовідносин щодо переходу сховища у приватну власність ВАТ «Укртелеком»).
Відповідно до п. 1.4. глави 1 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але пер збуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України 19.05.1999 № 908/68, до способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, належить, зокрема, використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 253 «Про затвердження Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб».
Згідно з абз. З п. 25 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 253 (в редакції постанови від 25.03.2009, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), у разі приватизації (корпоратизації) державних підприємств захисні споруди виключаються з переліку майна підприємства, що підлягає приватизації (корпоратизації), і передаються в установленому порядку його правонаступникові на відповідальне зберігання. З правонаступником державного підприємства, що приватизується (корпоратизується), державним органом приватизації (засновником) укладається договір про безоплатне зберігання захисних споруд. Форма договору про безоплатне зберігання захисних споруд затверджується МНС за погодженням з Фондом державного майна.
Таким чином, єдиним можливим управлінським рішенням під час приватизації ВАТ «Укртелеком» могло бути виключення ЗСЦЗ за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 14 з переліку майна ВАТ, що підлягає приватизації, та передача вказаного державного нерухомого майна на відповідальне зберігання відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переході іти від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Спірне нерухоме майно - ЗСЦЗ №78909, розташоване за адресою: вул. Конторська (Червоножовтнева), 14 м. Харків є обмежено обороноздатним майном, можливість вибуття якого з державної власності законодавством не передбачена.
Отже, особливо в умовах введеного в Україні воєнного стану, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єктів цивільного захисту із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність їх вибуття з державної власності такому суспільному інтересу не відповідає.
Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22 зазначив, що сам факт того, що протирадіаційні укриття можуть перебувати, у тому числі, у приватній власності, не може легітимізувати протиправність процесу їх відчуження з власності держави».
ЗСЦЗ №78909, розташована за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 14, підлягає поверненню державі в особі Фонду державного майна України, виходячи з наступного.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Аналогічна норма закріплена у статті 321 ЦК України.
Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
У даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст.391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні об'єктом цивільного захисту - сховищем № 78909 шляхом повернення такого об'єкту державі в особі Фонду державного майна України.
Вказане також підтверджується позицією Верховного Суду висловленою у пункті 6.42 постанови від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22:
«6.42. Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння».
Таким чином, колегією суддів Верховного Суду у зазначеній справі у тотожних правовідносинах звернуто увагу судів усіх інстанцій, що негаторний позов (тобто позов власника, спрямований на усунення порушень належних йому правомочностей щодо такого майна, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном) є ефективним способом захисту у випадку протиправного зайняття приватними особами об'єктів, які не можуть передаватись у приватну власність.
Як вже було зазначено, на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на передання сховищ із державної у приватну власність.
Таким чином, користування та розпорядження приватним власником сховищем з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об'єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє «право» приватної власності на цей об'єкт.
Лише держава в особі її законодавчого органу є суб'єктом, уповноваженим визначати, які об'єкти цивільних прав підлягають обмеженню у цивільному обороті. При цьому, слід враховувати, що визначення обмежено оборотоздатних об'єктів є квінтесенцією дотримання балансу між публічними та приватними інтересами, а тому встановлення особливих умов обороту конкретного об'єкта повинно завжди є зваженим та обґрунтованим.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об'єктами визначається нормативними актами, що мають юридичну силу закону, зокрема Конституцією України, Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об'єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об'єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.
Отже, враховуючи правовий титул вказаних об'єктів у разі протиправної передачі їх у приватну власність, таке порушення необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням права держави на володіння відповідним майном.
Правомочність володіння - це передбачена законом (тобто юридично забезпечена) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).
Цивільне законодавство визначає право володіння як складову повноважень власника (ст. 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (ч. 1 ст. 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах.
Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних об'єктів права власності, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлений законодавством і до внесення відповідних змін до нього є невід'ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, доти суб'єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права має відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежено оборотоздатні об'єкти цивільних прав від об'єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.
Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних об'єктів та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких об'єктів, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.
Навіть у випадку оформлення права приватної власності на виведені з цивільного обороту об'єкти нерухомого майна, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на майно, що є об'єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунення існуючих перешкод чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Оскільки згідно із встановленим законами України правовим титулом об'єктів обмеженої оборотоздатності вони не можуть перебувати у приватній власності осіб, а тому і в їх володінні, достатніх правових підстав для подання у подібних правовідносинах віндикаційних позовів про витребування майна з чужого незаконного володіння та з володіння добросовісного набувача у порядку ст. 387, 388 ЦК України немає.
Окрім того, слід урахувати, що віндикаційні вимоги є титульними, тобто вказують на існування спору про право власності та вимагають доказування наявності цього права як умови задоволення віндикаційних вимог. Однак, право власності держави або територіальної громади на зазначені об'єкти установлене законом, а тому не потребує доказування правового титулу, що також вказує на відсутність підстав для використання правових механізмів захисту, передбачених ст.387, 388 ЦК України.
Натомість, з огляду на правовий режим вказаних об'єктів та законодавчі обмеження щодо їх обороту, у даному спорі пред'являється негаторний позов згідно з ст. 391 ЦК України.
Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння, у зв'язку з чим, на відміну від віндикаційного позову, негаторний може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав на об'єкти згаданої категорії, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалася чи могла довідатися про відповідні порушення.
Верховний Суд, розглядаючи справи у спорах, пов'язаних із протиправним переходом у приватну власність об'єктів з обмеженою оборотоздатністю дотримується саме такої правової позиції щодо належного способу захисту в подібних спорах. Зокрема, у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що позовну вимогу про зобов'язання повернути об'єкт права державної власності слід розглядати як негаторний позов (п.46) (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник майна може вимагати усунення порушення його права власності, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути об'єкт (абзац п'ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Також відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення майна.
Висновки Великої Палати Верховного Суду аналогічного змісту також сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06,2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.
Таким чином, ефективним способом захисту у даному випадку є вимога про повернення ЗСЦЗ державі в особі Фонду державного майна України у зв'язку із чим суд приходить до обгрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині.
Щодо вимоги про визнання право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на ЗСЦЗ, суд зазначає наступне.
За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.
Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку в задоволенні позову слід відмовити.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.
Суд враховує, що у зв'язку із належністю та ефективністю у спірних правовідносинах такого способу захисту порушеного права власності держави як негаторний позов, задоволення інших позовних вимог у цьому випадку не є необхідним. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2025 у справі № 927/1128/23 за позовом керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ФДМ України до АТ "Укртелеком", Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, скасування державної реєстрації права власності та повернення державі захисної споруди цивільного захисту, який колегія суддів враховує відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного позовна вимога про визнання права державної власності за Фондом державного майна України на захисну споруду цивільного захисту № 78909, загальною площею 647,9 кв.м., розташовану в нежитлових приміщеннях №№ 1-32, І, ІІ, ІІІ в нежитловій будівлі літ. «А-4» по вул. Конторській, 14 у м. Харкові, технічну інвентаризацію якої за заявою ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ: 21560766) проведено ТОВ «Експертний будівельно-інжиніринговий центр» (інвентаризаційна справа №000242), про що 18.02.2016 складено відповідний технічний паспорт є неналежним та неефективним способом захисту прав, що свідчить про відсутність правових підстав для їх задоволення.
Також суд не бере до уваги посилання відповідача на правову позицію, викладену Верховним Судом, у постанові від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22, оскільки після зміни прокурором предмету позову (виключення вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірну захисну споруду) спірні правовідносини у справі № 906/1052/22 не є релевантними справі №922/3384/24.
Щодо заяви АТ "Укртелеком" про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, постанова Верховного Суду від 12.07.2024 у справі № 918/744/23).
Таким чином, оскільки прокурором заявлено негаторний позов, який може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України. Враховуючи, що рішенням суду позовні вимоги задоволено частково, судові витрати покладаються на відповідача в розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73-80, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Укртелеком» (бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 21560766) повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00032945) захисну споруду цивільного захисту № 78909, загальною площею 647,9 кв.м., розташовану в нежитлових приміщеннях № 1-32, І, ІІ, ІІІ в нежитловій будівлі літ. «А-4» по вул. Конторській, 14 у м. Харкові, технічну інвентаризацію якої за заявою ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ: 21560766) проведено ТОВ «Експертний будівельно-інжиніринговий центр» (інвентаризаційна справа №000242), про що 18.02.2016 складено відповідний технічний паспорт.
В решті відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укртелеком" (бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 21560766) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) витрати по сплаті судового збору 3028 грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.254,256,257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "08" травня 2025 р.
Суддя С.Ч. Жельне