вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.05.2025м. ДніпроСправа № 904/944/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. розглянув спір
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айер Скай", м. Кам'янське, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості в сумі 23 076,31 грн.
Без участі представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 18 132,00 грн., що складають суму заборгованості за поставлений у квітні 2024 товар; 2 354,04 грн. - пені; 2 130,78 грн. - інфляції грошових коштів та 459,49 грн. - річних.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий у квітні 2024 товар відповідно до видаткових накладних №№ 3559, 3646, 3674, 3673, 3794.
У межах визначеного законом строку сторонам була надана можливість скористатись своїми правами на подання заяв по суті справи з документальним обґрунтуванням.
Відповідач відзив на позов не надав.
Ухвалою від 10.03.2025 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/944/25, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом слід зазначити таке.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засобами поштового зв'язку 13.03.2025.
Конверт із вказаною вище ухвалою повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем листа з ухвалою суду та повернення його до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто, є власною волею відповідача.
За приписами пунктів 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
З огляду на викладене та згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.
За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий у квітні 2024 товар відповідно до видаткових накладних №№ 3559, 3646, 3674, 3673, 3794.
Звертаючись із даним позовом до суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" (далі - позивач у даній справі) посилається на те, що у квітні 2024 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айер Скай" (далі - відповідач у даній справі) виникли господарські відносини з поставки будівельних матеріалів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у квітні 2024 поставлено відповідачеві товар на загальну суму 74 132,00 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № 3559 від 23.04.2024 на суму 8 088,00 грн., № 3646 від 24.04.2024 на суму 35 142,00 грн., № 3674 від 25.04.2024 на суму 7 328,00 грн., № 3673 від 27.04.2024 на суму 11 856,00 грн. та № 3794 від 29.04.2024 на суму 11 718,00 грн.
Відповідачем, в свою чергу, здійснено часткові розрахунки в сумі 56 000,00 грн. за поставлений позивачем товар, що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними інструкціями № 610 від 27.04.2024 на суму 8 000,00 грн. та № 629 від 26.04.2024 на суму 48 000,00 грн.
24.12.2024 ТОВ "Альянс Будівельників України" звернулось до відповідача з претензією № 215 щодо сплати заборгованості в сумі 18 132,00 грн. за видатковими накладними №№ 3559, 3646, 3674, 3673, 3794, на підтвердження чого позивачем залучено до позовних матеріалів відповідні докази (опис вкладення, накладну № 0505222647520).
Вказана претензія залишилась відповідачем без відповіді та належного реагування, що і стало причиною виникнення спору у даній справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частин 1-2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини, що склалися між сторонами, мають ознаки договору поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу III Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Так, відповідно до приписів статті 692 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений позивачем товар на загальну суму 74 132,00 грн. відповідно до видаткових накладних №№ 3559, 3646, 3674, 3673, 3794, після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Відповідач неналежним чином виконав зобов'язання з оплати за поставлений позивачем товар відповідно до зазначених вище видаткових накладних, здійснивши розрахунки частково в сумі 56 000,00 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними інструкціями № 610 від 27.04.2024 на суму 8 000,00 грн. та № 629 від 26.04.2024 на суму 48 000,00 грн.
Відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказів виконання зобов'язання щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар на суму 18 132,00 грн. відповідач на момент розгляду спору не надав.
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення зазначеної вище суми слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені річні за загальний період прострочення з 28.04.2024 по 02.03.2025 в сумі 459,49 грн. та інфляція грошових коштів за загальний період прострочення з травня 2024 по лютий 2025 в сумі 2 130,78 грн.
Розрахунок інфляції грошових коштів позивачем здійснено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим зазначена у розрахунку сума підлягає до примусового стягнення з відповідача.
Розрахунок річних позивачем завищено з огляду на те, що останнім не враховано положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України. Так, за видатковою накладною № 3794 від 29.04.2024 на суму 11 718,00 грн. прострочення в оплаті мало місце з 30.04.2024.
Після здійсненого судом перерахунку до стягнення підлягають річні за загальний період прострочення з 28.04.2024 по 02.03.2025 в сумі 457,57 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляді обов'язку сплатити неустойку.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлена пеня за загальний період прострочення з 28.04.2024 по 27.10.2024 в сумі 2 354,04 грн.
Як встановлено при розгляді даної справи, відповідачем неналежним чином виконано зобов'язання щодо здійснення розрахунків за поставлений товар, тобто, в даному випадку має місце несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Із змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобовязання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Отже, із зазначеного вище слідує, що чітко визначений розмір пені сторони мають визначити в договорі.
З огляду на те, що договір між сторонами укладено у спрощенний спосіб та останніми не було обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, вимога позивача про стягнення пені в сумі 2 354,04 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає про таке.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п. 8.23).
Ціна позову у даній справі становить 23 076,31 грн., отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 2 422,40 грн. (3 028,00 грн. * 0,8).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. відповідно до платіжної інструкції № 16323 від 25.02.2025.
У статті 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (частина 1 зазначеної вище статті).
Таким чином, позивачу із Державного бюджету України підлягає поверненню судовий збір в сумі 605,60 грн. (3 028,00 грн. - 2 422,40 грн.), який надмірно сплачено при зверненні з позовом до суду, в порядку, встановленому статтею 7 Закону України "Про судовий збір", за відповідною заявою (відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зі змінами).
Розподіл судового збору здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айер Скай" (51909, Дніпропетровська обл., місто Кам'янське, вул.Чиженка Максима, будинок 33, код ЄДРПОУ 33339035) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" (01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 17/52, ПОВЕРХ 4, код ЄДРПОУ 37354345) 18 132,00 грн. - основного боргу, 2 130,78 грн. - інфляції грошових коштів, 457,57 грн. - річних та 2 175,09 грн. - судового збору.
В решті позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Загальна сума, що підлягає до стягнення, складає - 22 895,44 грн.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 09.05.2025.
Суддя І.Ф. Мельниченко