09 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/4404/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Плахов О.В. , суддя Шутенко І.А.
без виклику представників учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства “Укрпошта», м. Київ, (вх. №476 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2025 у справі № 922/4404/24 (ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, повний текст якого складено та підписано у приміщенні господарського суду Харківської області 20.02.2025, суддя Калініченко Н.В.) та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2025 у справі № 922/4404/24 (також ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, повний текст якого складено та підписано у приміщенні господарського суду Харківської області 25.02.2025, суддя Калініченко Н.В.)
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
до Акціонерного товариства “Укрпошта», м. Київ,
про стягнення коштів,
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства “Укрпошта» про стягнення безпідставно збережених коштів у загальному розмірі 176 895,51 грн, з яких: 155 984,89 грн - орендна плата за період 09.07.2022 - 04.11.2024 року, 3% річних у сумі 5 188,98 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року, інфляційні втрати у сумі 15 721,64 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 року.
Позов обґрунтовує тим, що після закінчення 01.07.2022 строку дії укладеного сторонами договору Договір позички № 1915 від 01.08.2019 Харківською міською радою позитивних рішень щодо продовження строку дії цього Договору в порядку пункту 5.2. Договору в подальшому не приймалось, а тому строк дії цього Договору закінчився 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору. Також позивач зазначив, що з 01.02.2022 введено в дію Закон України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ, відповідно до ч. 2 ст. 9 якого забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Відповідач, всупереч п. 3.1.7. Договору, не повернув позивачу за актом приймання-передачі передане в позичку майно протягом 7 днів із моменту припинення дії Договору. Отже, за висновком позивача, після 08.07.2022 у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями як на підставі умов Договору позички, так і на підставі Закону, а отже відповідач зберіг (набув) за рахунок позивача кошти, які мав би сплатити за користування зазначеними нежитловими приміщеннями, у зв'язку з чим з нього відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу підлягають стягненню безпідставно збережені кошти у розмірі 155 984,89 грн (розмір орендної плати за період з 09.07.2022 по 04.11.2024 року), а також в порядку статті 625 Цивільного кодексу - 3% річних у сумі 5 188,98 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року, інфляційні втрати у сумі 15 721,64 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.02.2025 у справі № 922/4404/24 позов Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задоволено повністю.
Стягнуто з Акціонерного товариства “Укрпошта» на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у сумі 176 895,51 грн, з них: 155 984,89 грн за період 09.07.2022 - 04.11.2024 року, 3% річних за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року у сумі 5 188,98 грн, інфляційні втрати за період липень 2022 року - жовтень 2024 року у сумі 15 721,64 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд погодився із доводами позивача щодо наявності достатніх правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 155 984,89 грн за період за період 09.07.2022 - 04.11.2024 року; 3% річних за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року у сумі 5 188,98 грн, інфляційних втрат за період липень 2022 року - жовтень 2024 року у сумі 15 721,64 грн.
При цьому місцевий господарський суд зазначив про те, що:
- відповідачем не було вчасно повернуто в порядку пункту 5.2 Договору позички надане йому позивачем за даним договором майно (відповідач повернув майно тільки 04.11.2024 року) і, враховуючи закінчення строку дії Договору 01.07.2022, подальше користування відповідачем нерухомим майном відбувається за відсутності належних правових підстав;
- встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 27 травня 2022 року “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» можливість продовження дії договорів стосується саме договорів оренди, а не позички;
- розмір позовних вимог визначений позивачем саме з розрахунку орендної плати за користування таким майном згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 та становить 155 984,89 грн., які підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України;
- розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, а вимоги по їх стягненню такими, що також підлягають задоволенню.
18.02.2025 до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення (вх. № 4306), в якій заявник просив суд стягнути з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 13 100,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.02.2025 прийнято до розгляду заяву позивача про ухвалення додаткового рішення (вх. № 4306 від 18 лютого 2025 року).
Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 25.02.2025 у справі № 922/4404/24 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення (вх. № 4306 від 18 лютого 2025 року) задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства “Укрпошта» на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що :
- в межах Договору № 45 та Договору № 47 Адвокатським бюро “Антона Новакова» позивачу було надано правничу допомогу (послуги з адвокатської діяльності) в рамках даної справи, а саме: підготовлено для подання до суду позовної заяви та відповідних матеріалів (додатків); підготовлено та подано до суду відповідь на відзив у справі № 922/4404/24, загальною вартістю 13 100,00 грн, що підтверджується Актами здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) № 35 від 02.12.2024, № 2 від 03.02.2025;
- з огляду на нескладність справи та шаблонність позовної заяви, затрачений адвокатом час на надання таких послуг, а також те, що підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову та відповіді на відзив не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів, з урахуванням заяви відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, розумним та пропорційним є стягнення 4 000,00 грн.
Акціонерне товариство “Укрпошта» із вказаними рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції не погодилося, звернулося до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити, скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що:
- задоволення вимоги про повернення безпідставно збережених коштів, які відповідач мав сплатити за користування нежитловими приміщеннями після спливу терміну дії договорів позички, є необґрунтованою у зв'язку з тим, що обидві сторони на підставі п. 5 Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 вважали договори позички продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стан;
- враховуючи вимоги статті 827 Цивільного кодексу України, до договору позички мали бути застосовані положення глави 58 цього Кодексу, якою регулюються відносини найму (оренди) майна;
- пункт 5 Постанови № 634 встановлює загальне правило: договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці і виключеннями з цього правила є лише два випадки: 1) коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 к.д. до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157- IX; 2) продовження договору відбулось за результатами аукціону, який було опубліковано до дати набуття чинності Постановою № 634, тобто до 01.06.2022 (в такому разі орендар мав право укласти договір оренди з переможцем такого аукціону);
- балансоутримувач не повідомляв ані позивачу, ані відповідачу про непродовження такого договору за 30 к.д. до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157- IX. Також жодного продовження Договору позички на аукціоні не відбулося, оскільки його взагалі було укладено в позаконкурентному порядку, тобто без проведення аукціону, отже в даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови № 634, а тому Договір позички продовжує свою дію в силу положень даної постанови;
- отже, спірний договір діяв з 01.08.2019 по 04.11.2024, оскільки відповідно до акту приймання-передачі до договору позички від 01.08.2019, підписаного уповноваженими предтавниками сторін та скріпленого печатками (а.с.9), приміщення були повернуті відповідачем позивачу;
- позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору позички та не зазначав, що договір буде розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України ( Вказана позиція відображена у постанові ВП ВС від 26 червня 2018 року у справі №910/9072/17);
- враховуючи положення статей 2, 6 Закону України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», а також пункту 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786, та пункту 8 Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням Харківської міської ради від від 23.12.2011 № 566/11, відповідач, здійснюючи підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна на тих самих умовах, що й бюджетні установи, тобто зі сплатою оренди в розмірі 1 грн на рік.;
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 справу № 922/4404/24 передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя - Слободін М.М., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укрпошта», м. Київ, (вх. №476 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2025 у справі № 922/4404/24 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2025 у справі № 922/4404/24. Розгляд даної апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
Також зазначеною ухвалою позивачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів відповідачу.
Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 отримано всіма учасниками справи 10.03.2025 о 21:03, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку учасникам справи електронного листа (ухвали Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у даній справі).
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже ухвала Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 вважається врученою учасникам справи, в тому числі і позивачу 11.03.2025, відповідно, останнім днем для подання відзивів на апеляційну скаргу для позивача було 26.03.2025 включно.
Позивач 25.03.2025, тобто у встановлений судом строк, подав через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що :
- враховуючи наявність спеціальної норми, передбаченої ч. 2 ст. 9 Закону № 157-ІХ щодо прямої заборони на передачу комунального майна у безоплатне користування, Договір не може бути поновлений на строк, який був раніше встановлений Договором, відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України;
- порядок продовження договору оренди, передбачений ст. 18 Закону № 157-ІХ, не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі Договору позички і, аналогічно, автоматичне продовження деяких договорів оренди комунального майна на період дії воєнного стану, передбачене п. 5 Постанови, також, не підлягає застосуванню щодо продовження строку дії Договору позички, отже строк дії Договору позички сплив 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. цього Договору;
- відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав би сплатити за користування нежитловими приміщеннями за період 09.07.2022 - 04.11.2024 року, а тому кошти у розмірі орендної плати за фактичне користування відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) даний період часу без належних на те правових підстав підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно ч. 13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ “Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців.
На підставі визезазначеного рішення Харківської міської ради між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, позичкодавцем, та Акціонерним товариством “Укрпошта», користувачем, укладено Договір позички № 1915 від 01.08.2019 (далі Договір), відповідно до п. 1.3. якого позичкодавець передає користувачу майно, зазначене у п. 1.2. Договору, у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі, строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців для розміщення відділення поштового зв'язку. Вказані нежитлові приміщення були передані Відповідачу згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до Договору.
Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022 року.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради.
Як зазначає позивач, оскільки рішень про продовження строку дії Договору Харківська міська рада не приймала (в матеріалах справи відсутні відповідні документи), то строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, закінчився 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору.
Договором передбачено строк виконання зобов'язання з повернення майна Позивачу - протягом 7 днів із моменту припинення дії Договору (п. 3.1.7 Договору).
За твердженням позивача Договір припинено у зв'язку із закінченням строку його дії 01.07.2022 (п. 5.1 Договору), відтак, на думку позивача, відповідач був зобов'язаний виконати зобов'язання, передбачене п. 3.1.7 Договору, до 08.07.2022 року, проте повернув майно лише 04.11.2024 року, про що свідчить доданий до позову акт приймання-передачі.
Отже, як вважає позивач, відповідач після 08.07.2022 і протягом спірного періоду використовував передане йому в позичку майно без належних правових підстав, у зв'язку з з чим, враховуючи положення статті 1212 Цивільного кодексу України, з нього підлягають стягненню безпідставно збережені кошти в розмірі 155 984,89 грн (розмір орендної плати за період з 09.07.2022 по 04.11.2024 року), а також в порядку статті 625 Цивільного кодексу - 3% річних у сумі 5 188,98 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року, інфляційні втрати у сумі 15 721,64 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 року.
Місцевий господарський суд повністю погодився із доводами позивача та дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.
Однак колегія суддів не може погодитися із таким висновком господарського суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна(відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач після 08.07.2022 і протягом спірного періоду використовував передане йому в позичку майно без належних правових підстав, що, за висновком суду першої інстанції, зумовлює можливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу та стягнення з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 155 984,89 грн.
При цьому колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частин 1.1 статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Частиною 3 даної статті встановлено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Статтею 764 Цивільного кодексу України (яка входить до глави 58 цього Кодексу і підлягає застосуванню до відносин позички) встановлено, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Як свідчать матеріали справи, після закінчення строку дії Договору позички 01.07.2022 відповідач продовжував користуватися переданими йому у позичку приміщеннями до 04.11.2024, тоді як від позивача не надходило жодних заперечень щодо такого користування.
Отже, враховуючи вищезазначені норми, Договір позички поновив свою дію у зв'язку із подальшим користуванням відповідачем переданим за договором майном після закінчення строку договору та відсутністю жодних заперечень позичкодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору.
Місцевий господарський суд, вказуючи на користування відповідачем переданим у позичку майном за відсутності достатніх правових підстав, виходив з того, що строк дії Договору позички припинився і відсутні підстави для його продовження, так як відсутнє позитивне рішення позичкодавця про це.
Разом з цим, суд першої інстанції залишив поза увагою обставину продовження договірних відносин в силу іншого правового інституту -поновлення договору, яке за певних підстав (подальше користування відповідачем об'єктом позички та відсутність заперечень позичкодавця протягом 30 днів після закінчення строку договору) відбувається автоматично та не потребує жодних окремих рішень позичкодавця.
Щодо тверджень позивача у відзиві на апеляційну скаргу про перевагу спеціального закону у сфері оренди державного і комунального майна - Закону № 157-ІХ над положеннями Цивільного кодексу України, то колегія суддів не може погодитися із такими твердженнями, зважаючи на таке.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 зробила правові висновки щодо пріоритетності норм Цивільного кодексу над спеціальним законом із новими вимогами, який прийняли пізніше, - у цій ситуації не застосовується колізійний принцип lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній»).
Крім того, в зазначеній постанові містяться посилання на Рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі N 5-рп/2012, в якому вказано: "Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу".
Також слід зазначити, що з початком воєнного стану було запроваджено Постанову КМУ від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» для регулювання процесів оренди комунального й державного майна на цей період.
Так, пунктом 5 цієї Постанови встановлено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Отже пунктом 5 Постанови № 634 встановлено правило: договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці і виключеннями з цього правила є лише два випадки: 1) коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 к.д. до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157- IX; 2) продовження договору відбулось за результатами аукціону, який було опубліковано до дати набуття чинності Постановою № 634, тобто до 01.06.2022 (в такому разі орендар мав право укласти договір оренди з переможцем такого аукціону).
Разом з цим, ані балансоутримувач не повідомляв ані позивачу, ані відповідачу про непродовження такого договору за 30 к.д. до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157- IX. Також жодного продовження Договору позички на аукціоні не відбулося, оскільки його взагалі було укладено в позаконкурентному порядку, тобто без проведення аукціону.
Отже в даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови № 634, а тому Договір позички продовжує свою дію також і в силу положень даної постанови.
Дана постанова як акт органу виконавчої влади є по суті імперативною нормою, яка носить обов'язковий характер для учасників відповідних правовідносин, не зважаючи на її нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Так, у постанові від 19.04.2024 у справи №911/1359/22 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду викладено, зокрема, наступні висновки щодо імперативного характеру постанов органів виконавчої влади :
«Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Отже, Об'єднана палата дійшла висновку про те, що виконавчий орган, який в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, може приймати загальнообов'язкові норми, які підлягають виконанню учасниками обороту.
Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідач після 08.07.2022 і протягом спірного періоду використовував передане йому в позичку майно без належних правових підстав, у зв'язку з чим суд першої інстанції безпідставно застосував в даному випадку положення статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнув з відповідача в порядку даної норми 155 984,89 грн
Отже позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 155 984,89 грн безпідставно збережених коштів задоволенню не підлягає.
Оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача 155 984,89 грн не підлягає задоволенню, то не підлягають задоволенню і похідні від неї позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 5 188,98 грн та 15 721,64 грн інфляційних втрат
Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення, яким в позові слід відмовити.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову, то відповідно, відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Отже додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким слід відмовити в задоволенні заяви позивача щодо ухвалення додаткового рішення та відшкодування витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Укрпошта», м. Київ, (вх. №476 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2025 у справі № 922/4404/24 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2025 у справі № 922/4404/24 задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2025 у справі № 922/4404/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2025 у справі № 922/4404/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх. № 4306 від 18 лютого 2025 року) щодо ухвалення додаткового рішення та відшкодування витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, Україна, Харківська обл., місто Харків, Майдан Конституції, будинок, 16, ідентифікаційний код особи 14095412) на користь Акціонерного товариства «УКРПОШТА» (01001, Україна, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок, 22, ідентифікаційний код особи 21560045) 3633,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 09.05.2025.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя О.В. Плахов
Суддя І.А. Шутенко