іменем України
06 травня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/48/25
Головуючий у першій інстанції - Рубаненко Н. Ю.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/781/25
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем: Зіньковець О.О.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» про стягнення несплаченої орендної плати за 2024 рік.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ», в якому просила стягнути з відповідача 3 077,63 грн несплаченої орендної плати за 2024 рік на підставі договору оренди землі від 01 вересня 2011 року.
Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що 01 вересня 2011 року між її чоловіком, ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,77 га строком на 5 років. Після його смерті позивачка успадкувала належну йому земельну ділянку. 03 травня 2018 року ОСОБА_1 уклала з відповідачем додаткову угоду, якою до договору оренди від 01 вересня 2011 року внесено відповідні зміни, зокрема, строк дії договору оренди землі продовжено до 30 січня 2020 року. 23 січня 2020 року сторони уклали іншу додаткову угоду, відповідно до умов якої орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 5 465,90 грн за повний рік користування земельною ділянкою, а строк дії договору продовжено до 31 грудня 2030 року.
Позивачка зазначала, що через систематичне порушення відповідачем умов договору оренди землі щодо термінів сплати орендної плати вона звернулася з позовом про його розірвання. Рішенням Куликівського районного суду від 14 серпня 2024 року її позов задоволено. Проте, у період з 01 січня по 13 вересня 2024 року (день набрання рішенням суду законної сили) відповідач користувався земельною ділянкою, але за цей час орендну плату не сплатив, що зумовило звернення з цим позовом.
Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2025 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» про стягнення несплаченої орендної плати за 2024 рік та закрито провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Стягнуто з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не вирішено питання розподілу судових витрат в частині відшкодування відповідачем судового збору на користь держави. Сторона позивача зазначає, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, тому на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнена від його сплати. Зважаючи на те, що позивачка відмовилася від своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, районний суд на підставі ч. 3 ст. 142, ст. 141 ЦПК України повинен був стягнути з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь держави судовий збір в сумі 1 211,20 грн за розгляд справи.
Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги відзив відповідача на позов, у якому міститься клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки його подано з пропуском встановленого ухвалою суду 15-денного строку. Ухвалу про відкриття провадження у справі від 20 січня 2025 року доставлено до електронного кабінету відповідача 21 січня 2025 року, тому, зважаючи на приписи ч. 6, 7 ст. 14, ч. 6 ст. 272 ЦПК України, строк для подання відзиву сплинув 05 лютого 2025 року. Проте, відзив на позов ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» скерувало через систему «Електронний суд» лише 12 лютого 2025 року, при цьому клопотання про продовження строку для подання відзиву чи поновлення пропущеного строку відповідачем не заявлялося.
Указує, що за умовами укладеного з ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги від 02 грудня 2024 року сторони домовилися про фіксовану вартість юридичних послуг в розмірі 15 000 грн. На підтвердження цієї обставини надано акт про прийняття-передачу правових послуг від 02 січня 2025 року. Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення його розміру, необхідного для стягнення з іншої сторони на підставі ч. 5 ст. 137 ЦПК України, можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому положеннями ст. 627 ЦК України. Незважаючи на недотримання відповідачем строку подачі відзиву, суд першої інстанції безпідставно врахував наявні у ньому заперечення щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою, та зменшив розмір таких витрат до 5 000 грн.
Наголошує на тому, що саме недобросовісна поведінка відповідача щодо невиплати орендної плати за відсутності між сторонами спору щодо строку та розміру їх виплат змусила позивачку звернутися до суду за захистом порушених прав та понести судові витрати, які мають бути покладені на відповідача та відшкодовані ОСОБА_1 у повному розмірі.
Указала, що попередній розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 10 000 грн.
Відповідачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Дійшовши висновку про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходи з того, що разом з відзивом на позовну заяву ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» надало платіжну інструкцію від 07 лютого 2025 року про сплату позивачці 3 077,63 грн орендної плати за земельний пай за 2024 рік, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені відповідачем після пред'явлення позову. Право позивача на відмову від позову передбачене п. 1 ч. 1 ст. 49 ЦПК України, а також ч. 1 ст. 206 ЦПК України. Будь-яких підстав для неприйняття відмови сторони позивача від позову судом не встановлено.
Стягнувши з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь позивачки у відшкодування витрат на правову допомогу 5 000 грн, районний суд, пославшись на ч. 3 ст. 142 ЦПК України, зазначив, що заявлена стороною позивача компенсація у розмірі 15 000 грн на юридичні послуги є неспівмірною з ціною позову та перевищує її в п'ять разів, тобто позивачка має сплатити адвокату у п'ять разів більше, ніж отримала б за рішенням суду, що не відповідає засадам розумності та справедливості. Суд виснував, що позов містить одну позовну вимогу, щодо якої сформовано усталену судову практику, справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, у справі відбулось одне судове засідання, під час якого суд прийняв відмову від позову, публічного інтересу справа не становить, тому заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають принципу розумності та справедливості.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком районного суду, зважаючи на наступне.
У справі встановлено, що у січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ», в якому просила стягнути з відповідача 3 077,63 грн несплаченої орендної плати за 2024 рік (а.с. 1-5). Звернення ОСОБА_1 з цим позовом зумовило порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди землі від 01 вересня 2011 року. Також позивачка просила стягнути на її користь понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 20 січня 2025 року відкрито провадження у справі, судове засідання призначено на 19 лютого 2025 року, відповідачу роз'яснено його право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали надати відзив на позов (а.с. 40-41).
12 лютого 2025 року через систему «Електронний суд» відповідач скерував до суду відзив на позовну заяву (а.с. 57-63), в якому указав, що хоча земельна ділянка позивачки товариством у 2024 році не використовувалась, ОСОБА_1 сплачено 3 077,63 грн орендної плати за 2024 рік, що підтверджується платіжною інструкцією № 412 від 10 лютого 2025 року. У відзиві сторона відповідача наголошувала на неспівмірності заявленої ОСОБА_1 до відшкодування суми витрат на правову допомогу у розімірі15 000 грн з ціною позову у 3 077,63 грн та складністю справи. Зважаючи на відсутність спору на час розгляду справи, просила зменшити суму відповідних витрат до 3 000 грн.
Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2025 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» про стягнення несплаченої орендної плати за 2024 рік та закрито провадження у цій справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Стягнуто з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн.
За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (ч. 2 ст. 255 ЦПК України).
Оскаржуючи ухвалу суду, якою закрито провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, ОСОБА_1 не погоджується з висновком районного суду щодо розподілу судових витрат, зокрема, вважає, що з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави та наполягає на повному відшкодуванні відповідачем на її користь понесених витрат на правову допомогу.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи (а.с. 18) і на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, тому судовий збір за подання позову не сплачувала.
Порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду визначено ст. 142 ЦПК України.
За змістом ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц указала, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (п. 49 постанови).
Колегія суддів погоджується з твердженнями ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не вирішував питання про судові витрати у виді судового збору. Проте, наведене не являється підставою для скасування судового рішення, яке оскаржується, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати.
Доводи апеляційної скарги про необ'єктивність висновку суду щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн відхиляються апеляційним судом, з огляду на таке.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано ст. 59 Конституції України та ст. 15 ЦПК України.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України», пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України», пункт 80 рішення у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Представництво інтересів позивачки в суді першої інстанції адвокат Кульгейко Л.Ю. здійснювала на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 02 грудня 2024 року (а.с. 19) та ордеру серії СВ № 1076641 від 02 грудня 2024 року (а.с. 21).
За змістом розділу 1 договору предметом договору є надання адвокатом за плату професійної правничої допомоги клієнту у справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані з захистом його прав та законних інтересів з питання про стягнення несплаченої орендної плати за 2024 рік за договором оренди від 01 вересня 2011 року. За надання правової допомоги клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором (п. 1.1. договору).
Пунктом 3.1. договору визначено, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду) в розмірі 15 000 грн.
Згідно з актом про прийняття-передачу правових послуг від 02 січня 2025 року адвокат Кульгейко Л.Ю. у період з 02 грудня 2024 року по 02 січня 2025 року надала правові послуги: вивчення вихідних матеріалів по справі та аналіз правового становища клієнта, його консультація - 6 год вартістю 3 000 грн; складання позовної заяви з вивченням судової практики Верховного Суду - 20 год вартістю 12 000 грн (а.с. 23).
З матеріалів цивільної справи вбачається, що адвокатом Кульгейко Л.Ю. під час судового розгляду справи до суду подавалися процесуальні документи: заява про розгляд справи в режимі відеоконференції (а.с. 49, 81-82), відповідь на відзив (а.с. 84-88), вона брала участь у судовому засіданні від 19 лютого 2025 року тривалістю 2 год 03 хв (а.с. 92-95).
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Оцінивши подані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, їх необхідність і розумність, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, беручи до уваги обсяг виконаних адвокатом робіт по представництву інтересів ОСОБА_1 , об'єм та зміст складеної адвокатом Кульгейко Л.Ю. позовної заяви, зважаючи на співмірність заявленої суми витрат у 15 000 грн зі складністю справи, щодо якої сформовано усталену судову практику, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про можливість відшкодування Заліській В.Т. 5 000 грн витрат на правову допомогу.
Хоча відшкодування судових витрат у разі закриття провадження у справі внаслідок задоволення позовних вимог відповідачем після пред'явлення позову і є мірою його відповідальності за поведінку, яка змусила особу звернутись до суду з позовом, але саме ОСОБА_1 мала довести розумність та неминучість понесених нею витрат у визначеному розмірі. Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що справа не є складною і слухалась у порядку спрощеного провадження та публічного інтересу не становить, а судова практика щодо цієї категорії спорів є сталою. Цих висновків районного суду скаржниця не спростувала.
Отже, апеляційний суд погоджується з тим, що ні визначений адвокатом позивачки час на вивчення вихідних матеріалів у справі терміном у 6 годин, ні визначений ним час на складання позовної заяви терміном у 20 годин з оплатою цієї роботи у розмірі відповідно 3 000 грн та 12 000 грн, очевидно, не відповідають критеріям реальності і розумності та відповідно неминучості понесення особою витрат на професійну правничу допомогу. При цьому всі надані представником послуги охоплюються лише стадією підготовки позову і не включають представництво інтересів ОСОБА_3 в суді першої інстанції.
Таким чином, є правильним висновок районного суду про те, що заявлена стороною позивача компенсація у розмірі 15 000 грн на юридичні послуги є неспівмірною з ціною позову та перевищує її в п'ять разів, що не відповідає засадам розумності та справедливості.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , пославшись на пропуск відповідачем строку для подання відзиву, в якому товариство зазначало про неспівмірність заявленої до відшкодування суми судових витрат і просило її зменшити, стверджує про безпідставність врахування судом заявленого відповідачем клопотання. Колегія суддів відхиляє наведені аргументи з огляду на таке.
Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 20 січня 2025 року відкрито провадження у справі, судове засідання призначено на 19 лютого 2025 року, відповідачу роз'яснено його право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали надати відзив на позов (а.с. 40-41).
З наявної у матеріалах справи копії судової повістки про виклик до суду на ім'я ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» вбачається, що 20 січня 2025 року відповідачу разом із судовою повісткою направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви (а.с. 44). Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» 28 січня 2025 року отримало судову кореспонденцію (а.с. 46).
12 лютого 2025 року, тобто у встановлений 15-денний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач через систему «Електронний суд» скерував до суду відзив на позовну заяву (а.с. 57-63), в якому просив зменшити суму понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн.
Стверджуючи про пропуск ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» строку для подання відзиву, позивачка зазначала, що копію ухвали про відкриття провадження у справі від 20 січня 2025 року доставлено до електронного кабінету відповідача 21 січня 2025 року, що підтверджується карткою руху документу в ЄСІТС.
Через формування в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» «Картки руху документа» (п. 5.1.22 Інструкції користувача Електронного суду ЄСІТС) можливо відслідковувати рух та стан розгляду поданих документів, а саме: стан документа; дату створення (доставки в кабінет); дату останнього коригування (оновлення); дату підпису; дату відправки до суду; дату реєстрації в суді; дату набрання законної сили (ДНЗС).
З наданої позивачкою до апеляційної скарги картки руху документу вбачається, що 21 січня 2025 року до електронного суду доставлено ухвалу Куликівського районного суду від 20 січня 2025 року про відкриття провадження (а.с. 119), разом з тим, наведена картка руху документів не дає можливості ідентифікувати учасника справи, який отримав відповідний процесуальний документ. Матеріали справи не містять даних, сформованих в АСДС, про дату доставки копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви до електронного кабінету ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ». Таким чином, апеляційний суд не вбачає підстав вважати доведеним факт пропуску відповідачем строку для подання відзиву за наведених стороною позивача обставин.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Сторона позивача, отримавши відзив на позовну заяву та користуючись наданим процесуальним правом, скерувала до суду першої інстанції не клопотання про залишення його без розгляду через пропуск відповідачем процесуального строку, а подала відповідь на відзив (а.с. 84-87). Отже, апеляційний суд вважає, що фактичними діями (наданням відповіді на відзив) визнавши, що відзив подано вчасно, ОСОБА_1 не може стверджувати протилежного в суді апеляційної інстанції, оскільки це суперечить принципу добросовісності.
Ураховуючи наведене вище у сукупності, зважаючи на змагальність судового розгляду та приписи ч. 1 ст. 367 ЦПК України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, з якою звернулася ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що оскаржуване судове рішення належить залишити без змін.
З огляду на те, що колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивачки без задоволення, питання відшкодування ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не вирішується.
За таких обставин, апеляційна скарга позивачки, подана її представником - адвокатом Кульгейко Л.Ю., не підлягає задоволенню, а підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 травня 2025 року.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова