Житомирський апеляційний суд
Справа №286/4097/24 Головуючий у 1-й інст. Кулініч Я. В.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
08 травня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 286/4097/24 за позовом представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 30 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Кулініча Я.В. у місті Овручі,
У листопаді 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів» ТОВ «ФК «ЄАПБ», Товариство, позивач) звернулось з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 4932944 від 26 жовтня 2023 року в розмірі 20075, 00 грн; за кредитним договором № 76753198від 05 серпня 2023 року в розмірі 16211,14 грн; за кредитним договором № 00058-11/2023 від 01 листопада 2023 року в розмірі 15625, 00 грн; за кредитним договором № 00389-11/2023 від 01 листопада 2023 року в розмірі 13650,00 грн; за кредитним договором № 7900695 від 20 жовтня 2023 року в розмірі 10654,50 грн, а всього у загальному розмірі 76 215,64 грн та судові витрати.
Позов мотивувався тим, що 26 жовтня та 05 серпня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договори Позики № 4932944 на суму 5000 грн та № 76753198 на суму 10500 грн.
14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до якого останнє набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 20075 грн та 16211,14 грн відповідно.
01 листопада 2023 року між ТОВ «Файненс груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00058-11/2023 на суму 2500 грн.
28 травня 2024 року між ТОВ «Файненс груп» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 28052024, у відповідності до якого останнє набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 15625 грн.
01 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00389-11/2023 на суму 3000 грн.
21 березня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 21032024, у відповідності до якого останнє набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 13650 грн.
20 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №7900695 на суму 3000 грн.
29 січня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 29012024, у відповідності до якого останнє набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 10654,50 грн.
Відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання, після відступлення права грошової вимоги не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 30 грудня 2024 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, представник відповідача - адвокат Калінін С.К. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, стягнути витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 грн та 3633,6 грн судового збору.
Зазначає, що рішення суду прийняте з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, при цьому суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло за собою неправильне вирішення справи по суті, не сприяв повному, об'єктивному її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував відсутність доказів переходу права вимоги за договорами позики № 4932944 від 26 жовтня 2023 року та № 76753198 від 05 серпня 2023 року.
Товариство посилається на те, що право вимоги за Кредитними договорами № 4932944 від 26 жовтня 2023 року та № 76753198 від 05 серпня 2023 року, перейшло до них на підставі Договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, оскільки Договір факторингу було укладено 14 червня 2021 року, а самі договори позики - у жовтні 2023 року та у серпні 2023 року, тобто, на момент укладення Договору факторингу, строк виконання за Кредитними договором ще не настав, вказані договори взагалі не були укладені на момент укладення Договору факторингу, а тому вимоги про стягнення заборгованості за ними є недоведеними та не підлягають задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції не врахував відсутність доказів отримання відповідачем грошових коштів за кредитними договорами.
Надані позивачем розрахунки заборгованості не є належними доказами виникнення заборгованості за кредитними договорами та не підтверджують правильність нарахування вказаної заборгованості.
До матеріалів справи взагалі не було долучено жодних доказів зарахування кредитним коштів на рахунок Відповідача. Суд першої інстанції неправильно встановив правову природу заявленого позову, та не в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, неповно дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну оцінку.
Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність заборгованості відповідача (не надано виписки за картковими рахунками), у зв'язку з чим позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом - є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми непогашеного кредиту.
Вказує, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Проте, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними.
Зазначає, що наданий розрахунок заборгованості, який виконаний правонаступником первісного кредитора, не є і не може бути належним доказом, який доводить обґрунтованість вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ». Розрахунок заборгованості підготовлений правонаступником, а не первісними кредиторами. Крім того, у вказаному розрахунку взагалі не міститься жодних підписів, печаток з даними первісних кредиторів. Також, вказаний розрахунок не містять жодної інформації про нарахування заборгованості, не вказана відсоткова ставка, за якою здійснюється нарахування, а також, відсутні дані, стосовно внесення коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами Позичальником.
Позивачем не надано доказів, які б підвереджували, що саме відповідач був зареєстрований в інформаційно-телекомунікаційній системі, не підтверджено отримання саме відповідачем логіну та паролю в системі, що відповідачем було подано заявку на отримання кредиту, а також що відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами договору, та не надано доказів щодо зарахування коштів на платіжну картку, яка належить саме ОСОБА_1 .
Матеріали справи містять копію договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту, графік платежів, який є додатком до вказаного договору, і паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису. Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.
Також, судом не було враховано відсутність підписів первісних кредиторів у витягах з реєстрів боржників.
Надані позивачем витяги з Реєстру боржників до договорів факторингу не містять підпису сторін фактору та клієнта, які би підтверджували дійсність переходу права вимоги до боржника ОСОБА_1 за договорами. Безпосередньо реєстрів боржників до договорів факторингу, з якого вбачалося би право вимоги за кредитними договорами, позивачем надано не було.
Судом першої інстанції залишено поза увагою, що витяги з реєстрів боржників до договорів факторингу не підписано та не завірено печатками другої сторони. Фактично доданий витяг є документом, що надрукований позивачем та підписаний його керівником, що не є ідентичним копії оригінального документа.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження безповідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем в належний спосіб умови кредитних договорів не виконані, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт наявності заборгованості відповідача за такими договорами.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За приписами частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У порядку визначеному частиною 2 статті 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно положень статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
За приписами статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено статтею 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі статтею 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (статей 12, 81 ЦПК України).
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Кредитний договір, як і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно матеріалів справи, 05 серпня та 26 жовтня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договори Позики № 4932944 на суму 5000 грн та № 76753198 на суму 10500 грн (а.с.21-23, 61-66).
14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до якого останнє набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 20075 грн та 16211,14 грн відповідно (а.с.14-15).
11 квітня 2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено додаткову угоду №22 до Договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року (а.с.17).
З витягів Реєстру прав вимоги до договору факторингу №14/06/2021 від 11 квітня 2024 року та розрахунків заборгованості видно, що заборгованість відповідача за кредитним договором №4932944 становить 15075 грн, з яких 5000 грн - за основною сумою боргу; 15075 грн - за відсотками; за кредитним договором №76753198 становить 16211,14 грн, з яких 3176,25 грн - за основною сумою боргу; 13034,89 грн - за відсотками (а.с.19, 26).
01 листопада 2023 року між ТОВ «Файненс груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00058-11/2023 на суму 2500 грн (а.с.37-38).
28 травня 2024 року між ТОВ «Файненс груп» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 28052024, у відповідності до якого останнє набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 15625 грн (а.с.39-40).
З витягу Реєстру прав вимоги до договору факторингу №28052024 від 28 травня 2024 року та розрахунку заборгованості видно, що заборгованість відповідача за кредитним договором становить 15628 грн, з яких 2500 грн - за основною сумою боргу; 13125 грн - за відсотками (а.с.42).
01 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00389-11/2023 на суму 3000 грн (а.с.47-49).
21 березня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 21032024, у відповідності до якого останнє набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 13650 грн (а.с.53-55).
З витягу Реєстру прав вимоги до договору факторингу №21032024 від 21.03.2024 року та розрахунку заборгованості видно, що заборгованість відповідача за кредитним договором становить 13650 грн, з яких 3000 грн - за основною сумою боргу; 10650 грн - за відсотками (а.с.57).
20 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №7900695 на суму 3000 грн (а.с.61-66).
29 січня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 29012024, у відповідності до якого останнє набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 10654,50 грн (а.с.68-69).
З витягу Реєстру прав вимоги до договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року та розрахунку заборгованості видно, що заборгованість відповідача за кредитним договором становить 10654,50 грн, з яких 3000 грн - за основною сумою боргу; 7654,50 грн - за відсотками (а.с.71).
Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені договорами позики, а відповідач ці кошти отримав.
Як убачається із матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості за кредитними договорами містять інформацію про те, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 4932944 від 26 жовтня 2023 року становить 20 075 грн, з яких 5000 грн - за основною сумою боргу; 15075 грн - за відсотками; за кредитним договором №76753198 від 05 серпня 2023 року становить 16211,14 грн, з яких 3176,25 грн - за основною сумою боргу; 13034,89 грн - за відсотками (а.с.20, 27).
За кредитним договором № 00058-11/2023 від 01 листопада 2023 року, 15628 грн, з яких 2500 грн - за основною сумою боргу; 13125 грн - за відсотками (а.с.43).
За кредитним договором № 00389-11/2023 від 01 листопада 2023 року, 13650 грн, з яких 3000 грн - за основною сумою боргу; 10650 грн - за відсотками (а.с.58).
За кредитним договором № 7900695 від 20 жовтня 2023 року, 10654,50 грн, з яких 3000 грн - за основною сумою боргу; 7654,50 грн - за відсотками (а.с.72).
Однак вказані розрахунки заборгованості не містять відомостей щодо розрахунку заборгованості за період з часу укладення кредитних договорів, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, та правильність нарахування відсотків за користування кредитними коштами (розмір відсотків та період їх нарахування, суми внесені боржником в рахунок виконання кредитних зобов'язань).
Будь-яких інших доказів щодо підтвердження заборгованості відповідачки за укладеними кредитними договорами позивачем суду не надано.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, 28052024 від 28 травня 2024 року, № 21032024 від 21 березня 2024 року, № 29012024 від 29 січня 2024 року.
Таким чином, суд першої інстанції ухвалюючи рішення, не дав належної правової оцінки тому, що в матеріалах справи відсутні достовірні та достатні докази на підтвердження заявленої позивачем до стягнення заборгованості за кредитними договорами та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, встановлене порушення місцевим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанціїу відповідності до положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України - скасуванню, із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».
Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Згідно положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім іншого в апеляційній скарзі, адвокат Калінін С.К. заявив клопотання про стягнення із позивача на користь відповідача понесених судових витрат на правничу допомогу при розгляді справи.
Представником позивача не заявлено клопотання, як це передбачено частиною 5 статті 137 ЦПК України, про зменшення розміру витрат на правову дорпомогу.
Встановлено, що представник на підставі Договору № б/н/25 від 21 січня 2025 року та ордеру серії ВІ № 1237390 від 29 січня 2025 року (а.с.146-150, 145 відповідно) надавав стороні правничу допомогу при розгляді справи в апеляційному суді. Згідно акту виконаних робіт від 29 січня 2025 року, адвокатом при розгляді справи в суді апеляційної інстанції надані правничі послуги (надання усної консультації, ознайомлення з матеріалами справи та їх аналіз, підготовка та направлення апеляційної скарги на рішення суду, тощо). Також в даному акті вказано вартість робіт, яка становить 10 000 грн (а.с.155).
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення із Товариства на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат, понесених на правничу допомогу в апеляційному суді.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема, вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги представника відповідачки із ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 підлягають також стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,6 грн.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича задовольнити.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 30 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - відмовити.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 3633,6 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 10 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених під час апеляційного перегляду справи.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді