Справа №:755/16480/23
Провадження №: 2/755/3728/25
"09" травня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретарів - Булгакової Є.І., Лазоришин А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -
Позивачка звернувся до суду із позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав, у якому просить позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16.10.2020 року шлюб між сторонами у справі був розірваний. При цьому, навіть у шлюбі відповідач не приділяв належної уваги своєму неповнолітньому сину, не забезпечував його всім необхідним та вів аморальний спосіб життя, внаслідок чого тричі притягувався до кримінальної відповідальності за збут та вживання наркотичних речовин. Після розірвання шлюбу відповідач не приймає участі у вихованні сина, не дарує подарунки та не відвідує його на свята, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини у разі необхідності, не дбає про доступ дитини до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтерес до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти. Наведене замість відповідача робить позивачка. Вказане свідчить про невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, оскільки останній здоров'ям дитини не цікавиться, матеріально не утримує та не займається її вихованням та розвитком. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх батьківських обов'язків позивачка вважає, що відповідача слід позбавити батьківських прав відносно його неповнолітнього сина.
Ухвалою суду від 27.10.2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 20.11.2023 року відкрите провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, до підготовчого засідання.
Протокольною ухвалою суду від 29.12.2023 року задоволено заяву сторони позивача про виклик свідків.
Ухвалою суду від 29.12.2023 року витребувано від орану опіки та піклування письмовий висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Ухвалою суду від 28.08.2024 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
07.05.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що сторона відповідача не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що 08.07.2014 року між сторонами у справі був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі сторін народився ОСОБА_3 . Відповідач проявляв турботу щодо своєї дружини, а після народження дитини, також став проявляти турботу відносно свого сина. За час спільного життя, до та після народження дитини, родина сім разів була за кордоном на відпочинку. Весь вільний від роботи час відповідач проводив зі своєю дружиною та дитиною. Під час спільного проживання відповідач розвивав розумові здібності своєї дитини, вчив сина новим словам, навчав правилам поводження в оточуючому середовищі та з людьми, розвивав його здібності та пам'ять. На відпочинку відповідач навчав сина плаванню та затримці дихання під водою. Маючи можливість відповідач розвивав у дитини всі необхідні навички, які знадобляться їй у дорослому житті. Відповідач вказує, що проводив дуже багато часу зі своїм сином, займався розвитком дитини в ігровій формі, а в подальшому у формі навчання. Відповідач не відмовляв дитині у вивченні оточуючого світу, разом відвідували зоопарк, ботанічний сад, різноманітні дитячі розваги, постійно бували у парках, на природі та інше. Але у подальшому дещо змінилось, з 30.03.2022 року і по теперішній час відповідач знаходиться у Київському слідчому ізоляторі. Сторона відповідача зазначає, що у позові наведені обставини, які не відповідають дійсності. На спростування доводів позивачки до відзиву додані фото, які підтверджують здорові стосунки між батьком та сином, на обличчях обох радість. Натомість позивачкою не надано жодного вироку на підтвердження притягнення відповідача до кримінальної відповідальності. Відповідач не погоджується із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав, зазначає, що до нього не надходило жодного виклику на комісію, не надходило навіть листа для з'ясування думки батька щодо позбавлення його батьківських прав, орган опіки та піклування не питав про стосунки з дитиною. На думку відповідача, органу опіки та піклування взагалі не було відомо про те, що відповідач перебуває під вартою, і винесено типовий висновок без належного обґрунтування. Неможна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських прав з незалежних від неї причин. Відповідач вважає, що суд має взяти до уваги теперішнє місце знаходження відповідача та не вважати таку обставину свідомим ухиленням від виконання батьківських обов'язків.
17.09.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що позивачка підтримує заявлені раніше позовні вимоги та зазначає, що батько дитини проживав разом з сім'єю лише два тижні після народження дитини і сторони роз'їхались через пізні повернення батька додому у нетверезому стані. Кожного дня відповідач просипався в обід і їхав на автомобілі позивачки з дому. Роботи відповідач не мав. Лише підробітки здебільшого нелегального характеру. Фінансово відповідач не допомагав і за час окремого проживання лише двічі привіз дитячу суміш після довгого вмовляння. Пізніше ситуація стала покращуватись, відповідач став приїздити до сина і сім'я знов стала проживати разом. Певний час відповідач дійсно приділяв багато уваги дружині та сину, але дитиною він не займався, а був просто присутнім, оскільки його підробітки займали багато часу. Нормальної робити відповідач не шукав, гроші на оренду житла постійно позичались. У своєму відзиві відповідач перекручує обставини щодо прийняття ним участі у вихованні дитини та її житті. Відповідач не приймав участі у зборах дитини до дитячого садочка, а в квартирі частини гостями були друзі відповідача в нетверезому стані. На доданих до відзиву фото дитина ще маленька і здебільшого ініціатором сімейних прогулянок була сама позивачка. Якось відповідач випив забагато алкоголю та збирався з дитиною їхати за кермом, і коли його відтягли від машини, він розлютився та побив вікна машини і тим самим ледве не поранив сина. З листопада 2017 року відповідач був взятий під варту за ст. 307 КК України і всі витрати по його перебуванню в слідчому ізоляторі лягли на позивачку. За весь час перебування під вартою відповідач не цікавився своїм сином. Після 6 місячного перебування в СІЗО відносини між сторонами стали погіршуватись, відповідач не працював, грав на ігрових автоматах і сторони роз'їхались та певний час не спілкувались. У цей період відповідач також своїм сином не цікавився. Кілька разів відповідач влаштовувався на роботу, але його швидко звільняли через вживання наркотиків та вчинення крадіжки. В подальшому відповідач став проявляти ініціативу відновити стосунки з позивачкою, але дитиною не цікавився, на спілкуванні батька з дитиною наполягала сама позивачка. Через байдужість до сина позивачка прийняла рішення не лишати дитину на довго з батьком та дозволяти бачитись тільки під її наглядом. Відповідач приходив не часто та й в стані наркотичного сп'яніння, а тому позивачка не пускала його до квартири та дитини. У 2020 році позивачка вирішила офіційно розлучитись і відповідач в судовому засіданні проти цього не заперечував. Приблизно 6 місяців після розлучення сторони не спілкувались і позивачка дізналась, що відповідач знов перебуває в СІЗО за ст. 307 КК України. Після звільнення відповідач не проявляв багато спроб зустрітись з сином і допомагати дитині в нього не було бажання. Скриншоти додані до відзиву є вирваними з контексту. Позивачка не дозволяла відповідачу бачитись з дитиною коли розуміла, що батько знаходиться в нетверезому стані. З початку повномасштабного вторгнення рф відповідач життям свого сина не цікавився аж до березня 2023 року. Позивачка кілька разів питала дитину з приводу спілкування з батьком, але хлопчик не хотів з ним спілкуватись.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 суду показав, що його батьки знали батьків позивачки, відтак і сам свідок давно знає позивачку, а з відповідачем познайомився пізніше, після того як позивачка та відповідач одружились. За твердженням свідка відповідач не приймає участі у житті дитини і сталось це ще до початку епідемії коронавірусу. Від народження дитини відповідач вів себе як батько, але потім просто пропав. Поскільки свідок та родина сторін спору проживали недалеко, свідок спочатку батька бачив, а вже років 5 взагалі не бачив батька дитини. Приблизно 5 років відповідач перебуває під вартою.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 суду показала, що вона знає позивачку з дитинства, а відповідач колись був чоловіком позивачки. Позивачка є подругою свідка, у неї був чоловік, але в подальшому він зник і більше не з'являвся. Свідку відомо, що відповідач сидить в тюрмі, своєму синові не допомагає, не приймає участі у житті дитини і всіма питаннями дитини займається сама позивача. Свідок давно не бачила відповідача, пару разів він виходив з в'язниці, а потім знов туди повертався. Відповідач перебуває під вартою приблизно 5 років. Стосовно спільного відпочинку свідку відомо лише про один раз коли родина їздила на море.
Допит у якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в процесі судового розгляду було відкликано стороною позивача.
Положеннями ст. 171 СК України визначено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
В судовому засіданні суд заслухав думку дитини ОСОБА_3 , який зазначив, що не знає як ставитись до питання позбавлення його батька батьківських прав, ставиться до цього середньо. З одного боку хочеться такого позбавлення, з іншого боку не знає навіщо це. Загалом більше хочеться аби батько був позбавлений батьківських прав, оскільки дуже давно його не бачив, він не дзвонить, не пише, не спілкується, а тому дитина ображена на батька. Якщо було б по інакшому, то можна не позбавляти батьківських прав. Дитина згадує, що дуже давно жили разом з батьком, а на тепер ніяких емоцій до батька немає, ні позитивних, ні негативних.
Позивачка в судовому засіданні підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що батько відсутній в житті дитини. В кінці 2017 року відповідач був ув'язнений вперше, тоді позивачка внесла за нього заставу, він вийшов з-під варти, але дитиною не цікавився, участі в його житті не приймав, лише один раз прийшов в стані сп'яніння, тому позивачка його не впустила. Потім відповідач знов потрапив до в'язниці і коли виходив з тюрми, власним сином та його життям не цікавився. Коли почалось повномасштабне вторгнення рф відповідач ще перебував на волі, але із сином не спілкувався. Після розлучення відповідач зовсім не приймав участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Наявність у батька судимості може негативно вплинути на долю дитини, не плюс дитині батько з судимістю. Відповідач може спілкуватись з дитиною будучи позбавленим батьківських прав. Сама позивачка забороняла батьку спілкуватись з дитиною, коли батько був у нетверезому стані. Відповідач бачився з сином десь до жовтня 2020 року, коли позивачка сама привозила йому дитину. Востаннє відповідач був затриманий десь у березні 2022 року. Оскільки коштів у позивачки вистачало, вона не зверталась до суду з позовом про стягнення аліментів. Коли подружжя проживало разом, саме позивачка брала кредит та вносила заставу за відповідача, а потім сама віддавала цей кредит. Дитина давно нічого не питає про батька і не хоче розмовляти із ним по телефону. Відповідач може створювати для дитини проблеми і коли вийде з тюрми може стягувати з повнолітнього сина аліменти на своє утримання. Додані до відзиву фото старі, зроблені ще за часів шлюбу, а з 2020 року відповідач сином не цікавився. Відповідач має бути позбавлений батьківських прав, оскільки не спілкується з дитиною, і своєї поведінки не змінив. Можливо відповідач і змінить свою поведінку, але позивачка у це не вірить, оскільки у відповідача це спосіб життя, який не можна змінити. Намагань цікавитись дитиною відповідач не проявляє, він то під вартою перебуває, то ще десь, тому краще для дитини буде позбавлення відповідача батьківських прав.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову і додатково пояснив суду, що свідки сторони позивача фактично нічого не знають з приводу того чи допомагав батько дитині, чи ні. Вони навіть не змогли назвати дату народження хлопчика та не знають які стосунки у батьків дитини щодо їх сина. Відповідач вже тривалий час перебуває під вартою, а тому не може працювати, отримувати кошти та надавати дитині утримання. Сторона відповідача надала суду докази на підтвердження наявності щасливих сімейних моментів, спільного відпочинку та спілкування. Знаходження відповідача під вартою є поважною причиною, яка не дозволяє виконувати батьківські обов'язки. Із наданих переписок видно, що саме мати забороняє відповідачу спілкуватись з дитиною, а доказів про нетверезий стан відповідача немає. Навіть якщо суд позбавить відповідача батьківських прав, він все одно лишиться батьком дитини, а тому мета позову щодо чистої біографії дитини не буде досягнута. Жодного вироку стосовно відповідача немає, а тому на теперішній час він не може вважатись винним, крім того відповідач може бути виправданим або його вини не доведуть чи ще щось, тому на зараз не можна говорити про якісь наркотики. Коли відповідач не перебував за гратами, він спілкувався з дитиною, а з 30.03.2022 року він під вартою, користування телефоном заборонене, ні роботи, ні коштів немає. Дитина ще маленька і точно не може сказати чого їй хочеться більше, але у хлопчика є обоє батьків і дитині краще аби були обидва з батьків. Не буде ліпше якщо дитина залишиться без батька. Батька не викликали на комісію коли вирішували питання про позбавлення його батьківських прав. Фактично орган опіки дав не висновок, а відписку і їх не цікавило, що людина перебуває під вартою.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявне клопотання третьої особи про розгляд справи за відсутності представника, а також третя особа просить прийняти рішення в найкращих інтересах дитини.
Суд, вислухавши пояснення позивачки, представника відповідача та покази свідків, заслухавши думку дитини, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 4).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16.10.2020 року у справі №755/11501/20 шлюб між сторонами у справі розірвано (а.с. 5-6).
Відповідно до положень ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
22.03.2024 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав наступного змісту: На час розгляду зазначеного питання комісією встановлено, що батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано в жовтні 2020 року. Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розлучення постійно проживає з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати самостійно займається його вихованням та утриманням, в квартирі створено належні умови для проживання та розвитку дитини. Батько дитини, ОСОБА_2 , вихованням та утриманням сина не займається, не цікавиться його життям та здоров'ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, не виявляє бажання спілкуватись з сином, матеріально не допомагає. Громадянин ОСОБА_2 жодного разу не звертався до органу опіки та піклування чи до суду про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. Це засвідчує, що батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків. Громадянин ОСОБА_2 на засідання комісії не з'явився, будь-яких пояснень щодо участі у вихованні та утриманні дитини не надав. На засіданні комісії був присутній малолітній ОСОБА_3 , який пояснив, що батько не цікавиться його життям та здоров'ям, інтересами, навчанням, не бере участі у його вихованні, матеріально не допомагає. Приймаючи до уваги зазначене, враховуючи думку дитини, рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що він ухиляється від виховання та утримання дитини (а.с. 53-54).
Оскільки судом було встановлено, що відповідач перебуває під вартою, суд своїм листом від 01.04.2024 року звернувся до органу опіки та піклування з питанням про те чи було враховано при надання висновку обставину знаходження відповідача в СІЗО, що об'єктивно не дозволяло йому з'явитись на засідання комісії, та чи не впливає наведена обставина на висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав (а.с. 59).
У відповідь на судове звернення орган опіки та піклування повідомив суду, що члени комісії доклали зусиль для встановлення місцезнаходження та виклику ОСОБА_2 21.02.2024 року йому було направлена запрошення на 13.03.2024 року. Управлінням поліції було повідомлено, що ОСОБА_2 було затримано у порядку ст. 208 КПК України, однак не було вказано дати затримання та не зазначалось про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Отримати більшої інформації не було можливим через законодавчі обмеження, тому його неявку до комісії не було визнано поважною. Фактична відсутність батька дитини на засіданні комісії об'єктивно не вплинула на прийняття рішення щодо позбавлення його батьківських прав (а.с. 135-136).
Заперечуючи проти задоволення вимог про позбавлення батьківських прав сторона відповідача додала до свого відзиву скриншоти переписок між позивачкою та відповідачем на підтвердження бажання відповідача спілкуватись з власним сином та чинення саме позивачкою перешкод у такому спілкуванні (а.с. 79-101).
Також на підтвердження заперечень проти позову суду надано світлини у кількості 32 штуки, на яких зображені дитина, батько з дитиною, а також мати, батько та дитина у різні пори року, на відпочинку, на прогулянці, в розважальних місцях тощо. Дитина та батьки усміхнені, в доброму настрої, дитина добре реагує на батька, пригортається до нього (а.с. 102-133).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Поскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ураховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, суди можуть йти на такі крайні заходи лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, і застосування такого крайнього заходу необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, який застосовується з метою захисту прав дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду і в даній конкретній справі суд вважає відповідний висновок необґрунтованим, адже орган опіки та піклування не встановив дійсного місця знаходження відповідача, формально викликав його на засідання комісії один раз, не забезпечив можливості відповідачу викласти свою думку та аргументи щодо позбавлення його батьківських прав.
При цьому, суд приймає до уваги, що відповідач з березня 2022 року утримується в Київському слідчому ізоляторі, що безумовно впливає на можливості відповідача спілкуватись з дитиною та приймати участь у його вихованні. Наведене залишилось поза увагою органу опіки та піклування при надання висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування зроблений без наведення достатніх доказів про ухилення відповідача від батьківських обов'язків, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, не відображає позицію відповідача щодо виконання ним своїх батьківських обов'язків, та суперечить інтересам дитини.
Також суду зазначає, що на теперішній час відсутній вирок суду, який набрав законної сили, про визнання відповідача винуватив у вчиненні будь-якого злочину, в тому числі і з приводу наркотичних засобів. Будь-яких належних доказів на підтвердження наявності у відповідача хронічної наркоманії стороною позивача суду не надано, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач є хронічним наркоманом чи становить будь-яку загрозу своїй дитині через склад правопорушення, за яким він притягується до кримінальної відповідальності.
Той факт, що відповідач є підозрюваним у кримінальному провадженні та відносно нього обрано запобіжний захід тримання під вартою, не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України). Крім того кримінальне провадження було порушено за вчинення кримінального правопорушення, не пов'язаного із порушенням прав самої дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Факт наявності заперечень відповідача проти позбавлення його батьківських прав та бажання відновити спілкування з сином, свідчить про його інтерес до своєї дитини.
Суд надав оцінку змісту переписці сторін спору (скріншоти якої наявні в матеріалах справи), оцінив світлини (на яких об'єктивно дитина та батько щасливі), і вбачає що відповідач бажає спілкування зі своєю дитиною та хоче бути присутнім у його житті.
На переконання суду, за обставинами цієї справи, підстави, передбачені ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У даній справі суд вбачає відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд діє у межах своєї дискреції.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено і позивачем не доведено.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 51, 62 Конституції України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 7, 15, 18, 19, 164, 166, 171 СК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 09.05.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Харківське шосе, 4а, код ЄДРПОУ 37397237).
Суддя -