30 листопада 2010 р. № 14/161-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого,
Волковицької Н.О.,
Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивача
відповідачане з'явився (про час та місце судового засіданні повідомлений належно)
не з'явився (про час та місце судового засіданні повідомлений належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постановуЖитомирського апеляційного господарського суду від 10.08.2010 року
у справі№ 14/161-09
господарського суду Вінницької області
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доВінницької міської ради
провизнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії
01.10.2009 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом про визнання незаконним рішення 36-ї сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 27.03.2009 року № 2321 та про зобов'язання Вінницької міської ради продовжити з позивачем оренду земельної ділянки щодо малої архітектурної форми (торгово-посадочний комплекс або кіоск) в АДРЕСА_1
Позовні вимоги вмотивовано статтею 33 Закону України "Про оренду землі", прийняттям відповідачем спірного рішення за відсутності підстав, передбачених Законом України "Про оренду землі" та Законом України "Про місцеве самоврядування", всупереч переважного права позивача як орендаря на поновлення договору оренди на новий термін та всупереч продовження користування земельною ділянкою орендарем після закінчення строку дії договору оренди.
Відповідач відхилив позовні вимоги, посилаючись на припинення договору оренди землі в зв'язку з закінченням строку його дії та недодержанням позивачем умов договору та приписів законодавства щодо реалізації переважного права на поновлення договору оренди на новий термін, відсутність підстав, передбачених статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, для користування позивачем земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.03.2010р.(суддя Залімський І.Г.) у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення вмотивовано відсутністю належного оформленого волевиявлення органу місцевого самоврядування на поновлення дії договору оренди земельної ділянки, що є необхідною передумовою для застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", а також недоведеністю позивачем додержання ним порядку реалізації його переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 10.08.2010 року (судді: Веденяпін О.А. - головуючий, Будішевська Л.О., Щепанська Г.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним рішення Вінницької міської ради; провадження в цій частині припинено; в решті судове рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями в частині відмови в задоволенні позовних вимог, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову судів в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання Вінницької міської ради продовжити оренду земельної ділянки щодо малої архітектурної форми та припинити провадження у справі.
Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1 та 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вимога про зобов'язання органу місцевого самоврядування вчинити певні дії також підвідомча адміністративному суду за статтями 2, 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства в Україні; також скаржник вказує на те, що судами не застосовано статтю 9 Земельного кодексу України, статтю 26 Закону України "Про місцеве самоврядування, статтю 19 Конституції України, частину 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Сторони відзив на касаційну скаргу не надали; не скористалися правом на участь їх представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 111 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
За статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України особи звертаються до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів; при цьому судовому захисту підлягають саме майнові та особисті немайнові права особи в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено переважне право орендаря за інших рівних умов на поновлення договору оренди земельної ділянки після його закінчення на новий строк у разі належного виконання ним договору, тобто, визначено перевагу орендаря перед іншими претендентами на оренду земельної ділянки, а не право орендаря в будь-якому випадку вимагати поновлення договору на новий термін.
Також частиною 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що в разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він підлягає поновленню на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" не передбачено автоматичну пролонгацію договору оренди земельної ділянки на новий строк, а реалізація права на його поновлення можлива за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
За статтею 13 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, здійснюють від імені Українського народу права власника щодо об'єктів права власності Українського народу, в тому числі щодо землі, яка знаходиться в межах території України.
Виходячи з статті 93 Земельного кодексу України, статей 762, 792 Цивільного кодексу України, статей 13 та 21 Закону України "Про оренду землі" правовідносини щодо оренди земельної ділянки передбачають передачу орендарю земельної ділянки у володіння та користування на певний строк для її використання відповідно до умов договору та положень земельного законодавства; в силу статей 177, 181, 373, 374 Цивільного кодексу України земельна ділянка (як індивідуалізований об'єкт, що має ознаки у вигляді кадастрового номеру, площі, меж) є об'єктом права власності територіальної громади, а правомочності щодо володіння та користування орендованою земельною ділянкою, як і правомочність розпорядження, є складовими права власності територіальної громади щодо земельної ділянки.
Відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України територіальні громади є учасниками цивільних відносин, діючи у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набуваючи та здійснюючи цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 169 та 172 Цивільного кодексу України).
Цивільні права та обов'язки виникають (змінюються та припиняються) із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, із договорів та інших правочинів, що являють собою дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати (змінюватися, припинятися) безпосередньо з актів органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки набувається на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі; з системного аналізу статей 116, 124 та 125 Земельного кодексу України (у редакції Закону України від 16.09.2008 року та Закону України від 05.03.2009 року) вбачається, що право на оренду земельної ділянки виникає щодо земельних ділянок, переданих у користування на підставі рішення відповідного органу, шляхом укладення договору оренди та після реєстрації відповідних майнових прав.
Таким чином, цивільні права та обов'язки щодо оренди земельної ділянки виникають саме з правочинів, у яких фіксуються узгоджені сторонами істотні умови договору, зокрема, розмір, форма, строки внесення орендної плати (за винятком, визначеним законодавством).
Неодмінною ознакою законності, чинності договору (правочину) є відображення ним дійсного волевиявлення сторони правочину; чинним законодавством не передбачено прийняття інших актів при здійсненні місцевою радою представництва територіальної громади у цивільних правовідносинах, за відсутності між учасниками цих правовідносин ознак влади та підпорядкування, ніж рішень органу місцевого самоврядування, що, за загальним правилом, можуть бути оскаржені.
Розглядаючи даний спір, місцевий господарський суд встановив, що 28.04.2008 року сторонами було укладено два договори оренди земельної ділянки, відповідно до умов яких Вінницька міська рада (орендодавець) на підставі рішення від 25.12.2007 року № 1655 надає, а фізична особа-підприємець (орендар) ОСОБА_1 набуває право на оренду земельних ділянок загальною площею 0,0154 га для громадського призначення та 0,0059 га для комерційного використання, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1
За умовами договорів вони укладаються терміном на один рік з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою, набувають чинності з дня державної реєстрації та діють по 25.12.2008 року; за пунктом 9.1 договорів по закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін, про бажання скористатися яким він повинен повідомити письмово іншу сторону за два місяці до закінчення дії договору.
На підставі актів прийому-передачі від 29.09.2008 року судом встановлено, що обумовлені договором земельні ділянки було передано відповідачем позивачу.
05.12.2008 року позивачем було отримано дозвіл на продовження терміну розміщення малої архітектурної форми строком на 1 рік по вул. АДРЕСА_1
12.02.2009 року позивачем подано заяву на ім'я голови Вінницької міської ради Гройсмана В.Б. з проханням продовжити термін дії договору оренди, тобто, пропущено обумовлений договором та законодавством двомісячний термін для попередження орендодавця.
Відтак місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивач не скористався наданим йому переважним правом на поновлення строку дії договору оренди, відсутні докази у підтвердження волевиявлення відповідача, як орендодавця за договором оренди, на його поновлення.
Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив також, що пунктом 12 додатку № 2 до рішення 36 сесії 5 скликання Вінницької міської ради № 2321 від 27.03.2009 року в зв'язку з надходженням листа депутата по виборчому округу № 9 Вінницької міської ради та закінчення строків дії договорів оренди земельних ділянок, визнано такими, що припинили дію договори оренди, укладені з підприємцем Галаніною Тетяною Вікторівною, та відмовлено у продовженні терміну дії договорів оренди.
Відтак судами попередніх інстанцій було повно та всебічно встановлено істотні обставини справи та вірно застосовано положення статей 31 та 33 Закону України "Про оренду землі", статті 13 Конституції України, враховано, що питання надання земельної ділянки в оренду належать до виключної компетенції відповідача.
Господарськими судами було встановлено, що між сторонами спору склались правовідносини щодо оренди земельної ділянки, які опосередковані договором оренди земельної ділянки; у позові позивач зазначає про своє звернення за захистом переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий термін, що порушується відповідачем, який представляє територіальну громаду у цивільних правовідносинах. Справи у спорах, що виникли з цивільних правовідносин, з огляду на суб'єктний склад їх учасників, підлягають розгляду в господарських судах України.
За статтями 107, 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи касаційну скаргу, касаційна інстанція переглядає судове рішення на предмет його відповідності нормам матеріального та процесуального права; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права судами попередніх інстанцій є підставою для скасування або зміни судового рішення.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд в порядку статей 43, 84 Господарського процесуального кодексу України розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, вірно застосував норми матеріального права та дотримав вимог норм процесуального права.
Наведені судом апеляційної інстанції підстави, з яких було частково скасовано рішення суду першої інстанції, суперечать правовій природі даного спору між сторонами, як такого, що ґрунтується на орендних правовідносинах та рівності учасників цих правовідносин у здійсненні повноважень розпоряджатися майном як складової частини цивільних прав.
На підставі викладеного, слід скасувати постанову апеляційної інстанції, якою помилково скасовано в частині законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 10.08.2010 року у справі 14/161-09 Господарського суду Вінницької області скасувати.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 16.03.2010 року залишити в силі.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач