Номер провадження: 22-ц/813/2209/25
Справа № 495/9047/21
Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
24.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.07.2024 у складі судді Шевчук Ю.В.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, у якому просили визнати недійсним договір дарування магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., укладений 26.10.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Макогончук Н.В. за реєстровим номером 2155.
Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що 15.10.2018 вони уклали з ОСОБА_3 договір купівлі - продажу магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004, яка надана в оренду.
У відповідності до зазначеного договору купівлі-продажу від 15.10.2018 вони продали та передали у власність ОСОБА_3 магазин по АДРЕСА_1 площею 204,1 кв.м., а відповідач ОСОБА_3 прийняла у власність вказаний об'єкт нерухомості та здійснює там торговельну діяльність.
Проданий відповідачу ОСОБА_3 магазин належав їм на праві власності в рівних частках, згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.12.2010.
Вказаний вище договір купівлі-продажу магазину від 15.10.2018 посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрований за реєстровим № 1279.
Окрім того, між ними та відповідачем ОСОБА_3 15.10.2018 було укладено договір розстрочки платежу, згідно умов якого ними надана відповідачу ОСОБА_3 розстрочка сплати повної вартості придбаного нею магазину на два роки з 15.10.2018 по 15.10.2020.
Сума розстрочки складає 21 000 доларів США, повна вартість продажу магазину - 25 000 доларів США.
В момент укладання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу магазину від 15.10.2018 відповідачем здійснено часткову оплату вартості магазину в сумі 4 000 доларів США.
Таким чином, сума не сплаченої вартості магазину, яка складає розмір основної заборгованості відповідача ОСОБА_3 перед ними складає 21 000 доларів США (25 000 - 4 000 = 21 000).
Окрім того, за умовами вказаного вище договору розстрочки платежу від 15.10.2018, відповідач взяла на себе зобов'язання на період відстрочки повного розрахунку за купівлю магазину здійснювати оплату за його оренду в сумі 300 доларів США щомісячно.
Договір розстрочки платежу від 15.10.2018 складено та підписано власноручно відповідачем ОСОБА_3 у присутності двох свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Отже, згідно досягнутих ними з відповідачем ОСОБА_3 домовленостей та відповідно до умов укладеного 15.10.2018 договору розстрочки платежу, відповідач зобов'язалася сплатити суму боргу розміром 21 000 доларів США в повному обсязі не пізніше 15.10.2020.
В порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач ОСОБА_3 суму боргу в обумовлений договором строк їм не повернула, посилається на відсутність у неї коштів, хоча весь час з моменту придбання у них магазину відповідач веде в ньому господарську діяльність та здійснює реалізацію продукції, отримує прибуток.
26.10.2021 відповідач ОСОБА_3 здійснила відчуження єдиного належного їй на праві власності об'єкту нерухомості - магазину по АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки №281895650 від 29.10.2021 відповідач ОСОБА_3 уклала зі своєю донькою договір дарування вказаного магазину, який посвідчено приватним нотаріусом Білгород-дністровського районного нотаріального округу Макогончук Н.В., зареєстрованого за реєстровим номером 2155.
За вказаних обставин вони змушені звернутися за захистом свого майнового права до суду із цим позовом.
Позиція відповідачів в суді першої інстанції
Відповідачка ОСОБА_3 у своїх письмових поясненнях щодо невизнання відповідачем позовної заяви позивачів посилалася на те, що дійсно 15.10.2018 між нею в якості покупця та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якості продавців, був укладений договір купівлі-продажу предметом якого, згідно п. 1 Договору став магазин за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з будівлі магазин літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер: 5110300000:01:007:0004.
Згідно п.2 даного договору продаж вчинено за 293072,00 грн, які продавці отримали від Покупця до укладання цього договору в повному обсязі.
Підписання сторонами цього договору свідчить про те, що розрахунки за зазначене в п.1 цього договору майно зроблено з продавцями повністю, і вони не мають до покупця ніяких матеріальних та будь-яких інших претензій. Таким чином, ОСОБА_3 повністю розрахувалася за придбаний магазин, згідно умов договору купівлі-продажу.
Відповідач ОСОБА_3 на законних підставах набула право власності на вказаний об'єкт нерухомості, на умовах встановлених нотаріально посвідченим договором, а тому, використовуючи своє право, здійснила на користь своєї доньки ОСОБА_4 відчуження об'єкту нерухомості, яке не було жодним чином обмежене. Більш того, вчинений правочин був укладений згідно діючого законодавства у відповідності до приписів ЦК України та Закону України «Про нотаріат».
У даному випадку, позивачі не обґрунтували, у чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання їх права, та якого саме права також не зазначено. Ціна Договору є істотною умовою, яка у даному випадку була виконана відповідачем ОСОБА_3 у повному обсязі, а будь-яких змін у безпосередньо Договорі купівлі-продажу, який посвідчений нотаріально, не вносились.
Відповідачка ОСОБА_4 пояснень, заперечень чи відзив на позовну заяву не надала.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.07.2024 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - відмовлено. Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2021 у виді арешту на магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004 - скасовані.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачами не надано жодного доказу, який би вказував на наявність очевидної недобросовісності та зловживання правами стосовно них під час укладення договору дарування магазину, тож посилання на ці обставини є непідтвердженими. Посилання на те, що ОСОБА_3 відчужено належний їй магазин на користь її доньки ОСОБА_4 , не є достатнім для висновку про очевидну недобросовісність та не є підставою для визнання договору дарування недійсним. Водночас, як встановлено судом, оспорюваний договір дарування укладено у письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір підписаний обома сторонами, що підтверджує відповідність договору внутрішній волі сторін та вимогам законодавства, що звичайно ставляться до них. Отже, позивачами не підтверджено порушення відповідачами основних принципів цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, а також перевищення ними своїх цивільних прав.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просять суд рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.07.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати недійсним договір дарування магазину.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги викладені позивачами факти та зібрані у справі письмові докази, які в сукупності доводили заявлені ним вимоги, були належними та достатніми по своїй суті. Так, недобросовісність відповідача ОСОБА_3 підтверджується тим, що дізнавшись про факт подачі позову про стягнення заборгованості, вона одразу здійснила відчуження магазину по АДРЕСА_1 , уклавши 26.10.2021 зі своєю дочкою договір дарування вказаного магазину. При цьому, ОСОБА_3 діяла недобросовісно та зловживала правами, оскільки вчинила договір дарування, який порушує права позивачів та який направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, що спростовує доводи суду першої інстанції. Наведене, на думку скаржників, спростовує посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позиція відповідачів в суді апеляційної інстанції
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Явка сторін в суді апеляційної інстанції
В судове засідання, призначене на 24.04.2025 сторони не з'явилися хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Від ОСОБА_3 через засоби поштового відправлення 04.04.2025 надійшло клопотання, у якому остання просить суд розглянути справу 24.04.2025 за її відсутності, у задоволенні апеляційної скарги відмовити, залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
15.10.2018 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 уклали з ОСОБА_3 договір купівлі - продажу магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004, яка надана в оренду.
У відповідності до зазначеного договору купівлі-продажу від 15.10.2018 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 продали та передали у власність ОСОБА_3 магазин по АДРЕСА_1 , який складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004, яка надана в оренду.
Проданий магазин належав продавцям ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.12.2010, справа №2-6448/10, зареєстрованого КП «Білгород - Дністровське бюро технічної інвентаризації» 22 лютого 2011 року, реєстраційний номер: 32962165, номер запису: 503 в книзі:1.
Відповідно до п.2 Договору, продаж вчинено за 293072, 00 гривні, які Продавці отримали від Покупця до укладення цього договору у повному обсязі.
Визначену ціну вони, сторони вважають ринковою та справедливою, і її розмір не пов'язаний зі збігом важких для сторін обставин. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за зазначене в п.1 цього договору майно зроблено з Продавцями повністю, і вони не мають до Покупця ніяких матеріальних та будь - яких інших претензій.
Вказаний вище договір купівлі-продажу магазину від 15.10.2018 посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрований за реєстровим № 1279.
Позивачі зазначають, що додатково, за умовами договору розстрочки платежу від 15.10.2018, ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання на період відстрочки повного розрахунку за купівлю магазину, здійснювати виплати на їх користь в сумі 300 доларів США щомісячно, які вони спільно з ОСОБА_3 означили в договорі як суму за оренду спірного магазину, оскільки повний перехід всіх прав на магазин був здійснений до 15.10.2020.
Договір розстрочки платежу від 15.10.2018 складено та підписано власноручно ОСОБА_3 у присутності двох свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Таким чином, згідно досягнутих ними з ОСОБА_3 домовленостей та відповідно до умов укладеного 15.10.2018 договору розстрочки платежу, вони пішли назустріч ОСОБА_3 в питанні розстрочки повного розрахунку, а остання зобов'язалася сплатити суму боргу розміром 21 000 доларів США в повному обсязі не пізніше 15.10.2020.
В порушення взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_3 суму боргу в обумовлений договором строк їм не повернула, посилаючись на відсутність у неї коштів, хоча весь час з моменту придбання магазину веде в ньому господарську діяльність та здійснює реалізацію продукції, отримує прибуток.
Не погодившись з зазначеним, відповідач ОСОБА_3 стверджує, що згідно п.2 даного договору продаж вчинено за 293072,00 грн, які продавці отримали від Покупця до укладання цього договору в повному обсязі.
Підписання сторонами цього договору свідчить про те, що розрахунки за зазначене в п.1 цього договору майно зроблено з продавцями повністю, і вони не мають до покупця ніяких матеріальних та будь-яких інших претензій. Таким чином, ОСОБА_3 повністю розрахувалася за придбаний магазин, згідно умов договору купівлі-продажу, та на законних підставах набула право власності на вказаний об'єкт нерухомості, на умовах встановлених нотаріально посвідченим договором.
26.10.2021 між дарувальником ОСОБА_3 та обдарованою ОСОБА_4 був укладений нотаріально посвідчений договір дарування магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004, відповідно до якого ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_4 , а остання прийняла в власність як дарунок магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004, які сторони оцінили в сумі 293072,00 грн.
Даний Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Макогончук Н.В., зареєстрований в реєстрі за №2155.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №281381296, власником магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., є відповідач ОСОБА_4 , на підставі договору дарування, серія та номер: 2155, виданий 26.10.2021, виданого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Макогончук Н.В.
Предметом даного спору є договір дарування магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004, укладений 26.10.2021 між ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Макогончук Н.В., зареєстрований в реєстрі за №2155, який, на думку позивачів, порушує їх права та укладений з метою невиконання відповідачем ОСОБА_3 боргових зобов'язань перед позивачами.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.
Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Згідно ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України) Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, правочин завжди дійсний, але він може бути дійсним умовно. Заінтересована особа може його оспорити, і тоді він втратить силу за рішенням суду.
Відповідно до частин 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із ч.2 та 3 ст.13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК, необхідно урахувати, що: 1) відповідач відчужив майно після ухвалення рішення про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Водночас, за висновками правового висновку Великої Палати ВС, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
З урахуванням зазначеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена в ст.234 ЦК, так і інша, наприклад, передбачена в ст.228 ЦК.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із вказаним позовом та у поданій апеляційній скарзі, позивачі зазначали, що 15.10.2018 вони уклали із відповідачкою ОСОБА_3 договір купівлі-продажу магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004, яка надана в оренду. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрований за реєстровим №1279.
При цьому, також в цей день - 15.10.2018 між позивачами та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір розстрочки платежу, згідно умов якого позивачами надана відповідачці ОСОБА_3 розстрочка сплати повної вартості придбаного нею магазину на 2 роки з 15.10.2018 по 15.10.2020. Зокрема згідно змісту вказаного договору вбачається, що ОСОБА_3 придбала магазин № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , розташований на території ринку «Приморський АВГ» по вул. Приморська, 45-В, вартість магазину - 25000 доларів США, оплата здійснена частково, а саме 4000 доларів США, іншу суму - 21000 доларів США, ОСОБА_3 зобов'язується сплатити протягом двох років, тобто з 15.10.2018 по 15.10.2020. Також у вказаному договорі ОСОБА_3 зазначено, що в період відстрочки платежу вона зобов'язується щомісячно здійснювати оплату за оренду магазина в сумі 300 доларів США. Вказаний договір розстрочки від 15.10.2018 складено та підписано власноручно відповідачем у присутності двох свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (том І: а.с. 8).
Однак ОСОБА_3 в обумовлений договором строк суму боргу позивачам не повернула, внаслідок чого позивачі були змушені звернутися 04.10.2021 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із відповідним позовом про стягнення вищевказаного боргу. При цьому, одночасно із вказаним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також подали заяву про забезпечення позову, шляхом накладання арешту на магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_3 уникає зустрічі із ними з питання повернення боргу, ухиляється від добровільної сплати належних їм грошових коштів у розмірі 21 000 доларі США та має намір оформити відчуження зазначеного належного їй магазину з метою ухилення від повернення належних позивачам коштів, або розпорядитися ним іншим чином, що унеможливить виконання можливого рішення суду про стягнення боргу. Також позивачі зазначали, що про намір продати вказаний магазин відповідач ОСОБА_3 особисто повідомляла їм наприкінці вересня 2021 року. Однак, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.10.2021 у справі №495/8316/21 в задоволення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення було відмовлено (том І: а.с.22-28).
Натомість, 26.10.2021 відповідач ОСОБА_3 здійснила відчуження належного їй на праві власності об'єкту нерухомості - магазину по АДРЕСА_1 , а саме уклала зі своєю дочкою договір дарування вказаного магазину, який посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Макогончук Н.В., зареєстрованого за реєстровим номером 2155, що підтверджується інформаційною довідкою №281895650 від 29.10.21 (том І: а.с. 21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України).
Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення, про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2015 року в справі № 6-197цс14, постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17).
Касаційний суд вже зауважував, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21).
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20). Належним способом є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21).
Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Матеріалами справи встановлено, що дізнавшись про факт подачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позову про стягнення боргу з ОСОБА_3 , остання одразу, а саме через 22 дні, здійснила відчуження магазину по АДРЕСА_1 , уклавши 26.10.2021 зі своєю донькою договір дарування вказаного магазину.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Отже, сукупність наведених обставин свідчить про те, що відповідачка ОСОБА_3 діяла недобросовісно у розумінні п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй об'єкту нерухомого майна (магазину) відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це її майно, як боржника. Оспорюваний договір дарування від 26.10.2021, який укладений між відповідачами, спрямований на перехід права власності на вищезгадане нерухоме майно із метою його приховання від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення боргу із боржника ОСОБА_3 , отже, позовні вимоги позивачів є доведеними та обґрунтованими.
Не звернувши увагу на зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір дарування не є фраудаторним, тобто, таким, що вчинений на шкоду позивачам. При цьому суд, відмовляючи в позові у цій справі, надав оцінку правовідносинам щодо правомірності вимог позивачів в іншому спорі, який досі судом не вирішений, в той час як сторона має право на остаточне вирішення спору судом, впровадженні якого він перебуває.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.07.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з наведених положень, колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 454,00 грн. (том І: а.с. 4) та у суді апеляційної інстанцій в розмірі 1362,00 грн. (том ІІ: а.с. 167), які документально підтверджені, тобто у загальному розмірі 1816,00 грн.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.07.2024 скасувати, ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування від 26.10.2021 магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому з будівлі магазин літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області, за реєстром №2155.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень, 00 копійок судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 08.05.2025
Головуючий
Судді: