Провадження № 11-кп/803/1556/25 Справа № 204/8915/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі-КК), -
В провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час підготовчого судового засідання ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 15 травня 2025 року включно.
Визначено ОСОБА_6 заставу в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240,00 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК).
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , просить ухвалу суду скасувати та обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
На думку апелянта, прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а суд при ухваленні рішення не взяв до уваги, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а саме 2 роки 6 місяців 12 днів, що на думку сторони захисту є порушенням його права на свободу та особисту недоторканість, а також п.3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказує, що місцевим судом не доведено неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою та визначено розмір застави, який є непомірним для обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на їх задоволенні, просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, або зменшити розмір застави, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону не в повній мірі дотримано місцевим судом.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК є тяжким злочином, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить суворість та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, що свідчить про схильність останнього до вчинення кримінальних правопорушень.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів враховує положення ст.28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_6 триває та по справі ще не досліджено усіх доказів.
З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 15 травня 2025 року включно, та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді особистого зобов'язання, на чому наполягає захисник, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, з огляду на обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінального правопорушення, тривалість перебування його під вартою та факту того, що сума застави, визначена ухвалою суду першої інстанції у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 242 240,00 грн. обвинуваченим ОСОБА_6 протягом тривалого часу внесена не була, що свідчить про її непомірність для останнього, колегія суддів вважає, що розмір застави необхідно зменшити до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 121 120,00 грн., який на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченими покладених на них обов'язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_6 .
Крім того, враховуючи, що на теперішній час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення по справі та триває судовий розгляд, а також положення ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та рішення ЄСПЛ “Бевз та інші проти України» від 25 червня 2020 року й “Левченко та інші проти України» від 11 квітня 2020 року, колегія суддів вважає за необхідне, звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду даного кримінального провадження та вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 слід задовольнити частково, а ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2025 року скасувати в частині визначення розміру застави, на підставі п.2 ч.1 ст.409 та п.1 ч.1 ст.411 КПК, у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, з постановленням апеляційним судом в цій частині нової ухвали про визначення обвинуваченому ОСОБА_6 альтернативного виду запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 121 120, 00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 182-183 та ст.ст.404, 405, 407, 409, 411,418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , - задовольнити частково.
Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, - скасувати в частині визначення розміру застави.
В цій частині постановити нову ухвалу, якою визначити обвинуваченому ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 121 120,00 гривень.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4