Провадження № 22-ц/803/4178/25 Справа № 199/5381/24 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А. М. Доповідач - Макаров М. О.
08 травня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів.
Позов мотивовано тим, що сторони в період з 27 квітня 2012 року по 09 січня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якої рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 25 грудня 2012 року з відповідача на користь позивача вирішено стягувати аліменти в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 грудня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач вказує, що наразі вона з дитиною перебувають у скрутному матеріальному становищі через погіршення їх матеріального стану внаслідок зростання витрат на дитину у зв'язку зі зростанням цін на продукти та одяг, підвищення прожиткового рівня на дитину, початком військової агресії Російської Федерації проти України, через що заявник з дитиною покинули свій дім та втратили соціальні зв'язки. Також позивач посилається на отримання нею групи інвалідності і, як наслідок, обмеження працездатності, зміну норм ст.182 СК України, внаслідок чого мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину не може бути меншим за 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З цих підстав позивач просить суд змінити визначений рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 грудня 2012 року розмір аліментів, збільшивши його з 1/6 до 1/4 частини від усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення нею повноліття. Також позивач просить суд визначити розмір заборгованості за період з 2018 року по дату звернення до суду із позовом.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги є недоведеними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення та додаткове суду не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2025 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Так, судом встановлено, що сторони з 27 квітня 2012 року по 09 січня 2024 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка наразі проживає з позивачем. Викладені обставини підтверджуються копіями свідоцтв про шлюб та народження, а також рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 26 грудня 2013 року по справі №234/14904/13-ц, текст якого наявний в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості з якого суд використовує у відповідності до ст.ст.2-6 Закону України «Про доступ до судових рішень».
25 грудня 2012 року Краматорським міським судом Донецької області за наслідками розгляду по суті цивільної справи №2/0528/4868/2012 ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено та вирішено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Краматорська, Донецької області, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Краматорська Донецької області, аліменти на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки усіх видів доходу щомісяця, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 грудня 2012 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Дані обставини підтверджуються копією відповідного рішення суду.
Згідно розрахунку заборгованості за ВП №37392587 у відповідача перед позивачем наявна заборгованість зі сплати аліментів, стягуваних на підставі вищевказаного рішення суду, станом на 30 листопада 2024 року в розмірі 75971,41 гривень. Такий розмір заборгованості сторонами в судовому засіданні не заперечувався. При цьому з жовтня 2024 року наявна тенденція до поступового зменшення розміру заборгованості відповідача за аліментами через її погашення відповідачем. Копія розрахунку наявна в матеріалах справи.
Позивач та спільна дитина сторін є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджується копіями відповідних довідок, зокрема отриманими і за ухвалою суду.
З 17 січня 2013 року позивачу встановлено третю загальну групу інвалідності за ендокринологією безстроково, встановлено обмеження щодо трудової діяльності - заборонено працю в умовах професійної шкідливості, високих температур, випромінювання, тяжку працю, в нічний час. Викладене підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК.
В той же час, судом також встановлено, що відповідач є пенсіонером по інвалідності з 2017 року, з 24 березня 2010 року йому встановлено безстроково загальну третю групу інвалідності через патологію ЖКТ, що підтверджується копією пенсійного посвідчення та копією довідки.
Відповідач працевлаштований - обіймає посаду провідного інженера з безпеки руху в ПрАТ «НКМЗ», де у 2019 році отримав дохід в загальному розмірі 134035,55 гривень, у 2020 році - 153852,9 гривень, у 2021 році - 173750,9 гривень, у 2022 році - 71891,4 гривень, у 2023 році - 0 гривень зі збереженням місця роботи, за жовтень 2024 року - 3323,48 гривень. Із вказаного доходу відповідач відраховувались аліменти на користь позивача на утримання їх спільної дитини. Відсутність доходу протягом 2023 року та до жовтня 2024 року зумовлена мобілізацією відповідача до лав Збройних Сил України. Викладені обставини підтверджуються копіями довідок про доходи відповідача, копією довідки з місця роботи відповідача, стверджувались представником відповідача та не заперечувались позивачем.
Також судом встановлено, що протягом січня-вересня 2024 року відповідач отримував пенсію по інвалідності в розмірі від 2760 гривень до 2980 гривень щомісяця, що підтверджується копією довідки про доходи.
Крім того, згідно копії наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12 жовтня 2024 року №293 відповідача на початку жовтня 2024 року звільнено у відставку за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби, а з 12 жовтня 2024 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Копія наказу наявна в матеріалах справи.
Відповідно до копії свідоцтва про хворобу №1219 від 03 вересня 2024 року та копії виписного епікризу №5844 від 05 вересня 2024 року відповідач в період з 30 травня 2024 року по 05 вересня 2024 року перебував у стаціонарі, де йому встановлено наступний діагноз: наслідки множинних оперативних втручань: злукова хвороба органів черевної порожнини з явищами хронічної часткової злукової непрохідності з тимчасовим порушенням евакуаційної функції, стан після операції: апендектомія (1984 рік); лапаротомія з приводу злукової непрохідності (1984 рік); релапаротомія, інтубація кишківника (1984 рік); герніопластика післяопераційної вентральної грижі (1986 рік); герніопластика з приводу правосторонньої пахової грижі (2020 рік); герніопластика з приводу лівосторонньої пахової грижі (2022 рік); у вигляді пайкової хвороби органів черевної порожнини з больовим та диспепсичним синдромами, зі стійким, значним порушенням функції; ішемічна хвороба серця; дифузний кардіосклероз; недостатність мітрального клапану І ступня, трикуспидального клапану І ступеня; гіпертонічна хвороба ІІ ступеня; гіпертензивне серце (гіпертрофія лівого шлуночка); серцева недостатність 0 стадії; хронічний гастродуоденіт в стадії ремісії; хронічний холецистит в стадії ремісії; хронічний панкреатит в стадії ремісії; хронічний двобічний мезатимпаніт в стадії ремісії; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість середнього порушення слуху (при середній втраті слуху 45 дБ) праворуч, середньо тяжкого ступеню порушення слуху (при середній втраті слуху 55 дБ) на ліве вухо. Вказані захворювання не пов'язані із проходженням військової служби. Поширений міжхребцевий остеохондроз хребта, деформуючий спондильоз поперекового відділу хребта, помірно виражений м'язово-тонічний синдром без порушення функції хребта. Ці захворювання пов'язані із проходженням військової служби.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується, з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшений або збільшений за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Відповідно до ч.1 ст. 199 Сімейного кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 200 Сімейного кодексу України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.
Згідно статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів судом враховуються наступні обставини: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 198 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
При вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
У розумінні статті 81 ЦПК України та наведених вище норм СК України саме ініціатор позову повинен доводити обставини змін у житті сторін, в тому числі, у матеріальному становищі, сімейному стані, здоров'ї або ж вказати на інші випадки, що виникли після винесення судового рішення або досягнення домовленостей між батьками про способи виконання своїх обов'язків щодо дітей, що можуть бути підставою для збільшення розміру аліментів.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем не надано доказів суттєвої зміни свого матеріального стану та матеріального стану відповідача та доказів для збільшення розміру аліментів саме до 1/4 частини від усіх видів заробітку відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині, зазначає позовну вимогу: «змінити визначений рішенням Краматорського міського суду Донецької області від розмір аліментів, збільшивши його з 1/6 до частини всіх видів доходу (заробітку) платника аліментів щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення нею повноліття», тобто фактично змінює позовну вимогу. На підставі змінених позовних вимог, суд обґрунтовує відмову, що зміни у законодавстві щодо збільшення мінімально гарантованого розміру аліментів з 30% до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку не потребує подання позивачем даного позову про збільшення розміру аліментів, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачка в своєму позові просила змінити розмір аліментів з 1/6 до 1/4 частини від усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення нею повноліття, тобто фактично просила збільшити розмір стягнутих аліментів, тоді як зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, провадження № 61-51сво18).
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що відповідач постійно ухилявся від обов'язку сплати аліментів, через що виникла заборгованість в сумі 75971,41 грн. та надана довідка про сплату частини аліментів надана після стягнення аліментів в примусовому порядку, колегія суддів відхиляє, оскільки ухилення відповідача від сплати аліментів є підставою для звернення до суду із позовом про стягнення пені за прострочення сплати по аліментам, а не позовом про зміну їх розміру.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 08 травня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова