Провадження № 22-ц/803/2745/25 Справа № 185/8904/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Доповідач - Макаров М. О.
06 травня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Гречишниковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Повалій Олени Василівни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -
У серпні 2024 року представник позивача звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві, суму грошових коштів у розмірі 600 000,00 грн.
Позивач посилається на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 являється дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою яка була видана ОСОБА_1 Павлоградський міським управлінням юстиції про те, що 22 травня 1971 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Павлоградського міського управління юстиції Дніпропетровської області зареєстроване одруження громадянина ОСОБА_2 та ОСОБА_3 актовий запис №298, який з 11 березня 1970р. по 01 жовтня 1990р. працював у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля». Відповідно до акту № 108 форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, який стався 26 вересня 1990 року встановлено обставини настання нещасного випадку: 26 вересня 1990 року в 4 зміну старшим гірничим майстром дільниці підготовчих робіт №2 ОСОБА_4 був проведений інструктаж на тему: «Дотримання вимог правил безпеки при проходці та кріплення штреку та дотримання паспорту» видано наряд гірничому майстру ОСОБА_5 та ланці робітників у кількості 5 осіб на виконання наступних робіт у 530 «бис» бортовому штреку: прохідка та кріплення 530 «бис» бортового штрека; обслуговування канатної дороги ДКН-3 на магістральному відкаточному штреку №1; транспортування гірничої маси; обслуговування вентилятору місцевого провітрювання; замір газу метану (СН4); Прибувши на робоче місце, прохідники ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , машиніст гірничо виїмкових машин ОСОБА_7 , розпочали підготовку робочих місць і механізмів для виконання наряду. Прохідник ОСОБА_8 , маючий посвідчення, залишився керувати канатною дорогою ДКН-3 на магістрально відкаточному штреку №1. Машиніст електровозу ОСОБА_9 , взяв електровоз №27, який стояв на магістральному відкаточному штреку №1 та поїхав в гараж зарядний гор.235 для заміни батареї на електровозі. Замінив батарею, приблизно о 2 годині 30 хвилин, він взяв один вагон з затяжкою та поїхав у забій 530 «бис» бортового штреку. Прохідники розвантажили дерев'яну затяжку з вагону УВД-3,3 та завантажили його гірничою масою. Машиніст електровозу ОСОБА_9 повіз загружений гірничою масою вагон УВД-3,3 на західний дренажний штрек, де стояли чотири вагони ВДК -2,5, завантажені гірничою масою. Щоб звільнити проїзд з 530 «бис» бортовий штрек, необхідно було виконати маневри. У зв'язку з відсутністю другого електровозу з машиністом ланкового бригадиру ОСОБА_2 пішов допомогти ОСОБА_9 виконати ці маневри. ОСОБА_9 , перед початком маневрених робіт, не виконав огляду технічного стану вагонів та приступив до роботи по скріпленню составу з ОСОБА_2 . Виїхав на західний дренажний штрек з вагонами гірничої маси, який треба було причепити до чотирьох вагонів ВДК-2,5 та відпустити потім нижче, щоб був проїзд на 530 «бис» бортовий штрек. ОСОБА_2 перевів стрілковий переклад на рух по західному дренажному штреку і дав команду «дай трохи на мене». Машиніст електровозу ОСОБА_9 підсунув вгонетку УВГ-3,3 ближче до ОСОБА_2 по західному дренажному штреку. На першій вагонетці УВГ-3,3 не було автозчеплення. Не надав команду «Стоп» машиністу електровозу ОСОБА_9 , не використовуючи пристосування для зчеплення вагонів, ОСОБА_2 виробляв зчеплення в момент руху електровозу з вагоном. При цьому голова була затиснута між вагонами. Машиніст електровозу ОСОБА_9 , побачив, що щось трапилось, зупинив електровоз і підійшов до ОСОБА_2 . Побачив його сидячим біля вагонів із закривавленою головою, переніс його у безпечне місце до стійки вироблення і побіг до забою за поміччю. З забою він подзвонив гірничому диспетчеру та викликав медпрацівника для допомоги потерпілому. Прохідник ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 прийшовши до місця події, уклали ОСОБА_2 на кришку електровозу, доставили до стволу та видали на поверхню. У медпункті після надання йому першої допомоги, його відправили до травматологічного відділення 4-ї міськлікарні. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у лікарні. У нещасному випадку згідно Акту №108 про нещасний випадок на виробництві відсутня вина ОСОБА_2 . Тобто, ОСОБА_2 помер, перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, у робочий час, не порушуючи жодну норму охорони праці, внаслідок недбалості, протиправної поведінки встановлених Актом осіб. Вина відповідача у смерті ОСОБА_2 і відповідно завдання моральної шкоди членам його сім'ї та рідним полягає у тому, що відповідач не забезпечив безпечних умов праці, у яких би ОСОБА_2 був забезпечений всім необхідним для унеможливлення отримання травм, які стали наслідком його смерті. Положення вищезазначених нормативно-правових актів вказують на наявність у позивача правових підстав пред'явити вимоги до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення на її користь моральної шкоди, завданою смертю чоловіка - ОСОБА_2 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що законодавство, що було чинним на час смерті, внаслідок нещасного випадку на виробництві, ОСОБА_2 , чоловіка позивача, а саме 30 вересня 1990 року, не містило положень про відшкодування моральної шкоди роботодавцем членам сім'ї загиблого.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 22 травня 1971 року зареєстровано шлюб.
ОСОБА_2 з 11 березня 1970 року по 01 жовтня 1990 року працював у Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля».
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.
Відповідно до акту № 108 форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, який стався 26 вересня 1990 року встановлено обставини настання нещасного випадку: 26 вересня 90 року в 4 зміну старшим гірничим майстром дільниці підготовчих робіт №2 ОСОБА_4 був проведений інструктаж на тему: «Дотримання вимог правил безпеки при проходці та кріплення штреку та дотримання паспорту» видано наряд гірничому майстру ОСОБА_5 та ланці робітників у кількості 5 осіб на виконання наступних робіт у 530 «бис» бортовому штреку: прохідка та кріплення 530 «бис» бортового штрека; обслуговування канатної дороги ДКН-3 на магістральному відкаточному штреку №1; транспортування гірничої маси; обслуговування вентилятору місцевого провітрювання; замір газу метану (СН4); Прибувши на робоче місце, прохідники ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , машиніст гірничо виїмкових машин ОСОБА_7 , розпочали підготовку робочих місць і механізмів для виконання наряду. Прохідник ОСОБА_8 , маючий посвідчення, залишився керувати канатною дорогою ДКН-3 на магістрально відкаточному штреку №1. Машиніст електровозу ОСОБА_9 , взяв електровоз №27, який стояв на магістральному відкаточному штреку №1 та поїхав в гараж зарядний гор.235 для заміни батареї на електровозі. Замінив батарею, приблизно о 2 годині 30 хвилин, він взяв один вагон з затяжкою та поїхав у забій 530 «бис» бортового штреку. Прохідники розвантажили дерев'яну затяжку з вагону УВД-3,3 та завантажили його гірничою масою. Машиніст електровозу ОСОБА_9 повіз загружений гірничою масою вагон УВД-3,3 на західний дренажний штрек, де стояли чотири вагони ВДК -2,5, завантажені гірничою масою. Щоб звільнити проїзд з 530 «бис» бортовий штрек, необхідно було виконати маневри. У зв'язку з відсутністю другого електровозу з машиністом ланкового бригадиру ОСОБА_2 пішов допомогти ОСОБА_9 виконати ці маневри. ОСОБА_9 , перед початком маневрених робіт, не виконав огляду технічного стану вагонів та приступив до роботи по скріпленню составу з ОСОБА_2 . Виїхав на західний дренажний штрек з вагонами гірничої маси, який треба було причепити до чотирьох вагонів ВДК-2,5 та відпустити потім нижче, щоб був проїзд на 530 «бис» бортовий штрек. ОСОБА_2 перевів стрілковий переклад на рух по західному дренажному штреку і дав команду «дай трохи на мене». Машиніст електровозу ОСОБА_9 підсунув вгонетку УВГ-3,3 ближче до ОСОБА_2 по західному дренажному штреку. На першій вагонетці УВГ-3,3 не було автозчеплення. Не надав команду «Стоп» машиністу електровозу ОСОБА_9 , не використовуючи пристосування для зчеплення вагонів, ОСОБА_2 виробляв зчеплення в момент руху електровозу з вагоном. При цьому голова була затиснута між вагонами. Машиніст електровозу ОСОБА_9 , побачив, що щось трапилось, зупинив електровоз і підійшов до ОСОБА_2 . Побачив його сидячим біля вагонів із закривавленою головою, переніс його у безпечне місце до стійки вироблення і побіг до забою за поміччю. З забою він подзвонив гірничому диспетчеру та викликав медпрацівника для допомоги потерпілому. Прохідник ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 прийшовши до місця події, уклали ОСОБА_2 на кришку електровозу, доставили до стволу та видали на поверхню. У медпункті після надання йому першої допомоги, його відправили до травматологічного відділення 4-ї міськлікарні. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у лікарні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що законодавство яке було чинним на час смерті, внаслідок нещасного випадку на виробництві, ОСОБА_2 , чоловіка позивача, а саме 30 вересня 1990 року, не містило положень про відшкодування моральної шкоди роботодавцем членам сім'ї загиблого.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту, застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).
Частиною третьою статті 5 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Тлумачення статті 5 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом дія актів цивільного законодавства в часі має футуроспективний характер, тобто спрямована на майбутнє - акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Діючим на час виникнення між сторонами правовідносин законодавством ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім'ї потерпілого, оскільки ст.440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, була внесена до ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, на підставі Закону України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організації» N 3188-XII 06 травня 1993 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції взагалі не було враховано те, що позивач втративши свого чоловіка, рідну людину, опору в житті, що має безповоротну дію, зазнала душевних страждань, що призвело до істотних вимушених змін у житті позивача, яка втратила турботу, моральну та матеріальну підтримку близької людини, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки діючим на час виникнення між сторонами правовідносин законодавством ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, чинній станом на 30 вересня 1990 року, не було передбачено відшкодування моральної шкоди, оскільки ст.440-1 ЦК Української РСР, була внесена до ЦК Української РСР - 06 травня 1993 року (на підставі Закону України "Про «внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організації» N 3188-XII).
Крім того, до набрання чинності зазначеної норми, правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди було врегульовано Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету міністрів України №472 від 23 червня 1993 року (зі змінами та доповненнями, затв.постановами КМУ від 18 липня 1994 року № 492, 13.06.1995 року №410, 02 жовтня 1995 року №777, 10 січня 1996 року №34)., тобто також після виникнення між сторонами правовідносин.
Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків введено в дію з 1 липня 1993 року.
Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, який набрав чинності 01 січня 1993 року.
Колегія суддів не бере до уваги посилання позивачки в апеляційній скарзі на норми ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року відповідно до якого моральна шкода членам сім'ї загиблого, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватись роботодавцем відповідно до ст.440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК УРСР 1963 року, у зв'язку з вищевикладеним.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Повалій Олени Василівни - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 06 травня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 07 травня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова