08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/189/25
381/6042/24
07 травня 2025 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
Головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куценко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2024 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 133411,20 грн та судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17.09.2023 ТОВ «ФК «Лінеура України» та ОСОБА_1 уклали договір №3986248 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. 09.10.2023 ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали договір №7151300 про надання споживчого кредиту.
Вказані договори укладені відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Позивач зазначає, що кредитори виконали свої зобов'язання та надали відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісними кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаними правочинами.
Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.
Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Водночас, відповідач ухвалу судді від 24 січня 2025 року про відкриття провадження не отримав, оскільки надіслана судом на її адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подав.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився вдруге, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, водночас надіслана судом на його адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою»; причини неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подав.
Процедура здійснення судових викликів та повідомлень врегульована главою 7 ЦПК України.
За змістом п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18зазначив, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнов проти України», вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність передбачених до ст. 280 ЦПК України умов для цього, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
В судовому засіданні 29.04.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та відклав його ухвалення та проголошення на 07.05.2025 ( з урахуванням вихідних днів).
Дослідивши наявні у справі докази та з'ясувавши обставини справа, суд встановив таке.
17 вересня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3986248, за умовами якого відповідачу надається кредит у сумі 10000,00 грн на 350 днів, періодичність платежів кожні 25 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 2,00% в день або за заниженою 1,00 % в день, якщо клієнт до 12.10.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.
Вказаний договір підписано сторонами відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.п. 1.5-1.5.2 п. 1 договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 37133,37 % річних за стандартною ставкою, 17493,15 % річних за зниженою ставкою.
Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.
18.09.2023 ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір до договору № 3986248, за умовами якого відповідачу надається кредит у сумі 5000,00 грн на 25 днів, періодичність платежів кожні 25 днів.
На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав листи Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейтек Україна», в яких зазначено про успішне перерахування коштів 17.09.2023 та 18.09.2023 на платіжну картку клієнта, маска картки НОМЕР_2 .
24.05.2024 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» уклали договір факторингу № 24/05/2024.
Відповідно до абзацу другого п.1.1. цього Договору Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід'ємною частиною договору.
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з Реєстру боржників від 24.05.2024 до договору факторингу № 24/05/2024 від 24.05.2024».
За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
На підтвердження розміру заборгованості позивач надав складений ним документ з назвою «Розрахунок заборгованості», за яким заборгованість відповідача по кредитному договору становить 33000,00 грн, з яких 15000,00 грн ? заборгованість за тілом кредиту, 18000,00 грн ? заборгованість за нарахованими процентами (а.с. 119-120).
09.10.2023 ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали електронний договір №7151300 про надання споживчого кредиту, за умовами якого позичальнику надається кредит у сумі 6500,00 грн на 360 днів, періодичність платежів кожні 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 1,99% в день або за заниженою 0,995 % в день, які застосовуються відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 08.11.2023 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.
Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 .
На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім», в якому повідомлено про успішність операції про перерахування коштів 09.10.2023 на платіжну картку клієнта, маска картки НОМЕР_2 .
27.05.2024 ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» уклали договір факторингу № 27.05/2024-Ф.
Відповідно до абзацу другого п.1.1. цього Договору Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід'ємною частиною договору.
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з Реєстру боржників від 27.05.2024 до договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27.05.2024».
За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
На підтвердження розміру заборгованості позивач надав складений ним документ з назвою «Розрахунок заборгованості», за яким заборгованість відповідача по кредитному договору становить 26161,20 грн, з яких 6500,00 грн загальна заборгованість по тілу кредиту, 11900,20 грн - загальна заборгованість по процентах, 7761,00 грн нараховані позивачем проценти за 60 календарних днів.
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
З матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
За твердженням позивача таке право вимоги ним набуте на підставі договору факторингу, укладеного з первісним кредитором.
На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяви копії договорів факторингу, укладених між ним та первісними кредиторами.
Водночас ці договори не містять інформації про кредитні договори, за якими передається право вимоги, не містять даних про особу-боржника, щодо суми заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів.
Договір факторингу є рамковим, у тексті договору не визначено які саме права вимоги передаються/відступаються на користь нового кредитора.
Крім цього, позивач надав документи з назвою «Витяг з реєстру боржників до договору факторингу».
Проте, ці надані суду документи фактично не є витягами з реєстру боржників, оскільки є аркушем паперу, на якому позивач надрукував певну інформацію, яка, на його думку, відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до договору факторингу.
Іншими словами зазначений документ є лише твердженням позивача, яке підлягає доведенню на загальних підставах.
Суд враховує, що вказані витяги створені та засвідчені позивачем одноосібно та не містять підпису іншої сторони договору факторингу.
Також вони не є належним чином засвідченою копією оригінального реєстру прав вимоги, який мав бути підписаний обома сторонами правочину.
Водночас за умовами укладених договорів про відступлення права вимоги передбачено, що клієнт зобов'язаний відступити фактору права вимоги зазначені у відповідному Реєстрі боржників.
Однак таких реєстрів боржників позивач суду разом з позовною заявою не надав.
За цих обставин суд вважає, що позивач не довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.
Крім цього, на підтвердження факту невиконання відповідачем зобов'язань за означеним кредитним договором позивач не надав до суду жодного доказу.
Суд критично сприймає надані товариством документи з назвою «Розрахунок заборгованості», оскільки вони не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані в позовній заяві, також не відображає інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких сплат за кредитним договором.
Отже, цей документ не є належним доказом наявності заборгованості, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону під час перевірки доводів позивача про реальне виконання чи невиконання кредитного договору боржником/відповідачем.
Зазначена у цьому документі інформація за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
За цих обставин суд вважає, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у цьому документі та позові.
Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку відповідача та без детального розрахунку не підтверджують правильності нарахування процентів за кредитним договором, факту наявності у відповідача боргу за невиконаним зобов'язанням по кредитному договору.
Крім цього, суд враховує таке.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.16.2021 року у справі № 686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі -Закон) як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Відповідно до п. 17.1. ст. 17 того ж Закону, форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з ч. 19.1, 19.2. ст. 19 Закону, порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» «Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку»: Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
На підтвердження факту надання відповідачу кредиту позивач надав довідки від товариств-операторів технологічних систем про успішність операцій.
Вказані листи/довідки не є первинним бухгалтерським документом, вони не містять даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу коштів на картковий рахунок, який належить саме відповідачу.
Також в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начеб-то, здійснювалося перерахування коштів за договором.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
З огляду на це суд висновує, що додані позивачем до позовної заяви документи не є належними, достатніми та допустимими доказами в справі на підтвердження факту передачі права вимоги позивачу як новому кредитору за кредитним договором, укладеним відповідачем з первісним кредитором.
Отже, позивач не довів факт відступлення йому первісним кредитором права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, про стягнення заборгованості за яким позивач подав цей позов.
Як наслідок позивач не довів право вимоги за цим договором до відповідача, незалежно від доведеності позовних вимог по суті.
Крім цього, позивач не довів факт надання відповідачу кредитних коштів, існування у відповідача простроченої заборгованості у розмірі, який зазначений у позовній заяві.
Отже, позивач не довів вказані обставини та як наслідок позивач не довів обгрунтованість позовних вимог.
За огляду на вказане суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.
Вирішуючи цю справу, суд враховує практику суду апеляційної інстанції щодо оцінки вказаних доказів (постанови Київського апеляційного суду від 26.03.2025 у справі № 361/10713/23 та від 20.01.2025 у справі № 373/1291/24). Хоча рішення апеляційного суду не є обов'язковими для суду першої інстанції, суд бере до уваги, що забезпечення єдності судової практики та однакове застосування закону є завданням всіх судів.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи результат вирішення цієї справи розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №3986248 від 17.09.2023 та №7151300 від 09.10.2023.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, визначених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи
Повне судове рішення складене 07.05.2025.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК
Реквізити учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .