Справа № 175/352/25
Провадження № 2/175/90/25
(З А О Ч Н Е)
28 квітня 2025 року с-ще Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Войтуха О.М.,
з участю секретаря Радонського М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В січні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №24319 від 17 березня 2021 року у розмірі 18 750 грн. 00 коп., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 3 000 грн. 00 коп. та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 15 750 грн. 00 коп., та стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп., а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 500 грн. 00 коп.
Позовна заява обґрунтована тим, що 17 березня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту № 24319. Згідно з умовами договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі і на умовах, передбачених Договором.
В подальшому 17 лютого 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «АвіраГруп» та ТОВ «ФК «Кеш ТуГоу» укладено договір факторингу №02-17/02/2022 відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Авіра Груп» відступило ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 17.02.2022 року до договору факторингу №02-17/02/2022, ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 ..
Взяті на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у загальному розмірі 18 750 грн. 00 коп., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 3 000 грн. 00 коп. та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 15 750 грн. 00 коп., внаслідок чого позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Позивач в прохальній частині позовної заяви просив суд розглянути справу за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
Відповідач ОСОБА_1 про час, дату і місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, поштовим поверненням та довідкою про доставку електронного листа, але в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подавав, а тому зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17 березня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту № 24319 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 3 000 грн. 00 коп.; Дата надання кредиту: 17 березня 2021 року; Строк кредиту : 30 днів; Валюта кредиту: UAN, процентна ставка 2,5 % в день або 912,5 % річних.
На підтвердження виконання п. 2.4 Кредитного договору, позивач надає інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 21 травня 2024 року №5073/05, згідно якої 17.03.2021 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти у сумі 3000,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що являється доказом видачі кредитних коштів.
17 лютого 2022 року між ТзОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено Договір факторингу № 02-17/02/2022, згідно з якого ТзОВ «ФК «АВІРА ГРУП» відступило ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників за Кредитними договорами, вказаними в Реєстрі боржників від 17 лютого 2022 року, в тому числі і за Кредитним договором про надання фінансового кредиту № 24319 від 17 березня 2021 року, що укладений між ТзОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 ..
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Крім того, Верховний Суд у постанові у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
Таким чином, скріпивши Договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов'язки.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 25 червня 2024 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 18 750 грн. 00 коп., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 3 000 грн. 00 коп. та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 15 750 грн. 00 коп.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інші фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Всупереч наведеному, відповідач не виконав свої та зобов'язання за кредитним договором №24319. Таким чином, має непогашену заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 18 750 грн. 00 коп., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 3 000 грн. 00 коп. та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 15 750 грн. 00 коп.
На день розгляду справи заборгованість відповідача перед ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» у добровільному порядку не сплачена, а тому підлягає примусовому стягненню.
Отже, на підставі оцінки викладених у позовній заяві аргументів, наданих позивачем доказів та вищенаведених положень закону суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ» та часткового задоволення позовних вимог шляхом зменшення заявлених до стягнення процентів за користування кредитом з 15 750 грн. 00 коп. до 2 250 грн. 00 коп.
Наведена вище частковість задоволення позовних вимог зумовлена наступним.
Так, відповідно до усталеної судової практики після спливу строку кредитування (строку, на який надавалась позика) внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному договорі, або внаслідок реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом (позикою) в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором (договором позики) проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов'язання від дати спливу строку кредитування (строку, на який надається позика). Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц.
Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто за період до прострочення виконання зобов'язання боржником підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. При цьому кредитний договір (договір позики) може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем (позикодавцем) й після спливу визначеного кредитним договором (договором позики) строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 25 травня 2021 року по справі №149/1499/18, від 18 січня 2022 року по справі №910/17048/17, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №5017/1987/2012.
Таким чином, спираючись на наведені вище правові позиції, враховуючи, що в ході розгляду справи було встановлено, що строк кредитування сплив ще 15 квітня 2021 року, докази його пролонгації (продовження), зокрема в порядку п.3.3.3 кредитного договору, відсутні, а проценти за користування кредитом, як вбачається з графіку повернення кредиту, в заявленому до стягненню розмірі 15 750 грн. 00 коп. було нараховано в тому числі за період після 15 квітня 2021 року, тобто поза межами строку кредитування, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позовних вимог в частині таких неправомірно нарахованих процентів за користування кредитом, а тому позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості в загальному розмірі 5 250 грн. 00 коп., з яких: 3 000 грн. 00 коп. заборгованість за тілом кредиту, 2 250 грн. 00 коп. заборгованість за процентами.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано: договір про надання правничої допомоги від 29.12.2023, укладений між адвокатом Пархомчуком Сергієм Валерійовичем та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ»,; свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії КС №8096/10 від 18.07.2019 на ім'я Пархомчука Сергія Валерійовича; довіреність від 30.12.2023, за якою ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» надало ряд повноважень адвокату Пархомчуку С.В., а саме щодо представництва інтересів довірителя у судах, акт про отримання правової допомоги від 24 лютого 2025, рахунок від 24 лютого 2025 про надані послуги за договором про надання правової допомоги від 29.12.2023 на суму 10500,00 грн., платіжну інструкцію № 35466 від 24 лютого 2025, за якою ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» перерахувало адвокату Пархомчуку С.В. 10500,00 грн., як оплату за правничу допомогу згідно із договором від 29.12.2023.
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі N 753/15687/15.
Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, тому за таких обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10500,00 грн. є завищеними, враховуючи, що зазначені відповідно до акту про отримання правової допомоги від 24 лютого 2025 витрати на канцелярію, на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції, подання до суду позовної заяви не відносяться до витрат на правову допомогу та становлять надмірний тягар для відповідача, враховуючи розмір позовних вимог, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Суд, керуючись принципом співмірності та розумності судових витрат, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн.
Також згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору за позовну заяву в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, 525, 526, 626,629, 63, 633, 1054 ЦК України, ЗУ "Про електронну комерцію", суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №24319 від 17 березня 2021 року у розмірі 5 250 грн. 00 коп., з яких: 3 000 грн. 00 коп. заборгованість за тілом кредиту, 2 250 грн. 00 коп. заборгованість по процентах, та стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп., а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4 000 грн. 00 коп., а всього стягнути 11 672 грн. 40 коп.
Реквізити сторін:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», ЄДРПОУ:42228158, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його підписання не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач та її представник мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Суддя О.М. Войтух