08 травня 2025 року
м. Київ
справа № 640/26300/19
адміністративне провадження № К/990/16616/25
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Антимонопольного комітету України
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року
у справі № 640/26300/19 за позовом ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Антимонопольного комітету України, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 21.10.2019 року № 1208-ВК про звільнення ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ від 22.10.2019 № 1214-ВК про внесення змін до Наказу від 21.10.2019 № 1208-ВК;
- визнати протиправним та скасувати наказ від 09.12.2019 № 1400-ВК про внесення змін до наказу від 22.10.2019 № 1214-ВК;
- поновити на посаді начальника відділу ринків газу Департаменту досліджень і розслідувань ринків паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.12.2019 року по дату поновлення на роботі;
- стягнути моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Антимонопольного комітету України від 21.10.2019 № 1208-ВК.
Визнано протиправним та скасовано наказ Антимонопольного комітету України від 22.10.2019 № 1214-ВК про внесення змін до наказу від 21.10.2019 № 1208-ВК.
Визнано протиправним та скасовано наказ Антимонопольного комітету України від 09.12.2019 № 1400-ВК про внесення змін до наказу від 22.10.2019 № 1214-ВК.
Поновлено ОСОБА_1 в Антимонопольному комітеті України на посаді, що є рівнозначною посаді начальника відділу ринків газу Департаменту досліджень і розслідувань ринків паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства з 10.12.2019 року.
Стягнуто з Антимонопольного комітету України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10.12.2019 до дати фактичного поновлення на роботі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 30 січня 2025 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року у частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано.
Справу у цій частині направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року залишено без змін.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року скасовано в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з Антимонопольного комітету України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 10.12.2019 до дати фактичного поновлення на роботі, ухвалено в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов у вказаній частині задоволено частково.
Стягнуто з Антимонопольного комітету України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 грудня 2019 року по 09 лютого 2022 року включно в сумі 410 582,83 грн (чотириста десять тисяч п'ятсот вісімдесят дві) грн 83 коп. з утриманням із цієї суми встановлених законодавством податків та зборів.
Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанції, Антимонопольний комітет України подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування абзаців третього-п'ятого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08,02,1995 року (з наступними змінами і доповненнями) у частині визначення останніх двох місяців календарних місяців роботи, що передують події, з якої пов'язана відповідна виплата.
Однак Суд надавав висновки вказаному положенню Порядку № 100. Зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №640/23266/19 та від 12 вересня 2024 року у справі № 200/9093/20-а.
Так у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №640/23266/19 Суд зазначив наступне.
Так частиною 3 пункту 2 розділу II Порядку визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Таким чином Порядком обмежено кількість місяців, що можуть братися до розрахунку середньої заробітної плати. Вимоги вибору відпрацьованих повних місяців вказана норма не містить.
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 розділу III Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Таким чином Порядком передбачено неврахування виплат за час щорічної і додаткової відпусток, відрядження та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а не неврахування цілих місяців у якому особа перебувала у відпустці, відрядженні або лікарняному.
До того ж у працівника, робота якого має роз'їзний характер роботи (відрядження) розрахувати середню заробітну плату за 2 відпрацьовані повні місяці буде неможливо.
Щодо відпрацьованих повних місяців, то в Порядку вони вживаються лише в контексті, що не враховуються місяці прийняття на роботу та звільнення, які дійсно відпрацьовані не повністю, про що говориться в абзаці 2 Розділу II Порядку: «Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку», тобто в якому сталася подія.
У листі Міністерства соціальної політики України від 02 жовтня 2017 року № 2480/0/101-17 також вказано, що «Порядком не передбачено, що розрахункові місяці мають бути повністю відпрацьовані, якщо протягом двох місяців відпрацьовано хоча б один день, розрахунки проводитимуться виходячи із нарахованої за цей день заробітної плати».
З огляду на вище наведене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
З огляду на повернення касаційної скарги на підставі п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України суд не вирішує питання щодо поновлення строку на касаційне оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 640/26300/19 за позовом ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонської