П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27350/24
Перша інстанція: суддя Радчук А.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Єщенка О. В.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі за позовом адвоката Кардаша В'ячеслава Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог.
У серпні 2024 року адвокат Кардаш В. А., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), в якому заявив такі вимоги:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 26.04.2024 №262140012948 про відмову в призначення пенсії;
- зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.04.2024 зарахувавши період роботи з 20.07.1978 по 20.05.1996.
В обґрунтування заявлених вимог адвокат пояснює, що 19.04.2024 його довірителька звернулась із заявою встановленого зразка та необхідними документами за призначенням пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Рішенням від 26.04.2024 ГУ ПФУ в Одеській області відмовило в задоволенні такої заяви, у зв'язку з тим, що не зарахувало до страхового стажу період роботи, що вказаний у трудовій книжці з 20.07.1978 по 20.05.1996, оскільки печатка про звільнення не відповідає організації, що внесла запис про початок трудової діяльності.
З таким рішенням адвокат Кардаш В. А. не погоджується та, з посиланням на усталену практику Верховного Суду, вважає його протиправним.
Представник позивачки наполягає, що його довірителька не несе відповідальності за заповнення трудової книжки. Понад те, на його переконання, недоліки заповнення трудової книжки не є підставою вважати, що трудовий стаж ОСОБА_1 за спірний період відсутній.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2024, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), позов ОСОБА_1 - задоволено.
Суд визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи з 20.07.1978 по 20.05.1996.
Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 26.04.2024 № 262140012948 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язав ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.07.1978 по 20.05.1996.
Зобов'язав ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.04.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Суд першої інстанції встановив, що період роботи з 20.07.1978 по 20.05.1996, шо визначений у трудовій книжці позивачки, серії НОМЕР_1 від 25.07.1978, не зарахований до страхового стажу, у зв'язку з тим, що назва організації на печатці, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає назві організації, що внесла запис про початок трудової діяльності.
Однак, суд першої інстанції погодився з доводами адвоката Кардаша В. А. щодо протиправності незарахування, пенсійним органом, до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 20.07.1978 по 20.05.1996, оскільки саме на роботодавця покладено обов'язок заповнення трудової книжки робітника, а тому працівник, не може нести відповідальність за неналежне виконання роботодавцем покладених на нього обов'язків.
Також суд першої інстанції зазначив, що записи занесені у трудову книжку зроблені чітко та без виправлень, відповідають Порядку ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974.
До того ж, суд першої інстанції, керуючись вимогами частини 2 статті 9 КАС України, для ефективного захисту прав позивачки, вийшов за межі позовних вимог, визнавши протиправними дії щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи позивачки з 20.07.1978 по 20.05.1996 та зобов'язавши зарахувати до страхового стажу указаний період з повторним розглядом заяви позивачки про призначення пенсії за віком від 19.04.2024.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ГУ ПФУ в Одеській області просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник указує, що дії пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду трудової діяльності з 20.07.1978 по 20.05.1996, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1978, є правомірними, оскільки назва організації на печатці, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає назві організації, що внесла запис про початок трудової діяльності у спірний період.
Скаржник зазначає, що відповідно до пункту 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту України від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58), у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як прослідковується із записів в трудовій книжці позивачки в зазначений період, підприємство змінювало назву на протязі її терміну роботи, але жодної інформації про зміну назви підприємства немає.
Згідно пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Враховуючи вищезазначене, скаржник вважає, що вказаний період не може бути зараховано до страхового стажу позивачки.
Також скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув сплачений позивачкою судовий збір за подання позову з пенсійного органу, оскільки це суперечить Бюджетному кодексу України та Закону № 1058-IV, норми яких забороняють використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Позивачка та її адвокат не скористались правом подання відзиву на апеляцію.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.04.2024 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
До заяви про призначення пенсії за віком позивачкою надано, зокрема, копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1978.
Відповідно до записів трудової книжки 20.07.1978 ОСОБА_1 була прийнята в цех №1 Київського фанерного заводу збиральником ІІІ розряду на підставі наказу №30-к від 24.07.1978.
Звільнення ОСОБА_1 з Київського фанерного заводу, за власним бажанням, відбулося на підставі наказу №15-к від 20.05.1996. Даний запис засвідчений печаткою орендного підприємства «Київський експериментальний комбінат плит та матеріалів», що є правонаступником Київського фанерного заводу.
За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто ГУ ПФУ в Одеській області.
За результатом розгляду заяви про призначення пенсії, прийнято рішення №262140012948 від 26.04.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Підставою для відмови визначено відсутність необхідного страхового стажу позивачки для призначення пенсії.
Так, в оскаржуваному рішенні зазначено:
«Необхідний страховий стаж встановлений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 26 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 по 31 грудня 2023 становить - від 20 до 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року становить - від 15 до 22 років.
Страховий стаж особи становить 05 років 03 місяці 05 днів.
Страховий стаж особи для права на пенсію становить 06 років 06 місяців 19 днів.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано період:
роботи з 20.07.1978 по 20.05.1996, оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.07.1978, назва організації на печатці, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає назві організації, що внесла запис про початок трудової діяльності.
Для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 20.07.1978 по 20.05.1996 необхідно надати довідку про зміну назви організації».
Не погодившись з відмовою у зарахуванні оскаржуваного періоду до страхового стажу при призначенні пенсії та відмовою у призначенні пенсії, позивачка через адвоката звернулась до суду з даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
В межах даної апеляційної скарги, спірним є питання правомірності відмови територіального органу Пенсійного фонду в задоволенні заяви позивачки щодо призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками в оформленні трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1978, а саме: в частині неврахування до страхового стажу періоду роботи з 20.07.1978 по 20.05.1996, оскільки в трудовій книжці назва організації на печатці, що засвідчує запис про звільнення, не відповідає назві організації, що внесла запис про початок трудової діяльності.
Відповідаючи на наведені вище доводи скаржника, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 24 Закону №1058-IV закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До дати набрання чинності Законом №1058-IV, а саме до 01.01.2004 стаж вимірювався часом роботи - трудовий стаж.
Так, відповідно до норм Закону СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», який набрав чинності 15.05.1990, норм Закону України «Про пенсійне забезпечення», що набрав чинності 01.01.1992 та в редакції Закону від 11.02.1998, що діяла станом на 18.08.1999 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У відповідності до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У відповідності до пункту 2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктом 2.3 Інструкції №58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення, згідно п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно з пунктом 4.1. Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а, отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Таким чином, позивачка, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Варто відзначити, шо ГУ ПФУ в Одеській області не заперечує обставин, що ОСОБА_1 дійсно працювала в спірний період часу на Київському фанерному заводі, якій в подальшому був реорганізований і змінив назву. Претензії територіального органу Пенсійного фонду складаються з того, що роботодавець, звільнюючи ОСОБА_1 не відобразив у трудовій книжці, що орендне підприємство «Київський експериментальний комбінат плит та матеріалів» є правонаступником Київського фанерного заводу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не несе відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами, оскільки обов'язок з належного оформлення трудової книжки законом покладено на страхувальника.
Вищевказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та у справі №813/782/17 від 13.06.2018.
Відповідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують та не дають підстав вважати, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права або порушив норми процесуального права при ухваленні судового рішення.
У доводах апеляційної скарги, ГУ ПФУ в Одеській області указує на безпідставне стягнення судового збору на користь позивачки, оскільки це суперечить Бюджетному кодексу України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідаючи на даний довід колегія суддів указує таке.
За правилами абзацу 1 частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, суд першої інстанції при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, зобов'язаний здійснити розподіл судових витрат, стягнувши на користь позивача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався даної норми та правильно здійснив розподіл судових витрат.
За таких обставин, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, не здійснюється.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями: 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі за позовом адвоката Кардаша В'ячеслава Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя О. В. Єщенко
Повне судове рішення складено 08.05.2025.