08 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/29819/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року (суддя Савченко А.В.)
у справі № 160/29819/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачці, як дружині солдата ОСОБА_2 , грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період із 16.11.2023 по дату звернення до суду пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачці, як дружині солдата ОСОБА_2 , грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період із 16.11.2023 по дату звернення до суду пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка набула право на отримання додаткової винагороди, яку відповідач протиправно відмовляється виплачувати.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття рішення з приводу нарахування та виплати позивачці згідно з її заявою додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100000,00 грн за період з 16.11.2023 до 08.11.2024 пропорційно дням перебування солдата ОСОБА_2 у статусі зниклого безвісти військовослужбовця;
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення з приводу нарахування та виплати позивачці додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100000,00 грн за період з 16.11.2023 до 08.11.2024 пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти військовослужбовця солдата ОСОБА_2 , у встановленому чинним законодавством порядку та спосіб з урахуванням мотивів суду в рішенні.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, отримавши від позивачки рішення суду про встановлення фактичних шлюбних відносин з військовослужбовцем, мав обов'язок вирішити питання належного нарахування та виплати коштів за безвісно відсутнього військовослужбовця. При цьому суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивачки є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо прийняття рішення з приводу нарахування та виплати позивачці згідно з заявою додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, у розмірі до 100000,00 грн за період з 16.11.2023 до 08.11.2024 (дати звернення до суду) пропорційно дням перебування ОСОБА_2 у статусі зниклого безвісти військовослужбовця та зобов'язання відповідача прийняти рішення з приводу нарахування та виплати позивачці додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, у розмірі до 100000,00 грн за період з 16.11.2023 до 08.11.2024 пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти військовослужбовця солдата ОСОБА_2 , у встановленому чинним законодавством порядку та спосіб з урахуванням мотивів суду в рішенні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог. Позивачка вважає, що визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов'язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії. Звертає увагу, що враховуючи встановлені судом обставини, лише обраний позивачкою спосіб захисту прав є ефективним.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка є цивільною дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .
27.11.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 сповіщенням №13/1/3813 повідомив позивачці про те, що її чоловік ОСОБА_2 зник безвісти у період з 16 по 17 листопада 2023 року внаслідок штурмових дій противника.
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 у справі № 189/849/24, яке набрало законної сили 23.08.2024, встановлено факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачки та ОСОБА_2 у період з 27 листопада 2008 року по 16-17 листопада 2023 року, тобто по день зникнення ОСОБА_2 .
Як зазначає позивачка, у зв'язку з ненарахуванням грошової винагороди, починаючи із дати зникнення безвісти чоловіка, позивачкою через центр комплектування було направлено заяву до відповідача на здійснення відповідної виплати.
Листом від 24.09.2024 №4007/13/4491 відповідач повідомив позивачку, що законодавством передбачаються виплати лише «дружині» (а не «жінці») зниклого безвісти військовослужбовця. Тому до уточнення вказаного у рішенні суду формулювання, підстав для виплати належного грошового забезпечення ОСОБА_2 немає.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Приписами ст.9 цього закону визначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
Під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (п.2 Порядку №884).
Відповідно до п.3 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно п.5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Відповідно до п.6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до Рекомендацій № К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Отже, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач, отримавши від позивачки заяву та рішення суду про встановлення фактичних шлюбних відносин з військовослужбовцем, в силу приписів Порядку №884 мав обов'язок вирішити питання належного нарахування та виплати коштів за безвісно відсутнього військовослужбовця, однак цього не зробив та рішення згідно Порядку №884 не прийняв.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за наведеного вище правового регулювання рішення щодо виплати грошового забезпечення сім'ям безвісно відсутніх військовослужбовців приймається командиром (начальником, керівником) військової частини в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів.
В спірному випадку, враховуючи, що відповідачем по суті заява позивачки не розглядалась, відповідним документам щодо грошового забезпечення оцінка не надавалась, прийняття певного рішення є дискреційними повноваженнями військової частини, втручання до яких з боку суду не відповідатиме завданням адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, задоволення вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у розмірі до 100000,00 грн за період з 16.11.2023 до 08.11.2024 (дати звернення до суду) пропорційно дням перебування ОСОБА_2 у статусі зниклого безвісти, буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а відтак суд першої інстанції правильно визначив спосіб захисту порушеного права позивачки.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.
Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 160/29819/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко