07 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/21758/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року
у адміністративній справі № 160/21758/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та визнано протиправним і скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 квітня 2024 року № 122 про призов на військову службу під час загальної мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем по справі з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, прав та інтересів ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), неправильності установлення судом обставин, які мають значення для справи, у звязку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити інше рішення про відмову у задоволені вимог позивача у повному обсязі.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом при вирішенні спору у цій справі помилково встановлено, що позивач був належним чином заброньованим та таким, що зарахований на спеціальний військовий облік, але без урахування положень Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану» від 03.03.2022 №194 (чинної до 31.01.2023) та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 04.02.2015 року «Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час», а також без врахування того, що на момент призову позивача на військову службу під час мобілізації, останній перебував на загальному військовому обліку та не перебував на спеціальному обліку і отже не відносився до кола осіб, які заброньовані та перебувають на спеціальному обліку, до того ж до видачі наказу про призов на військову службу №122 від 29.04.2024 року від ПАТ «АМКР» надійшло повідомлення про анулювання номера посвідчення № НОМЕР_2 , що не суперечить вимогам законодавства та не є протиправним.
Крім того, відповідач акцентує увагу апеляційної інстанції на тому, що після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, і цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов на військову службу чи наказу про прийняття на військову службу до військової частини. Оскаржуваний у цій справі наказ є актом індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, оскільки цей наказ був реалізований, його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові, що повністю узгоджується з правовою позицією Великою Палати Верховного Суду, висловленою у постановах від 12 травня 2021 року по справі №9901/286/19, від 8 вересня 2021 року по справі №816/228/17, та у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року по справі №9901/96/21 і від 27 жовтня 2022 року по справі №П/9901/97/21, які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, представником позивача вказується на законність рішення суду першої інстанції у цій справі та на безпідставність доводів відповідача про те, що позивач на момент призову на військову службу під час загальної мобілізації не був заброньований та не мав оформленої відстрочки з підстав ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а отже підлягав призову на військову службу, що не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується матеріалами справи, в т.ч. й посвідченням МД019423 від 08.11.2023 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, що підтверджує умисний характер вчинення протиправних дій відносно позивача, а саме незаконність видання начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу №122 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, представник позивача у відзиві звертає увагу на те, що під час розгляду судом першої інстанції даної справи відповідачем не було надано суду «рішення про скасування бронювання позивача» та «рішення щодо відмови у зарахуванні позивача на спеціальний облік з подальшим повідомленням підприємства про анулювання посвідчення № НОМЕР_2 », у зв'язку з чим вони судом першої інстанції не досліджувалися і відповідно, в силу вимог ч.4 ст. 308 КАС України апеляційний суд не може надавати цим доказам оцінку на предмет їх належності та допустимості з урахуванням того, що відповідач не зазначив жодних обставин щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції. Щодо посилання апелянта на оформлене листом № 201-03-02/1253-1 від 30.04.2024 «повідомлення від ПАТ «АМКР» вважає, що цей лист не міг бути врахований під час прийняття оскаржуваного наказу №122, оскільки «повідомлення від ПАТ «АМКР» № 201-03-02/1253-1 надійшло до ІНФОРМАЦІЯ_2 за вх.№ 4/8015/1 30.04.2024 на наступний день після видання оскаржуваного наказу № 122 від 29.04.2024, а відстрочка позивачу надавалася до 08.05.2024. Особливу увагу апеляційного суду представник позивача звертає увагу на те, що наказ №122 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу був прийнятий Відповідачем від 29.04.2024, коли правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні регулювались Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції від 19.04.2024, ст.23 якого визначено, що призову на військову службу під час мобілізації не підлягають військовозобов'язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме дату видання оскаржуваного наказу №122 від 29.04.2024 для відстрочки за п.1 абз.1 ст.23 Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не вимагалось обов'язкового перебування військовозобов'язаного на спеціальному обліку, посилання апелянта на неперебування ОСОБА_1 на спеціальному обліку не заслуговує на увагу апеляційного суду, а твердження відповідача про те, що бронювання за постановою КМУ №45 від 04.02.2015 «надається, подовжується та анулюється виключно ТЦК та СП» є хибним, оскільки за вимогами чинного законодавства функції ТЦК та СП в розрізі бронювання зводяться виключно до ведення обліку заброньованих військовозобов'язаних шляхом постановки останніх за наявності відповідних правових підстав на спеціальний облік. Вказує, що посилання відповідача на зазначення в посвідченні МД019423 від 08.11.2023 недостовірної інформації щодо військово-облікової спеціальності не заслуговує уваги апеляційного суду, оскільки вказане посвідчення було підписано особисто начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважає, що підстави для скасування бронювання позивача оскаржуваним наказом №122 від 29.04.2024 відсутні, оскільки ОСОБА_1 є працівником ПАТ «АМКР», яким було здійснено бронювання своїх працівників з дотриманням вимог профільного законодавства з виданням посвідчення МД019423 від 08.11.2023, яким військовозобов'язаному ОСОБА_1 було надано відстрочу від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на шість місяців з дня оформлення відстрочки від призову, а це свідчить про не здійснену відповідачем перевірку усіх обставин справи відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів №154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» (надалі Постанова №154), а посилання відповідача на положення призначеної лише «для службового користування» постанови №45, які невідомі ні суду, ні учасникам справи, не можуть суперечити Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, що у сукупності свідчить про порушення ІНФОРМАЦІЯ_3 норм чинного законодавства внаслідок призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 без перевірки усіх даних та під час дії наданої попередньо відстрочки від призову на військову службу на шість місяців.
Обговоривши доводи апеляційної скарги відповідача та поданого представником позивача відзиву, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність застосування до них норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення вимог апеляційної скарги відповідача і для скасування рішення суду першої інстанції виходячи з нижченаведеного.
Як з'ясовано колегією суддів за матеріалами справи, оскаржуваний позивачем у цій справі наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 № 122 від 29.04.2024 (а.с.52) було прийнято на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію, Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та нарядів ІНФОРМАЦІЯ_4 на призов військовозобов'язаних під час загальної мобілізації, для комплектування команди № НОМЕР_1 . Підпунктом 1.1. пункту 1 зазначеного наказу заступнику начальника ТЦК та СП - начальнику мобілізаційного відділення було наказано призвати та направити для проходження військової служби під час загальної мобілізації військовозобов'язаних відповідно до поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані і відправлені в складі команди № НОМЕР_1 , зокрема солдата запасу ОСОБА_1 , а пунктом 2 цього наказ начальники відділень обліку офіцерів запасу і кадрів, військового обліку та бронювання солдатів, сержантів запасу зобов'язано: оформити військово-облікові документи військовозобов'язаних, а також підготувати на весь склад команди № НОМЕР_1 довідки про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації та в термін до 02 травня 2024 року вручити довідки роботодавцям і родинам військовозобов'язаних.
Зазначений наказ оскаржено позивачем по справі у судовому порядку з підстав його незаконності, оскільки в порушення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і Порядку бронювання військовозобов'язаних, начальник ОРТЦК прийняв рішення про призов на військову службу під час мобілізації хоча достеменно володів інформацією про наявність у нього ( ОСОБА_1 ) відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на шість місяців з дня оформлення відстрочки з 08.11.2023 року. Адміністративний позов подано до суду 12.08.2024 року (а.с.1).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є працівником Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» і згідно копії виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 посвідчення № МД019423 від 08.11.2023 року про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час (а.с.20-21), ОСОБА_1 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 № 493 згідно з переліком посад і професій (додаток до розпорядження № 70 п.27) було надано відстрочку на 6 місяців з дня оформлення відстрочки від призову, тобто, до 08 травня 2024 року.
Дійсно, у період дії відстрочки від призову ОСОБА_1 було вручено повістку № 3103216970 про явку 19.04.2024 на 07:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.19), а 26.04.2024 року ОСОБА_1 співробітниками ПАТ «АМКР» було надіслано копію електронного листа (а.с.18) в якому зазначалося про необхідність прибуття 27-29.04.2024 року працівників до ІНФОРМАЦІЯ_2 за списком, до якого включено і ОСОБА_1 , для подальшого перебронювання, а після прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 29.04.2024 року ОСОБА_1 було повідомлено, що його включено в список для видання наказу про призов військовозобов'язаних.
Із наведених у попередньому абзаці обставин, суд першої інстанції акцентував увагу лише на тому, що відповідачем не надано доказів про ознайомлення позивача з наказом від 29.04.2024 року про включення його до списку про призов військовозобов'язаних, але разом з тим, суд не звернув уваги на положення ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі- Закон № 3543-XII) в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX (далі - Закон з№ 3633-IX) а змістом якої, незалежно від наявності чи відсутності бронювання громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (пункт 1); у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк (пункт 3). А призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин, і порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України, який визначає: механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період; порядок оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України; процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи; порядок надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення; організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів; процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; механізм відправлення військовозобов'язаних та резервістів до місць проходження військової служби (пункт 5).
Наведені у попередньому абзаці положення ст.22 Закону 3543-XII в редакції Закону № 3633-IX свідчать про правомірність дій відповідача по справі в частині вручення ОСОБА_1 у період дії відстрочки від призову повістки № 3103216970 про явку 19.04.2024 на 07:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та надіслання 26.04.2024 до ПАТ «АМКР» електронного листа для вручення його співробітникам за списком (до якого включено і ОСОБА_1 ) про необхідність їх прибуття 27-29.04.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого перебронювання, що не спростовується ні позивачем по справі ні його представником.
Як встановлено судом першої інстанції, Публічним акціонерним товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг» 30.04.2024 було направило до ІНФОРМАЦІЯ_2 листа № 201.03-02/1253-1, в якому просив анулювати номер посвідчення про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час працівника - ОСОБА_1 (а.с. 62), що на переконання суду першої інстанції не свідчить про правомірність оскаржуваного у цій справі наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 122 від 29.04.2024, оскільки станом на 29 квітня 2024 року позивач мав відстрочку від призову до 08 травня 2024 року включно на підставі виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 посвідчення № МД019423 від 08.11.2023 року про відстрочку на 6 місяців від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, а отже і не підлягав призову на військову службу під час мобілізації станом на 29.04.2024 року, що в свою чергу свідчить про очевидну незаконність оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, але його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов'язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову.
З урахуванням вищевказаного та на підставі аналізу положень: ч.2 ст.19, ст.65, п.20 ч.1 ст.106 Конституції України; Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»; п.8 Указу Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022; ст.1, ст.2, ч.2 ст.4, ч.5 ст.4, ст.22 Закону № 3543-XII; ч.2 ч.5 ч.9 ст.1, ч.2 ст.2, п.4 ч.1 ст.24, ч.1 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ); ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII); ст.23, ст.24, ст.25 Закону №3543-XII; п.2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану» від 03.03.2022 №194 (далі - Постанова №194, чинної до 31.01.2023) - суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час мобілізації від 29.04.2024 № 122, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
За наведених обставин та виходячи з того, що інші доводи сторін лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення, оскільки не спростовують наявність у позивача на момент винесення оскаржуваного наказу відстрочки від призову - судом першої інстанції було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 у повному обсязі.
Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з підстав невірного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, якими врегульовано спірні у ці справі правовідносини.
Зокрема, вирішуючи спір у цій справі суд першої інстанції помилково розуміючи положення постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану» від 03.03.2022 №194 (далі - постанова №194, чинної до 31.01.2023) не врахував, що до прийняття рішення про скасування бронювання позивача, останньому було оформлено бронювання згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 04.02.2015 «Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час», яким саме і визначено механізм бронювання військовозобов'язаного на період мобілізації та на воєнний час, які працюють на підприємствах, та здійснювалося бронювання відповідно до переліків посад і професій, які підлягають бронювання, і визначено, що за віднесення посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню і працюють на підприємствах, до переліків посад і професій та визначення обсягів бронювання військовозобов'язаних і оформлення посвідчень та повідомлень несуть відповідальність керівники зазначених підприємств, які подали відповідні пропозиції.
Так, саме зазначеною постановою дозволялося бронювати військовозобов'язаних працівників державних органів, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємства, установи та організації, яким встановлено мобілізаційне завдання або визнано критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. При цьому, бронювання здійснювалося виключно відповідно до галузевих переліків посад і професій, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03 2015 № 493-р «Про затвердження переліків посад і професій, що підлягають бронювання на період мобілізації та на воєнний час» через територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за місцем реєстрації суб'єкта господарювання.
На час виникнення спірних у цій справі правовідносин ст.23 Закону № 3543-XII чітко було визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тобто, саме постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 04.02.2015 року чітко визначено, що бронювання надається, подовжується та анулюється виключно територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки без участі Міністерства економіки та Генерального штабу, і відповідно, саме до повноважень відповідача законодавцем було віднесено процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи, а також процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, а органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації мали обов'язок подавати до ТЦК та СП на території відповідальності якого вони розміщуються подавати щодо заброньованих військовозобов'язаних працівників документи, які підтверджують право на відстрочку. Зокрема, список військовозобов'язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, визначений Порядком бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76, або список військовозобов'язаних, на яких оформляється відстрочка від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час відповідно до переліків посад і професій (додаток 13 до Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями відповідно до переліків посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2015 р. № 45.
Виходячи з наведених положень, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач мав законні підстави для перевірки облікові данні військовозобов'язаних, у тому числі і заброньованих підприємством ПАТ «АМКР», яке має мобілізаційне завдання безпідставно включило до списку на бронювання позивача, що як зазначалося вище по тексту постанови суду не заперечується ні позивачем, ні його представником.
Отже, відповідач маючи повноваження на перевірку правильності включення військовозобов'язаних до спеціального військового обліку у розумінні ч.4 ст.33 і частині1 та 2 ст.35 Закону №2232-ХІІ обґрунтовано під час вирішення питань для подальшого перебронювання військовозобов'язаного ОСОБА_1 було перевірено відповідність інформації щодо його військово-облікової спеціальності №793 та облікових даних згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 , за якими позивач має військово-облікову спеціальність № 794669А, внаслідок чого і було встановлено їх невідповідність персональним даним військовозобов'язаного ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що й стало підставою для прийняття рішення щодо відмови у зарахуванні позивача на спеціальний облік з подальшим повідомленням підприємства про анулювання посвідчення № НОМЕР_2 .
Оскільки позивач не відноситься до кола осіб, які заброньовані та перебувають на спеціальному обліку, і на момент призову позивача на військову службу під час мобілізації, останній перебував на загальному військовому обліку, а від ПАТ «АМКР» 30.04.2024 надійшло повідомлення від про анулювання номера посвідчення ОСОБА_1 , колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 квітня 2024 року № 122 про призов на військову службу під час загальної мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, у даному спірному випадку колегія суддів бере до уваги, що оскаржуваний у цій справі наказ від 29 квітня 2024 року № 122 є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час вирішення даної справи вже вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби, що підтверджено долученою до матеріалів справи довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2024 року № 452/88 про те, що ОСОБА_1 як мобілізований перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 30.04.2024 року (а.с.22).
Отже, виходячи з наданих Конституційним Судом України роз'яснень, наведених у п.5 рішення від 22.04.2008 № 9-рп/2008 у справі №1-10/2008 стосовно визначення природи правових актів ненормативного характеру (індивідуальної дії) які стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію, і як результат вичерпується одноразовою реалізацією, колегія суддів враховуючи той факт, що після видання спірного у цій справі наказу, виникли нові правовідносини проходження позивачем військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, якими законодавець не передбачає звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов на військову службу чи наказу про прийняття на військову службу до військової частини, колегія суддів визнає, що внаслідок скасування вже реалізованого наказу від 29 квітня 2024 року № 122, який є предметом оскарження у цій справі, без прийняття відповідного рішення про звільнення позивача з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимог апеляційної скарги позивача та про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям у справі іншого рішення про відмову у задоволені вимог позивача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року - скасувати.
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун
суддя Д.В. Чепурнов