08 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/4356/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в письмовому провадженні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) за період з 13.03.2020 року по 19.05.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні. 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні), а в період з 20.05.2023 року по 06.11.2024 року з урахуванням величини 2 684,00 гривні;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально_побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) за період з 13.03.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні. 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні), а в період з 20.05.2023 року по 06.11.2024 року з урахуванням величини 2 684,00 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 23.04.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в електронній формі.
На адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, згідно статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, де у пунктах 65.1 та 65.2 суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України 01.07.2022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України 01.07.2022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Предметом спору у цій справі є дії відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 13.03.2020 по 19.05.2023, тобто правовідносини є тривалими та не були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тому умовно їх варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України 01.07.2022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022) та після цього.
У справі, що розглядається, на момент звернення позивача до суду, а саме 16.04.2025 з позовом про нарахування та виплату належного розміру грошового забезпечення за період з 13.03.2020 по 19.05.2023, в Україні не діє карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.
Суд також зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Так, підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правила № 280 в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, з ним повинні провести розрахунок всіх належних до виплати сум та видати грошовий атестат, в якому, зокрема, зазначається інформація про виплачені військовослужбовцю за час проходження служби основні та додаткові види грошового забезпечення, виплачену грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суми виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та інші види грошового забезпечення, не передбачені формою грошового атестата.
Водночас, як вбачається з позовної заяви та матеріалів, доданих до позовної заяви, позивача було звільнено зі служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.11.2024 № 263.
В свою чергу, позивач звернувся до відповідача зі зверненням від 30.12.2024 щодо надання інформації про виплату, розміри грошового забезпечення.
Листом від 24.02.2025 №22/79 Військова частина НОМЕР_1 надала позивачу необхідні документи.
Таким чином, визначений законом строк звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки про порушення своїх прав позивачу стало відомо 24.02.2025.
Враховуючи вищевикладене, клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 122, 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО