30 квітня 2025 року справа № 320/10903/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування рішення та наказів,
за участю сторін:
представники позивача - Федорко О.О., Грачов О.А.,
представник відповідачів-1,2 (Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України) - Щекун О.А.,
представник відповідача-3 (Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) - Бобровська К.О.,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України (далі - відповідач-1), Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2), Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач-3), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України від 17.01.2025 №2 щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 28.02.2001 за №3894 на ім'я ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 03.02.2025 №276/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_2 »;
- визнати протиправним та скасувати Наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13.02.2025 №193/13.4-06 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1 ».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачами зроблено протиправний висновок щодо не дотримання позивачем вимог пункту 7 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Позивач зазначає, що нотаріальна дія, яку вона вчинила, а саме: засвідчення справжності підписів на актах приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства, не є тотожною з дією щодо розпорядження активами особи, до якої застосовано санкції у вигляді блокування активів, відповідно, на думку позивача, у неї були відсутні законні підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій.
Позивач зазначає, що у висновках відповідачів вбачається навмисна підміна понять, а саме в оскаржуваному рішенні прямо зазначено, що в діях позивача встановлено порушення імперативних заборон, встановлених статтею 4 Закону України «Про санкції», яке нібито призвело до порушення прав, свобод і законних інтересів громадян України, суспільства та держави, тобто йде пряме цитування підпункту «е» пункту 2 частини 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат», який є окремою підставою для анулювання свідоцтва, натомість далі іде пряме посилання на підпункт «і» пункту 2 частини 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат», який, нібито, порушив позивач.
Позивач стверджує, що відповідачі вказали невірний підпункт пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про нотаріат» у якості підстав для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Також у позові зазначено про помилковість позиції Комісії щодо неодноразового порушення нотаріусом Правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції України. Позивач також стверджує, що відповідач-3 не дотримався строків на внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Крім того, на думку позивача, її намагаються притягнути до відповідальності за порушення, які були вчинені іншим приватним нотаріусом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, витребувано докази у справі. Судове засідання у справі призначено на 10 квітня 2025 року о 10:30 год.
14.03.2025 року до канцелярії суду представником позивача подано клопотання про долучення доказів на виконання вимог суду.
26.03.2025 через підсистему «Електронний Суд» представником відповідача-3 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано Заяву про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву. Заява обґрунтована тим, що відповідач-3 отримав ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 по справі №320/10903/25 через підсистему «Електронний суд» 11.03.2024 о 21:35, однак, позовну заяву з усіма додатками до неї було отримано лише 17.03.2024.
26.03.2025 через підсистему «Електронний Суд» представником відповідачів - 1, 2 Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України та Міністерства юстиції України подано клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та долучення витребуваних судом документів до матеріалів справи. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідачі - 1, 2 отримали ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 по справі №320/10903/25 11.03.2024 о 21:35, однак сам позов з додатками представник відповідачів - 1, 2 отримав нарочно лише 19.03.2025 року.
03.03.2025 через підсистему «Електронний Суд» представником відповідачі - 1, 2 Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України та Міністерства юстиції України подано відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідачів - 1, 2 зазначає, що за результатами проведеної позапланової цільової перевірки комісія Управління дійшла висновку, що дотримання приватним нотаріусом пункту 7 глави 3 розділу І Порядку перебуває на неналежному рівні та загальна оцінка її роботи визначена «незадовільною», а встановлені Управлінням порушення свідчать про несумлінне відношення нотаріуса до покладених на неї обов'язків, що є недотриманням Закону, порушенням санкційного законодавства, складеної присяги нотаріуса та порядку вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом, у зв'язку з цим рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю відповідає закону.
Представник відповідачів - 1, 2 також зазначає, що Подання Управління від 22.10.2024 внесено з дотриманням строку, передбаченого пунктом 2 Порядку № 1904/5. У відзиві також зазначається, що Комісія, діючі в межах своїх повноважень, за результатом дослідження Подання та доданих до нього матеріалів, пояснень приватного нотаріуса, дійшла висновку, що допущені приватним нотаріусом порушення (неодноразово вчинила нотаріальні дії з порушенням вимог пунктом 7 глави 3 розділу І Порядку, статей 5, 6, 7, 49 Закону та імперативних заборон, встановлених статтею 4 Закону України «Про санкції») суперечать основним принципам професійної діяльності нотаріусів: законності, сумлінності, поваги до професії, закріпленим Правилами професійної етики, та свідчать про неодноразове порушення приватним нотаріусом цих Правил. У відзиві представник відповідачів - 1, 2 зазначає, що нотаріальні дії щодо засвідчення справжності підписів на актах приймання-передачі часток у статутному капіталі товариств за наявності застосованих санкцій у виді блокування активів (тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Представник відповідачів - 1, 2 також зазначив, що твердження позивача щодо притягнення до відповідальності за дії іншого приватного нотаріуса не відповідають дійсності і є необґрунтованими.
Від представника відповідача-3 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву, датований 01.04.2025. У відзиві зазначено, що оскільки під час позапланової цільової перевірки встановлено факти порушення позивачем санкційного законодавства, тому Міжрегіональним управлінням було внесено подання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю №3894, виданого Міністерством юстиції України 28 лютого 2001 року на ім'я ОСОБА_2 з проханням розглянути питання про анулювання вказаного свідоцтва на підставі підпункту «і» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», а саме: неодноразового порушення нотаріусом правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції України. У відзиві також зазначається, що позивачем хибно обраховані строки початку відліку для направлення подання з 14.08.2024, адже цієї дати на адресу міжрегіонального управління надійшло лише доручення щодо проведення перевірки, натомість документальна фіксація обставин, що свідчать про порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1 вимог санкційного законодавства, відбулася 13.09.2024, тобто з дня складання довідки. Відповідач-3 також зазначає, що позивач, після встановлення факту застосування санкцій, передбачених ст. 4 Закону України «Про санкції», до фізичних або юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, мала відмовити у вчиненні такої дії та повідомити про таку відмову територіальний орган Міністерства юстиції України, однак остання цього не зробила, чим порушила вимоги законодавства. Відповідач-3 зазначає, що характер допущених порушень та їхня систематичність у сукупності може свідчити про те, що своїми діями позивач, враховуючи неодноразовість недотримання принципів Правил професійної етики, не сприяє підвищенню позитивної суспільної думки про професію нотаріуса, а підриває престиж нотаріальної діяльності як особа, наділена високим рівнем довіри з боку держави та суспільства, тому направлення подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю є абсолютно співмірним та обґрунтованим заходом реагування.
04.04.2025 через підсистему «Електронний Суд» представником відповідача-3 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано Заяву про участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 клопотання представника відповідача-3 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04.04.2025 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Вирішено проводити розгляд адміністративної справи №320/10903/25 за участю представника відповідача-3 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням Системи відеоконференцзв'язку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 клопотання представника відповідача-1 (Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України) та відповідача-2 (Міністерства юстиції України) від 27.03.2025 про поновлення строку на подання відзиву у справі - задоволено, продовжено відповідачу-1 (Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України) та відповідачу-2 (Міністерству юстиції України) процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, - на 10 (десять) днів. Прийнято до розгляду відзив на позовну заяву відповідача-1 (Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України) та відповідача-2 (Міністерства юстиції України) у справі №320/10903/25 б/д б/н, який поданий до суду 03.04.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 клопотання представника відповідача-3 (Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) від 26.03.2025 про поновлення строку на подання відзиву у справі - задоволено, продовжено відповідачу-3 (Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Одеса)) процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, - на 10 (десять) днів. Прийнято до розгляду відзив на позовну заяву відповідача-3 (Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) у справі №320/10903/25 б/д б/н, який поданий до суду 04.04.2025.
У судове засідання 10.04.2025 з'явились представники сторін. Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, представники відповідачів - 1, 2, 3 проти позовних вимог заперечили, просили відмовити у їх задоволенні.
10.04.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву у судовому засіданні на 30.04.2025 о 10:30 год.
У судове засідання 30.04.2025 з'явились представники сторін.
Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідачів, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28.02.2001 Міністерством юстиції України видано свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю №3894 на ім'я ОСОБА_3 . Вказане свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності, про що зазначено у свідоцтві №3894.
29.11.2007 Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області зареєстровано приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - Долгопята) по Дніпровському міському нотаріальному округу та видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 346.
14.08.2024 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшло доручення першого заступника Міністра юстиції України від 13.08.2024 за вих. № 114246/3958-19.1.1-24/37.1 (далі - доручення), зі змісту якого стало відомо, що Департаментом державної реєстрації за результатом розгляду листа Головного слідчого управління Служби безпеки України від 12.06.2024 № 6/7273 (вх. № 104012-8-24 від13.06.2024), на підставі наказів Міністерства юстиції України від 11.07.2024 № 1788/7, від 25.07.2024 № 1911/7, від 23.07.2024 № 1891/7, від 26.07.2024 № 1919/7, від 30.07.2024 № 1933/7 проведено перевірки дотримання вимог законодавства під час проведення реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором - приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С.І. і встановлені порушення, зокрема санкційного законодавства. До вказаного доручення були долучені відповідні акти за результатом проведених камеральних перевірок.
Також, дорученням було доведено до відома Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) те, що згідно з актами за результатами проведення камеральних перевірок в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація була проведена на підставі:
- акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) від 09.02.2024, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Вакуленко С.О. за реєстровими №№ 232-233;
- акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ від 09.02.2024, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Вакуленко С.О. за реєстровими №№ 234-235;
- засвідченої копії акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ від 09.02.2024, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Вакуленко С.О. 09.02.2024 за реєстровими №№ 236-237.
Враховуючи наведене, Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Одеса) було доручено забезпечити проведення позапланової цільової перевірки дотримання приватним нотаріусом Вакуленко С.О. порядку вчинення нотаріальних дій та правил ведення нотаріального діловодства в частині виконання вимог пункту 7 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок), при вчиненні перелічених вище нотаріальних дій та, у разі наявності підстав, розглянути питання щодо застосування заходів реагування, передбачених статтею 12 Закону.
У зв'язку з чим 06.09.2024 на підставі наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05.09.2024 №1755/13.4-06 «Про проведення позапланової цільової перевірки приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 » проведено позапланову цільову перевірку організації нотаріальної діяльності, дотримання порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства приватним нотаріусом Вакуленко С.О. в частині дотримання пункту 7 глави 3 розділу І Порядку під час засвідчення справжності підписів на актах приймання-передачі часток у статутних капіталах ТОВ від 09.02.2024 за реєстровими №№232-233, 234-235, 236-237.
Для проведення позапланової цільової перевірки Комісії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) був наданий для огляду Реєстр для реєстрації нотаріальних дій (справа № 02-33 за 2024 рік) (далі -Реєстр) щодо вчинення нотаріальних дій 09.02.2024 за реєстровими №№ 232-233, №№234-235, №№ 236-237.
За результатами перевірки та огляду Реєстру Комісією Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) встановлено, що 09.02.2024 приватним нотаріусом Вакуленко С.О.:
- за реєстровими №№ 232-233 засвідчено справжність підписів на шістнадцяти примірниках акту приймання - передачі частки у статутному капіталі ТОВ («ТОВ «Торгова компанія «Агроспейс», ТОВ «ЕФАИЕМ Дніпро Логістика», ТОВ «Центр Магнітогорське», ТОВ «Агро-Добробут», ТОВ «Потоки», ТОВ «Аякс Дніпро», ТОВ «Мега Лінк», ТОВ «Рівєргейт») Кочубей Тетяни Григорівни, яка діяла на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_4 (засвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В.М. 23.08.2023 за р. № 1736), та ОСОБА_5 , яка діяла на підставі довіреності, виданої від імені Єрмолаєва Вадима (засвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Любимовою І.Ю. 26.09.2023 за р. №2748);
- за реєстровими №№ 234-235 засвідчено справжність підписів на трьох примірниках акту приймання - передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Річковий Термінал «Азимут» від 09.02.2024 ОСОБА_6 , яка діяла на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_4 (засвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В.М. 23.08.2023 за р. № 1736), та ОСОБА_5 , яка діяла на підставі довіреності, виданої від імені Єрмолаєва Вадима (засвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Любимовою І.Ю. 26.09.2023 за р. №2748);
- за реєстровими №№ 236-237 засвідчено справжність підписів на шести примірниках акту приймання - передачі частки у статутному капіталі ТОВ від 09.02.2024 Побережної Світлани Петрівни, яка діяла як представник Компанії «АРМАДА КОМЕРС ЛТД» на підставі довіреності, засвідченої 27.09.2023 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Любимовою І.Ю. за р. № 2774, та Соловйова Євгена Валерійовича, який діяв як представник Компанії «АС-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД» на підставі довіреності, засвідченої 28.11.2023 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В.М. за р. № 2308.
За результатами проведеної позапланової цільової перевірки Комісія Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) дійшла висновку, що дотримання приватним нотаріусом пункту 7 глави 3 розділу І Порядку перебуває на неналежному рівні та загальна оцінка її роботи визначена «незадовільною», про що 13.09.2024, на виконання пунктів 33, 39 Порядку № 357/5, Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) було складено Довідку про результати проведеної перевірки (далі - Довідка), з якою позивач ознайомилась 19.09.2024.
У Довідці, зокрема, зазначено, що встановлені Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) порушення свідчать про несумлінне відношення нотаріуса до покладених на неї обов'язків, що є недотриманням Закону, порушенням санкційного законодавства, складеної присяги нотаріуса та порядку вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом, у зв'язку з цим загальна оцінка роботи приватного нотаріуса щодо вчинення нею нотаріальних дій визнана незадовільною.
У резюмуючій частині Довідки від 13.19.2024 Комісія зазначила про те, що вважає за доцільне розглянути питання щодо застосування до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. відповідних заходів реагування, передбачених Законом України «Про нотаріат».
19.09.2024 року відповідно до вимог п. 37 Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 17.02.2014 № 357/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.02.2014 за № 298/25075, від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 на ім'я начальника Управління нотаріату К. Селіванової було подано вимогу про розгляд Комісією заперечень та зауважень у сукупності із довідкою про проведену перевірку за її (нотаріуса) участю.
19.09.2024 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшло клопотання адвоката позивача щодо проведення перевірки Комісією виключно за особистою присутності та безпосередньої участі позивача та адвоката.
24.09.2024 від позивача та її адвоката до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшли заперечення та пояснення, у яких, зокрема, було зазначено про незгоду з висновками, викладеними у Довідці від 13.09.2024.
26.09.2024 Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі висновків Комісії, утвореної наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05.09.2024 №1755/13.4-06 для проведення позапланової цільової перевірки організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О., дотримання нею порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства прийнято наказ №1889/13.4-06 «Про усунення порушень та помилок приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною».
Вказаний наказ був направлений на адресу позивача супровідним листом від 26.09.2024 №51636/08.4-25.
11.10.2024 позивачем були надані письмові пояснення на виконання Наказу №1889/13.4-06 від 26.09.2024, якими було повідомлено, що при вчиненні нотаріальної дії по засвідченню справжності підписів на актах приймання-передачі від 09.02.2024 за реєстр. №№232-237 нею було виконано в повному обсязі вимоги статей 34, 43, 44, 46-1, 47, 78 Закону України «Про нотаріат» та пункту 7 глави 3 розділу 1 Порядку, враховано усі зауваження членів Комісії та вжито необхідні заходи по усуненню недоліків та зауважень.
22.10.2024 Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) за вих. №55499/08.4-20 скеровано до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України Подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я Долгопятої (на теперішній час - Вакуленко) Світлани Олександрівни (свідоцтво від28.02.2001 №3894) (далі - Подання).
У Подані відповідач-3 просить розглянути питання про анулювання вказаного свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на підставі підпункту «і» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», а саме: неодноразового порушення нотаріусом правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції України.
25.10.2024 року Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) було внесено доповнення до Подання вих. №55991/08.4-20.
Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22.10.2024 року № 2068/13.4-06 тимчасово зупинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлани Олександрівни з 25.10.2024 до вирішення питання по суті, але не більш як на шість місяців.
Судом встановлено, що у Дніпропетровському окружному адміністративному суді знаходиться справа №160/30866/24, предметом якої є, зокрема, оскарження Подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю від 22.10.2024 №55499/08.4-20 та Наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22.10.2024 року № 2068/13.4-06.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 17.01.2025 №2 (далі - Рішенні №2 від 17.01.2025) анульовано свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 28.02.2001 за №3894 на ім'я ОСОБА_2 , на підставі підпункту «і» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат».
Комісією констатовано наявність у діяльності позивача порушень вимог законодавства під час засвідчення за реєстровими №№ 232-237 приватним нотаріусом справжності підписів на примірниках актів приймання-передачі частки у статутному капіталі.
У Рішенні №2 від 17.01.2025 зазначено, що за результатом дослідження Подання та доданих до нього матеріалів, пояснень приватного нотаріуса, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України (далі - Комісія) дійшла висновку, що допущені приватним нотаріусом порушення (неодноразово вчинила нотаріальні дії з порушенням вимог пунктом 7 глави 3 розділу І Порядку, статей 5, 6, 7, 49 Закону та імперативних заборон, встановлених статтею 4 Закону України «Про санкції») суперечать основним принципам професійної діяльності нотаріусів: законності, сумлінності, поваги до професії, закріпленим Правилами професійної етики, та свідчать про неодноразове порушення приватним нотаріусом цих Правил.
03.02.2025 року Міністерством юстиції України видано Наказ №276/5 «Про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на ім'я ОСОБА_2 ».
13.02.2025 року Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято Наказ №193/13.4-06 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1 ».
Позивач, вважаючи вказані рішення та накази відповідачів протиправними та такими, що порушують її законні права та інтереси, звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких норм права.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Положеннями статті 5 вказаного Закону встановлено, що нотаріус зобов'язаний: здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики; сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам; вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил; дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення; надавати документи, інформацію і пояснення на вимогу Міністерства юстиції України, його територіальних органів при здійсненні ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нотаріусами правил нотаріального діловодства; постійно підвищувати свій професійний рівень, а у випадках, передбачених пунктом 3 частини першої статті 29-1 цього Закону, проходити підвищення кваліфікації; виконувати інші обов'язки, передбачені законом.
Згідно з абзацом 1 статті 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до абзацу 2 статті 2-1 вказаного Закону контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України та його територіальними органами.
Згідно з вимогами статті 33 Закону України «Про нотаріат» Міністерство юстиції України, його територіальні органи проводять перевірку організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства за певний період. Проведення повторної перевірки з тих питань, які вже були предметом перевірки, не допускається, крім перевірки за зверненням фізичної чи юридичної особи в межах предмета звернення та відповідно до повноважень Міністерства юстиції України, його територіальних органів.
Порядок проведення перевірки організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства затверджується Міністерством юстиції України.
Відповідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указана норма Основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Пунктом 1 Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організацій нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 лютого 2014 року №357/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.02.2014 року за № 298/25075 (далі - Порядок №357/5) передбачено, що цей Порядок визначає механізм здійснення Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головним управлінням юстиції в областях, містах Києві та Севастополі перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.
Відповідно до пункту 2 Порядку №357/5 перевірка - планова або позапланова перевірка, під час якої перевіряється робота державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, нотаріальна діяльність приватного нотаріуса за відповідний період.
Згідно з пунктом 6 Порядку №357/5 проведення перевірки організації роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання ними правил нотаріального діловодства здійснюється уповноваженими представниками Міністерства юстиції, територіального органу Міністерства юстиції, діяльність яких безпосередньо пов'язана з контролем за організацією нотаріату і нотаріальної діяльності в Україні.
Відповідно до пункту 13 Порядку №357/5 позапланова комплексна, цільова або контрольна перевірка державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса проводиться за результатами попередньої перевірки або за дорученням Міністерства юстиції чи територіального органу Міністерства юстиції. За наслідками такої перевірки комісія складає довідку про результати проведеної перевірки з висновками.
Відповідно до пункту 15 Порядку №357/5 у разі необхідності за дорученням Міністра юстиції може проводитися позапланова перевірка в загальному порядку проведення перевірок, визначеному цим Порядком. Позапланова перевірка проводиться як за період, що вже підлягав плановій комплексній перевірці, так і за період, що не підлягав такій перевірці. За наслідками такої перевірки комісія складає довідку про результати проведеної перевірки з висновками.
Матеріалами справи встановлено, що перевірку по відношенню до позивача було проведено за дорученням першого заступника Міністра юстиції України від 13.08.2024 року за вих. №114246/3958-19.1.1-24/37.1.
За викладених обставин, суд вважає, що вказане доручення першого заступника Міністра юстиції України від 13.08.2024 року за вих. №114246/3958-19.1.1-24/37.1 у жодному разі не може бути підставою для призначення перевірки позивача на підставі пункту 15 Порядку №357/5, оскільки заступник Міністра юстиції України не має повноважень видавати доручення на проведення позапланової перевірки в розумінні пункту 15 Порядку №357/5.
Вищевикладене свідчить про те, що при проведенні перевірки суб'єкт владних повноважень діяв не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, порушення процедури проведення перевірки є самостійною підставою для скасування спірних рішень відповідачів.
Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, висловленому у постановах від 29.04.2020 у справі №817/800/17, від 07.05.2020 у справі №П/811/615/16, від 12.06.2020 у справі №580/481/19, від 08.07.2020 у справі №П/811/937/17.
Правова процедура є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Верховний Суд у своїй практиці, зокрема, у постанові від 25.07.2019 у справі № 826/13000/18, вже звертав увагу, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 року у справі №420/27736/23, від 23.10.2024 року у справі №420/34766/23, від 25 червня 2020 року у справі №2340/5084/18, у постанові від 23 травня 2019 року у справі №804/243/18 та постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 640/7645/20.
Також, як вбачається з матеріалів справи, Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) не було дотримано вимог п. 37 Порядку проведення перевірок, розгляд комісією заперечень разом з довідкою та іншими матеріалами перевірки не відбувся, чим було порушено конституційне право позивача на захист своїх прав та інтересів.
Таким чином, на думку суду, з боку суб'єкта владних повноважень було порушено порядок проведення перевірки організації роботи приватного нотаріуса на підставі доручення першого заступника Міністра юстиції України від 13.08.2024 року за вих. №114246/3958-19.1.1-24/37.1, що дає підстави для висновку про відсутність підстав для проведення перевірки та подальшого внесення такого подання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про анулювання свідоцтва про право на заняття позивачем нотаріальної діяльності.
Також суд зазначає, що у відповідності до статті 10 Закону України «Про нотаріат» для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, та вирішення питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю при Міністерстві юстиції України утворюється Вища кваліфікаційна комісія нотаріату. Персональний склад Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату затверджується наказом Міністерства юстиції України.
Відповідно до пункту 3 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. № 923 основними завданнями Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату є вирішення питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
У відповідності до пункту 4 Положення Комісія відповідно до покладених на неї завдань розглядає подання Мін'юсту, територіальних органів Мін'юсту, Нотаріальної палати України про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Процедура розгляду подання регламентована Порядком внесення Міністерством юстиції України, територіальними органами Міністерства юстиції або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 28.07.2011 року №1904/5 (далі - Порядок №1904/5).
Згідно з пунктом 1 Порядку №1904/5 цей Порядок розроблений відповідно до статті 10 Закону України «Про нотаріат» з метою удосконалення процесу внесення Міністерством юстиції України (Мін'юст), територіальними органами Міністерства юстиції або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляду Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1904/5, Подання Мін'юсту, територіальних органів Міністерства юстиції або Нотаріальної палати України про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю вноситься до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату не пізніше сорока п'яти днів з дня встановлення підстав для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, якщо інший строк не передбачено законом.
Законодавством не передбачено, що 45-денний строк на внесення Подання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату може бути зупиненим, продовженим або поновленим.
Судом встановлено, що Подання відносно приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлани Олександрівни датоване 22.10.2024 року, у той же час, у самому Поданні зазначено, що про існування підстав для порушення питання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Вакуленко С.О. стало відомо 14.08.2024 року, коли до Управління надійшло доручення першого заступника Міністра юстиції України (від 13.08.2024 за вих. №114246/3958-19.1.1-24/37.1).
Суд також враховує, що саму перевірку відносно позивача було проведено 06.09.2024 року, а її результати було оформлено 13.09.2024 року, шляхом складання Довідки.
Водночас, суд погоджується з позицією позивача, що встановлений пунктом 2 Порядку №1904/5 сорокап'ятиденний строк на внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю слід обраховувати не з моменту фіксації підстав для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, а з моменту їх встановлення. У даному випадку - не з моменту складання Довідки, яке відбулося 13.09.2024 року, а з моменту проведення перевірки - 06.09.2024 року, адже виявлення підстав відбувається у момент проведення перевірки, а не у момент оформлення її результатів.
Таким чином, суд погоджується з позивачем, що станом на 22.10.2024 року у Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) було відсутнє право на внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлани Олександрівни (свідоцтво від 28.08.2001 №3894) №55499/08.4-20 від 22.10.2024 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Міжнародне співтовариство ставить доволі високі вимоги до якості й прогнозованості законів, ясності їхнього формулювання, правильного тлумачення та коректного правозастосування.
Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 4 квітня 2011 року № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Правова визначеність передбачає стабільність і цілісний характер законодавства, здійснення адміністративної практики органами державної влади на основі закону відповідно до принципу верховенства права, а також прозорість і демократизм при прийнятті владних рішень.
Ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом суспільних відносин правових наслідків (правового результату) свої поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам, утворює основу принципу правової визначеності. Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського суду з прав людини однією із вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати обмежувальні (охоронні) заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоєдєло» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (TolstoyMiloslavsky v. theUnitedKingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об'єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. TheUnitedKingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоунпротии Об'єднаного Королівства» («Malone v. TheUnitedKingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («MargaretaandRogerAndersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
У вимірі конституційних гарантій (статті 3, 8 Основного закону) саме права людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави в особі кожного її органу, а держава відповідає перед людиною за свою діяльність. З принципу «правової держави» (стаття 1 Конституції України) витікає вимога законності діяльності його адміністративних органів.
Саме тому на рівні Основного закону держави його сформульовано таким чином: органи державної влади й органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). У такий спосіб держава продемонструвала, що зацікавлена в законності та об'єктивній правильності адміністративних актів органів влади та ухвалюваних за результатами їх перевірки судових рішень.
На практиці це означає, що адміністративні органи, виконуючи завдання у віднесеній до їхнього відання сфері державного управління, не мають абсолютної чи то безмежної влади над особою, їх функції та повноваження мають чітко окреслені законом темпоральні, просторові, компетенційні та функціональні межі, алгоритмізовані у визначені законодавцем способи їх реалізації.
Як наслідок, будь-яка позапроцедурна, здійснювана без достатніх правових підстав, за межами повноважень та встановлених правових форм діяльність адміністративних органів, що незаконно позбавляє особу прав чи можливості їх реалізації, або обтяжує обов'язками чи відповідальністю, є нічим іншим, як адміністративним свавіллям і має визнаватися протиправною, а відповідні акти - недійсними.
Принципи справедливості, рівності, свободи й гуманізму займають чільне місце в системі права й виконують традиційні функції.
У пункті 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року у справі №15-рп/2004 зазначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Принцип добросовісності виступає як один з принципів тлумачення юридичних актів і означає суворо об'єктивний, без ознак свавілля, зловживання правом і спроб отримати незаконні переваги, підхід до з'ясування й уточнення намірів законодавця із метою забезпечення найповнішого та беззаперечного виконання всіх його приписів. Цей принцип лежить в основі римської максими «non concedit venire contrafactum proprium» («ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці»), що знайшла відображення в сучасному адміністративному праві як доктрина заборони суперечливої поведінки з боку владного суб'єкта.
Тільки така правова архітектура визначає підвалини правової держави у всіх сферах її діяльності, а конституційний лад визначається й змінюється виключно народом України й не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 3 Конституції України).
Зацікавлені особи повинні мати можливість покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть коли вони містяться в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну концепцію, якою в даному випадку є строки на внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, то вона діє протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики. Оскільки погодження такої політики або поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо дотримання державою або органом публічної влади такої політики або поведінки.
Суд погоджується з тим, що оскільки станом на 22.10.2024 року у Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) було відсутнє право на внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлани Олександрівни (свідоцтво від 28.08.2001 №3894) №55499/08.4-20 від 22.10.2024 року, Рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 17 січня 2025 року №2, Наказ Міністерства юстиції України від 03 лютого 2025 року № 276/5 «Про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я Долгопятої (Вакуленко) Світлани Олександрівни» та наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13 лютого 2025 року №193/13.4-06 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріального нотаріуса Вакуленко С.О.» є протиправними та підлягають скасуванню.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити щодо встановлених відповідачами обставин у Довідці від 13.09.2024 року, Поданні №55499/08.4-20 від 22.10.2024 року Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Рішенні Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 17 січня 2025 року №2.
Пунктами 2-4 Порядку №1904/5 встановлено, що подання управління юстиції або Нотаріальної палати України про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю вноситься до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату. Воно повинно містити: інформацію про наявність підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону; зазначення конкретних порушень, які були допущені нотаріусом; пропозиції щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Згідно з пунктом 31 Порядку №357/5 перевіркою встановлюється, чи дотримуються державні і приватні нотаріуси загальних положень чинного законодавства, яке регулює порядок вчинення нотаріальних дій та проведення під час їх вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату при Міністерстві юстиції України у Рішенні №2 від 17.01.2025 зазначено: «Враховуючи вищевикладене, Комісією встановлено, що матеріали Подання підтверджують, що приватний нотаріус Вакуленко С.О. неодноразово вчинила нотаріальні дії з порушенням імперативних заборон, встановлених статтею 4 Закону України «Про санкції», чим порушила права, свободи та законні інтереси громадян України, суспільства та держави, для захисту яких застосовуються спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), та свідомо прийняла рішення про вчинення нотаріальних дій, які фактично призвели до порушення санкційного законодавства, прийнятого з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України під час повномасштабного вторгнення держави-агресора.
Отже, такі дії приватного нотаріуса є порушенням основних принципів професійної діяльності нотаріусів, закріплених Правилами професійної етики нотаріусів, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2021 №2039/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.06.2021 за №759/36381 (далі - Правила професійної етики), які визначають вимоги до професійної етики нотаріуса, морально-етичні стандарти поведінки, якими нотаріус повинен керуватися.».
Суд зазначає, що у статті 12 Закону України «Про нотаріат» визначено вичерпний перелік підстав для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.
Зокрема такими підставами є:
неодноразове порушення нотаріусом законодавства або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій та/або інших дій, покладених на нотаріуса відповідно до закону, за умови, що такі порушення встановлені рішенням суду. Дана підстава закріплена підпунктом «е» пункту 2 частини 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат»;
неодноразове порушення нотаріусом правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції України. Дана підстава міститься у підпункті «і» пункту 2 частини 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат».
За результатами аналізу Довідки від 13.09.2024 року, Подання №55499/08.4-20 від 22.10.2024 року Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 17 січня 2025 року №2, судом встановлено, що в діях позивача відповідачами встановлено порушення статті 4 Закону України «Про санкції», статей 5, 46, пункту 1 частини 1 статті 49 Закону України «Про нотаріат» та пункту 7 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5. Тобто, такі порушення свідчать, що підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю є підпункт «е» пункту 2 частини 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат», натомість відповідачами протиправно було вказано, у якості підстави для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, підпункт «і» пункту 2 частини 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат».
Суд наголошує, що застосуванню відповідачами підпункту «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», у якості підстави для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, повинно передувати встановлення судовим рішенням (рішеннями) фактів вчинення позивачем, як нотаріусом, при вчиненні нотаріальних дій, неодноразового порушення законодавства або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам.
Тобто повинно існувати судове рішення, яким буде встановлено, що нотаріусом, при вчиненні нотаріальних дій, неодноразово або грубо було порушено закон і що таке порушення закону призвело до завдання шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що встановлення фактів порушення чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій, так само як і встановлення фактів наявності чи відсутності шкоди, завданої такими діями нотаріуса іншим особам не належить до компетенції Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі чи то Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України.
Зокрема, у пункті 102 постанови Верховного Суду від 04.05.2023 року у справі №320/5840/21 Верховний Суд наголошує, що у постановах Верховного Суду від 20 липня 2018 року у справі № 809/1649/17, від 18 березня 2020 року у справі № 826/3090/17, від 25 червня 2020 року у справі №2340/5084/18, від 5 жовтня 2020 року у справі №140/1382/19, від 11 березня 2021 року у справі №826/7176/17, від 10 серпня 2022 року у справі 520/5993/21 викладено правову позицію, відповідно до якої встановлення факту порушень нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій належить до компетенції суду.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2024 року у справі №826/17070/18 зроблено наступний правовий висновок: «З установлених судами попередніх інстанцій обставин Верховний Суд резюмує, що у підсумку свідоцтво позивачки про право на зайняття нотаріальною діяльністю анульоване у зв'язку із встановленням відповідачами неодноразових порушень чинного законодавства позивачкою при вчиненні нотаріальних дій.
Втім, аналіз змісту підпункту "е" пункту 2 частини першої статті 12 Закону України "Про нотаріат" дає підстави для висновку, що законодавець для застосування до нотаріуса стягнення, визначеного цією правовою нормою визначає дві передумови, а саме: 1) неодноразове порушення нотаріусом чинного законодавства або 2) грубе порушення закону.
Одночасно, завдання шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян при вчиненні нотаріальних дій є обов'язковою ознакою, яка має бути встановлена органом, що вирішує питання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, як у випадку вчинення нотаріусом неодноразового порушення чинного законодавства, так і у разі грубого порушення закону.
Досліджуючи питання правомірності оскаржуваних рішень, якими позивачці анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю та припинено нотаріальну діяльність, суди мають дослідити наявність факту вчинення позивачкою неодноразового порушення чинного законодавства та встановити, чи завдали такі порушення шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян.
Висновок щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах сформований у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №826/7176/17, від 29 квітня 2020 року у справі №817/800/17, від 10 серпня 2022 року у справі №520/5993/21, від 25 червня 2020 року №2340/5084/18, від 20 січня 2022 року у справі №826/3746/17, від 05 жовтня 2020 року №140/1382/19 та від 21 квітня 2021 року у справі №640/7645/20, на які покликаються відповідачі в обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів наголошує, що для прийняття рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю на підставі підпункту «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» повинні бути вчинені нотаріусом такі порушення, що у своїй сукупності є достатніми для застосування такого засобу реагування.
Крім цього, Верховний Суд наголошує, що у постановах Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №2340/5084/18, від 05 жовтня 2020 року у справі №140/1382/19, від 11 березня 2021 року у справі №826/7176/17 сформована правова позиція, відповідно до якої встановлення факту порушень нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій належить до компетенції суду.
Отже, застосуванню відповідачами правил підпункту «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» повинно передувати встановлення судовим рішенням (рішеннями) фактів вчинення позивачкою, як нотаріусом, певних порушень під час безпосереднього здійснення нотаріальних дій.
Проте, відповідного судового рішення матеріали цієї справи не містять.
Також вказані рішення містять висновки Верховного Суду про те, що Законом України «Про нотаріат» не визначено повноважень Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі щодо перевірки законності вчинення нотаріальних дій нотаріусами і відповідно встановлення порушення чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій, так само як і встановлення наявності чи відсутності шкоди, завданої такими діями нотаріуса іншим особам.
Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
Встановивши відсутність завданої шкоди у результаті дій ОСОБА_1 під час здійснення нею нотаріальної діяльності, які відповідачі кваліфікували як порушення, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що підпункт «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» не є застосовним до позивачки.
За такого правового регулювання, предмета і підстав позову, а також встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи Верховний Суд уважає правильними та обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення цього адміністративного позову, оскільки спірні рішення відповідачів є такими, що прийняті за відсутності правових підстав для цього.».
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 року у справі №320/5840/21.
Матеріали справи не містять судових рішень, якими було б встановлено факти неодноразового порушення позивачкою законодавства або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, під час вчинення нотаріальних дій, отже відсутні підстави для анулювання позивачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на підставі підпункту «е» пункту 2 частини 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат».
Стосовно анулювання позивачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на підставі підпункту «і» пункту 2 частини 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат», суд зазначає, що оскільки матеріали справи не містять доказів неодноразового чи будь-якого порушення позивачем правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції України, відсутні підстави для анулювання позивачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на підставі підпункту «і» пункту 2 частини 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат».
Суд наголошує, що порушення, про які йде мова у Довідці від 13.09.2024 року, Поданні №55499/08.4-20 від 22.10.2024 року Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Рішенні Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 17 січня 2025 року №2на думку відповідачів, можуть вказувати на ознаки неодноразового порушення нотаріусом законодавства або грубого порушення закону, однак ні в якому разі ознак неодноразового порушення нотаріусом правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції України, адже у вищевказаних документах відповідачі неодноразово акцентують увагу на порушенні позивачем саме положень законодавства, а не етичних норм.
Окремо суд вбачає за доцільне зосередити увагу на мотивувальній частині Рішення №2 від 17.01.2025, де відповідач-1 зазначив: «нотаріальні дії щодо засвідчення справжності підписів на актах приймання-передачі часток у статутному капіталі товариств за наявності застосованих до Єрмолаєва Вадима та АС-Terra International Ltd санкцій у виді блокування активів (тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними), вчинені з порушенням імперативної заборони, встановленої цим видом санкцій».
На думку Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України, вказаний вид санкцій передбачає не лише позбавлення права користування та розпорядження активами, але і позбавлення права вчиняти дії, які за змістом є тотожними здійсненню права розпорядження активами, у зв'язку з чим позивачем не дотримано вимог пункту 7 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Суд з такою позицією не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 7 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, чинній на момент вчинення нотаріальних дій), при вчиненні нотаріальної дії нотаріус перевіряє факт застосовування санкцій відповідних видів, передбачених статтею 4 Закону України «Про санкції», рішення про застосування яких прийняте Радою національної безпеки і оборони України та введено в дію указом Президента України, до фізичних або юридичних осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії.
У разі звернення фізичної або юридичної особи за вчиненням нотаріальної дії щодо розпорядження активами нотаріус перевіряє також факт застосування санкції у виді блокування активів до юридичних та/або фізичних осіб, що можуть прямо чи опосередковано впливати на фізичну або юридичну особу, яка звернулася за вчиненням такої нотаріальної дії.
У разі звернення за вчиненням нотаріальної дії представника фізичної або юридичної особи перевірка факту застосування санкцій відповідних видів, передбачених статтею 4 Закону України «Про санкції», здійснюється щодо фізичної або юридичної особи, в інтересах якої діє такий представник.
Перевірка факту застосування санкцій відповідних видів здійснюється за відомостями, що містяться у рішеннях Ради національної безпеки і оборони України, введених в дію Указами Президента України.
У разі встановлення факту застосування санкцій, передбачених статтею 4 Закону України «Про санкції», до фізичних або юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії (юридичних та/або фізичних осіб, що можуть прямо чи опосередковано впливати на фізичну або юридичну особу, яка звернулася за вчиненням відповідної нотаріальної дії), нотаріус відмовляє у вчиненні такої нотаріальної дії відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат», якщо вчинення нотаріальної дії призведе до порушення обмежень (заборон), установлених санкцією відповідного виду.
Нотаріус зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня після звернення до нього відповідної особи повідомити територіальний орган Міністерства юстиції України про фізичну або юридичну особу, до якої застосовано санкції, якій було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, із зазначенням відомостей про: нотаріальну дію, вид санкції, а у разі застосування санкції у виді блокування активів - про актив, щодо якого звернулася така особа.
Термін «активи» вживаються в цьому Порядку у значенні, наведеному у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Суд погоджується з позивачем, що вищевказана норма вказує на те, що при вчиненні нотаріальної дії нотаріусу слід звертати увагу саме на вид нотаріальної дії та можливість її вчинення з огляду на вид застосованої санкції. Сам факт застосування санкції не дає підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії.
У статті 78 Закону України «Про нотаріат» зазначено, що нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
Суд зазначає, що під час вчинення даної нотаріальної дії, нотаріус не наділений повноваженнями здійснити припинення чи перехід права власності, як то відбувається при засвідченні правочину.
Натомість, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України помилково дійшла висновку, що нотаріальні дії щодо засвідчення справжності підписів на актах приймання-передачі часток у статутному капіталі товариств за наявності санкцій у виді блокування активів (тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) є тотожними за змістом здійсненню права розпорядження ними.
Суд з такою позицією не погоджується з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Суд наголошує, що розпорядження активами у вигляді часток у статутному капіталі може відбуватися виключно у формі правочинів та/або договорів, які, по своїй суті, є однією із форм правочину.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 25.02.2020 у справі №915/1299/18, постанові від 04.04.2024 року у справі №906/876/22.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/546/21 зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.
Верховний Суд неодноразово вирішував питання стосовно того, у яких випадках акт приймання-передачі є правочином, а в яких ні.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2024 року у справі №906/876/22 суд касаційної інстанції дійшов такого висновку: «У справі, яка розглядається суди установили, що акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Маркол" від 29.10.2021 укладений на виконання договору міни від 29.10.2021 укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно до якого ОСОБА_3 обміняла належну їй на праві приватної власності частку в статутному капіталі ТОВ "Маркол", що становить 50% статутного капіталу Товариства, дорівнює 500 000 грн на належний на праві приватної власності ОСОБА_2 автомобіль марки MAN TGA 18.440, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2.
Відтак, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідно до обставин цієї справи акт приймання-передачі частки у статутному капіталі від 29.10.2021 не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки зазначений акт укладений на виконання договору міни від 29.10.2021.».
У пункті 26 постанови Верховного Суду від 18.07.2023 року у справі №910/9159/21 зазначено: «Верховний Суд зазначає, що відповідно до обставин даної справи акт приймання-передачі нерухомого майна не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки зазначений акт укладений на виконання договору купівлі-продажу від 20.03.2021.».
У пункті 30 постанови Верховного Суду від 23.02.2022 року у справі №922/2182/21 зазначено: «Верховний Суд зауважує, що акт приймання-передачі як такий не має ознак правочину у розумінні ст.202 ЦК, а є лише первинним документом, який посвідчує факт існування між сторонами відповідних правовідносин, зокрема, відносин купівлі-продажу (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №910/12258/17 та від 11.06.2018 у справі №916/613/17). Відтак акт є належним доказом укладення сторонами договору купівлі-продажу.».
Верховний Суд у пункті 8.63. постанови від 24.09.2024 року у справі №911/1041/19 (910/4281/23) зазначив: «Оскільки Акт приймання-передачі нежитлових приміщень від 30.05.2016 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вказаний Акт не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, а тому не може бути визнаний недійсним та скасованим з наведених позивачем підстав.».
У постанові від 26.01.2022 року у справі №911/2525/19 Верховний Суд зазначив: «Відповідно до ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Спірний акт приймання-передачі майна від 22.06.2017 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, тобто виконання волі уповноваженого органу (загальних зборів учасників), та фіксує об'єкти нерухомості, які передаються ОСОБА_1 .
Відтак, встановивши наведені вище обставини та виходячи з приписів зазначених правових норм, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спірний акт приймання-передачі не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а відтак, не може бути визнаний недійсним з наведених заявником підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, від 05.02.2019 у справі №10/Б-5022/1319/2011, від 27.11.2018 у справі № 910/22274/17.».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 902/882/21 зазначила наступне: «Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.
Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).».
Відтак, суд доходить до висновку, що якщо акт приймання-передачі, зокрема частки у статутному капіталі, укладено не як самостійний документ, а на виконання договору, то такий акт не є правочином та не породжує прав та обов'язків для сторін, які його уклали. Відповідно такий акт не може бути документом, на підставі якого відбувається розпорядження активами.
Судом встановлено, що акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 09.02.2024 за реєстровими №№ 232-233, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 09.02.2024 за реєстровими №№ 234-235, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 09.02.2024 за реєстровими №№ 236-237 були укладені на виконання Договору про розподіл майна подружжя від 15.11.2023 року, Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ «АЗИМУТ» від 22.12.2023 року та Договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутних капіталах товариств з обмеженою відповідальністю) від 05.12.2023 року, про що зазначено у тексті самих актів.
Таким чином, суд робить висновок, що акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 09.02.2024 за реєстровими №№ 232-233, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 09.02.2024 за реєстровими №№ 234-235, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 09.02.2024 за реєстровими №№ 236-237 не є правочином, отже не породжує прав та/або обов'язків, відповідно не може оцінюватись як такий, що призводить до розпорядження активами.
Суд погоджується з позивачем, що нотаріальне засвідчення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною вищезгаданих актів приймання-передачі не надало таким актам ознак правочину, та більше того ознак документу, за допомогою якого відбувається дія з розпорядження активами.
Суд наголошує, що єдиними документами, які по своїй суті мають ознаки розпорядження активами - це Договір про розподіл майна подружжя від 15.11.2023 року, Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ «АЗИМУТ» від 22.12.2023 року, Договір купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутних капіталах товариств з обмеженою відповідальністю) від 05.12.2023 року про які, зокрема, зазначається в тексті засвідчених актів приймання-передачі.
Судом встановлено, що Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23.12.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введено в дію Указом Президента України від 23.12.2023 №850/2023 Єрмолаєва Вадима та АС-Terra International Ltd включено до переліку осіб, до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Натомість, Договір про розподіл майна подружжя від 15.11.2023 року, Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ «АЗИМУТ» від 22.12.2023 року, Договір купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутних капіталах товариств з обмеженою відповідальністю) від 05.12.2023 року було укладено до застосування санкцій до ОСОБА_7 та АС-Terra International Ltd.
У пункті 7.1.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі №906/1336/19 зроблено правовий висновок, відповідно до якого право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що пунктом 2.1. Договору про розподіл майна подружжя від 15.11.2023 року встановлено, що майно, зазначене в пункті 1.2.1.-1.2.16. цього Договору, переходить в особисту приватну власність Сторони-2 з моменту підписання Сторонами цього Договору. Відповідно до посвідчувальних написів на Договорі про розподіл майна подружжя від 15.11.2023 року, Договір підписано ОСОБА_8 15.11.2023 року, ОСОБА_9 - 04.12.2023 року. Таким чином, право власності на частку у статутному капіталі юридичних осіб перейшли від ОСОБА_7 до ОСОБА_4 04 грудня 2023 року.
Що стосується Договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутних капіталах товариств з обмеженою відповідальністю) від 05.12.2023 року, то суд зазначає, що відповідно до п. 3.1. Договору, перехід права власності на частки у статутних капіталах товариств з обмеженою відповідальністю, зазначених у пунктах 1.1.1.-1.1.4. даного Договору, відбувається в момент підписання даного Договору. Покупець з моменту переходу до нього права власності на Корпоративні права зобов'язується виконувати всі вимоги та обов'язки, які передбачені статутними документами юридичних осіб, частки в статутних капіталах яких відчужуються за цим Договором, та чинним законодавством України.
Отже, суд доходить до висновку, що право власності на частки у статутних капіталах товариств з обмеженою відповідальністю перейшли від Компанії «АС-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД» (AC-TERRA INTERNATIONAL LTD) до Компанії «АРМАДА КОМЕРС ЛТД» (ARMADA COMMERCE LTD) 05 грудня 2023 року.
Стосовно Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ «АЗИМУТ» від 22.12.2023 року, то суд зазначає, що відповідно до п. 2.3. цього Договору, право власності на частку у Статутному капіталі переходить до «Покупця» з моменту підписання цього Договору. Отже, суд доходить до висновку, що право власності на частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ «АЗИМУТ» перейшло від ОСОБА_7 ( ОСОБА_10 ) до ОСОБА_4 22 грудня 2023 року.
Вказані обставини за переконанням суду свідчать, що в діях позивача немає жодних порушень чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про нотаріат» та Закону України «Про санкції», оскільки засвідчення справжності підписів на актах приймання-передачі часток у статутному капіталі не стало підставою для зміни власника таких часток, адже така зміна відбулася у зв'язку з укладенням Договору про розподіл майна подружжя від 15.11.2023 року, Договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутних капіталах товариств з обмеженою відповідальністю) від 05.12.2023 року, Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ «АЗИМУТ» від 22.12.2023 року у день їх підписання.
За результатами аналізу статті 49 Закону України «Про нотаріат» судом встановлено, що в даній статті міститься вичерпний перелік підстав для прийняття нотаріусом рішення про відмову у вчиненні нотаріальної дії, до таких підстав належить: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників.
Оскільки судом встановлено, що, у випадку позивача, вчинення нотаріальної дії у вигляді засвідчення справжності підпису на акті приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, не залежно від того чи належить така частка особі, до якої застосовано санкції на підставі Закону України «Про санкції», чи ні, не суперечить законодавству України, позивач не мала законних підстав для відмови у вчиненні нотаріальних дій у вигляді засвідчення справжності підписів на актах приймання-передачі часток у статутних капіталах від 09.02.2024 за реєстровими №№232-233, 234-235, 236-237.
З урахуванням вищевикладеного приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. не було порушено вимог пункту 7 глави 3 Порядку вчинення нотаріальної дії, оскільки остання здійснила відповідну перевірку, та встановивши відсутність заборони на вчинення такої нотаріальної дії, як засвідчення підпису, оскільки ця дія не є тотожною розпорядженню активами, здійснила відповідну нотаріальну дію.
Щодо порушення абзацу 6 пункту 7 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій, суд зазначає, що відповідно до зазначеного абзацу нотаріус зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня після звернення до нього відповідної особи повідомити територіальний орган Міністерства юстиції України про фізичну або юридичну особу, до якої застосовано санкції, якій було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, із зазначенням відомостей про: нотаріальну дію, вид санкції, а у разі застосування санкції у виді блокування активів - про актив, щодо якого звернулася така особа.
Вищезазначена норма Порядку визначає необхідність повідомлення територіальний орган Міністерства юстиції України лише виключно у разі відмови у вчиненні нотаріальної дії. Оскільки приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. не було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у останньої не виникав обов'язок повідомляти територіальний орган Міністерства юстиції України про факт звернення представників підсанкційних осіб.
Також суд наголошує, що у Рішенні №2 від 17.01.2025 Комісією зазначено, що неодноразові порушення приватним нотаріусом Вакуленко С.О. законодавства полягають у вчиненні нотаріальних дій відносно ОСОБА_7 та компанії АС-Terra International Ltd, щодо яких на момент вчинення нотаріальних дій були наявні/застосовані санкції відповідних видів, передбачених статтею 4 Закону України «Про санкції», рішення про застосування яких прийняте Радою національної безпеки і оборони України та введено в дію указом Президента України, зокрема блокування активів, та свідчать про порушення Закону України «Про санкції», Закону та Порядку, і підтверджуються записами у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій:
- засвідчення справжності підписів на 16 (шістнадцяти) примірниках актів приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ від 09.02.2024 (р. №№ 232-233), у зв'язку з укладеним договором про поділ майна подружжя, відповідно до якого ОСОБА_11 , в особі представника, передав, а ОСОБА_4 , в особі представника, прийняла частку у статутному капіталі: ТОВ «Торгова компанія «Агроспейс» у розмірі 75,03%, яка в грошовому еквіваленті становить 75 123 199,54 грн; ТОВ «ЕФ АЙ ЕМ Дніпро Логістика» у розмірі 37,50%, яка в грошовому еквіваленті становить 159 375,00 грн; ТОВ «Центр Магнітогорське» у розмірі 99%, яка в грошовому еквіваленті становить 24 990,00 грн; ТОВ «Агро-Добробут» у розмірі 67%, яка в грошовому еквіваленті становить 28 140,00 грн; ТОВ «Потоки» у розмірі 39,99%, яка в грошовому еквіваленті становить 116 770 800,00 грн; ТОВ «Аякс Дніпро» у розмірі 31,8%, яка в грошовому еквіваленті становить 52 613 100,00 грн; ТОВ «Мега Лінк» в грошовому еквіваленті становить 436 204,51 грн; ТОВ «Рівєргейт» у розмірі 100%, яка в грошовому еквіваленті становить 72 920 532,00 грн;
- засвідчення справжності підписів на 3 (трьох) примірниках актів приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Річковий Термінал «Азимут» від 09.02.2024 (р. №№ 234-235), у зв'язку з укладеним договором про поділ майна подружжя, відповідно до якого ОСОБА_11 , в особі представника, передав, а ОСОБА_4 , в особі представника, прийняла частку у статутному капіталі ТОВ «Річковий Термінал «Азимут» у розмірі 28,65%, яка в грошовому еквіваленті становить 16 100 000,00 грн;
- засвідчено справжність підписів на 6 (шести) примірниках акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ від 09.02.2024 (р. №№ 236-237), у зв'язку з укладеним договором купівлі-продажу корпоративних прав від 05.12.2023, компанія «АС-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД», від особі представника, передала, а компанія «АРМАДА КОМЕРС ЛТД», в особі представника, прийняла частку у статутному капіталі: ТОВ «Торгівельна Група «Лунапак» у розмірі 75,10%, яка в грошовому еквіваленті становить 127 156 525,40 грн; ТОВ «Торгова компанія «Астерра» у розмірі 71,53%, яка в грошовому еквіваленті становить 145 846 179,27 грн; ТОВ «П'ятихатський Комплекс» у розмірі 97,30%, яка в грошовому еквіваленті становить 75 631 080,30 грн.
Однак, суд не погоджується з відповідачами з приводу того, що має місце саме неодноразове порушення.
Ні Закон України «Про нотаріат», ні Порядок внесення Міністерством юстиції України, територіальними органами Міністерства юстиції або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату не містять визначення, що слід вважати «неодноразовим порушенням».
Відповідно до ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Дефініція терміну «неодноразове порушення» міститься лише в одному нормативно-правовому акті, а саме у Рішенні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1416 від 06.08.2013 року «Про затвердження Порядку визнання емісії цінних паперів недобросовісною та недійсною».
Відповідно до згаданого Рішення, неодноразове грубе порушення емітентом прав інвесторів під час емісії цінних паперів - вчинення емітентом грубого порушення законодавства про цінні папери, що призвело до порушення прав інвесторів під час проведення відповідної емісії цінних паперів, після застосування до емітента двох та більше санкцій за грубе порушення законодавства про цінні папери під час проведення емісій цінних паперів протягом попередніх 3 років.
Схоже з неодноразовим порушенням є систематичне порушення.
Відповідно до підпункту 11 пункту 2 глави 1 розділу I Положення про застосування Національним банком України коригувальних заходів, заходів раннього втручання, заходів впливу у сфері державного регулювання діяльності на ринках небанківських фінансових послуг, систематичне порушення - вчинення учасником ринку небанківських фінансових послуг / небанківською фінансовою групою протягом двох років із дня прийняття Національним банком рішення про застосування заходу впливу двох або більше порушень щодо порушення таким учасником / такою групою вимог, у зв'язку з порушенням яких було застосовано такий захід впливу.
У частині 5 статті 66 Закону України «Про державну службу» зазначено, що звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
Відповідно до пункту 23 постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі №640/15754/19, єдиною належною обставиною, яка свідчить про систематичність вчинення державним службовцем такого дисциплінарного проступку як прогул без поважних причин, є чинне рішення суб'єкта призначення (керівника відповідного державного органу) про накладення на даного державного службовця дисциплінарного стягнення за таке ж порушення.
У постанові Верховного Суду від 28.08.2020 року у справі № 755/901/18 вказано: «для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.».
У постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 336/3679/17 зазначено: «для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП, необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов'язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.».
У постанові Верховного Суду від 01.09.2021 року у справі № 235/7740/18-ц зазначено: «для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця. Отже, необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов'язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Звільнення за систематичне невиконання трудових обов'язків передбачає здійснення працівником щонайменше двох дисциплінарних проступків, за наслідками вчинення яких виносяться наказ про оголошення догани та наказ про звільнення внаслідок систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.».
Отже, суд робить висновок, що для того, щоб порушення носило неодноразовий або систематичний характер, необхідно щоб існували в сукупності наступні умови: 1) особа раніше вчиняла порушення і за такі порушення особу було притягнуто до відповідальності; 2) така особа вчинила знову порушення і таке порушення було вчинено протягом певного строку від дня притягнення до відповідальності за попереднє порушення.
Суд звертає увагу на висновки, викладені у пунктах 159-167 постанови Верховного Суду від 19.09.2024 року у справі №640/18375/22, де зазначено: « 159. Щодо висновків судів стосовно спірної підстави для анулювання свідоцтва у випадку, передбаченому пп. "і" п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону № 3425-XII (неодноразове порушення нотаріусом правил професійної етики) Верховний Суд зазначає таке.
160. Суди попередніх інстанцій встановили, що організація нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1, дотримання нею порядку вчинення нотаріальних дій на правил ведення нотаріального діловодства здійснювалось "незадовільно".
161. При проведенні позапланової перевірки 10.11.2021 мали місце порушення, які були також виявлені під час проведеної 02.06.2020 попередньої перевірки за період діяльності з 28.08.2018 по 02.06.2020.
162. Результати вказаних перевірок приватним нотаріусом ОСОБА_1 до суду не були оскаржені.
163. За порушення, встановлені позаплановою комплексною перевіркою Міжрегіонального управління, останнім був прийнятий наказ № 998/6 від 21.08.2020 про застосування заходів реагування у формі тимчасового зупинення нотаріальної діяльності позивача, з 07.09.2020 по 14.09.2020 на час проходження підвищення кваліфікації, яку позивач пройшла 11.09.2020 та надала Міжрегіональному управлінню відповідний сертифікат.
164. За цих обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що заходи реагування за результатами перевірки діяльності нотаріуса за 2020 рік були вжиті та виконані, а тому наказ за результатами такої перевірки вичерпав свою дію.
165. Водночас, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) в поданні посилається на результати перевірки за 2020 рік, а Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України констатувала повторність виявлених порушень в діяльності позивачки в оскаржуваному рішенні Комісії.
166. Однак, в поданні не зазначені порушення, які були виявлені повторно при проведенні перевірки 10.11.2021, та Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) не наведено конкретний перелік таких порушень, на повторність яких він акцентує увагу у своєму поданні.
167. За цих обставин Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визнали необґрунтованими висновки відповідачів про встановлення факту ігнорування позивачем висновків за результатами проведених перевірок 2020 та 2021 років, оскільки ані в довідці від 16.11.2021, ані в поданні, ані в оскаржуваному рішенні Комісії не встановлена систематичність аналогічних порушень, допущених позивачем, тому висновок Комісії про те, що вказане свідчить про неодноразові порушення нотаріусом правил професійної етики є передчасними.».
Матеріали справи не містять доказів того, що позивача було притягнуто до будь-якої відповідальності за останні роки її діяльності як приватного нотаріуса, отже суд робить висновок, що позиція Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України про те, що в діях позивача наявні неодноразові порушення нотаріусом правил професійної етики, є передчасною.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01 липня 2003 року вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 17 січня 2025 року №2 щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 28 лютого 2001 року за №3894 на ім'я ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
Щодо вимог про скасування наказів суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 12 Закон України «Про нотаріат» визначено, що свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути анульовано Міністерством юстиції України за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, прийнятим на підставі подання Міністерства юстиції України, його територіальних органів, у випадках, зокрема, неодноразового порушення нотаріусом правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції України.
Таким чином, з аналізу викладеного вбачається, що наказ про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю та наказ про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріального нотаріуса приймаються на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, прийняттю якого передує внесення подання відповідним органом юстиції, що формується за наслідками перевірки діяльності нотаріуса та у визначених законодавством випадках.
З положень Порядку №1904/5 вбачається, що визнання протиправним та скасування рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю обумовлює протиправність виданого на підставі такого рішення наказу Міністерства юстиції України про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.
Оскільки суд дійшов висновку, що Рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 17 січня 2025 року №2 щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 28 лютого 2001 року за №3894 на ім'я ОСОБА_2 є протиправним та суд його скасовує, суд визнає протиправними та скасовує накази, які були прийняті на підставі такого рішення, а саме: Наказ Міністерства юстиції України від 03 лютого 2025 року № 276/5 «Про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_2 » та Наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13 лютого 2025 року №193/13.4-06 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріального нотаріуса Вакуленко С.О.».
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у сумі 3 633,60 грн., що підтверджується квитанцією від 05.03.2025.
Оскільки адміністративний позов задоволено у повному обсязі, то сума судового збору, яка сплачена позивачем підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у справі у розмірі 1 211,20 грн. з кожного з відповідачів.
У судовому засіданні 30.04.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст судового рішення складено 06.05.2025.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 17.01.2025 №2 щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 28.02.2001 за №3894 на ім'я ОСОБА_2 .
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03.02.2025 №276/5 "Про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_2 ".
4. Визнати протиправним та скасувати наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13.02.2025 №193/13.4-06 "Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1 ".
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України (ідентифікаційний код 00015622; адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, провулок Рильський, буд. 10).
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (ідентифікаційний код 00015622; адреса місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13).
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ідентифікаційний код 43315529; адреса місцезнаходження: 49619; м. Дніпро, провул. Дмитра Яворницького, 21-а).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.