Справа № 522/16886/24
Провадження № 2/522/156/25
01 травня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Навроцької Є.І.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування моральної (немайнової) та матеріальної шкоди, завданої винесенням протиправних рішень,
До Приморського районного суду м.Одеси 27.09.2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі 50 000 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 15 000 грн., завданої винесенням протиправних рішень з відповідачів у солідарному порядку.
В обґрунтування позову зазначено, що 02.12.2023 року службовими особами ГУНП в Одеській області, за наслідками умисного звернення ОСОБА_2 із повідомленням про хуліганські дії ОСОБА_1 , не розбираючись, складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 003783 за ст.173 КУпАП. В подальшому Приморський районний суд міста Одеси після ретельного судового слідства встановив, що доказів недостатньо для визнання винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 173 КУпАП та закрив справу. 14.02.2024 року службовими особами ГУНП в Одеській області, за наслідками умисного звернення ОСОБА_2 із повідомленням про хуліганські дії ОСОБА_1 , не розбираючись, складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 003887 за ст.173 КУпАП. В подальшому Приморський районний суд міста Одеси після ретельного судового слідства встановив, що доказів хуліганських дій ОСОБА_1 немає ані в заявах, ані в повідомленні, і як наслідок закрив справу у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, про що виніс відповідну Постанову. Вищевказану Постанову визнав обґрунтованою та вмотивованою Одеський апеляційний суд, про що 08.07.2024 року виніс власну Постанову, залишивши вищевказану Постанову Приморського районного суду м. Одеси без змін. 16.03.2024 року службовими особами ГУНП в Одеській області, за наслідками умисного звернення ОСОБА_2 із повідомленням про хуліганські дії ОСОБА_1 , не розбираючись, складено протокол про адміністративне правопорушення серії АА № 324648 за ст.173 КУпАП. Приморський районний суд міста Одеси після ретельного судового слідства постановою встановив, що доказів хуліганських дій ОСОБА_3 немає ані в заявах ані в повідомленні, і як наслідок закрив справу у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. За наслідком дій ОСОБА_2 та непрофесійних дій службовців осіб ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 була змушена в судах доводити свою невинуватість, витрачала на це свій час та грошовікошти для оплати послуг адвокат, в наслідок чого отримала моральні переживання та матеріальні збитки.
Справа була розподілена на суддю Приморського районного суду м.Одеси ОСОБА_4 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2024 року.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 17.12.2024 року про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси у зв'язку з поданням заяви про відставку, на підставі службової записки помічника судді ОСОБА_4 - Сирової В.В., з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, згідно розпорядження в.о.керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Чукова Л.В. № 1048/24 від 26.12.2024 року, було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В. та отримана суддею 27.12.2024 року.
Ухвалою суду від 06.01.2025 року справу прийнято до свого провадження у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 05.02.2025 року.
До суду 30.01.2025 року від представника ОСОБА_2 -адвоката Рижих Д.О. надійшов відзив на позов, згідно якого просив відмовити у задоволені позову (а.с. 41-43)
В обґрунтування відзиву зазначено, що обґрунтовуючи позов в частині матеріальної шкоди, позивачка зазначає, що внаслідок нібито неправомірних дій, вона витратила кошти на правову допомогу в розмірі 15 000 грн., вказані кошти позивачка оцінює як матеріальну шкоду. Також наголошує, що подібні судження позивача ґрунтуються на помилковому тлумаченні національного законодавства. Відповідно до сталої судової практики - витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень ЦК України, вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні, оскільки за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством. Такий висновок закріплено у постановах Верховного Суду по справах № 925/245/19, № 910/12945/19. Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261с08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09. Крім цього, з матеріалів справи до суду не надано опису послуг, які нібито надано адвокатом позивачу, як власне і не надано жодних доказів того, що така допомога взагалі надавалась. Таким чином вважає, що будь-які підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.Щодо моральної шкоди зазначено, що за твердженням позивача моральну шкоду їй було завдано тим, що Величко нібито звернулась до правоохоронних органів із завідомо безпідставним повідомленням, а поліція в свою чергу «непрофесійно» склала відносно позивача протоколи про адміністративні правопорушення. Наголошують, що позивач не висуває вимог про визнання буд-яких дій працівників ГУНП неправомірними, а тому суд в рамках цивільного провадження не має повноваження встановлювати законність чи незаконність дій працівників поліції, оскільки це є предметом адміністративного судочинства. Позивач в принципі не може обґрунтовувати причинно-наслідковий зв'язок між діями ГУНП (та підстав для вчинення таких дій, якими в такому випадку могла б бути та чи інша заява) та будь-якими наслідками. Вимоги позивача до ОСОБА_2 зводяться до того, що остання звернулась до правоохоронних органів. Заява ОСОБА_2 до правоохоронних органів у встановленому порядку не була визнана завідомо неправомірною, а сам по собі факт її звернення до правоохоронних органів не може вважатися неправомірною дією, а тому відсутність будь-якій моральної шкоди з боку ОСОБА_2 будь-яким третім особам.
У судове засідання 05.02.2025 року з'явилися ОСОБА_1 та її представник- адвокат Грицюк О.О., ОСОБА_2 та її представник - адвокат Рижих Д.О., представникГУ НП в Одеській області - Бушилова Ю.О.
Представник ГУ НП в Одеській області - Бушилова Ю.О. зазначила, що ними було подано відзив на позов, просила поновити строк на його подачу та залучити відзив до матеріалів справи.
Представник ОСОБА_2 -адвокат Рижих Д.О. також просив прийняти відзив та поновити строк на його подачу.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Грицюк О.О. заперечував проти клопотань представників відповідачів, оскільки пропущені строки та не наведено поважності причини пропуску такого строку. ОСОБА_1 підтримала свого представника.
Протокольною ухвалою суд, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази щодо часу отримання відповідачами копії позову з додатками, а також наявність клопотання представника ГУ НП в Одеській області від 03.12.2024 року про ненадання копії позову та ордер адвоката Величко Л.В. з якого вбачається про заключення договору про правничу допомогу 29.01.2025 року з ОСОБА_2 , клопотання представників відповідачів про поновлення строку на подання відзиву задовольнив, поновив строк та прийняв відзиви.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Грицюк О.О. просив надати час на відповідь на відзив, оскільки щойно отримав відзив. ОСОБА_1 підтримала свого представника.
Представник ГУ НП в Одеській області - Бушилова Ю.О., ОСОБА_2 та її представник - адвокат Рижих Д.О. не заперечували.
Протокольною ухвалою суд задовольнив клопотання представника позивачки, надав час на відповідь на відзив протягом 15 днів та відклав розгляд справи на 18.03.2025 року.
До суду 05.02.2025 року від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив на позов, згідно якого просили у задоволені позову відмовити. (а.с. 56-59)
В обґрунтування відзиву зазначено, що позивачка у позові зазначає, що внаслідок незаконного притягнення адміністративної відповідальності останній було завдано моральної шкоди, яка полягала внераціональному витрачання життєвого часу та грошових коштів (проведення часу на постійні підготовки до судових засідань та оплати послуг адвокатів за участь у судових засіданнях та підготовки документів), які в подальшому обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів. З огляду на вищевикладене, відповідач зазначає, що Верховний Суд в своїй практиці вказав, що сам по собі факт скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом заподіяння йому моральної шкоди та підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки судові рішення, якими скасовані постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 122 КУпАП, безумовно не встановлюють доведеність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності.Виходячи з додатків до позовної заяви, ГУНП в Одеській області звертає увагу на недостатність таких доказів для притягнення до цивільної відповідальності, оскільки вони у своїй сукупності не дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою та надає право на отримання відшкодування, що входять до предмета доказування у даній справі.Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідачів, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою. Водночас, зазначає, що на сьогоднішній день відсутнє жодне рішення суду, яке б свідчило про незаконність дій ГУНП в Одеській області, вчинених по відношенню до позивача, а відтак факт незаконності дій ГУНП на сьогоднішній день є недоведений, що свідчить про відсутність підстав для відшкодування шкоди, завданої органом дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, на підставі ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
До суду 10.02.2025 року від представника ОСОБА_1 -адвоката Грицюк О.О. надійшла відповідь на відзиви, згідно якої просив позов задовольнити у повному обсязі. (а.с. 64-66)
В обґрунтування відповіді на відзиви зазначив, що 02.12.2023 року службовими особами ГУНП в Одеській області, за наслідками умисних 3-х звернень ОСОБА_2 із повідомленням про хуліганські дії ОСОБА_1 складено 3 протоколи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 173 КУпАП .
Постановами Приморськогорайонного суду міста Одеси після ретельного судового слідства суд тричі закрив провадження за трьома протоколами, складеними дільничним ГУНП в Одеській області. Таким чином Судом вже було встановлено, що за наслідком умисних дій ОСОБА_2 та непрофесійних дій службових осіб ГУНП в Одеській області громадянка ОСОБА_1 яка є вчителем музики та вокалу у тому числі на англійській мові була змушена в судах доводити свою невинуватість, постійно думати про це, витрачала на це свій час, знайти професійного захисника, позичати грошові коштидля оплати його послуг.Під реальними збитками позивач розуміє витрати на оплату правової допомоги за договором про надання юридичних послуг та правової допомоги від 17.04.2024року № 10-04/24, яким встановлено оплата у розмірі 2500 гривень за годину під час супроводження судової справи.Заявлена позивачем до стягнення сума витрат матеріального та морального характеру, та їх розмір перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідачів.
У судове засідання 18.03.2025 року з'явилися ОСОБА_1 та її представник - адвокат Грицюк О.О., ОСОБА_2 та її представник - адвокат Рижих Д.О.Представник ГУ НП в Одеській області про причини неявки суд не повідомив.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Грицюк О.О. просили долучити до матеріалів справи претензію позивача до відповідачів про повернення грошових коштів від 12.08.2024 року.
Протокольною ухвалою суд приєднав до матеріалів справи досудову претензію позивачки до відповідачів.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Грицюк О.О. позов підтримали у повному обсязі, просили задовольнити та пояснили, що були витрачені грошові кошти на захист прав позивачки в процесі розгляду 3-х адміністративних справ в судах, тобто вона понесла відповідні витрати. Законом передбачено стягнення. Були певні події, які потребували залучення працівників поліції, які не можуть перевищувати свої повноваження. В даному випадку право позивачки було порушено під час складання протоколів та суд це право поновив. Під час доведення своєї невинуватості позивачка була вимушена нести витрати на адвоката. Позивачка пред'являла претензію до відповідачів. Матеріальні збитки становлять 15 000 грн, які оплачено через банк адвокату. Моральні збиткистановлять 50 000 грн., оскільки майже 6 місяців позивачка постійно думала про ці суди, не могла спокійно спати та доводила, що вона не скоювала ці правопорушення. Ці обставини дуже пригнічували її, адже вона вчитель по вокалу та навчає дітей. Фактично поліція не розбиралась в обставинах обвинувачували позивачку у правопорушеннях і вона півроку ходила до суду, щоб довести свою невинуватість в трьох справах. Іншого порядку відшкодування таких витрат не має. Суд розписав чиї дії були неправомірними. Позивачка писала багато заяв у поліцію. Відповідачка вирішила зробити з неї хуліганку. Позивачка була у стані морального пригнічення. Неправомірні дії ОСОБА_2 спровокували ситуацію.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Рижих Д.О. позов не визнав та пояснив, що відповідачка користувалась своїм правом відповідно до Конституції України та реалізувала його. Саме працівники поліції збирали докази за даними фактами та направляли протокол до суду. Крім того матеріальна шкода фактично не є такою шкодою, а є витратами на правничу допомогу адвоката. В рамках КУпАП належним відповідачем є ГУ НП в Одеській області. Протоколи до суду відповідачка ненаправляла. Це її право звертатись до правоохороннихорганів за ознаками хуліганських дій. Таким чином позов є безпідставним.
Оголошено перерву до 01.05.2025 року у зв'язку з замінуванням Приморського районного суду м. Одеси.
До суду 22.04.2025 року від ОСОБА_1 надійшли обґрунтування моральної шкоди та матеріальної шкоди скоєнні їй злочинними діями відповідачів.
У судове засідання 01.05.2025 року з'явилися ОСОБА_1 та її представник - адвокат Грицюк О.О., ОСОБА_2 та її представник - адвокат Рижих Д.О. Представник ГУ НП в Одеській області про причини неявки суд не повідомив.
ОСОБА_2 підтрималапозицію свого представника та пояснила, що вона викликала поліцію і на її думку тоді зі сторони позивачки були вчинені такі дії, які спонукнули її викликати поліцію. Позивачка палкою б'є її ворота, сипить сміття, про що є фото, оскільки у дворі встановлені камери.
Суд, вислухавши учасників справи, із урахуванням наданих сторонами пояснень, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази, приходить до наступного.
Судом встановлено, що з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №003783 від 02.12.2023 р. вбачається, що 23.11.2023 р. о 15:00 год. гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , виражалась нецензурною лайкою в громадському місці, металевою палицею била ворота, чим вчинила дрібне хуліганство та порушила громадський порядок.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21.03.2024 року (справа № 522/23800/23) провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП - закрито у зв'язку з закінченням строку адміністративного стягнення. (а.с. 8-9). Також з постанови суду вбачається, що представником ОСОБА_1 був адвокат Мишак Д.Е., від якого надходило клопотання про відкладання судового засідання.
Як вбачається з протоколу серії ВАД № 003887 від 14.02.2024 року, ОСОБА_1 18.01.2024 року, о 15 год, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , висловлювалась нецензурною лайкою у громадському місці, зламала зелені насадження, чим вчинила дрібне хуліганство, а саме скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ст.173 КУпАП.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08.05.2024 року (справа № 522/2745/24) провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП - закрито у зв'язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення. (а.с. 5). З тексту постанови суду вбачається, що під час розгляду справи також приймав участь і представник ОСОБА_1 -адвокат Грицюк О.О.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08.07.2024 року апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 08.05.2024 відносно ОСОБА_1 , провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП, -залишено без змін. (а.с. 6-7). При цьому вбачається, що в основу складання протоколу була покладена заява ОСОБА_2 від 18.01.2024 року.
З постанови суду вбачається, що під час розгляду апеляційної скарги також приймали участь і представник ОСОБА_1 -адвокат Грицюк О.О. та представник ОСОБА_2 -адвокат Сачаєва І.О.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 16 березня 2024 серії АА № 324648, 16 березня 2024 року об 14 годині 00 хвилин в АДРЕСА_2 громадянка ОСОБА_1 виражалась у громадському місці нецензурною лайкою у бік своєї сусідки ОСОБА_2 та взявши металеву палицю погрожувала фізичною розправою, за що передбачена відповідальність за ст. 173 КУпАП.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13.06.2024 року (справа № 522/5616/24) провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП - закрито у зв'язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення (а.с. 4). Також в постанові суду зазначено, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (Рішення ЄСПЛ від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25) , який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Також з вказаної постанови суду не вбачається участь в якості представника ОСОБА_1 - адвокат Грицюка О.О.
Виходячи з викладеного суд вбачає, що саме за трьома зверненнями ОСОБА_2 викликались працівники Відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУ НП в Одеській області, якими було протоколи від 14.02.2024, 16.03.2024, 23.11.2024 про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 за ст.173 КУпАП.
Щодо позовних вимог до ГУ НП в Одеській області.
Звертаючись до суду з позовом до ГУ НП в Одеській області, ОСОБА_1 посилається на те, що у зв'язку з непрофесійними діями службових осіб ГУ НП в Одеській області вона була змушена доводити в суді свою невинуватість, витрачала час та гроші для оплати послуг адвоката., в наслідок чого отримала моральні переживання розмірі 50 000,00 грн. та матеріальні збитки у розмірі 15 000 грн. при цьому посилалась на норми ст.ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2023 року по справі № 633/195/17, вирішуючи виключну правову проблему, наголосила, що критеріями віднесення органів державної влади до правоохоронних є інституційно-функціональні ознаки, що визначають правовий статус такого органу в системі органів державної влади. До правоохоронних органів слід відносити органи державної влади, визначені в законах України як правоохоронні чи такі, що здійснюють закріплену за ними на законодавчому рівні правоохоронну функцію.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Завданням поліцейського є охорона прав і свобод людини, а також забезпечення публічної безпеки і порядку. Для виконання таких завдань йому надано повноваження з виявлення та припинення адміністративних правопорушень (п.п. 2,3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про Національну поліцію»). Отже, виявивши правопорушення, саме поліцейський має відреагувати на нього належним чином. Також працівник поліції зобов'язаний своєчасно реагувати на заяви та повідомлення про адміністративні правопорушення, усні заяви - не виняток.
Поліцейський має право складати протокол про адміністративне правопорушення (ст.ст. 254, 255 КУпАП)
Отже, заяви відповідачки до правоохоронних органів з приводу незаконних, на її думку, дій щодо неї та її близьких підлягають перевірці уповноваженими на це законом посадовими особами та є реалізацією, передбаченого статтею 40 Конституції України права.
У відповіді на відзив представник позивачки про право на відшкодування шкоди обґрунтовує ст.ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч. 1 ст. 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
До аналогічних висновків також дійшла ВП ВС у постанові від 22.01.2025 (справа № 35/6977/22). До спірних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не застосовується, оскільки патрульна поліція не є органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування.
У спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності в діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що поліцейський, який складає протокол про притягнення до адміністративної відповідальності, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Судом не встановлено протиправний характер дій працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень, факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Саме до таких висновків дійшла ВП ВС у постанові від 22.01.2025 (справа № 335/6977/22).
Таких очевидних невідповідних дій працівників патрульної поліції щодо складання протоколу і оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення не встановлено.
Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку ? що факт закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, за відсутності протиправності в діях працівника патрульної поліції під час складання адміністративного протоколу, не є підставою для стягнення з органів поліції шкоди на користь позивачки.
Таким чином у позивача не виникло право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди з ГУНП в Одеській області, у зв'язку з чим позов до такої особи є необґрунтований та не підлягає задоволенню.
Щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 15 000 грн. з відповідачки.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Вимогу про стягнення матеріальної школи позивачка обґрунтовує тим, що вона понесли збитки, в якості сплачених грошових коштів у розмірі 15 000 грн. на правову допомогу адвокатів, який вона була змушена наймати для того, щоб довести свою невинуватість при розгляді судом трьох адміністративних справ.
Таким чином під реальними збитками позивачка розуміє витрати на оплату правової допомоги за договором про надання правової допомоги від 17.04.2024 № 10-04/24, укладеним між адвокатом Грицюк Олександром Олексійовичем та ОСОБА_1 . (а.с. 68-70).
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування шкоди є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, застосування якого можливе за наявності усіх його елементів : протиправна поведінка; шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина або незалежно від вини у випадках, передбачених ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.
Також до позову були долучені копії квитанцій від 07.05.2024 року на суму 5 000 грн. (призначення: на супровід справи № 522/2745/24); від 12.06.2024 року ну суму 1 000 грн.; від 13.06.2024 року на суму 5 000 грн. (призначення: на супровід справи № 522/5616/24); від 18.07.2024 року на суму 4 000 грн. (призначення: на супровід в апел. цивільної справи № 522/2745/24) (а.с. 10)
При цьому судом встановлено, що лише в одній справі адвокат Грицюк О.О. приймав участь під час розгляду справи № 522/2745/24 (Постанова Приморського районного суду м. Одеси від 08.05.2024 року).
Також не надано належних доказів щодо обґрунтованості заявленої суми шкоди (збитків) у розмірі 15 000 грн.
Натомість заявлена позивачкою до стягнення сума збитків у вигляді витрат на оплату правової допомоги не є збитками, оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, не мають ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідачів.
Заявлена позивачем вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яка була їй надано у справі про адміністративне правопорушення, не може бути задоволена під час розгляду даної справи, оскільки такі витрати не пов'язані з наданням правничої допомоги саме у цій справі.
Таким чином вимога позивачки про стягнення матеріальної шкоди до відповідачки у розмірі 15 000 грн. є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.
Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини 2, частиною 3 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.Так, за усталеною судовою практикою під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, згідно з якою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З підстав позову та матеріалів справи вбачається, що позивачка стверджує про порушення своїх прав з боку відповідачки тією дією, що відповідачка тричі умисно зверталась до органів поліції з приводу начебто протиправних дій позивачки.
Між тим позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди, перенесення моральних страждань і переживань, ушкодження здоров'я та причинного зв'язку між такою шкодою та діями (рішеннями) ОСОБА_6 .
На думку суду ОСОБА_2 мала право користуватись своїм законним правом на звернення до правоохоронних органів, наданим їй Конституцією України, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Системний розгляд положень статті 40 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями її статей 21, 23, частини другої її статті 24 дає підстави стверджувати, що визначене у названій статті право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів належить усім - кожній людині (будь-якому громадянину України, іноземцю, особі без громадянства) незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, у тому числі незалежно від стану здоров'я.
Отже, закріплений статтею 40 Конституції України інститут права на звернення має комплексний характер. Його утворюють різні за природою і призначенням юридичні засоби (інструменти), метою яких є забезпечення реалізації кожною людиною своїх прав і свобод, а також їх відстоювання, захист та відновлення у разі порушення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини другої статті 8, другого речення частини четвертої статті 16 Закону України «Про звернення громадян» (справа про звернення осіб, визнаних судом недієздатними) від 11 жовтня 2018 року № 8-р/2018 звертає увагу на те, що стаття 40 Конституції України не передбачає можливості обмеження права кожної людини на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Таким чином, з урахуванням того, що заяви ОСОБА_2 до правоохоронних органів у встановленому порядку не були визнані завідомо неправомірною, а сам по собі факт її звернення до правоохоронних органів не може вважатися неправомірною дією суд констатує відсутність підстав для стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 .
З урахуванням вищевикладеного суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1166 ЦК України, ст.ст. 10-13, 43, 49, 51, 64, 76-81, 89, 95, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування моральної (немайнової) та матеріальної шкоди, завданої винесенням протиправних рішень залишити беззадоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 06.05.2025 року.
Суддя Л.В. Домусчі