05 травня 2025 року
м. Київ
справа № 638/6772/20
провадження № 61-7297св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Харківська міська рада,
треті особи: ОСОБА_3 , Сьома харківська міська державна нотаріальна контора
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року у складі судді Рибальченко Л. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Яцини В. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , Сьома харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання права власності.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі під час якого ними за спільні кошти подружжя було збудовано житловий будинок літ. «З-2» на АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер та після його смерті відкрилася спадщина. Позивачі є спадкоємцями за законом після ОСОБА_4 оскільки є відповідно дружиною та сином померлого та фактично вступили у право володіння спадковим майном. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року у справі № 638/16253/16 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як його дружина за власний кошт за згодою власника домоволодіння і оформлення дозволу на будівництво окремого будинку збудували житловий будинок літ. «З-2» на АДРЕСА_1 , проте свідоцтва про право власності на спірний будинок за життя ОСОБА_4 не отримали. Будинок у якому проживає ОСОБА_3 - будинок літ. «Б-1» також розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та за життя належав матері ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_5 її спадкоємець за заповітом ОСОБА_3 - третя особа у справі здійснює оформлення спадщини. Також рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року у справі № 638/16253/16-ц встановлено, що житловий будинок літ. «З-2» на АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом, оскільки його збудовано за згодою власника будинку літ. «Б-1» та він не порушує прав інших осіб. Відповідно до висновків Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГОМ-БУДРЕКОНСТРУКЦИЯ» (далі - ТОВ «ПГОМ-БУДРЕКОНСТРУКЦИЯ») про технічний стан будівельних конструкцій житлового будинку на АДРЕСА_2 , фактично виконані будівельні роботи щодо будівлі за літ. «З-2» на АДРЕСА_1 відповідають вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності, не порушують будівельних норм, державних стандартів і правил та відповідають повністю вимогам експлуатаційної надійності. Будівля житлового будинку знаходиться в задовільному технічному стані.
Позивачі стверджували, що ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_4 , має право на 1/2 частини збудованого нею з чоловіком житлового будинку літ. «З-2» на АДРЕСА_1 , а також на 1/4 частки цього будинку в порядку спадкування за законом після свого покійного чоловіка. Водночас ОСОБА_2 має право на 1/4 частину вказаного житлового будинку в порядку спадкування за законом після свого батька.
З огляду на викладене, позивачі просили суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку літ. «З-2» на АДРЕСА_1 , як частку в належну їй у спільній власності подружжя; визнати за кожним з них право власності на 1/4 частини житлового будинку літ. «З-2» на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки державна реєстрація права власності на це спірне нерухоме майно не проведена і позивачі не надали суду доказів здійснення будівництва спірного нерухомого майна на підставі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, належним чином засвідченого проекту та прийняття до експлуатації, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання права власності за позивачами на відповідні частки такого нерухомого майна.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року - залишити без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 509/2196/15-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц, від 21 лютого 2024 року у справі № 725/8206/21, від 10 вересня 2021 року у справі № 826/7605/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також заявниця вказує на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не розглянули позовні вимоги про визнання за заявницею права власності 1/2 частини житлового будинку літ. «З-2» на АДРЕСА_1 , як частку в належну їй у спільній власності подружжя;
- не врахували спірна нерухомість є майном яке створене під час шлюбу заявниці із ОСОБА_4 , а тому воно є спільним майном подружжя і підлягає поділу;
- відмовивши у позові про визнання права власності на спірний будинок, зробили неможливим подальше визнання за заявницею права власності на спірний будинок у порядку спадкування, хоча саме як спадкоємець покійного чоловіка ОСОБА_4 вона мала б право здійснити завершення будівництва, передачу об'єкта до експлуатації та отримання свідоцтва про власність та реєстрації цього права;
- не врахували, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності;
- безпідставно прийняли до уваги як докази копію акта від 13 липня 2018 року № 735-А інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Харківської області, оскільки він є неналежним доказом;
- проігнорували висновки ТОВ «ПГОМ-БУДРЕКОНСТРУКЦИЯ» про технічний стан будівельних конструкцій житлового будинку літ. «З-2 на АДРЕСА_1 ;
- дійшли помилкового висновку про те, що спірний житловий будинок літ. «З-2 на АДРЕСА_1 є самочинним;
- помилково зазначили в оскаржуваних судових рішень про реєстрацію ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 така особа померла.
Разом із касаційною скаргою заявниця подала до Верховного Суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року. Клопотання обґрунтовала тим, що постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року, повний текст якої складено 17 січня 2024 року, отримано 27 лютого 2024 року. Вперше звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою в межах строку на касаційне оскарження 28 березня 2024 року, яку повернуто ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року. Зазначила, що внаслідок ворожої агресії з боку росії, а саме постійних обстрілів міста Харків погіршилося самопочуття заявниці, через страх та об'єктивну неможливість вийти на вулицю, отримавши ухвалу Верховного Суду, 09 травня 2024 року, заявниця повторно звернулася до Верховного Суду 15 травня 2024 року
У серпні 2024 року Харківська міська рада із застосуванням засобів поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_7 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У вказаному відзиві Харківська міська рада виклала клопотання про поновлення їй строку на подання такого відзиву.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Дослідивши наведені у клопотанні Харківської міської ради підстави, Верховний Суд вважає строк на подання відзиву для цього заявника підлягає продовженню до моменту його подання.
У лютому 2025 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв'язку подав до Верховного Суду пояснення, в яких підтримав вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 .
Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядається.
Отже, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року переглядаються Верховним Судом лише в частині вирішення судами позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявниці строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою з підстав, визначених пунктам 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Дзержинського районного суду м. Харкова матеріали справи № 638/6772/20; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У серпні 2024 року матеріали справи № 638/6772/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 на праві власності належало домоволодіння на АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на спадщину за законом від 25 вересня 1996 року, виданим Харківською державною нотаріальною конторою № 6; реєстраційним посвідчення Харківського бюро технічної інвентаризації від 02 жовтня 1996 року та технічним паспортом від 06 січня 1990 року.
Зазначене домоволодіння складається з земельної ділянки розміром 796,00 кв. м на якій розташовані два житлові будинки: літ. «Б-1» площею 44,8 кв.м. і літ. «3-1», площею 25,4 кв. м, а також надвірні будівлі, а саме: вбиральня літ. «Г», льох літ. «Д», душ літ. «К», огорожа № 1, 2, 3, замощення № 4.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (син ОСОБА_5 ), який є чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2 .
За змістом рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року у цивільній справі № 638/16253/16-ц, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2012 року, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про поновлення порушеного права та зобов'язання вчинити певні дії, судами також встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 проживаючи в будинку літ. «3-1» на АДРЕСА_1 , за власні кошти провели реконструкцію на 1-му поверсі будинку, переобладнали літню кухню та об'єднали її з будинком, зруйнували коридор, побудували кухню і новий гараж, а також другий поверх.
Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 03 серпня 1982 року № 222/7 будинок АДРЕСА_1 прийнято та введено в експлуатацію, також за вказаним домоволодінням закріплено земельну ділянку розміром 796,00 кв. м.
Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1982 року, виданого начальником районного житлового експлуатаційного об'єднання Дзержинського району, будинок з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 належав ОСОБА_8 .
Після смерті ОСОБА_8 , відповідно до рішення Дзержинського районного народного суду м. Харкова від 15 лютого 1983 року право власності на вказане домоволодіння визнано за його сином - ОСОБА_9 (чоловік ОСОБА_5 ), який залишався єдиним власником домоволодіння до моменту смерті, ІНФОРМАЦІЯ_4 року
Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 19 липня 1988 року № 188/24 «Про надання дозволу на будівництво будинку на АДРЕСА_1 » надано ОСОБА_4 дозвіл на будівництво будинку на АДРЕСА_1 . Цим рішенням установлено, що житловий будинок на АДРЕСА_1 на підставі рішення Дзержинського районного народного суду м. Харкова від 15 лютого 1983 року належить ОСОБА_9 до виконавчого комітету ради звернувся син власника будинку, ОСОБА_4 , з проханням дозволити йому побудувати будинок на земельній ділянці батька на місці літньої кухні літ. «А» та сараю літ. «В», з дозволу його батька. Встановлено, що будівництво другого будинку на місці літньої кухні літ. «А» та сараю літ. «В» не порушить санітарні та протипожежні норми.
Зазначене будівництва розпочато в 1988 році та продовжувалось до 2006 року.
Крім того, судами встановлено, що власником домоволодіння до ІНФОРМАЦІЯ_4 року був чоловік ОСОБА_5 - ОСОБА_9 .
Водночас у постанові від 29 червня 2023 року у справі № 638/16253/16-ц Верховний Суд, залишаючи без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_5 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ) та без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року і постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2012 року, дійшов висновку про те, що двоповерхова будівля, яка прибудована до будинку літ. «3-1», яка складається із гаража, кухні та двох житлових кімнат, є самочинним будівництвом, але позивачка ОСОБА_5 не довела належними, допустимими та достатніми доказами порушення її прав вказаним будівництвом, а також необхідність їх знесення, то відсутні підстави для скасування судових рішень у цій справі.
Також судами встановлено, згідно з даними направлення на проведення планового (позаланового ) Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (далі - Інспекція) від 02 липня 2018 року, 21 червня 2018 року ОСОБА_5 звернулась до зі скаргою на самовільне будівництво житлового будинку на території домоволодіння на АДРЕСА_1 у зв'язку із чим інспекцією призначена перевірка домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії акта від 13 липня 2018 року № 735-А інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Харківської області відповідно до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок), проведено позаплановий захід державного контролю щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на об'єкті «Домоволодіння на АДРЕСА_1 ».
За результатами позапланового заходу встановлено, що за вказаною адресою розташоване домоволодіння, на території якого розташовані одноповерховий та двоповерховий житлові будинки. В єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України (діє з 2011 року), відсутня інформація щодо об'єкта за вищевказаною адресою. За результатами огляду земельної ділянки та розгляду представлених документів встановлено, що на місці житлового будинку літ. «З-1», гаражу літ. «Ж» самочинно побудовано двоповерховий житловий будинок з вбудованим гаражем в рівні першого поверху, минулих років будівництва, що є порушенням пункту 1 частини першої статті 34, частин першої та другої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу 2 пункту 5, пункту 13 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, частини першої статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність».
Крім того, за результатами перевірки ОСОБА_5 видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 13 липня 2018 року № 735-Пр-У, терміном до 13 вересня 2018 року.
Правове обґрунтування
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно зі статтями 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).
Згідно з частинами першої-третьої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Таким чином, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними.
Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо.
Згідно з стаття 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом.
Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом України порядку.
Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкодавцеві з часу відкриття спадщини, та згідно із статтею 1296 ЦК України спадкоємець який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє свідоцтва про право на спадщину.
Статтею 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за виданою йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Верховний Суд наголошує на тому, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.
Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статей 376 та 1218 ЦК, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Подібних висновків дійшов Верховний Суду і у постанові 28 квітня 2022 року справі № 359/9695/17.
Водночас у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 зазначено, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво. До спадкоємців, які прийняли спадщину, у разі знесення самочинного будівництва переходить обов'язок відшкодувати вартість витрат на його знесення і приведення земельної ділянки до попереднього стану.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд,дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, враховуючи висновки щодо факту самочинного будівництва спірного майна, встановлені Верховним Судом цивільній справі № 638/16253/16-ц, правильно виходив із того, що оскільки державна реєстрація права власності на це спірне нерухоме майно не проведена і позивачі не надали суду доказів здійснення будівництва спірного нерухомого майна на підставі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, належним чином засвідченого проекту та прийняття до експлуатації, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання права власності за позивачами на відповідні частки такого нерухомого майна.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спірний житловий будинок літ. «З-2 на АДРЕСА_1 є самочинним є безпідставними, оскільки спростовуються висновками Верховного Суду у преюдиційнійцивільній справі № 638/16253/16-ц, висновками Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Харківської області за наслідками проведення позапланового заходу державного контролю щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на об'єкті «Домоволодіння на АДРЕСА_1 », які викладені в акті від 13 липня 2018 року № 735-А, та встановленими у цій справі обставинами.
Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 509/2196/15-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц, від 21 лютого 2024 року у справі № 725/8206/21, від 10 вересня 2021 року у справі № 826/7605/18 є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно прийняли до уваги як докази копію акта від 13 липня 2018 року № 735-А інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Харківської області, а також проігнорували висновки ТОВ «ПГОМ-БУДРЕКОНСТРУКЦИЯ» про технічний стан будівельних конструкцій житлового будинку літ. «З-2 на АДРЕСА_1 , Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та необхідності встановлення нових обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої та апеляційної інстанцій не розглянули позовні вимоги про визнання за заявницею права власності 1/2 частини житлового будинку літ. «З-2» на АДРЕСА_1 , як частку в належну їй у спільній власності подружжя, є безпідставними, оскільки вони спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.
Так зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов висновку про відмову у задоволенні такої позовної вимоги у сукупності зі іншими, зокрема з огляду на те, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.
Посилання у касаційній скарзі на те, що відмовивши у позові про визнання права власності на спірний будинок, суди попередніх інстанцій зробили неможливим подальше визнання за заявницею права власності на спірний будинок у порядку спадкування, Верховний Суд відхиляє, оскільки до прийняття спірного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на таке майно не виникає, а особи, які його споруджували, є власниками лише матеріалів, обладнання, використаних у процесі будівництва. Водночас за відповідним позовом, суд може визнати право заявниці на будівельні матеріали, використані у процесі будівництва самочинного об'єкта і/або конструктивні елементи цього об'єкта. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково зазначили в оскаржуваних судових рішень про реєстрацію ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки 18 грудня 2021 року така особа померла, Верховний Суд також відхиляє, оскільки у розумінні часини другої статті 410 ЦПК України, вони не є підставою для скасування правильних по суті і законних рішень оскаржуваних судових рішень.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник