05 травня 2025 року
м. Київ
справа № 371/848/22
провадження № 61-9405св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко Валентина Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року у складі судді Капшук Л. О. та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря» (далі - СТОВ «Зоря»), приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В. В. (далі - приватний нотаріус Шепітко В. В.), про визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна від добросовісного набувача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько ОСОБА_4 , який постійно проживав з нею за адресою: АДРЕСА_1 .
Вона, як спадкоємець п'ятої черги, подала заяву про прийняття спадщини. Також заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги, подала
ОСОБА_2 , яка перебувала із спадкодавцем в зареєстрованому шлюбі.
До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 увійшла земельна ділянка площею 2,3743 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, яка належала спадкодавцеві на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у справі № 371/1083/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, ОСОБА_2 усунено від права на спадкування за законом на майно, яке залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця
ОСОБА_4 .
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року (справа № 371/516/21)визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, видане ОСОБА_2 25 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Шепітко В. В., зареєстроване в реєстрі за № 3236; скасовано запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.
На виконання зазначеного рішення суду приватний нотаріус Шепітко В .В. внесла у Спадковий реєстр інформацію про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 вересня 2019 року (реєстровий номер 3236).
Позивачка як єдиний спадкоємець, яка прийняла спадщину після смерті
ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте постановою приватного нотаріуса Шепітко В.В. від 22 серпня 2022 року № 268/02-31 їй було відмовлено, оскільки право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, зареєстроване за
ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу від 10 жовтня 2019 року № 3473, яка передала її в оренду СТОВ «Зоря».
Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка, на яку вона має право як єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_4 , вибула з її володіння поза її волею, оскільки ОСОБА_2 розпорядилася земельною ділянкою, яка їй не належить, позивачка просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та витребувати на її користь зазначену земельну ділянку у ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,3743 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027.
Стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору по 930,00 грн з кожної.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, спірна земельна ділянка вибула із володіння позивачки не з її волі. Відповідачка ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке надалі було визнане судом недійсним та скасоване.
Оскільки свідоцтво про право на спадщину, на підставі якого було укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки від 10 жовтня 2019 року № 3473, визнане недійсним, то вчинений на його підставі правочин не породжує для сторін цього правочину прав, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у
ОСОБА_3 на користь позивачки.
Додатковим рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 серпня 2023 року стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу по 3 500,00 грн з кожної.
Додаткове рішення мотивовано тим, що позивачка надала належні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу. Зважаючи на відсутність обґрунтованих доводів відповідачів про неспівмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи та їх розмір є обґрунтованими.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що на час розгляду справи позивачка є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , якому за життя належала земельна ділянка, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, що увійшла до складу спадкового майна, а тому позивачка має право на захист свого права на володіння, користування та розпорядження зазначеною земельною ділянкою.
Установивши порушення прав позивачки на набуття у власність в порядку спадкування за законом спірної земельної ділянки, яка вибула з її володіння поза її волею, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 листопада 20-19 року у справі № 914/3224/16, від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/22, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Посилається на те, що суди допустили порушення норм процесуального права, зокрема не дослідили зібрані у справі докази, що призвело ухвалення незаконних судових рішень (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували, що витребування майна у добросовісного набувача неможливе, оскільки є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними, допоки не доведено протилежне, а тому добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а має діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
На час укладення договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2019 року будь-яких заборон та/або обтяжень щодо спірної земельної ділянки зареєстровано не було.
Вирішуючи позовні вимоги, суди не врахували, що за відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких пав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Не звернули уваги на те, що для вирішення питання про можливість витребування нерухомого майна у добросовісного набувача підлягають встановленню також і обставини набуття ним цього майна. Суди не перевірили критеріїв пропорційності втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке вона набула у власність за відплатним договором.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2024 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 , з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Миронівського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 371/848/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_4 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії КВ №2078458, виданого Миронівською районною державною адміністрацією 24 грудня 2003 року, на праві власності належала земельна ділянка площею 2,3743 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Після його смерті приватний нотаріус Шепітко В.В. 07 лютого 2019 року відкрила спадкову справу за реєстраційним номером 63726902.
ОСОБА_1 , яка є племінницею померлого ОСОБА_4 , 01 лютого 2019 року звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а ОСОБА_2 , яка перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, - 28 лютого 2019 року.
11 вересня 2019 року державний реєстратор Миронівської міської ради Київської області Степаненко А. В. зареєстрував право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1917045832229), згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 48738408 від 18 вересня 2019 року, за померлим ОСОБА_4
25 вересня 2019 року приватний нотаріус Шепітко В.В. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку (кадастровий номер 3222981200:01:004:0027). Реєстрація видачі зазначеного свідоцтва про право на спадщину здійснена 24 вересня 2019 року у Спадковому реєстрі за номером 64886693.
25 вересня 2019 року право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису про право власності 33500980) за ОСОБА_2
10 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027.
На підставі зазначеного договору купівлі-продажу право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 жовтня 2019 року, номер запису про право власності 33747059, внесеного відповідно до рішення приватного нотаріуса Шепітко В. В. від 19 жовтня 2019 року № 49245724.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у справі № 371/1083/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, ОСОБА_2 усунуто від права на спадкування за законом на майно, яке залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 .
10 березня 2020 року ОСОБА_3 передала земельну ділянку, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, в оренду СТОВ «Зоря» строком до 09 березня 2030 року, про що 16 березня 2020 року внесено відповідний запис про інше речове право за № 36053738 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року (справа № 371/516/21) визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, видане 25 вересня 2019 року ОСОБА_2 приватним нотаріусом Шепітко В. В., зареєстроване в реєстрі за № 3236, та скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.
22 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про внесення у Спадковий реєстр інформації про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_2 25 вересня 2019 року, та видачу їй свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027.
22 серпня 2022 року приватний нотаріус Шепітко В. В. повідомила ОСОБА_1 , про неможливість скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер 3222981200:01:004:0027), номер запису про право власності 33500980, реєстраційний номер ОНМ: 1917045832229, оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме, майно зареєстроване за ОСОБА_3 .
Постановою приватного нотаріуса Шепітко В. В. від 22 серпня 2022 року
№ 268/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , з тих підстав, що право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га (кадастровий номер 3222981200:01:004:0027), на яку просить видати свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 , згідно інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_3 .
Згідно зі звітом про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, складеного Приватним підприємством «Агентство земельного кадастру та оцінки «Гео Світ», оціночна вартість земельної ділянки, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, станом на 31 серпня 2022 року становить 185 908,00 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до змісту статей 1216, 1217, 1218 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Згідно з статтею 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 03 січня 2025 року у справі № 754/7860/22 (провадження № 61-13339св24).
Вирішуючи позовні вимоги, суди встановили, що ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_4 має перешкоди у оформленні спадкових прав у нотаріальному порядку, оскільки право власності на спадкове майно зареєстроване за ОСОБА_3 , що відповідно до зазначених норм ЦК України є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на таке майно.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23))
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі
№ 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Тобто виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Суди встановили, що 25 вересня 2019 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, та зареєструвала право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису про право власності 33500980).
10 жовтня 2019 року на підставі договору купівлі продажу ОСОБА_2 відчужила зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3 .
Надалі у судовому порядку (справи № 371/1083/19 та № 371/516/21) ОСОБА_2 було усунено від права на спадкування за законом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 , визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 порушує права позивачки, як законного власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. Спірна земельна ділянка вибула з власності ОСОБА_1 як правонаступника померлого ОСОБА_4 поза її волею.
Таким чином, за обставинами цієї справи не встановлено факту чи наміру зловживання позивачкою своїми правами щодо спірного нерухомого майна, яке вибуло з її володіння поза її волею (за відсутності будь-якої зовнішньої об'єктивної форми вираження її волевиявлення), тому немає підстав для відмови у захисті права власності.
Недоторканність набутого добросовісним набувачем права власності за рахунок позбавлення законного власника, який не допускав недобросовісного користування своїми правами та не виражав волевиявлення на передачу майна, можливості поновити своє порушене внаслідок вибуття належного йому майна майнове право суперечить завданню цивільного судочинства.
Принцип мирного володіння майном, закріплений у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, стосується не лише кінцевого добросовісного набувача майна, а й первинного законного володільця, який маючи у власності певне майно, розраховує, що його право на мирне володіння майном буде захищене належним правовим регулюванням.
У разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, поза її волею, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв'язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав, безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Водночас ОСОБА_3 як добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору, факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, поведінка продавця тощо.
Тому за обставин вибуття майна із власності законного володільця поза його волею, за відсутності його волевиявлення, витребування цього майна у добросовісного набувача на користь законного володільця є належним і виправданим способом захисту права останнього.
Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. У випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння (див. постанову Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 760/10998/18).
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 760/21038/16 (провадження № 61-16775св24), від 04 квітня 2025 року у справі № 761/30044/20 (провадження № 61-17102св24).
Отже, висновки судів попередніх інстанцій за встановлених у цій справі обставин не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах, на які посилається ОСОБА_3 , про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження
(їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Крім того, витребування від ОСОБА_3 спірного нерухомого майна не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивачки та інтересами відповідачки, яка не позбавлена права на відшкодування завданих їй збитків, зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до незаконного набувача, в якого придбала нерухоме майно.
З огляду на характер спірних правовідносин Верховний Суд не встановив невідповідності заходу втручання в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено.
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать іншим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суди надали належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулася до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_3 таких висновків не спростовують.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник