06 травня 2025 року
м. Київ
справа № 761/28569/24
провадження № 61-17591ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Кафідової О. В., Оніщука М. І. Шебуєвої В. А.,
Короткий зміст заяви
У серпні 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «ФК «Форінт») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заяви про відмови від прийняття спадщини недійсною, визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними та скасування права власності.
Разом із позовною заявою представником ТОВ «ФК «Форінт» подано заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 04 червня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого було ЗАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01-06-07/ФО, відповідно до якого надано кредит в розмірі 1 500 000,00 дол. США.
14 липня 2010 року рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі № 2-3705/10 стягнуто, зокрема, з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у сумі 3 636 203,18 дол. США та 6 419 720,87 грн, що станом на 08 червня 2010 року становить 35 222 086,25 грн. З метою виконання рішення суду від 14 липня 2010 року стягувачу був виданий 14 березня 2013 року виконавчий документ (лист) № 2-3705/10 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1
27 червня 2024 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва у справі № 2-3705/10 (провадження № 6/753/555/24) задоволено заяву ТОВ «ФК «Форінт». Заміно стягувача Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» його правонаступником ТОВ «ФК «Форінт» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-3705/10 виданого 14 березня 2013 року на примусове виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 липня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
Зазначав, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів. ТОВ «ФК «Форінт» (кредитору/стягувачу) під час отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_2 від 08 липня 2024 року за № 385887741 стало відомо, що за донькою боржника було зареєстровано право власності наступне нерухоме майно: земельну ділянку за кадастровим номером: 3223186801:13:007:0030, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував на те, що згідно з інформаційною довідкою від 29 липня 2024 року № 388601936 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна (квартири, РНОНМ 2414705080000), за загальною площею 55,6 кв. м, житлова площа 38,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , власниками майна вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вид спільної власності: спільна часткова, на підставі договору дарування від 13 серпня 2021 року. У Реєстрі речових прав на нерухоме майно у реєстраційній справі за № 2387114832231 та № 2414705080000 отриманні копії документів, зокрема: свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 червня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Румянцевою І. А., спадкова справа 3/2020, зареєстровано в реєстрі за № 188; свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 липня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Румянцевою І. А., спадкова справа 3/2020, зареєстровано в реєстрі за № 260; договору дарування квартири від 13 серпня 2021 року, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О. О. за реєстровим № 13428.
Зазначав, що у свідоцтві про право на спадщину за законом від 16 червня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Румянцевою І. А., спадкова справа 3/2020, зареєстровано в реєстрі за № 188, зазначено, що на підставі статті 1265 ЦК України, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , 1939 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її онука ОСОБА_2 , у зв'язку з відмовою спадкоємця першої черги сина померлої ОСОБА_1 .
Вважав, що дії боржника є недобросовісними, оскільки відмова від спадщини на користь його доньки свідчить про вчинення дій на шкоду кредитора, позбавивши можливості кредитора частково задовольнити свої вимоги за рахунок такого майна.
Звертав увагу суду на те, що між сторонам дійсно виник спір, а у разі задоволення позову про визнання недійсною відмови від спадщини боржника ( ОСОБА_1 ) на користь своєї доньки ( ОСОБА_2 ), яка отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку та частку квартири, на підставі яких було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 , яка в свою чергу подарувала частки квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , при умові подальшого розпорядження майна відповідачами щодо яких пред'явлені позовні вимоги, не захистить ефективно порушене право позивача, за захистом якого звернувся до суду, оскільки відповідачі можуть безперешкодно розпорядитися нерухомим майном (відчужити, передати в іпотеку тощо), що зумовить необхідність ініціювання нових спорів з боку позивача для відновлення порушеного права, з метою повернення майна у власність боржника, з кінцевою метою - реалізації такого майна під час примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості для часткового задоволення вимог стягувача.
З огляду на вище викладене просив суд накласти арешт на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2414705080000) та на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186801:13:007:0030, площею 0,1075 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2387114832231).
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2024 року заяву про забезпечення позову ТОВ «ФК «Форінт» задоволено.
Накладено арешт на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2414705080000).
Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186801:13:007:0030, площею 0,1075 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2387114832231).
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову у заявлений спосіб у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Форінт» про забезпечення позову.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Форінт» про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову не можуть гарантувати забезпечення виконання можливого рішення суду, за заявленим позивачем позовом.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У грудні 2024 року ТОВ «ФК «Форінт» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що накладення арешту на майно узгоджується з предметом та підставами позову у спорі. Апеляційним судом не враховано, що між сторонами дійсно виник спір, відповідачами вчиняються дії щодо розпорядження спірним майном, що навіть у разі задоволення позову ТОВ «ФК «Форінт», може призвести до виникнення нових спорів.
Крім того, апеляційним судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 червня 2024 року у справі № 487/3703/22, 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22, від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22, від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21,
У січні 2025 року ОСОБА_6 від імені ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Форінт», в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 січня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Форінт» передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Форінт» з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу; витребувано виділені матеріали справи № 761/28569/24 з суду першої інстанції.
У лютому 2025 року виділені матеріали справи № 761/28569/24 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову.
За змістом частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Подібних висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись до суду з позовом, представник ТОВ «ФК «Форінт» просив суд визнати недійсною заяву ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 188 та за № 260 та відновити становище, яке існувало до порушення шляхом припинення права власності на частки квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Форінт» про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені позивачем заходи забезпечення позову не можуть гарантувати забезпечення виконання можливого рішення суду, за заявленим позивачем позовом та вірно виходив із того, що відсутні підстави, визначені статтями 149, 150 ЦПК України для забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Доводи, якими ТОВ «ФК «Форінт» мотивує касаційну скаргу, не можуть слугувати підставами для скасування судового рішеня суду апеляційної інстанції, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками суду та відносяться до переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 червня 2024 року у справі № 487/3703/22, 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22, від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22, від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з правильним застосуванням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник