07 травня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 685/219/23
Провадження № 22-ц/820/1116/25
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
розглянув в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 685/219/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Орендарчук Валентиною Олександрівною на ухвалу Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2025 року в складі судді Самойловича А.П. про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент юніон» про визнання недійсним договору дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
07 березня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними договори дарування, укладені між ним, як дарувальником, та відповідачкою, як обдарованою, а саме, договір дарування від 02 березня 2015 року № 223 щодо нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_1 , договір дарування від 12 березня 2015 року № 283 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6824755100:01:005:0042 (для будівництва та обслуговування житлового будинку) площею 0,1107 га по АДРЕСА_2 та договір дарування від 16 липня 2015 року № 1020 щодо 23/100 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6824755100:01:003:0029 (для будівництва і обслуговування будівель торгівлі) площею 0,0824 га по АДРЕСА_1 .
Після уточнення позовних вимог, просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 нежитлове приміщення магазину по АДРЕСА_1 та 23/100 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6824755100:01:003:0029 (для будівництва і обслуговування будівель торгівлі) площею 0,0824 га по АДРЕСА_1 .
17 березня 2025 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Хомяка О.М. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України. При цьому, представник позивача посилався, що ОСОБА_2 був мобілізований 17 лютого 2025 року та в даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка приймає участь у бойових діях.
Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2025 року зупинено провадження у справі до припинення перебування позивача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
ОСОБА_1 , яка подана її представник - адвокат Орендарчук В.О. подали апеляційну скаргу, апелянтка та її представник вважають її незаконною та просять скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Посилаються, що як слідує з довідки ТВО командира військової частини НОМЕР_1 №890 від 19.02.2025 року старшина 2 статі - ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . Разом з тим, вказана довідка не містить даних про переведення на воєнний стан або виконання завдань у зоні бойових дій військовою частиною, в якій позивач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі, а також про безпосередню участь останнього у виконанні бойових завдань на території України з метою забезпечення національної безпеки і оборони України зв'язку з повномасштабним вторгненням та збройною агресією російської федерації. Зазначають, що позивач у справі перебуває у зоні постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 ст. Ярмолинці Хмельницької області, має електронний кабінет зареєстрований у системі Електронний суд, тому він не позбавлений можливості брати участь у даній справі. Крім того, на протязі всього розгляду справи, інтереси ОСОБА_2 представляє адвокат Хомяк О.М., сам же позивач практично в судові засідання не з'являвся. Також посилаються, що для зупинення судом першої інстанції провадження у справі з підстав, передбачених п.2 частини першої ст. 251 ЦПК України, необхідно було щоб в матеріалах цивільної справи бути докази не лише перебування позивача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а й докази того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема приймають участь у виконанні бойових завдань. Суд першої інстанції при винесені ухвали не врахував те, що належним письмовим доказом для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України мав би бути наказ по особовому складу щодо ОСОБА_2 , виданий відповідно до пункту 12 вказаного Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, який передбачає, що відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу. Вважають, надану позивачем довідку військової частини НОМЕР_1 № 890 від 19.02.2025 року не належним доказом, який підтверджує наявність підстав для зупинення провадження у справі, що передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом встановлено, що у березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння.
В ході розгляду справи, 17 березня 2025 року представник позивача подав суду клопотання про зупинення провадження в справі, при цьому повідомив, що ОСОБА_2 у зв'язку із мобілізацією 17 лютого 2025 року призваний до лав ЗСУ і проходить військову службу.
Як вбачається з довідки з військової частини НОМЕР_1 від 19 лютого 2025 року № 890 старшина 2 статі ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частини НОМЕР_1 .
Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України.
Під час збройної агресії Російської Федерації проти України та після повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України 24 лютого 2022 року позивач ОСОБА_2 був призваний під час мобілізації та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України.
Згідно ст.ст. 1,3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України»:
-оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту;
-збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій:
-воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
-військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій;
За ст. 4 цього ж Закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Ст. 12 цього ж Закону передбачено, що участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
В зв'язку з чим є очевидним, що Збройні сили України в разі оголошення в країні воєнного стану автоматично в силу закону переводяться на воєнний стан і таке переведення не потребує окремого законодавчого акту.
У статті 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Випадки, коли суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, визначені у частині першій статті 251 ЦПК України.
Пунктом 2 частини першої вказаної правової норми встановлено, що зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ,від 21 жовтня 2010 року).
В Україні діє воєнний стан, який був введений в дію відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, та з того часу по даний неодноразово продовжувався Указами Президента України, затвердженим Законами України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
Воєнний стан на території України діє і на час розгляду даної цивільної справи.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що позивач у справі ОСОБА_2 був призваний під час мобілізації до лав ЗСУ де проходить військову службу.
Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов'язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.
Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що конструкція норми пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов'язок зупинити провадження у справі за цією підставою, при цьому, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач не надав достатніх та переконливих доказів проходження ним військової служби слід відхилити.
Такі доводи апелянта спростовуються довідкою форми 5, від 19 лютого 2025 року № 890 з військової частини НОМЕР_1 .
Вказаний документ апелянтом не спростовано.
Твердження апелянта, що позивачем та його представником необґрунтовано в чому полягає неможливість розгляду справи в період знаходження ОСОБА_2 на військовій службі не заслуговують на увагу.
Приписи частини першої статті 251 ЦПК України, є імперативними, Держава Україна діє в стані війни, воєнного стану, і участь в розгляді справи сторони, яка перебуває в складі військових формувань під час такого стану, відповідно врегульовано нормами ст. 251 ЦПК України з метою захисту процесуальних прав такої сторони.
Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 466/8799/22, від 29 лютого 2024 року в справі № 149/9/23, від 19 червня 2024 року в справі № 490/1923/23, від 17 липня 2024 року в справі № 439/1518/23, від 05 грудня 2024 року в справі № 285/7724/23, від 19 грудня 2024 року в справі № 484/40/21.
Посилання апелянт на інші правові позиції Верховного Суду України не спростовують висновків суду першої інстанції, так як в даних постановах теж передбачена можливість зупинення провадження в справі на час перебування сторони у складі Збройних Сил, що переведені на військовий стан.
Апеляційний суд також критично оцінює доводи апелянта про те, що позивач може особисто вести справу в суді чи через свого представника, так як обоє зареєстровані в системі «Електронний суд», оскільки вимоги пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України щодо обов'язкового зупинення провадження у справі застосовуються незалежно від цих обставин.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Орендарчук Валентиною Олександрівною, залишити без задоволення.
Ухвалу Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07 травня 2025 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова