Справа № 595/1794/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/169/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч. 2 ст. 185 КК
07 травня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2025 року.
Даною вироком,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, жителя та зареєстрованого
за адресою: АДРЕСА_1 ,
громадянина України, із середньою освітою,
неодруженого, військовослужбовця, раніше
не судимого,
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України (в редакції Закону №1449-V1 від 04.06.2009 року) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком та вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 березня 2019 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 185 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 2(два) роки, від відбування якого його звільнено з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку 1 (один) рік, частково приєднано ОСОБА_7 невідбуту частину покарання у виді 1 (один) рік позбавлення волі, визначивши остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 (два) роки.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Зараховано ОСОБА_7 в строк покарання строк затримання з 27.11.2024 року до 28.11.2024 року за правилами ч. 5 ст. 72 КК України (день за день), а також строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 28.11.2024 року до 16.01.2025 року з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Вирішено питання арешту майна, речових доказів, процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду, 08.07.2018 року приблизно о 23:00 год. в обвинуваченого ОСОБА_7 за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , виник злочинний умисел на повторне таємне викрадення чужого майна - дизельного палива із паливних баків вантажних автомобілів, що знаходяться на території Бучацького району, реалізовуючи який він на легковому автомобілі марки Mazda 3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , темно-синього кольору, із цистерною-бочкою синього кольору ємкістю 300 л, насосом для перекачки пального та шлангом, котрі попередньо помістив у салон свого автомобіля, виїхав із м.Тернопіль в напрямку м. Бучач.
09.07.2018 року о 03:28 год. ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, керуючись корисливим мотивом, заїхав на територію стоянки АЗС «Вестерн», розташовану в межах с.Зарванці Бучацького району Тернопільської області на 60 км + 30 м автодороги «Івано-Франківськ- Бучач-Тернопіль», переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає і його дії ніким не будуть поміченими, тобто діючи таємно, під'їхав до паливного бака вантажного автомобіля марки Renault Premium 420, реєстраційний номер НОМЕР_2 , синього кольору, який на праві власності належить ОСОБА_9 , жителю смт. Ланчин Надвірнянського району Івано-Франківської області, і на момент крадіжки перебував у користуванні та володінні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя с. Підзамочок Бучацького району Тернопільської області, не виходячи із свого автомобіля, відчинив паливний бак вказаного вантажного автомобіля та за допомогою шланга із насосом перекачав у цистерну-бочку ємкістю 300 л, яка знаходилась у салоні його автомобіля, дизельне паливо об'ємом 300 л, загальною вартістю 7800,00 грн., отримавши при цьому можливість володіти, користуватись та розпоряджатись викраденим дизельним паливом, чим спричинив потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 7800,00 грн.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2025 року змінити в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 (два) роки.
На підставі п.1, 2 ч. 1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Зарахувати ОСОБА_7 в строк покарання строк затримання з 27.11.2024 року до 28.11.2024 року за правилами ч.5 ст. 72 КК України (день за день), а також строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 28.11.2024 року до 16.01.2025 року з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, які суд визнав доведеними, і кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 , апелянт вважає, що вирок суду підлягає зміні через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вказує, що призначаючи ОСОБА_7 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, суд не врахував, що іспитовий строк тривалістю один рік за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28.03.2019 року сплив 29.03.2020 року, і на момент винесення вироку Монастириським районним судом був відсутній вирок суду, який набрав законної сили про засудження ОСОБА_7 за вчинення злочину в період дії іспитового строку з 28.03.2019 року до 29.03.2020 року, тому на підставі п.1 ст.89 КК України, ОСОБА_7 вважається несудимим.
З врахуванням наведеного, апелянт вважає, що суд у вироку від 19.02.2025 неправомірно застосував ч.4 ст. 70 КК України, яка в даному випадку не підлягала застосуванню.
Посилається на те, що, застосувавши принцип часткового складання покарань, від відбування яких обвинуваченого було звільнено з випробуванням, та змінивши попередній вирок у частині умов такого звільнення від відбування покарання, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ч. 4 ст. 70 КК України).
Заслухавши суддю доповідача, в судових дебатах прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити, в судових дебатах та останньому слові обвинуваченого ОСОБА_7 , в судових дебатах захисника, які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено та кваліфікація дій відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю зібраних доказів, є обґрунтованими, в апеляції не оспорюються, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність слід визнати обґрунтованими.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України, іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Згідно ч.1 ст.78 КК України після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового кримінального правопорушення, звільняється судом від призначеного йому покарання.
З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_7 був засуджений вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28.03.2019 року за ч.1 ст.185 та ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді 2-х років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю один рік.
До ухвалення вказаного вироку ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України, за який йому вироком Монастириського районного суду Тернопільської області від 19.02.2025 призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі та на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком та вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 березня 2019 року, частково приєднано невідбуту частину покарання у виді 1 року позбавлення волі, визначено остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки.
Разом з тим, при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, суд не врахував, що іспитовий строк тривалістю один рік за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28.03.2019 року сплив 29.03.2020 року.
Оскільки на момент ухвалення судом даного вироку - відсутній вирок суду, який набрав законної сили, про засудження ОСОБА_7 за вчинення злочину в період дії іспитового строку з 28.03.2019 року до 29.03.2020 року, так як іспитовий строк за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28.03.2019 сплив, тому, на підставі п.1 ст.89 КК України, ОСОБА_7 вважається несудимим.
З урахуванням наведеного, суд помилково застосував ч.4 ст.70 КК України, яка в даному випадку не підлягала застосуванню.
За таких обставин, вирок суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, відповідно до ст.409, 413 КПК України слід змінити у зв'язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Суд апеляційної інстанції, при призначенні обвинуваченому покарання, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України в редакції Закону №4025-VI від 15.11.2011) відноситься до злочинів середньої тяжкості, особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, є військовослужбовцем, проходив військову службу за призовом по мобілізації з 06.06.2022 по 02.02.2024, обставини, що пом'якшують покарання, а саме: визнання вини, щире каяття, має незадовільний стан здоров'я, що підтверджує медична довідка від 15.09.2023 та за відсутності обтяжуючих покарання обставин вважає слід призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті обвинувачення та на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Таке покарання відповідатиме принципам співмірності вчиненому та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити.
Вирок Монастириського районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2025 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання змінити.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк тривалістю два роки та покласти обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.
Судді