Справа № 303/389/25
2/303/90/25
РІШЕННЯ (Заочне)
08 травня 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
за участі позивача ОСОБА_1
представника позивача Бедринець М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчий комітет Мукачівської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.04.2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. У шлюбі у них народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З моменту розірвання шлюбу дитина проживає у сім'ї позивача, повністю перебуває на його утриманні. ОСОБА_2 , мати доньки, не бере участі у вихованні дитини, не виконує покладених на неї законом обов'язків, матеріально не забезпечує її, не підтримує зв'язок та взагалі не цікавиться життям доньки. На підставі вищезазначеного позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 20.01.2025 року вищевказаний позов було залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позову.
27.01.2025 року від представника позивача надійшло клопотання на виконання ухвали про залишення позову без руху, недоліки позову виправлено.
Ухвалою суду від 28.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання по справі призначено на 27.02.2025 року.
Ухвалою суду від 27.02.2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Бедринець М.Ю., про витребування доказів задоволено. Підготовче засідання відкладено на 26.03.2025 року та на 16.04.2025 року.
Ухвалою суду від 16.04.2025 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
15.04.2025 року до суду від представника третьої особи надійшла заява з додатками, зокрема, додано висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав матері щодо дитини.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, та просили суд їх задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечили.
Відповідач у судове засідання з розгляду справи не з'явилася, хоча про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином. У зв'язку із неявкою відповідача, яка була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.
Представник органу опіки та піклування - виконавчий комітет Мукачівської міської ради в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника, просив суд прийняти рішення з урахуванням висновку органу опіки та піклування.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, із врахуванням думки дитини, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.04.2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Також судом встановлено, що батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 24.09.2008 року.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у КЗ «ВПУ № 3» ЗОР на денній формі навчання на ІІ курсі за професією: обліковець з реєстрації бухгалтерських даних. Адміністратор. Термін навчання з 01.09.2023 року по 30.06.2026 року.
Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_2 не бере жодної участі у вихованні дитини.
На підтвердження цього на виконання ухвали про витребування доказів Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби надає лист № 19/17276-25 від 03.03.2025 року. З наданого листа встановлено, що ОСОБА_2 в період з 01.01.2020 року по 03.03.2025 року виїжджала та заїжджала в Україну, а саме: 09.03.2020 року в'їхала в Україну через ПП «Ужгород», а 26.03.2021 року виїхала з України через ПП «Бачівськ» та з того часу не поверталася.
Так, ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Аналогічне відображено в ч. 8 ст. 7 СК України, де вказано, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. Отже, під час розгляду справ суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14.09.2022 року у справі № 466/1017/20).
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04.08.2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Статтею 51 Конституції України, ч.ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Як передбачено ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначається, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
З метою вирішення цього спору судом також отримано висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 350/01-36/42-25 від 25.02.2025 року.
Відповідно до цього висновку визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки мати дитини ухиляється від виконання батьківського обов'язку по її вихованню та утриманню. Аналізуючи зміст вказаного висновку встановлено, що ОСОБА_2 фактично повністю самоусунулася від виховання та утримання доньки, жодним чином не турбується про її здоров'я та фізичний, психічний та розумовий розвиток, відсутнє будь-яке спілкування з донькою, участь у її житті та утриманні.
Крім того, суд зауважує, що система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (ст.ст. 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (ст. 12 Конвенції про права дитини, ст. 171 СК України, ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спірного питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 404/3499/17).
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
Так, в ході судового розгляду судом була з'ясована думка дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка в судовому засіданні повідомила, що чітко розуміє про те, що відбувається в суді та повідомила про бажання позбавити матір її батьківських прав. Таке бажання дівчинка пояснила тим, що крайні 5 років взагалі не бачила матір, точно не знає де вона перебуває, жодної допомоги від неї не отримує, проживає з батьком.
В силу зазначених вище вимог суд не має права не враховувати думку дитини при вирішенні цього спору із врахуванням того, що дівчинка вже досягнула такого віку (16 років) коли має достатній рівень розуміння того, що відбувається навколо неї, в змозі вільно висловлювати свої думки та бажання.
У ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У рішенні від 16.07.2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Суд, вирішуючи цей спір, на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Аналізуючи зміст висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради від № 350/01-36/42-25 від 25.02.2025 року, судом встановлено, що такий є обґрунтований, повністю відповідає інтересам дитини, містить відомості щодо наявності виключних обставин, які підтверджені відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування матір'ю своїм обов'язком і є законними підставами для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересу дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
У постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21, Верховний Суд дійшов висновку, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено ст. 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав (постанова Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 203/3505/19).
З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та враховуючи обгрунованість висновку органу опіки та піклування та думку дитини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у зв'язку з чим слід позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Судові витрати по справі в розмірі 1211,20 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 280, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 150, 164, 165, 182-184 СК України, суд,-
Позов задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Представник позивача: Бедринець Мирослава Юріївна ( АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).
Третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради (пл. О.Духновича, 2, м. Мукачево, Закарпатська область).
Повне рішення складено 08.05.2025 року.
Суддя А.М.Заболотний