65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" травня 2025 р. Справа № 916/656/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши справу,
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595),
до: Благодійного фонду "Сектор 2014" (65089. м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, буд. 74, корп. 1, кв. 64; код ЄДРПОУ 41083827),
про стягнення 67982,24 грн.
Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи.
Обставини справи.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Благодійного фонду "Сектор 2014" про стягнення суми заборгованості з орендної плати у розмірі 21479,35 грн, суми пені у розмірі 2450,01 грн та суми неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 44052,88 грн. Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд стягнути з відповідача.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025 справу № 916/656/25 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.
Ухвалою від 28.02.2025 суд прийняв позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/656/25. Прийнято справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Цією ж ухвалою запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позовну заяву, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст. 165 ГПК України, протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) встановлено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У Перехідних положеннях ГПК України, а саме у підпункті 17.1 пункту 17 встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилались судом рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача та на електронну адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Зазначена ухвала суду не отримана відповідачем у справі, про що свідчить повернуте на адресу суду поштове повідомлення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою » (т. 1, а.с. 31-32).
Станом на 07.05.2025 від відповідача у справі відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд
Відповідно до п. п. 2.1., 2.2., 2.3. Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської рад, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 №137-VIIІ (надалі - Положення), Департамент забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, є органом приватизації об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.
Згідно з рішеннями Виконавчого комітету Одеської міської ради Департамент є балансоутримувачем нерухомого майна та іншого окремого індивідуально-визначеного майна.
Згідно з п/п “п» пункту 2.4. Положення на департамент покладено функцію здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов'язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об'єктами комунальної власності.
Матеріали справи свідчать, що 22.06.2017 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (надалі - орендодавець або позивач) і Благодійним фондом “СЕКТОР 2014» (надалі - орендар або відповідач) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 38/7 (надалі - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 50,5 кв.м, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53 (далі - об'єкт оренди).
Відповідно до умов п. 1.3. Договору термін дії договору оренди: з 22 червня 2017 року до 22 травня 2020 року.
Відповідно до умов пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Договору за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 1496,25 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України; податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства; орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності; розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у випадку погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди (п. 4.7. Договору).
Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами; складено у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної сторони цього договору (п. 7.17. Договору).
22 червня 2017 року між Департаментом, як Орендодавцем та Благодійним фондом “СЕКТОР 2014», як Орендарем підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення загальною площею 50,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2024 у справі № 916/5655/23 позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено повністю. Стягнуто з Благодійного фонду “СЕКТОР 2014» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 124293,49 грн заборгованості, 6587,01 грн пені та 8052,00 грн судового збору. Розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 22.06.2017 №38/7, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Благодійним фондом “СЕКТОР 2014». Виселено Благодійний фонд “СЕКТОР 2014» з нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 50,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Надалі, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем (т. 1, а.с. 31), у відповідача за період з грудня 2023 року по 10.06.2024 виникла заборгованість по орендній платі у розмірі 21479,35 грн.
За несвоєчасне виконання зобов'язань, в частині внесення орендної плати, відповідачу також нарахована пеня у розмірі 2450,01 грн.
Також позивач вказує, що орендарем не було повернуто об'єкт оренди добровільно, тому його було виселено виконавчою службою. Актом державного виконавця від 16.12.2024 було виселено боржника з нежитлового приміщення загальною площею 50,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53.
Виходячи з наведеного, відповідачу за прострочення виконання зобов'язань щодо повернення об'єкта оренди, нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за кожен день прострочення, яка за період з 11.06.2024 по 16.12.2024 складає 44052,88 грн.
Таким чином, за твердженнями позивача у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 67982,24 грн.
Станом на час звернення позивача з позовною заявою до суду, відповідач обов'язок по сплаті заборгованості не виконав.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч.1 ст. 284 ГК України).
Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у частинах 1, 7 ст. 193 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Судом встановлено, що відповідно до умов п. 2.2. Договору за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 1496,25 грн, що розрахована станом на 22.06.2017 (без ПДВ) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, відповідач зобов'язався щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності, своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування орендованим приміщенням, з урахуванням ПДВ та щомісячного індексу інфляції, повинен був виконати своє зобов'язання, але не виконав.
Суд зазначає, що з наданих позивачем до суду доказів слідує, що відповідачем за період з 01.12.2023 по 10.06.2024 включно не сплачувалась орендна плата, внаслідок чого у відповідача виникла прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 21479,35 грн.
При цьому, відповідач не надав до суду жодних заперечень щодо наявності цього боргу, а тим більш доказів в спростування наявності цього боргу.
За таких обставин, правомірною та обґрунтованою є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.12.2023 по 10.06.2024, у розмірі 21479,35 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 2450,01 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до умов п. 5.2 Договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення платежу. Нарахування пені за прострочення виконання обов'язку припиняється через один рік з дня, коли обов'язок мав бути виконаний.
Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків пені (т. 1, а.с. 19), та встановлено, що вони є вірними.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені у розмірі 2450,01 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заявленої до стягнення суми неустойки у розмірі 44052,88 грн, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК країни у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що відповідачем після припинення Договору не було повернуто позивачу орендоване майно, а лише актом державного виконавця від 16.12.2024 було виселено боржника з нежитлового приміщення загальною площею 50,5 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 53.
За таких обставин, позивач має підстави для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна у розмірі подвійної плати за період з 11.06.2024 по 16.12.2024.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки (т. 1, а.с. 20), дійшов до таких висновків.
Пунктом 185.1. статті 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Відповідно до п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Вирішуючи питання щодо правильності та правомірності розрахунку позивача, суд виходить з такого.
В силу статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, при розгляді у подібних правовідносинах справи № 916/1319/19 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 20.11.2020 було викладені висновки про таке.
Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.
Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.
Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
З огляду на зазначене, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Також суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ “Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.
Відповідно до частин 1, 3 статті 17 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ “Про оренду державного та комунального майна», орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.
Аналогічні положення щодо коригування орендної плати на індекс інфляції було наведено як у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1994 № 786 (яка втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630), так і у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28.04. 2021 № 630.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки, встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ.
Судом було здійснено власний розрахунок неустойки за неповернення відповідачем майна, після припинення дії Договору, за визначеним позивачем періодом, який суд вважає вірним, із застосуванням подвійної орендної плати у розмірі визначеному п. 2.2 Договору, яку б міг сплачувати відповідач у випадку правомірного користування майном, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, без врахування ПДВ, із застосування сукупного індексу інфляції за період з 11.06.2024 по 16.12.2024 у розмірі 1,2006522.
Відповідно до здійсненого судом розрахунку, сума неустойки за період з 11.06.2024 по 16.12.2024 становить 36710,73 грн.
Отже, з відповідача підлягає стягненню неустойка за період з 11.06.2024 по 16.12.2024 у розмірі 36710,73 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення неустойки заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Благодійного фонду "Сектор 2014" (65089. м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, буд. 74, корп. 1, кв. 64; код ЄДРПОУ 41083827) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595) суму заборгованості з орендної плати у розмірі 21479,35 грн, суму неустойки у розмірі 36710,73 грн, суму пені у розмірі 2450,01 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2700,97 грн.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Рішення підписано 08.05.2025.
Суддя Нікітенко С.В.