29.04.2025 року м. Дніпро Справа № 336/44/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О..
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від прокурора: Бурлаченко О.Л.
від позивача: Пономаренко В.С.
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
від відповідача-3: Леліков С.О.
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.09.2024 р.
( суддя Мірошниченко М.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 12.09.2024 р. )
у справі
за позовом
Заступника прокурора Запорізької області
(м. Запоріжжя)
в інтересах Фонду державного майна України
( м. Київ )
до відповідача-1:
Міністерства аграрної політики та продовольства України
( м. Київ )
до відповідача-2:
ОСОБА_1
( м. Запоріжжя )
до відповідача-3:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац"
( м. Запоріжжя )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:
Державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство"
( м. Бердянськ )
про витребування майна
1. Короткий зміст позовних вимог.
Заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац", про витребування з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю “Базіс - Плац» нерухоме майно ( реєстраційний номер 696844023101 ), розташоване по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме: прохідна літ.А інв. № 01031 загальною площею 46 кв.м.; склад літ.Б-2 інв. № 01017 загальною площею 495,5 кв.м.; склад літ.В інв. № 01029 загальною площею 274,5 кв.м.; склад літ. Г інв. № 01032 загальною площею 18,7 кв.м.; склад літ.Д-2 інв.№ 01016 загальною площею 2018 кв.м.; майстерня літ.Е інв. № 01030 загальною площею 78 кв.м., вартістю 499 599 грн. у власність держави в особі Фонду державного майна України.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.09.2024 р. у справі № 336/44/18 позовну вимогу заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Базіс-Плац» задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю “Базіс - Плац» нерухоме майно, розташоване по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме: прохідна літ.А інв. № 01031 загальною площею 46 кв.м.; склад літ. Б-2 інв. № 01017 загальною площею 495,5 кв.м.; склад літ. В інв. № 01029 загальною площею 274,5 кв.м.; склад літ. Г інв.№ 01032 загальною площею 18,7 кв.м.; склад літ. Д-2 інв. № 01016 загальною площею 2018 кв.м.; майстерня літ.Е інв .№ 01030 загальною площею 78 кв.м., вартістю 499 599 грн. у власність держави в особі Фонду державного майна України.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 02.09.2024 р. скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає критеріям, визначеним ст. 236 ГПК України через порушення судом першої інстанції норм як процесуального так і матеріального права, а також через не врахування правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 р. в цій самій справі, які повинні були буті враховані судом першої інстанції при новому розгляді. Також, судом були визначені слушними доводи Відповідача про неврахування висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі № 48/340, від 18.12.2019 р. у справі № 522/1029/18 та постановах Верховного Суду: від 05.10.2022 р. у справі № 910/8298/21, від 25.07.2023 р. у справі № 914/106/22, від 26.09.2023 р. у справі № 910/10699/21, від 05.09.2023 р. у справі № 910/8641/21, від 10.10.2023 р. у справі № 917/868/21, від 18.05.2023 р. у справі № 906/743/21, від 11.04.2023 р. у справі № 915/1912/19, від 12.06.2019 р. у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 р. у справі № 927/83/19 від 26.09.2023 р. у справі № 910/10699/21, від 05.09.2023 р. у справі № 910/8641/21, від 10.10.2023 р. у справі № 917/868/21, а також практики ЄСПЛ, зокрема до рішень у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України" від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., "East / West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р..
Водночас, на думку Скаржника, маючи предметом спору питання витребування майна, що врегульовано ст. ст. 387, 388 ЦК України, суд зробив помилковий аналіз правовідносин, який не враховує що Продавцем спірного майна була Держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства, при цьому статут ДП «Бердянське агроторгове підприємство» та відповідно саме підприємство до цього не має до цього жодного відношення.
Скаржник наголошує на тому, що суд, зазначаючи, що Фонд державного майна України не надавав погодження на відчуження майна не врахував, що саме Міністерство аграрної політики та продовольства було зобов'язано, проте не дотрималася визначеної процедури, з чим не було згодне та доводило свою правоту, перебуваючи у визначеному Прокурором статусі Відповідача у справі. Тобто, враховуючи наведене, суд не заначає, що вказані недоліки є «не належне урядування» з боку Міністерства.
При цьому Скаржник зазначає, що жодних конкретних ( таких які не були заявлені як аргументи раніше ) загальних «інтересів суспільства», «суспільної потреби», «потреби держави», «винятковість ситуації» для позбавленню права власності в рішенні суду не наведено, не надано жодних додаткових або нових доказів на доведення своєї позиції.
На переконання Скаржника навіть за наявних вказівок Верховного Суду, доводи ТОВ «Базіс-плац» продовжили залишатися «не почутими».
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Заступника прокурора Запорізької області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Прокурор не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Прокурор посилається на те, що спірне нерухоме майно, яке є власністю Держави Україна, відчужено з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду державного майна України. У зв'язку з зазначеним Прокурор наполягає на тому, що Держава в особі Фонду державного майна України має законні підстави для витребування свого майна у добросовісного набувача, яким є ТОВ «Базіс-Плац».
З приводу дотримання критерію, про який у своїй постанові зазначає Верховний Суд, а саме: чи переслідує втручання в право особи на мирне володіння майном «суспільний інтерес», Прокурор зазначає наступне: По-перше, держава може вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. У цьому випадку розпорядження державним майном відбулось усупереч цим установленим законам - без обов'язкового дозволу ФДМУ. Водночас саме таке легітимне, контрольоване використання державного майна само по собі складає суспільний інтерес, оскільки суспільство зацікавлене в його розумному, правильному використанні, за однакових, рівних процедур для кожного. Тобто всі учасники господарських відносин, які мають наміри отримати у власність державне майно, розраховують на законну реалізацію свого інтересу, який полягає в прозорих, зрозумілих та однакових для всіх умовах такого набуття майна. Саме таке поводження гарантуватиме уникнення можливих корупційних ризиків та зловживань, надання необгрунтованих привілеїв одним суб'єктам в порівнянні з іншими. По-друге, важливо зазначити, що державна власність за своєю правовою природою є публічною власністю, призначення якої є забезпечення загальних потреб держави, а не індивідуальних потреб конкретного індивіда. Тобто державна ( публічна ) власність покликана в першу чергу забезпечувати такі суспільні інтереси як інтереси українського народу, а не приватні, індивідуальні інтереси. Водночас, наразі держава як власник спірного майна позбавлена права розпорядитись цим майном з метою подальшого отримання усіх економічних благ від можливого відчуження, передачі в оренду або іншого розпорядження ним вже в законний спосіб. По-третє, площа спірного об'єкта складає майже 3 тис. кв. м. Споруди мають переважно складське призначення та розташовані в промисловій зоні прифронтового м. Запоріжжя. За такими характеристиками вказане майно безумовно буде економічно привабливим для використання іншими як господарюючими суб'єктами промислового обласного центру, перш за все зацікавленими у його можливому подальшому отриманні в законний спосіб, так і безумовно здатне забезпечити потреби сектору безпеки і оборони України під час протидії військовій агресії рф. Такі економічні та господарсько-привабливі особливості майбутнього використання майна державою в повному обсязі відповідають суспільним потребам та суспільному інтересу.
Прокурор також вказує на те, що після повернення спірного майна державі в особі Фонду, останнім буде забезпечено реалізацію прав держави як власника об'єкта державної власності, пов'язану з володінням, користуванням і розпорядженням цим майном відповідно до повноважень Фонду, визначених нормативно-правовими актами, з метою задоволення державних та соціальних потреб, у тому числі з урахуванням особливостей воєнного стану. Таким чином, у даному випадку втручання є виправданим, оскільки задовольняється суспільний інтерес та суспільну потреба, які мають наступні складові: відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження майном, що перебуває під особливою охороною держави, що є запорукою дотримання рівних умов для всіх учасників таких господарських правовідносин; публічність державної власності, яка сама по собі спрямована на задоволення саме загальнодержавного інтересу; господарська привабливість спірного об'єкта для загальнодержавних потреб як промислового міста Запоріжжя, так і для потреб оборони; досягнення ФДМУ як спеціально визначеним державою органом значимих для суспільства економічних вигод від подальшого законного управління таким майном, у тому числі задля поповнення Державного бюджету України коштами з метою ефективної протидії державі - агресору.
Крім того, Прокурор зазначає про те, що вирішальним у цьому випадку є також те, що не мало місце проходження невиправдано тривалого часу з моменту незаконного розпорядження у вересні 2015 року державним майном всупереч волі власника ( Держави ) до часу пред'явлення у грудні 2017 року Прокурором позову про його витребування. Держава за допомогою власних механізмів ( зокрема, шляхом представництва Прокурором інтересів держави за бездіяльності уповноважених на це органів ) приклала максимальні зусилля для найскорішого виправлення допущеного помилкового розпорядження власним майном.
Фонд державного майна України у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення Господарського суду Запорізької області обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а апеляційну скаргу Відповідача необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Позивач вказує на те, що Відповідач намагається перекласти всю відповідальність за настання наслідків визнання договору купівлі-продажу державного майна недійсним виключно на Міністерство аграрної політики та продовольства України. Вказане твердження є хибним, оскільки особливий порядок відчуження майна державних підприємств врегульовано, як Порядком відчуження об'єктів державної власності, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 р. № 803 ( далі - Порядок № 803 ), так й цілою низкою законодавчих актів, які були чинними на час укладення договору купівлі-продажу від 18.09.2015 р. та про які Відповідачам було відомо.
Позивач наголошує на тому, що відчуження державного майна проведено з грубим порушенням вимог законодавства України, про що й були зроблені відповідні висновки в рішенні господарського суду.
Позивач зазначає, що нерухоме майно, яке було предметом оспорюваного договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та знаходилось на праві господарського відання ДП «Бердянське агроторгове підприємство». Враховуючи те, що спірні об'єкти нерухомості є державною власністю, їх відчуження повинно здійснюватися з урахування особливостей його правового режиму та виключно в порядку, встановленому законодавством України. Відповідно до пунктів 5.1, 5.5 статуту ДП «Бердянське агроторгове підприємство» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Належність спірного майна, як власнику, Державі Україна до набуття його у власність Товариством з обмеженою відповідальністю «Базіс Плац», підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та визнається відповідачами.
Крім того, у відзиві Позивач посилається на те, що управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. Таким чином, створені Державою Україна органи, зокрема, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Фонд державного майна України здійснюють лише функції з управління майном та не є власниками державного майна. На моменту укладення договору купівлі - продажу, визнаного у судовому порядку недійсним, за яким ОСОБА_1 відчужено спірне майно, органом управління спірним майном, а не власником, було визначено Міністерство аграрної політики та продовольства України. Наразі Державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство», яке володіло закріпленим за ним на праві господарського відання спірним нерухомим державним майном, про що зазначено у спірному - договорі купівлі-продажу від 18.09.2015 р., входить до сфери управління Фонду державного майна України. Крім того, як вже зазначалося, постановою Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 336/44/18 визнано недійсним договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості від 18.09.2015 р., укладений між Державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та ОСОБА_1 .
Позивач також вказує на те, що після повернення спірного майна державі в особі Фонду, останнім буде забезпечено реалізацію прав держави як власника об'єкта державної власності, пов'язану з володінням, користуванням і розпорядженням цим майном відповідно до повноважень Фонду, визначених нормативно-правовими актами, з метою задоволення державних та соціальних потреб, з урахуванням особливостей воєнного стану.
Відповідач -1, Відповідач -2 та Третя особа не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.10.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чередко А.Є., Мороз В.Ф..
На підставі розпорядження керівника апарату суду № 922/24 від 08.10.2024 р. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2024 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 336/44/18.
Матеріали справи № 336/44/18 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2024 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.09.2024 р. у справі № 336/44/18 залишено без руху, надано Апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 26.03.2025 р..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2025 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 29.04.2025р..
Відповідачі -1, -2 та Третя особа не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Відповідачів -1, -2 та Третьої особи.
У судовому засіданні 29.04.2025 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.5 статуту ДП «Бердянське агроторгове підприємство» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом.
Згідно із наказом Міністерства від 01.07.2013 р. № 403 «Про припинення державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство»» припинено шляхом ліквідації діяльність ДП «Бердянське агроторгове підприємство», зобов'язано голову комісії з ліквідації ДП «Бердянське агроторгове підприємство» Зварійчука В. В. провести інвентаризацію й оцінку майна, коштів та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законодавством порядку з метою погашення заборгованості.
На підставі заяви ДП «Бердянське агроторгове підприємство» в особі голови комісії з ліквідації Зварійчука В.В. від 22.05.2015 р. проведено рецензування Звіту про визначення загальної ринкової вартості нежитлових будівель та споруд, загальною площею 2 930,70 кв. м, які розташовані за адресою: вул. Базова ,1 а у м. Запоріжжі. Згідно із загальним висновком рецензії звіт з оцінки нерухомого майна в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
Протоколом проведення відкритих публічних торгів ( аукціону ) від 04.09.2015 р. № 1 ОСОБА_1 визначено переможцем аукціону з продажу майна відповідно до лота 1: нежитлові будівлі та споруди, що належать ДП «Бердянське агроторгове підприємство» на праві державної власності, а саме: будівля спиртосховища літ. «Б-2» з електрощитовою літ. «З», загальною площею 495,5 кв. м, інв. № 01017; будівля складу посуду літ. «В», загальною площею 274,5 кв. м, інв. № 01029; будівля складу посуду літ. «Д-2», загальною площею 2018 кв. м, інв. № 01016; будівля майстерні літ. «Е», з електрощитовою літ. «К», загальною площею 78 кв. м, інв. № 01030; будівля прохідної літ. «А», загальною площею 46 кв. м, інв. № 01031; будівля спирторозливу літ. «Г», загальною площею 18,7 кв. м, інв. № 01032; естакада спиртоприймання, інв. № 2003; огорожа № 1, 2, 3, 6, 8, 10 інв. № 2006; вбиральня літ. « 1», інв. № 2006-1; місцезнаходження: вул. Базова ,1 а у м. Запоріжжі, загальною вартістю 499 599 грн.
18.09.2015 р. між державою Україна в особі Міністерства, до сфери управління якого входить ДП «Бердянське агроторгове підприємство», та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Базова ,1 а у м. Запоріжжі, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за номером 10125.
Відповідно до пункту 2 зазначеного договору купівлі-продажу нерухоме майно, що є предметом цього позову, складається з: прохідної літ. «А» інв. № 01031 загальною площею 46 кв. м; спиртосховища літ. «Б-2» інв. № 01017 загальною площею 495,5 кв. м; складів посуду літ. «В» інв. № 01029 загальною площею 274,5 кв. м та літ. «Д-2» інв. № 01016 загальною площею 2018 кв. м; спирторозлив літ. «Г» інв. № 01032 загальною площею 18,7 кв. м; майстерні літ. «Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м. Нерухоме майно, що є предметом цього договору, розташоване на земельній ділянці площею 1,0355 га, кадастровий номер 2310100000:01:014:0013.
Вищенаведені обставини встановлені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 р. у цій справі.
Згідно з пунктом 4 договору купівлі-продажу продаж об'єктів нерухомого майна здійснено за 499 599,00 грн.
Відповідно до положень договору купівлі-продажу об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 1-А, належать державі на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 06.08.2015 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області.
Згідно з актом прийому-передачі будівель від 18.09.2019 р., розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 1-А, складеного на виконання недійсного договору купівлі-продажу від 18.09.2015 р., відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 р., залишеної без змін постановою Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 336/44/18, ДП "Бердянське агроторгове підприємство" передало ОСОБА_1 таке нерухоме державне майно: будівлю спиртосховища літ. "Б-2" з електрощитовою літ. "З" загальною площею 495,5 м2 інв № 01017; будівлю складу посуду літ. "В" загальною площею 274,5 м2 інв. № 01029; будівлю складу посуду літ. "Д" загальною площею 2018 м2 інв. № 01016; будівлю майстерні літ. "Е" з електрощитовою літ. "К" загальною площею 78 м2 інв. № 01030; будівлю прохідної літ. "А" загальною площею 46 м2 інв. № 01031; будівлю спирторозливу літ. "Г" загальною площею 18,7 м2 інв. № 01032; естакаду спиртоприймання інв. № 2003; огорожі № 1, № 2, № 3, № 6, № 8, № 10 інв. № 2006; вбиральню літ. "І" інв. № 2006-1; покриття (замощення) літ. "І" інв. № 2002-1.
В наведеному акті прийому-передачі будівель від 18.09.2015 р. зазначено, що майно є державною власністю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2015 р..
Після придбання ОСОБА_1 комплексу будівель та споруд на підставі договору купівлі-продажу майна від 18.09.2015 р., укладеного з Міністерством аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 передав частину спірних об'єктів нерухомого майна до статутного фонду ТОВ "Базіс-Плац" одночасно із заснуванням товариства на підставі протоколу установчих зборів учасників від 20.10.2015 р. № 1 та акта прийому-передачі і грошової оцінки майна від 20.10.2015 р..
Відповідно до акта прийому-передачі та грошової оцінки майна від 20.10.2015 р. ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ "Базіс-Плац" будівлі, що знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 1-А , а саме: прохідну літ. "А" інв. № 01031 загальною площею 46 м2; спиртосховище літ. "Б-2" інв. № 01017 загальною площею 495,5 м2; склади посуду літ. "В" інв. № 01029 загальною площею 274,5 м2 та літ. "Д-2" інв. № 01016 загальною площею 2018 м2; спирторозливу літ. "Г" інв. № 01032 загальною площею 18,7 м2; майстерню літ. "Е" інв. № 01030 площею 78 м2.
Згідно із протоколом від 20.10.2015 р. № 1 установчих зборів учасників ТОВ "Базіс-Плац" учасниками товариства є дві особи, якими створено таке товариство.
Відповідно до пункту 6.3.2.1 Статуту ТОВ "Базіс-Плац" ОСОБА_1 передає до статутного капіталу цього товариства нерухоме майно.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.12.2017 р. власником спірних у цій справі об'єктів нерухомості є ТОВ "Базіс-Плац". Підставою виникнення права власності у зазначеного товариства є свідоцтво про право власності від 09.12.2015 р. № 49465829, видане Запорізьким міським управлінням юстиції. Вказане також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2021 р. № 284988630.
Вищенаведені обставини встановлені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2024 р. у цій справі.
У січні 2018 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 , ТОВ “Базіс-Плац», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП “Бердянське агроторгове підприємство», про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості ( реєстраційний номер об'єкта 696844023101 ) на вул. Базовій, 1а у м.Запоріжжі від 18.09.2015 р., укладеного між державою Україна в особі Міністерства та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вовк І.І., зареєстрований у реєстрі за № 10125; витребування з чужого незаконного володіння у ТОВ “Базіс-Плац» нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме будівлі: прохідної літ. “А» інв. № 01031 площею 46 кв. м; спиртосховища літ. “Б-2» інв. № 01017 площею 495,5 кв. м; склади посуду літ. “В» інв. № 01029 площею 274,5 кв. м та літ. “Д-2» інв. № 01016 площею 2018 кв. м; майстерні літ. “Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м; спирторозлива літ. “Г» інв. № 01032 площею 18,7 кв.м, загальною площею 2930,7 кв.м, вартістю 499 599,00 грн., у власність держави в особі Міністерства.
На обґрунтування позову Прокурор посилався на таке. 18.09.2015 р. між державою Україна в особі Міністерства, до сфери управління якого входить ДП «Бердянське агроторгове підприємство», та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова ,1 а. Відповідно до пункту 4 зазначеного договору продаж вчинено за 499 599 грн. Нерухоме майно, яке є предметом договору, належить державі на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що видане 06.09.2015 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції. Цей правочин підлягає визнанню недійсним, оскільки при його вчиненні порушені вимоги нормативних актів, зокрема Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 р. № 803 ( далі - Порядок № 803 ), за змістом пунктів 6, 8 якого є обов'язковим надання відповідному суб'єкту управління майном згоди або дозволу Фонду на відчуження майна, проте він погодження на відчуження спірного майна не надавав. Продаж здійснено всупереч вимогам пункту 10 Порядку № 803, відповідно до якого звіт про оцінку відчужуваного майна має пройти рецензування, а висновок про вартість майна має бути погоджений з Фондом. Проте звіт про оцінку цього майна з Фондом не погоджувався, а сам звіт за наслідками його рецензування визнаний таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним. Власником спірного майна на час звернення до суду з цим позовом є ТОВ «Базіс-Плац», яке набуло нерухомість за безвідплатним договором, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 09.12.2015 р. № 49465829, виданим Запорізьким міським управлінням юстиції. Оскільки власник вправі витребувати своє майно від добросовісного набувача у всіх випадках, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, предмет недійсного договору належить витребувати на користь власника в особі Міністерства.
З урахуванням наведеного Прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості ( реєстраційний номер об'єкта 696844023101) по вул. Базова ,1 а у м. Запоріжжі від 18.09.2015 р., укладений між державою Україна в особі Міністерства та Сенченко О. С., посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за № 10125; витребувати з чужого незаконного володіння у ТОВ «Базіс-Плац» нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване на вул. Базова ,1 а у м. Запоріжжі, а саме будівлі: прохідної літ. «А» інв. № 01031 площею 46 кв. м; спиртосховища літ. «Б-2» інв. № 01017 площею 495,5 кв. м; склади посуду літ. «В» інв. № 01029 площею 274,5 кв. м та літ. «Д-2» інв. № 01016 площею 2018 кв. м; майстерні літ. «Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м; спирторозлива літ. «Г» інв. № 01032 площею 18,7 кв. м, загальною площею 2 930,7 кв. м, вартістю 499 599 грн, у власність держави в особі Міністерства.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.11.2019 р. у справі № 336/44/18 позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відчуження спірного майна відбулося із порушенням процедури, встановленої Порядком № 803, а тому оспорюваний договір купівлі-продажу не відповідає вимогам законодавства, чинним на момент його укладення. Проте суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв'язку з тим, що укладення оспорюваного правочину не посягає на цивільні права та інтереси Фонду, оскільки він не є власником відчуженого майна, а тому у нього відсутнє право вимог.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 р. рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.11.2019 р. у справі № 336/44/18 скасоване, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості ( реєстраційний номер об'єкта 696844023101) на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі від 18.09.2015 р., укладений між державою Україна в особі Міністерства та Сенченком О.С., посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за № 10125. Витребувано у ТОВ “Базіс-Плац» нерухоме майно ( реєстраційний номер 696844023101 ), розташоване на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме будівлі прохідної літ. “А» інв. № 01031 площею 46 кв. м, спиртосховища літ. “Б-2» інв. № 01017 площею 495,5 кв.м; складів посуду літ. “В» інв. № 01029 площею 274,5 кв. м та літ. “Д-2» інв. № 01016 площею 2018 кв. м; майстерні літ. “Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м; спирторозлива літ. “Г» інв. № 01032 площею 18,7 кв. м, загальною площею 2 930,7 кв. м, вартістю 499 599 грн у власність держави в особі Міністерства.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, відбулася з порушенням процедури відчуження, а саме без погодження Фондом, тому є підстави для визнання договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості від 18.09.2015 р. недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Фонд не є власником спірного майна, а тому укладення спірного правочину не посягає на його права та інтереси, не врахував, що Законом України «Про управління об'єктами державної власності» визначено суб'єктів управління об'єктами державної власності, до яких відноситься Фонд. Прокурор навів підстави для здійснення ним представництва інтересів держави та зазначив, у чому полягає порушення цих прав, а також правильно зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 р. постанову Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 р. в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу залишено без змін. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.11.2019 р. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 р. в частині вирішення вимог про витребування майна скасовано. Провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про витребування майна закрито.
В постанові Верховний Суд зазначив - установивши, що реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, відбулася без погодження Фонду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним. Отже, оскільки Фонд уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном державної власності та враховуючи, що спірне нерухоме майно, яке є власністю держави, було відчужене з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що Прокурор правомірно пред'явив позов в інтересах держави в особі Фонду. Доводи касаційної скарги про те, що Прокурор не дотримався спеціальної процедури перед зверненням до суду, оскільки він не повідомив належним чином Фонд про намір подати позов, спростовуються матеріалами справи. Спір у справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами, і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції в цій частині без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 р. справу № 336/44/18 за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 , ТОВ “Базіс - Плац», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державне підприємство “Бердянське агроторгове підприємство» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна передано для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області.
Господарський суд Запорізької області розглядав змінені позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі ФДМ України про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ “Базіс-Плац» спірного нерухомого майна у власність держави в особі ФДМ України.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.05.2023 р., залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2023 р. у справі № 336/44/18, було задоволено в повному обсязі позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі ФДМ України до ТОВ “Базіс-Плац» про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна. Вирішено витребувати у власність держави в особі ФДМ України з чужого незаконного володіння ТОВ “Базіс-Плац» спірне нерухоме майно, перелік якого наведено в резолютивній частині рішення господарського суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги Прокурора, господарські суди виходили з того, що спірне нерухоме майно, яке є власністю держави Україна, відчужено з порушенням вимог законодавства, без погодження ФДМ України. Господарські суди встановили, що спірне нерухоме майно вибуло поза волею держави як власника, а тому дійшли висновку про наявність правових підстав для витребування цього майна від останнього набувача ( ТОВ "Базіс-Плац" ) на підставі приписів ст. 388 ЦК України. При цьому суди врахували, що договір купівлі-продажу на підставі якого перший раз відчужено майно, визнано недійсним. Крім того, суди зазначили, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Господарські суди встановили наявність юридичних підстав, з якими закон пов'язує недійсність правочину, на підставі якого майно вибуло із власності держави. За таких обставин господарські суди дійшли висновку про те, що втручання шляхом ухвалення судового рішення про недійсність правочину і зобов'язання повернути об'єкт нерухомості відповідає критерію законності. Господарські суди також виходили з того, що в цьому випадку втручання є виправданим, оскільки задовольняється суспільний інтерес та суспільна потреба у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження майном, яке перебуває під охороною держави, і дотримання у цій сфері суспільних відносин вимог законодавства. Держава як власник спірного майна позбавлена права розпоряджатися цим майном відповідно до вимог законодавства з метою отримання усіх економічних вимог від такого відчуження. При цьому суди зазначили, що повернення у державну власність об'єктів нерухомості, незаконно відчужених, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів. За таких обставин, за висновком судів, витребування у ТОВ "Базіс-Плац" об'єкта нерухомості, який належав державі, не порушуватиме принципу пропорційності втручання у право власності особи.
Постановою Верховного Суду від 09.04.2024 р. у справі № 336/44/18 скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2023 р. та рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2023 р. у справі № 336/44/18, передано справу № 336/44/18 на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Колегія суддів Верховного Суду у вказаній постанові констатувала, що будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства. Таким чином, майнове право особи може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства. Господарські суди попередніх інстанцій при вирішенні спору про витребування у ТОВ "Базіс-Плац" спірного нерухомого майна у справі № 336/441/18, не встановили та не конкретизували, який саме "суспільний інтерес" існує у цьому випадку та яким чином інтереси держави в поверненні спірного нерухомого майна відповідають такому "суспільному інтересу". За результатами розгляду цієї справи господарські суди попередніх інстанцій навели загальні висновки щодо необхідності відновлення прав держави на спірне нерухоме майно, не встановивши потреби держави у цьому майні з будь-якої конкретної та обґрунтованої причини. Господарські суди попередніх інстанцій помилково залишили поза увагою обов'язковість встановлення наявності "суспільного інтересу", який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав для втручання в майнові права ТОВ "Базіс-Плац". При цьому апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, не надав правової оцінки доводам ТОВ "Базіс-Плац", викладеним у апеляційний скарзі, про те, що Прокурор не довів жодного конкретного суспільного та загального інтересу, економічних збитків або економічних інтересів держави при витребуванні спірного нерухомого майна.
Крім того, Верховний Суд врахував, що пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 р. у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, Верховний Суд зазначив, що приписи Конституції України, Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Цивільного кодексу України визначають непорушність права власності ( в тому числі приватної ) та неможливість позбавлення особи своєї власності. При цьому зазначені норми припускають можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності перебачено законом, здійснюється в інтересах суспільства ( з мотивів суспільної необхідності ) та є пропорційним ( зокрема, передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна ). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 р. у справі № 915/1912/19, від 18.07.2023 р. у справі № 915/187/21.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду визнала обґрунтованим посилання Скаржника на Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення ЄСПЛ. Водночас, пославшись на позбавлення можливості з'ясувати усі істотні обставини справи, Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи місцевому господарському необхідно розглянути цю справу з урахуванням правових висновків, на які посилається Скаржник, і які взяті до уваги Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі, дослідити наявні у справі докази та з їх урахуванням з'ясувати сумісність відповідного заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Рішення суду про задоволення позовних вимог Прокурора мотивоване тим, що відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його “титульного» власника - Держави, шляхом укладення 18.09.2015 р. договору купівлі-продажу. У результаті дій Міністерства аграрної політики та продовольства України, яким відчужено майно на користь ОСОБА_1 , Держава Україна в особі Фонду державного майна України фактично позбавилась належного їй майна та можливості здійснення відносно нього правомочностей власника. Таким чином, відчуження спірного майна відбулось із порушенням вимог законодавства. Товариство з обмеженою відповідальністю “Базіс-Плац», директором якого є ОСОБА_1 і який уклав правочин із порушенням вимог законодавства та у наступному вніс спірне майно до товариства при його створенні у якості внеску до статутного фонду, могло передбачити негативні наслідки для себе, приймаючи нерухоме майно в натурі за актом приймання-передачі від 20.10.2015 р..
Враховуючи характер спірних правовідносин, господарський суд зазначив про відповідність заходу втручання держави в право власності Відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського Суду з прав людини. У даному випадку втручання є виправданим, оскільки задовольняється суспільний інтерес та суспільна потреба у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження майном, що перебуває під особливою охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства. Держава як власник спірного майна позбавлена права розпорядитись цим майном відповідно до вимог законодавства з метою отримання усіх економічних вимог від такого відчуження. Повернення у державну власність об'єктів нерухомості, незаконно відчужених, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. За таких обставин, витребування об'єктів нерухомості, які належали державі, у ТОВ “Базіс-Плац» не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності особи. При витребуванні майна у Товариства з обмеженою відповідальністю “Базіс-Плац» втручання держави у право на мирне володіння майном товариства є законним, оскільки передбачено нормами чинного законодавства, у тому числі приписами ст. ст. 387, 388 ЦК України.
Водночас, як зазначив місцевий господарський суд - наразі держава як власник спірного майна позбавлена права розпорядитись цим майном з метою подальшого отримання усіх економічних благ від можливого відчуження, передачі в оренду або іншого розпорядження ним вже в законний спосіб. Площа спірного об'єкта складає майже три тис. кв.м. Споруди мають переважно складське призначення та розташовані в промисловій зоні прифронтового м. Запоріжжя. За такими характеристиками вказане майно безумовно буде економічно привабливим для використання іншими як господарюючими суб'єктами промислового обласного центру, перш за все зацікавленими у його можливому подальшому отриманні в законний спосіб.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Прокурора, Позивача та Відповідача -3, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню, виходячи з наступного.
Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі ФДМ України до Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 , ТОВ "Базіс-Плац", зокрема, про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Базіс-Плац" спірного нерухомого майна у власність держави в особі ФДМ України.
Підставою позовних вимог, на думку Прокурора, є недійсність договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості від 18.09.2015 р., укладеного між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України і ОСОБА_1 , оскільки при його вчиненні порушено вимоги нормативних актів. Крім того, на думку Прокурора, власник вправі витребувати своє майно від добросовісного набувача у всіх випадках, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, а оскільки час звернення до суду із цим позовом власником спірного майна є ТОВ "Базіс-Плац", тому Прокурор пред'явив позовну вимогу про витребування спірного нерухомого майна саме до зазначеної юридичної особи.
Відповідно до частини 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Колегія суддів зазначає, що віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 р. у справі № 907/452/20, від 05.09.2023 р. у справі № 910/2722/22, від 25.07.2023 р. у справі № 914/106/22, від 27.06.2023 р. у справі № 916/2851/17.
Отже, з урахуванням положень ст. 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні Відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 р. у справі № 522/1029/18 та постановах Верховного Суду від 05.10.2022 р. у справі № 910/8298/21, від 25.07.2023 р. у справі № 914/106/22.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.03.2023 р. у справі № 915/690/19, від 09.02.2023 р. у справі № 904/4140/21, від 21.03.2023 р. у справі № 925/1288/20, від 25.07.2023 р. у справі № 917/1058/22.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між Позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 09.08.2023 р. у справі № 910/9990/21, від 30.08.2023 р. у справі № 909/171/21, від 30.11.2022 р. у справі № 906/779/21.
При цьому матеріалами справи встановлено, що реалізації майна державного підприємства відбулася у процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном шляхом проведення відкритих публічних торгів ( аукціону ), за наслідками якого ОСОБА_1 визначено переможцем аукціону з продажу майна відповідно до лота 1 та укладено договір купівлі-продажу будівлі від 18.09.2015 р. між державою Україна в особі Міністерства, до сфери управління якого входить ДП «Бердянське агроторгове підприємство», та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за номером 10125.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті ( див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19 ( пункти 6.17-6.18 ), від 07.07.2020 р. у справі № 438/610/14-ц ( пункти 38-39 ), від 06.07.2022 р. у справі № 914/2618/16 ( пункт 32 ), від 28.09.2022 р. у справі № 483/448/20 ( пункт 9.66 ), від 04.07.2023 р. у справі № 233/4365/18 ( пункт 33 ).
У справі, що розглядається, Прокурор прагне повернути державі майно, яке було продане у порядку, встановленому для відчуження державного майна.
Відповідно до частини 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У постанові від 15.06.2021 р. у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках ( частина 3 ст. 388 ЦК України).
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 р. у справі № 911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між Позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19 ).
Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності і добросовісності такого набуття.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.
Розглядаючи справи щодо застосування положень ст. 388 ЦК України у поєднанні з положеннями ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо ( пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 р. у справі № 461/12525/15-ц ( провадження № 14-190цс20 )).
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Колегія суддів враховує, що визначальною обставиною у цій справі є те, що спірне майно було придбано Відповідачем -2 за результатами прилюдних торгів згідно із наказом Міністерства від 01.07.2013 р. № 403 «Про припинення державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство»».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар ( п. 6.41. постанови Верховного Суду від 21.08.2024 р. у справі № 953/24224/19 ).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб'єктами публічного права під час втручання у право власності.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( далі - Перший протокол ) та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
У ст. 1 Першого Протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.
ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою ст. 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited v. Ukraine").
Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі "Fressoz and Roire V. France" ЄСПЛ зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.
Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.
Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
Ураховуючи викладене, а також встановлені обставини у цій справі щодо придбання Відповідачем -2 спірного нерухомого майна за процедурою реалізації майна на прилюдних торгах, відсутні підстави вважати, що Відповідач -2 є недобросовісним набувачем. В іншому разі буде порушено наведені європейські стандарти правомірності втручання у право власності ( п. 6.53. постанови Верховного Суду від 21.08.2024 р. у справі № 953/24224/19 ).
Натомість обставин, на які покликається Прокурор ( реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, відбулася з порушенням процедури відчуження, а саме без погодження Фондом ), стосуються передусім законності та правомірності дій особи ( Міністерства аграрної політики та продовольства України ), на яку держава поклала обов'язок реалізацію майна державного підприємства, а доводи про необхідність їх з'ясування Покупцем перш ніж взяти участь у торгах фактично покладають на Покупця додатковий обов'язок ревізування дій державних органів в межах проведення відкритих публічних торгів ( аукціону ), що взагалі не відноситься до його компетенції.
Разом з тим, за твердженням Прокурора підтриманим Позивачем "суспільний інтерес" ( повернення спірного нерухомого майна ), полягає в економічній та господарській привабливості майбутнього використання майна як державою, так і іншими господарюючими суб'єктами промислового обласного центру. Тобто, "суспільний інтерес" щодо повернення спірного нерухомого майна має декларативний характер і грунтується на припущеннях Прокурора та Позивача, не доведеними належним чином, які безпідставно взяті до уваги судом першої інстанції.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.
Сторонами в судовому процесі - Позивачами і Відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи ( частина 1 ст. 45 ГПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) Відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог ( пункти 2, 4 частини 3 ст. 162 ГПК України).
Отже, визначення Відповідачів, предмета і підстав спору є правом Позивача. Натомість, встановлення належності Відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 р. у справі № 523/9076/16-ц пункт 41).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 р. у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 р. у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09.02.2021 р. у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2).
У справі, що розглядається, встановлено, що право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за Державою Україна в особі Фонду державного майна України; водночас спірне нерухоме майно належало Державному підприємству "Бердянське агроторгове підприємство" ( третя особа у цій справі ) на праві господарського відання.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Відповідно до частини 4 ст. 136 ГК України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Отже, з переданням підприємству, іншій юридичній особі державного майна на праві господарського відання така юридична особа набуває повноваження, надані частинами 1, 2 ст. 136 ГК України і самостійно здійснює захист прав на нього власника цього майна. Натомість держава отримує статус засновника державного підприємства, іншої юридичної особи. Так, за висновком Великої Палати Верховного Суду надання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування погодження, дозволу або прийняття рішення про вчинення підпорядкованим підприємством, установою, організацією правочинів щодо майна або щодо набуття, припинення, зміни цивільних прав чи обов'язків не є актом суб'єкта владних повноважень, а є волевиявленням засновника (вищого органу) такого підприємства, установи, організації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 71)).
Колегія суддів звертає увагу, що наведене у частині 1 ст. 136 ГК України обмеження правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника (у певних випадках) використано як єдина ознака, яка відрізняє право господарського відання від права власності. Водночас таке обмеження правомочності означає, що у таких випадках виконавчий орган підприємства, іншої юридичної особи розпоряджається належним підприємству, іншій юридичній особі майном лише за згодою вищого органу управління підприємством, іншої юридичної особи, яким є його засновник. Таким чином, саме підприємству, іншій юридичній особі належить як правомочність володіння, користування, так і правомочність розпорядження належним йому або їй майном у всіх випадках; за загальним правилом таке розпорядження здійснюється виконавчим органом підприємства, іншої юридичної особи, але в окремих випадках необхідна згода вищого органу державного підприємства, іншої юридичної особи.
Крім того, у випадках, встановлених законом, розпорядження майном державного підприємства, іншої юридичної особи здійснюється у спеціальному порядку. Так, відповідно до абзацу першого частини 9 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" державне майно, яке перебуває на балансі державних унітарних підприємств, установ, організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, що не підлягають приватизації, яке не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні види діяльності таких державних унітарних підприємств, установ, організацій, господарських товариств та більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, може бути відчужено на конкурентних засадах згідно із законом шляхом його приватизації. Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" відчуження майна боржника ( в тому числі державного підприємства, іншої юридичної особи, якій майно належить на праві господарського відання ) здійснюється в порядку, встановленому зазначеним Законом. Відповідно до КУзПБ відчуження майна боржника (в тому числі державного підприємства, іншої юридичної особи, якій майно належить на праві господарського відання) здійснюється в порядку, встановленому зазначеним Кодексом.
Якщо порушник незаконно заволодів майном, яке належить державному підприємству, іншій юридичній особі, на праві господарського відання, то захист від такого порушення (незаконного заволодіння) полягає в поверненні майна володільцю - державному підприємству або такій юридичній особі, а не державі. Тому звертатися з позовом на захист права власності на майно, яке належить підприємству чи іншій юридичній особі на праві господарського відання, вправі не держава, а таке підприємство чи інша юридична особа. Натомість держава як засновник державного підприємства, іншої юридичної особи, може впливати на такий захист не безпосередньо, не шляхом звернення з відповідними позовами від власного імені, а опосередковано - шляхом впливу на виконавчий орган підприємства, іншої юридичної особи ( аж до зміни складу виконавчого органу, якщо той не здійснює захист прав державного підприємства, іншої юридичної особи або робить це незадовільно) ( вказаний правовий висновок викладений у п. 6.66. постанови Верховного Суду від 21.08.2024 р. у справі № 953/24224/19 ).
Отже, держава ( зокрема в особі Прокурора, Фонду державного майна України ) є неналежним Позивачем за вимогою про витребування майна, яке належить або належало Державному підприємству "Бердянське агроторгове підприємство" на праві господарського відання. При цьому держава також не вправі звертатися з позовом на захист інтересів держави в особі Державного підприємства "Бердянське агроторгове підприємство"; Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі державного підприємства ( постанова від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20 ( пункт 8.14 )). Належним Позивачем за такою вимогою є ДП "Бердянське агроторгове підприємство", причому воно може вимагати повернення майна не на користь держави, а на власну користь ( схожий правовий висновок викладений у п. 6.67. постанови Верховного Суду від 21.08.2024 р. у справі № 953/24224/19 ).
Отже, суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Базіс-Плац» про витребуванння у останього спірне нерухоме майно на користь Фонду державного майна України. Тому в задоволені позову слід відмовити.
З огляду на викладене, здійснивши дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються предмета спору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а зазначене рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, яким в задоволені позову Прокурора слід відмовити.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
В наведених у цій постанові мотивів, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент апеляційної скарги з огляду на висновки ЄСПЛ у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" ( хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент ).
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.
На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути скасоване, в позові відмовлено.
10. Судові витрати.
Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв'язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на задоволення апеляційної скарги Відповідача, судові витрати, покладаються на прокуратуру Запорізької області.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" - задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.09.2024 р. у справі № 336/44/18 - скасувати.
Прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Стягнути з Прокуратури Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" 11 240,99 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, про що видати наказ.
Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 08.05.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін