8 травня 2025 року м. Чернівці
справа № 723/4782/24
провадження №22-ц/822/408/ 25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.
секретар Сарган Ю.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 14 березня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним.
Позов обґрунтовано наступним. 09 листопада 2018 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано у Чернігівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. Зазначала, що відповідач ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу запевняв її, що має намір створити сім'ю та проживати разом з нею за місцем її реєстрації та бажає мати дітей від шлюбу. Від медичного обстеження при подачі заяви про укладення шлюбу відмовився.
Протягом 2019-2020 років позивачу не вдалося завагітніти, що і стало причиною її звернення до медичної установи для проходження обстеження відповідачем.
У 2021-2022р. вони звернулися до медичної лабораторії, де отримали висновки про ймовірне безпліддя чоловіка, а за діагнозом лікаря-уролога підтверджено чоловіче безпліддя.
У зв'язку з введенням воєнного стану з лютого 2024 року сторони проживають окремо, а саме позивач за місцем своєї реєстрації в м.Чернігів, а відповідач в с.Тисовець Чернівецького району Чернівецької області. В грудні 2022 року відповідач був мобілізований та пройшов ВЛК, згідно запису лікаря ревматолога від 18.07.2024 року у відповідача наявне тяжке генетичне захворювання хребта та суглобів тіла та інші запальні інфекції, які спровокувала дана хвороба.
За проханням позивача у 2022-2024 році про дозвіл від чоловіка на процедуру штучного запліднення або усиновлення дитини відповідач згоду не надавав та здійснював тиск про спільне місце проживання подружжя в с.Тисовець - за місцем реєстрації відповідача.
Позивач вважає, що відповідач та його батьки до одруження та при реєстрації шлюбу приховали від неї важливу інформацію про серйозне фізичне захворювання, що може нести небезпеку для майбутніх дітей і можливо є причиною постійного або тимчасового непліддя чоловіка та може мати негативний вплив і на здоров'я позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 14 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 14 березня 2025 року скасувати, та прийняти нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення, вказує, що приховування хвороби відповідачем є лише припущенням, зазначив, що в період шлюбу сторони спільно лікувалися, та що позивачка була обізнана про стан здоров'я чоловіка. Однак вказані твердження не відповідають дійсності. Судом не було взято до уваги, що підставою позову є не неможливість відповідача мати дітей, а саме тяжка хвороба, яка спричинила безпліддя та про яку саме вона не знала.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 09 листопада 2018 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано у Чернігівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 2150.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В судове засідання з'явився відповідач ОСОБА_2 .
Апелянт не з'явилась, на адресу суду від її представника ОСОБА_3 надійшла заява про відкладення розгляду справи ув'язку із тим, що немає змоги прибути на засідання.
Колегія суддів вважає, що немає підстав для відкладення розгляду справи враховуючи наступне.
За положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
За змістом ст. ст. 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року, справа N 361/8331/18,
провадження N 61-22682св19 зазначив наступне : відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторони були належним чином повідомлені про час та дату розгляду справи. Апеляційне провадження по справі було відкрито 09.04.2025 року та призначено справу до розгляду на 08.05.2025 року.
Сторонам та представникам були направлені копії ухвал та належним чином було повідомлено їх про розгляд справи.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Судом було вжито заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, апелянт належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги, поважність причин неявки його та його представника судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що в клопотанні про відкладення розгляду справи слід відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з того, що докази хвороби відповідача стосуються періоду перебування у шлюбі, але не доводять наявність у відповідача тяжкої хвороби до укладення шлюбу, що є необхідним для визнання шлюбу недійсним, згідно вимог п.3 ч.1 ст.41 СК України, на яку посилається позивач, як на єдину підставу визнання шлюбу недійсним за рішенням суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 3, ст. 21, ст. 24 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Добровільність шлюбу є однією з основних засад регулювання сімейних правовідносин. Порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19.
У ст.15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінка або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі статтею 42 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.
Тлумачення норм СК України свідчить, що в цьому Кодексі закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41).
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частини перша, друга статті 41 СК України).
Відповідно до ст. ст. 76, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.1 80, ч.1 ст.81, ст. 89 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребовування доказів судом у випадках, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів.
Суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів, встановив всі обставини справи та зробив правильний висновок про відмову в позові.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що з моменту реєстрації шлюбу та до моменту звернення позивача до суду з позовом минуло шість років. Згідно доводів позовної заяви, вбачається, що після реєстрації шлюбу сторони спільно проживали, планували дітей та протягом тривало часу лікувалися. Позивач обізнана про стан здоров'я відповідача. Протягом 2022 року фактичних шлюбних відносин не підтримували, оскільки проживали в різних областях України, однак у 2024 року позивач лікувалася в м.Чернівці та мала оперативне втручання.
При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що докази хвороби відповідача стосуються періоду перебування у шлюбі, та не доводять наявність у відповідача тяжкої хвороби до укладення шлюбу, що є необхідним для визнання шлюбу недійсним, згідно вимог п.3 ч.1 ст.41 СК України на яку посилається позивач, як на єдину підставу визнання шлюбу недійсним за рішенням суду.
При розгляді апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 зазначив, що він в 2022 році був визнаний придатним для проходження військової служби та був мобілізований. Відповідно до свідоцтва про хворобу №5077 від 30 липня 2024 року визнаний непридатним для військової служби. Зазначене підтверджено і матеріалами справи.
Враховуючи всі обставини справи, належних та допустимих доказів того, що, як стверджує позивач, відповідач при укладенні шлюбу приховав від неї серйозне фізичне захворювання, позивачем не надано, а судом не встановлено, отже, підстав для визнання шлюбу недійсним немає.
Позивачка не позбавлена права на розірвання шлюбу у встановленому законом порядку у випадку відсутності подальшого наміру збереження сім'ї.
Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанцій забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 14 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 8 травня 2025 року.
Судді: І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк