Справа № 750/3465/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/4823/208/25
Категорія - щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР . Доповідач ОСОБА_2
07 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю сторін кримінального провадження
заявника ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2025 року,
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_6 на бездіяльність службових осіб Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_6 від 03 лютого 2025 року.
Відмовляючи у задоволенні скарги, слідчий суддя вказав на те, що викладені в заяві ОСОБА_6 обставини були ретельно перевірені, відомостей, які б вказували на наявність ознак кримінального правопорушення встановлено не було, оскільки відповідь командира військової частини не є офіційним документом, ознаки якого наведені у примітці до ст. 358 КК України, при тому, що помилка в тлумаченні законодавства, допущена командиром військової частини при наданні відповіді була встановлена постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року, та не свідчить про допущення командиром службового підроблення. Відтак у службових осіб Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону були відсутні підстави для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову, якою зобов'язати Чернігівську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_6 про скоєне правопорушення від 03 лютого 2025 року.
Вказує про те, що під час розгляду його скарги в суді першої інстанції було встановлено, що згідно з ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до п. п. 2 п. 1 розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення,затвердженого 30 червня 2020 року, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Водночас, ч. 3 ст. 214 КПК України передбачено можливість до внесення відомостей до ЄРДР для з'ясування обставин вчинення кримінального проступку, у тому числі відібрання пояснень.
На думку апелянта, чинні процесуальні норми законодавства не передбачають для слідчого чи прокурора іншої альтернативи, ніж невідкладне внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Обов'язок слідчого, дізнавач або прокурора не вимагає оцінки цими суб'єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Звертає увагу, що під час розгляду його скарги слідчий суддя допустив ряд помилок та прийшов до хибного висновку. Так, слідчий суддя всупереч вимогам ст. 90 КПК України не взяв до уваги постанову Шостого адміністративного апеляційного суду від 17 січня 2024 року у справі №620/104889/23, якою визнано протиправними дії посадових осіб військової частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та зобов'язано надати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі станом на 05 квітня 2023 року.
Вказуючи про те, що лист командира військової частини НОМЕР_1 від 03 травня 2023 року №881 не офіційним документом, як предмет злочину, передбаченого ч. 1 ст. 336 КК України, слідчий суддя залишив поза увагою, що Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати касаційного кримінального суду у справі №742/2207/17 встановив, що обов'язковою ознакою офіційного документа, як предмета злочину є належність його до документів, що складаються видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної діяльності. Таким чином, на думку апелянта, лист командира військової частини НОМЕР_1 від 03 травня 2023 року №881 є офіційним документом.
Заслухавши доповідача, заявника, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, зазначаючи про те, що лист командира військової частини є офіційним документом, а тому відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 336 КК України за його заявою мають бути внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, прокурора, який вважав скаргу безпідставною, звернув увагу на те, що за повідомленими обставинами було проведено ретельну перевірку та не встановленого факту вчинення кримінального правопорушення, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу заявника залишити без задоволення.
Частиною 1 статті 303 КПК України передбачено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Зокрема, п.1 ч.1 ст. 303 КПК України передбачено можливість оскарження на досудовому провадженні бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Згідно ч. 2 ст. 3 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом офісу Генерального прокурора України № 298 від 30 червня 2020 року, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, як помилково вважає апелянт, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою/особами такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти і зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Прийняття та реєстрація заяви чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення не є тотожним поняттю внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, як помилкового вважає апелянт.
З матеріалів справи убачається, що 03 лютого 2025 року ОСОБА_6 звернувся із заявою до Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оброни Центрального регіону, в якій просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366 КК України за фактом службового підлогу офіційних документів посадовими особами військової частини НОМЕР_1 .
Заява ОСОБА_6 була прийнята уповноваженою особою Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та зареєстрована за вхідним номером 9-72/524.
У своїй заяві ОСОБА_6 зазначив, що на свій рапорт від 04 квітня 2023 року, адресований командуванню військової частини НОМЕР_1 , ним була отримана відповідь за №881 від 03 травня 2023 року, в якій було вказано, що предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються, що на думку заявника є службовим підлогом, за яке передбачена кримінальна відповідальність ст. 366 КК України, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №620/10489/23 військову частину було зобов'язано виплатити грошову компенсацію за не видане майно.
У ході перевірки за заявою ОСОБА_6 було встановлено, що на рапорт ОСОБА_6 від 04 квітня 2023 року командиром військової частини НОМЕР_1 була надана відповідь №881 від 03 травня 2023 року, в якій міститься тлумачення командиром військової частини нормативно-правових актів та відомчих інструкцій, а фактично висловлена правова позиція автора відповіді щодо речового майна, яке не було отримане ОСОБА_6 під час проходження ним військової служби. З огляду на невірне тлумачення нормативно правових актів та відомчих інструкцій командиром військової частини було зазначено про те, що предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року було визначено, що ОСОБА_6 , звільнений у відставку, має право на отримання довідки про вартість речового майна та відповідно отримання грошової компенсації вартості такого майна.
Під час судового розгляду колегією суддів апеляційного адміністративного суду було встановлено, що військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 , тобто саме фінансово-економічна служба військової частини НОМЕР_3 здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення, додаткової винагороди, будь-яких компенсацій тощо військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 .
З огляду на це, для належного захисту порушеного права ОСОБА_6 , колегія суддів вийшла за межі позовних вимог та задовольнила його позов, шляхом зобов'язання саме військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_6 грошову компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 05 квітня 2023 року, тобто на дату його звільнення.
За результатами проведеної перевірки керівником Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону від 14 лютого 2025 року ОСОБА_6 була надано відповідь про відсутність підстав для реєстрації відомостей за його заявою в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.
Так, предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України є офіційний документ, визначення якого наведене у примітці до статті 358 КК України. Відповідно до вказаної примітки, під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі само зайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Тому при встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину варто керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/ або обов'язків.
Зміст відповіді командира військової частини НОМЕР_1 від 03травня 2023 року за №881 всіх перелічених ознак не містить.
Зокрема, в листі відсутня інформація, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності.
Форма відповіді, надана командиром військової частини на законодавчому рівні не передбачена
Аналіз змісту, викладеної у відповіді інформації вказує лише про те, що командиром військової частини невірно розуміє законодавство України щодо того чи належить до компенсації військовослужбовцю, який був звільнений з військової служби вартість майна, яка не була йому видана під час проходження військової служби.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що командир військової частини не є юристом, а тому цілком можливо, що певні норми могли бути не так трактовані, як їх розцінив Шостий апеляційний адміністративний суд під час розгляду справи за позовом ОСОБА_6 , при тому що суддя Чернігівського окружного адміністративного суду погодився з думкою командира військової частини, яка була ним викладена в оскаржуваній відповіді.
Так, пунктом 29 розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період № 232, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за № 768/28898, визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Отже, командиром військової частини НОМЕР_1 при наданні відповіді на рапорт ОСОБА_6 не було вказано інформації, яка б суперечила вищевказаним вимогам Інструкції.
Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_6 , колегія апеляційного адміністративного суду більш широко проаналізувала вказані норми та вказала, що норма п. 29 розділу V Інструкції № 232 не суперечить праву військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке передбачено Порядком № 178, натомість встановлює лише неможливість видачі предметів речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.
Тобто, на думку колегії суддів, яка складається з трьох професійних суддів з юридичною освітою та значним досвідом юридичної практики, на відміну від командира військової частини, який не є практикуючим юристом, пункт 29 розділу V Інструкції №232 передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте, жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, право на яку вони мають у відповідності до Закону № 2011-ХІІ.
З огляду на це, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання командира військової частини НОМЕР_1 на п. 29 розділу V Інструкції № 232, як на підставу для відмови у виплаті ОСОБА_6 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно є безпідставним.
За результатами судового розгляду адміністративно-правовий спір ОСОБА_6 та командування військової частини НОМЕР_1 був вирішений в судовому порядку, порушені права скаржника були відновлені. В той же час, невірне тлумачення положень Інструкції №232 командиром військової частини не свідчить про вчинення ним кримінального правопорушення, в тому числі й того, про яке у своїй заяві вказує ОСОБА_6 .
Таким чином, службовими особами Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону були повністю виконані положення ч. 4 ст. 214 КПК України - заява ОСОБА_6 була прийнята, зареєстрована, за викладеними у ній відомостями проведено ретельну та належну перевірку, а заявнику за результатами її проведення надано обґрунтовану та вмотивовану відповідь.
Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України. В свою чергу КК України визначає вичерпний перелік суспільно небезпечних діянь, які є злочинами та характеризує, у чому саме полягає об'єктивна та суб'єктивна його сторони, кваліфікуючі ознаки та інше.
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про вчинення кримінального правопорушення є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки кримінального правопорушення, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).
Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань і щодо них не повинно проводитися досудове розслідування.
За викладеними заявником обставинами проведено перевірку та за її результатами складено відповідь про те, що фактичні дані, викладені у заяві про вчинення кримінального правопорушення, не вказують на ознаки конкретного складу злочину, порушені бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 права поновлено, а тому, підстави для реєстрації кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відсутні. (Вих. №25 від 14.02.2025).
Той факт, що ОСОБА_6 тривалий час не міг отримати компенсацію за невидане йому під час проходження служби речове майно, але домігся судового рішення, яким військову частину НОМЕР_3 зобов'язано виплатити йому компенсацію, не є безумовним підтвердженням факту вчинення кримінального правопорушення, як безпідставно намагається довести ОСОБА_6 ..
Колегія суддів наголошує, що кожне повідомлення про вчинення кримінального правопорушення має бути обґрунтованим та підтвердженим тими доказами, які достатні на етапі вирішення питання про наявність чи відсутність ознак можливого вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке у подальшому можуть бути внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Без дотримання цих вимог будуть порушені права громадян, які будуть беззахисними перед безпідставними та непідтвердженими звинуваченнями.
Проаналізувавши викладені заявником обставини, які на його думку свідчать про вчинення кримінального правопорушення, мотиви органу досудового розслідування при відмові у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, доводи слідчого судді на спростування доводів ОСОБА_6 , колегія суддів приходить до висновку, що твердження апелянта ґрунтуються на суб'єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про вчинення кримінального правопорушення обставин, не містять конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, які б давали підстави для кваліфікації дій будь-якої особи за будь-якою зі статей Кримінального кодексу України, а тим більше за ст. 366 цього Кодексу.
Помилковим є переконання ОСОБА_6 , що заявник наділений безмежними правами на звернення з будь-якою заявою, вказавши, що визначена ним особа (особи) вчинила(ли) кримінальне правопорушення і ці відомості беззастережно мають бути внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки всі питання щодо місця звернення та форми цих звернень чітко регламентовані нині діючим кримінальним процесуальним Законом, що повністю узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду.
Проте, у справі «Мельник проти України» Європейський суд наголосив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 422, 424 КПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_6 на бездіяльність службових осіб Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань, без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10