Справа № 445/510/24 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г. Б.
Провадження № 22-ц/811/3788/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
07 травня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Цьони С.Ю.,
з участю: представника апелянта - адвоката Гелемей Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гелемей Ю.М. на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 22 липня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В березні 2023 року ТзОВ «Бізнес позика» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги мотивувало тим, що 25 серпня 2023 року між сторонами було укладено договір №461519-КС-005 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Бізнес Позика» 25 серпня 2023 року направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір №461519-КС-005 про надання кредиту. Цього ж числа відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення вказаного договору, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено відповідачу, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-0942, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено. Таким чином, 25 серпня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №461519-КС-005 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає відповідачу грошові кошти у розмірі 36000 гривень, на засадах строковості, поворотності, платності, а остання зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 36000 гривень шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням). До теперішнього часу боржник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, а лише часткового сплатила кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у розрахунку заборгованості, чим порушила свої зобов'язання, встановлені договором. В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останньої.
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 22 липня 2024року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за Договором №461519-КС-005 про надання кредиту від 25.08.2023 року в розмірі 110354,90 грн (сто десять тисяч триста п'ятдесят чотири гривні дев'яносто копійок) а також судові витрати в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Гелемей Ю.М., подавши апеляційну скаргу.
Вважає рішення суду незаконним.
Зазначає, що суд першої інстанції стягнув заборгованість за договором №461519-КС-005 про надання кредиту, в розмірі 110354,90 гривень, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 36000,00 гривень; суми прострочених платежів по процентах -68954,90 гривень; суми прострочених платежів за комісією - 5400,00 гривень.
Вказує, що відповідно до п.18 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
При вирішенні спору така правова норма не застосована, що є підставою для скасування судового рішення (ч.2 ст. 376 ЦПК України).
Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2024 року у справі № 445/510/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта - адвоката Гелемей Ю.М., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки відповідач не виконав умов кредитного договору №461519-КС-005 від 25 серпня 2023 року, з останнього на користь позивача підлягає до стягнення заборгованості в розмірі 110354,90 гривень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Встановлено, що 5 серпня 2023 року між сторонами було укладено договір №461519-КС-005 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Бізнес Позика» 25 серпня 2023 року направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір №461519-КС-005 про надання кредиту. Цього ж числа відповідач прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення вказаного договору, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено відповідачу, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-4121, на номер телефону НОМЕР_1 , котрий боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 25 серпня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №461519-КС-005 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає відповідачу грошові кошти у розмірі 36000 гривень, на засадах строковості, поворотності, платності, а останній зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з умовами паспорту споживчого кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,15956945 процентів за кожен день користування кредитом ( 423,24284925 відсотків річних).
Пунктом 3 паспорту споживчого кредиту визначено, що строк кредитування становить 113 днів.
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 36000 гривень шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 .
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором №461519-КС-005 про надання кредиту належним чином не виконав, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
Позивач вказує, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у нього утворилась заборгованість за договором №461519-КС-005 про надання кредиту, в розмірі 110354,90 гривень, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 36000,00 гривень; суми прострочених платежів по процентах -68954,90 гривень; суми прострочених платежів за комісією - 5400,00 гривень.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб'єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.
За змістом ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід'ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Стаття 639 ЦК України регламентує, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до часини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Встановивши факт укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору, а також факт отримання відповідачем коштів за договором кредиту та їх неповернення у відповідності до умов вказаного договору та у строки визначені сторонами, те, що розрахунок суми заборгованості відповідає умовам кредитного договору, докази зворотнього в матеріалах справи відсутні, місцевий суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача, а відтак і про задоволення таких.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевказаний розрахунок суми боргу, як і не надав доказів щодо належного виконання ним умов кредитного договору.
В частині доводів апеляційної скарги про звільнення від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України колегія суддів вважає такі необґрунтованими, оскільки позивачем не заявлялисьвимоги щодо сплати штрафу, пені чи 3% річних та індексу інфляції.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції належним чином оцінив наявні в матеріалах справи докази, відтак доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гелемей Ю.М.- залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 22 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 07 травня 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.