про відмову у відкритті касаційного провадження
07 травня 2025 року
м. Київ
справа №560/2223/24
адміністративне провадження № К/990/16484/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2025 (суддя Польовий О.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 (колегія у складів суддів Курка О.П., Шидловського В.Б., Боровицького О.А.)
у справі № 560/2223/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі також - ГУ ПФ України в Хмельницькій області, відповідач, скаржник), в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФ України в Хмельницькій області та зобов'язати його вчинити певні дії.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 09.01.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025, позов задовольнив частково. А саме:
- визнав протиправними дії ГУ ПФ України в Хмельницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
- зобов'язав ГУ ПФ України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.09.2023 у розмірі 86% суми грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, із урахуванням проведених виплат;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
18.04.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ПФ України в Хмельницькій області, в якій відповідач з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025, а прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У спрощеному позовному провадженні не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (ч. 4 ст. 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
При цьому згідно з положеннями ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
У цій справі оскаржуються дії територіального Пенсійного фонду України щодо обмеження пенсії за вислугу років з 05.03.2019 максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами після проведення її перерахунку на виконання судового рішення.
Хмельницький окружний адміністративний суд в ухвалі від 20.02.2024 про відкриття провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У такому разі ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Зокрема, для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
У контексті наведеного Суд зауважує, що для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Проте ГУ ПФ України в Хмельницькій області у касаційній скарзі не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення розгляду цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики. Натомість подана скарга містить лише формальне цитування положень пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України без наведення конкретних фактів чи аргументі на підтвердження того, що ця справа дійсно має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо правильного врегулювання правовідносин, які подібні до спірних у цій справі (щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII)), зокрема у постановах від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18, 09.02.2021 у справі № 640/2500/18, від 31.03.2021 у справі № 815/3000/17, від 17.02.2022 у справі № 640/11168/20, від 29.06.2022 у справі № 640/19118/18 та від 11.07.2022 у справі № 620/613/21, де вказав таке:
«Положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з метою правильного врегулювання спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.».
В цілому мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи оскаржувані судові рішення про часткове задоволення позову у справі № 560/2223/24, відповідають правовим позиціям, викладеним у перелічених вище постановах касаційного суду.
З огляду на це Суд вважає, що перегляд цієї справи у касаційному порядку не матиме фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики та не вбачає інших обставин, визначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За викладених обставин ГУ ПФ України в Хмельницькій області слід відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ст.ст. 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі № 560/2223/24.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.І. Рибачук
Суддя С.Г. Стеценко