Провадження № 22-ц/803/2856/25 Справа № 216/8668/24 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
29 квітня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді БондарЯ.М.
Суддів Зубакової В.П., Корчиста О.І.
Секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: Ліквідаційна комісія міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Ліквідаційна комісії Криворізького міського управління міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу, без участі учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року, ухвалену суддею Кузнецовим Р.О. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного судового рішення відсутні),
14 грудня 2024 року до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії Криворізького міського управління міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №485 о/с від 06.11.2015 року, яким було звільнено старшого сержанта міліції ОСОБА_2 з посади інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління на підставі п.63 з Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).
Поновлено Гукова Вадима позивача на посаді інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області з 07.11.2015 року.
Стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Дніпропетровській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів у сумі 67 767,20 грн. (шістдесят сім тисяч сімсот шістдесят сім гривень двадцять копійок).
Рішення в частині поновлення позивача на посаді інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області з 07.11.2015 року та стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Дніпропетровській грошове забезпечення в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2 283,46 грн. (дві тисячі двісті вісімдесят три гривні сорок шість копійки) без урахування утримання податків та обов'язкових платежів звернути до негайного виконання. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Виходячи з наведеного позивач вважає що його дитині було спричинена моральна шкода.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Ліквідаційної комісії міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії Криворізького міського управління міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди.
Роз'яснено позивачу, що заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства та за предметною підсудністю відноситься до компетенції Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Представник позивача ОСОБА_2 оскаржив ухвалу суду в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі представник позивача Гуков В.О., посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, просить її скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
При цьому, скаржник зазначає, що спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він виник у зв'язку із заподіянням позивачу моральної шкоди внаслідок звільнення її батька у декретній відпустці.
Звертає увагу на те, що позивач у цій справі безпосередньо не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії Криворізького міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області, як суб'єктів владних повноважень в процесі реалізації ними владно-управлінських функцій.
Звертає увагу на те, що відповідно до ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, лише якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зазначає, що, характер спірних правовідносин, який пов'язаний із стягненням моральної шкоди спричиненої незаконним звільнення батька дитини у відпустці вимоги позову виключають розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
17.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд його апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без його участі. Апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, з огляду на таке.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі, виходив з того, що спір між сторонами пов'язаний із оскарженням рішення суб'єкта владних повноважень, тому вимоги позивача та обґрунтування позову виключають розгляд справи в порядку цивільного судочинства, тому провадження у справі не може бути відкрито, оскільки захист прав свобод та інтересів фізичних осіб в сфері публічно-правових відносин здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції судової юрисдикції є обґрунтованими враховуючи наступне.
Відповідно до статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Щодо розгляду вимоги про відшкодування моральної шкоди завданої протиправною поведінкою стосовно нього, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
За змістом статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають у приватноправових відносинах і містять наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2020 року у справі №607/15692/19 (провадження №14-39цс20) зазначила, що відшкодування моральної шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Проте таку вимогу справді не завжди можна розглядати за правилами цивільного судочинства. Так, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 КАС України).
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №459/84/19 (провадження №61-16134св19), про неврахування якої ОСОБА_1 зазначав у касаційній скарзі.
ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та Ліквідаційної комісії Криворізького міського управління Міністерства внутрішніх справ в Днііпропетровській області просив стягнути з кожного з відповідачів моральну шкоду у розмірі 594 552,82 грн. яка спричинена його дитині незаконним звільненням батька піід час перебування останнього у відпустці по догляду за дитиною до 3-х річного віку, що встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року, яким адміністративний позов ОСОБА_2 було задоволено частково, а також постановою Третього апеляційного адміністративного суду віід 11.12.2019 року, які набрали законної сили.
Зазначена позовна вимога про відшкодування моральної шкоди не пов'язана з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що розгляд позовної вимоги ОСОБА_1 , поданої її представником ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів, спричиненої дитині моральної шкоди незаконнім звільненням батька, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки судом не враховано, що позовна вимога не пов'язана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Таким чином, місцевий суд, помилково відмовив у відкритті провадження у справі щодо розгляду позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів моральної шкоди, завданої протиправною поведінкою стосовно ОСОБА_2 , що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Проте таку вимогу не завжди можна розглядати за правилами цивільного судочинства. Так, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 КАС України).
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, за викладених вище обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.
Керуючись статтями 374, 379, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і касаційному оскаженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 06 травня 2025 року.
Головуючий: Я.М. Бондар
Судді: В.П. Зубакова
О.І. Корчиста