П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 916/242/22
Суддя першої інстанції Радчук А.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Яковлєва О.В.,
суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, у справі за адміністративним позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Одеської міської ради, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бульвар 1906», Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дії,-
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Одеської міської ради, звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Бульвар 1906», Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, а саме:
- визнання незаконними та скасування містобудівних умов і обмежень від 21 жовтня 2019 року № 190, які затверджено наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 21 жовтня 2019 року № 01-06/264;
- визнання незаконними дії Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо видачі 22 вересня 2020 року ТОВ «Бульвар 1906» дозволу на виконання будівельних робіт № ОД 012200922476 щодо об'єкту: «Нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсовський бульвар, 15-А»;
- скасування дозволу на виконання будівельних робіт № ОД 012200922476, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 22 вересня 2020 року ТОВ «Бульвар 1906» щодо об'єкту: «Нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсовський бульвар, 15-А».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивачем подано апеляційну скаргу з вимогами про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
З доводів апеляційної скарги вбачається, що позивач вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, так як позивачем належним чином доведено невідповідність спірних містобудівних умов та обмежень, проектної документації та дозволу на виконання будівельних робіт вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
При цьому, апелянт наголошує, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, того факту, що земельна ділянка, на якій заплановано спірне будівництво, відноситься до земель оздоровчого призначення, а як наслідок не враховано особливостей використання відповідних земельних ділянок та повідомленої прокуратурою інформації про те, що постановою Ради міністрів УРСР від 14 липня 1952 року № 2216 затверджено межі курорту «Лермонтовский», до якого входить відповідна земельна ділянка.
Також, апелянт зазначає, що земельна ділянка, на якій заплановано спірне будівництво, згідно затвердженої містобудівної документації на місцевому рівні, знаходиться в зоні КЛ, а тому на ній можливо побудувати лише санаторій (заклад охорони здоров'я) з дотриманням затверджених ДБН.
З іншого боку, на переконання апелянта, заплановане будівництво порушує вимоги ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ЗУ «Про охорону культурної спадщини», а також не відповідає затвердженим вимогам ДБН, зокрема В.2.2-10-2001 «Заклад охорони здоров'я», Б.2.2-12:2009 «Планування та забудова територій».
В свою чергу, ТОВ «Бульвар 1906» подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову, так як прокуратурою не доведено правомірності своїх вимог.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 вересня 2019 року між Одеською міською радою та ТОВ «Бульвар 1906» укладено договір оренди землі № 2222 (далі - договір, а.с. 53-58, т. 1), згідно з яким ТОВ «Бульвар 1906» надано у платне користування строком на 20 років земельну ділянку, площею 0,9822 га, кадастровий номер: 5110137500:29:001:0002, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Лідерсовський бульвар, 13-Б, для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу.
Відповідно до п. 2.1., п. 2.2., п. 2.4. договору в оренду передається земельна ділянка, площею 0,9822 га, у тому числі по угіддям: землі, зайняті поточним будівництвом та відведені під будівництво (будівництво яких не розпочато) 0,9822 га. На земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля, що належить ТОВ «Бульвар 1906», на праві приватної власності, реєстраційний номер об'єкта: 1743092451101. Недоліків, що можуть перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки, яка передається в оренду, не встановлено.
Згідно з п. 5.1., 5.2., 5.3. договору земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу. Категорія земель за основним цільовим призначенням землі оздоровчого призначення; вид цільового призначення згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель D.06.03. для інших оздоровчих цілей. Умови збереження стану об'єкту оренди: забезпечення належного санітарного, протипожежного, екологічного стану земельної ділянки, будівель і споруд, що розташовані на ній та охорони зелених насаджень.
Відповідно до п. 8.1. договору щодо земельної ділянки зареєстровані, зокрема, такі обмеження у використанні: охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини; площа земельної ділянки (її частини), на яку поширюється дія обмеження 0,9822 га, підстава виникнення ЗУ «Про охорону культурної спадщини», строк дії обмеження безстроково.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 вересня 2019 року, номер витягу: НВ-0003823702019, загальні відомості про земельну ділянку: кадастровий номер земельної ділянки: 5110137500:29:001:0002; місце розташування (адміністративно-територіальна одиниця): Одеська обл., м. Одеса, Лідерсівський бульвар, 13-Б; Цільове призначення: 06.03 Для інших оздоровчих цілей; Категорія земель: землі оздоровчого призначення; Вид використання земельної ділянки: для будівництва та обслуговування курортно-оздоровчого комплексу.
Наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 21 жовтня 2019 року № 01-06/264 затверджено та видано ТОВ «Бульвар 1906» Містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкту будівництва від 21 жовтня 2019 року № 190: «Нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсовський бульвар, 15-А» (а.с. 36-50, т. 1).
Містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкту будівництва від 21 жовтня 2019 року № 190 складаються з таких з розділів: «Загальні дані»: 1. вид будівництва, адреса або місцезнаходження земельної ділянки; 2. інформація про замовника; 3. відповідність цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; «Містобудівні умови та обмеження»: 1. граничнодопустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 2. максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 3. максимально допустима щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 4. мінімально допустимі відстані від об'єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 5. планувальні обмеження (охоронні зони пам'яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об'єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 6. охоронні зони об'єктів транспорту, зв'язку, інженерних комунікацій, відстані від об'єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.
Далі, за замовленням товариства розроблено проектну документацію на будівництво: «Нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Лідерсовський бульвар, 15-А».
У матеріалах справи наявний проект будівництва (а.с. 17 т. 5 - а.с. 33, т. 10), а також експертний звіт (позитивний), затверджений ТОВ «Будпроектекспертиза», з додатком щодо розгляду проектної документації на будівництво за проектом: «Нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсовський бульвар, 15-А», клас наслідків СС2 (а.с. 6-16 т. 5).
Згідно з цим звітом (додатком): ділянка об'єкту проектування розташована в центральній частині міста Одеса у межах історичного ареалу міста; територія комплексу межує з територією пам'ятки архітектури місцевого значення «Особняк Фабрицького» та з пам'яткою архітектури місцевого значення «Дача Маразлі»; відповідно до встановленої комплексної охоронної зони проектом забезпечені необхідні відстані до пам'яток архітектури; об'єкт проектування знаходиться в оточенні житлової багатоквартирної забудови на ландшафтно-рекреаційній території, призначеної для розміщення санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв.
Між тим, відповідно до рішення виконкому Одеської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року № 580 (а.с. 68-70, т. 1), наказу Міністерства культури і туризму України від 27 серпня 2007 року № 983/0/16-07 (а.с. 71-73, т. 1), паспорту об'єкта культурної спадщини «Дача Маразлі» (а.с. 74-99, т. 1), паспорту об'єкта культурної спадщини «Особняк Фабрицького» (а.с. 115-133, т. 1), «Дача Маразлі» та «Особняк Фабрицького» є об'єктами культурного спадщини місцевого значення (м. Одеса). Вказаний факт визнається всіма учасниками справи.
Відповідно до науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території та зон охорони пам'яток архітектури та містобудування та об'єктів культурної спадщини, розташованих в кварталі обмеженому з північного заходу Лідерсівським бульваром, із північного сходу Обсерваторним провулком, з півдня вул. Віри Інбер у Приморському районі м. Одеси (а.с. 134-200, т. 1) досліджувані пам'ятки архітектури та містобудування та об'єкти культурної спадщини, в т.ч. «Дача Маразлі» та «Особняк Фабрицького», розташовані у межах Центрального історичного ареалу м. Одеси, зона санаторіїв КЛ.
Згідно листа Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини ОМР від 13 липня 2022 року № 01-22/9вих (а.с. 85, т. 4), бульвар Лідерсовський, 13-Б не значиться у переліку пам'яток та об'єктів культурної спадщини м. Одеси.
Відповідно до плану зонування території м. Одеси (а.с. 59-67, т. 1, а.с. 2-23, т. 2) зона санаторіїв КЛ призначена для розміщення санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв для дорослих, для батьків з дітьми. Переважні види використання: санаторії. Супутні види використання: підприємства торгівлі; підприємства громадського харчування; культурно-видовищні, мистецькі заклади, заклади довкілля; спортивні та фізкультурно-оздоровчі споруди; відділення зв'язку; екскурсійні бюро, агенції; пункти прокату; підприємства побутового обслуговування; малі архітектурні форми; зелені насадження обмеженого користування, парки, сквери, бульвари; квітники, газони; споруди інженерної інфраструктури, пов'язані з функціонуванням закладів. Допустимі види використання: громадські вбиральні; гостьові автостоянки для тимчасового зберігання транспортних засобів. Використання території зони, розміщення підприємств і установ здійснюється відповідно до ДБН 360-92. Вимоги до ділянок, що знаходяться в комплексній охоронній зоні історичного центру: 1. Забороняється: будь-яке будівництво, не пов'язане з реставрацією і пристосуванням пам'яток, реконструкцією історичних будівель та інженерних мереж, регенерацією, благоустроєм території; прокладання транспортних комунікацій, інженерних мереж, які порушують підземні частини пам'яток або гідрологічний режим території, встановлення повітряних ліній електромереж і трансформаторних пунктів, обладнання, благоустрій, які не відповідають вимогам охорони пам'яток та збереження традиційного характеру середовища; містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без погодження органу охорони культурної спадщини Одеської міської ради та без дозволу органу охорони культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації; 2. Забезпечується: збереження пам'яток та об'єктів культурної спадщини; охорона традиційного характеру середовища: ландшафту, історично сформованих розпланування, парцелярії, забудови, цінних елементів історичного благоустрою, які підлягають обліку при проведенні ретельної історико-архітектурної інвентаризації території зони; 3. Допускається: за спеціальними проектами, погодженими з відповідними органами культурної спадщини: зокрема, нове будівництво тільки у виняткових випадках за проектами, погодженими з органами охорони культурної спадщини відповідно до встановленого порядку. При цьому розпланувальний модуль і парцелярія мають лишатися незмінними, а масштаб нових будівель, масштабність їхніх членувань, архітектурні форми, матеріали, кольорове вирішення фасадів повинні відповідати безпосередньо прилеглій історичній забудові. Проектуванню має передувати історико-містобудівне обґрунтування зі всебічним композиційним обґрунтуванням рішень, що приймаються. Вимоги до території Центрального історичного ареалу: 1. Забороняється: розміщення та проектування нових будівель і споруд без попередньо розробленого і затвердженого у встановленому порядку історико-містобудівного обґрунтування; реалізація програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини; 2. Забезпечується: збереження традиційного характеру середовища, охорона і раціональне використання пам'яток і об'єктів культурної спадщини, збереження містоформуючої ролі культурної спадщини; 3. Допускається: розміщення та проектування нових будівель і споруд за наступних умов: а) гранична висота нових будівель і споруд, що виходять на червоні лінії вулить, не повинна перевищувати 18,6 метрів від рівня денної поверхні, а висота акцентних будівель на розі кварталів не вище 21,3 метрів; б) гранична висота нових будівель, які розміщуються у глибині кварталів, має визначатися математичними розрахунками у складі історико-містобудівних обґрунтувань таким чином, що видима з вулиці проекція верхньої частини фасаду нової будівлі за висотою становила не більше ніж 62% висоти фасаду будівлі, яка виходить на червону лінію вулиці.
Після розроблення проектної документації, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської видано ТОВ «Бульвар 1906» спірний дозвіл на виконання будівельних робіт від 22 вересня 2020 року № ОД 012200922476 (а.с. 51, т. 1) на нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Лідерсовський бульвар, 15-А.
Вважаючи, що спірні Містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкту будівництва від 21 жовтня 2019 року № 190 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 22 вересня 2020 року № ОД 012200922476, як і дії щодо його видачі, не відповідають вимогам містобудівного законодавства, прокурор звернувся до суду в інтересах Одеської міської ради.
За наслідком з'ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про відмову в задоволенні позову, так як у межах спірних правовідносин відсутні правові підстави для задоволення вимог прокурора, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Згідно ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.
Згідно ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
3) затвердження проектної документації;
4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;
6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Згідно ч. 1 ст. 29 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є:
1) містобудівні умови та обмеження;
2) технічні умови;
3) завдання на проектування.
Згідно ч. 3 ст. 29 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
4) витяг із Державного земельного кадастру.
Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва.
Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).
Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
В свою чергу, згідно ч. 4 ст. 29 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
З іншого боку, згідно ч. 5 ст. 29 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження містять:
1) назву об'єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об'єкта;
2) інформацію про замовника;
3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;
4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах;
5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;
6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);
7) мінімально допустимі відстані від об'єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;
8) планувальні обмеження (охоронні зони пам'яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об'єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони);
9) охоронні зони об'єктів транспорту, зв'язку, інженерних комунікацій, відстані від об'єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.
Перелік зазначених умов є вичерпним.
Згідно ч. 8 ст. 29 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника.
Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.
Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється:
1) за заявою замовника;
2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам;
3) за рішенням суду.
У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Згідно ч. 4 ст. 37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», відмова у видачі дозволу на виконання будівельних робіт видається заявнику в письмовому вигляді з відповідним обґрунтуванням у строк, передбачений для видачі дозволу.
Підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є:
1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу;
2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».
Рішення про видачу або анулювання дозволу на виконання будівельних робіт може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі дозволу), або оскаржено до суду.
Згідно ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі:
1) подання замовником заяви про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт;
2) наявності відомостей про ліквідацію юридичної особи, що є замовником;
3) встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об'єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об'єкта, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю;
4) скасування містобудівних умов та обмежень;
5) систематичного (два і більше разів підряд) перешкоджання проведенню перевірки посадовими особами органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Колегією суддів встановлено, що ТОВ «Бульвар 1906» є замовником нового будівництва курортно-оздоровчого комплексу з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом, за адресою: м. Одеса, Лідерсовський бульвар, 15-А.
Наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 21 жовтня 2019 року № 01-06/264 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування відповідного об'єкта будівництва.
Крім того, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 22 вересня 2020 року № ОД 012200922476.
В свою чергу, не погоджуючись із законністю виданих ТОВ «Бульвар 1906» містобудівних умов та обмежень, а як наслідок законністю виданого дозволу на виконання будівельних робіт, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до адміністративного суду.
Між тим, за наслідком розгляду даної справи, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що видані ТОВ «Бульвар 1906» містобудівні умови та обмеження, як вихідні дані для здійснення будівництва, не суперечать вимогам Земельного кодексу України, ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ЗУ «Про курорти», ЗУ «Про охорону культурної спадщини», а також вимогам Генерального плану та Плану зонування території (зонінгу) м. Одеси.
В свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, у межах доводів та вимог апеляційної скарги прокуратури, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що містобудівні умови та обмеження не є документом дозвільного характеру, так як вони окремо не дають суб'єкту містобудівної діяльності права на забудову земельної ділянки, а також права на виконання будівельних робіт.
Основна мета надання містобудівних умов та обмежень, передусім, у визначенні відповідності намірів забудови діючій містобудівній документації та визначення основних вимог, передбачених державними будівельними нормами, на підставі яких в подальшому має розроблятись проектна документація на будівництво певного об'єкту.
При цьому, підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень можуть бути виключно подання замовником будівництва неповного пакету документів, виявлення недостовірних даних, наведених у поданих документах, або невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
В свою чергу, як вважає прокуратура, наміри товариства щодо спірної забудови суперечать положенням Земельного кодексу України та ЗУ «Про курорти», так як вони порушують цільове призначення належної товариству на праві користування земельної ділянки.
Крім того, прокуратура зазначає, що у межах спірних правовідносин існує невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Між тим, надаючи правову оцінку зазначеним доводам, колегія суддів зазначає, що належна товариствк земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до земель оздоровчого призначення.
В свою чергу, згідно ст. 47 Земельного кодексу України, до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.
Згідно ч. 1 ст. 48 Земельного кодексу України, на землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.
Згідно ч. 2 ст. 48 Земельного кодексу України, на територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.
Згідно ч. 3 ст. 48 Земельного кодексу України, у межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.
Будівництво об'єктів житлового, громадського призначення та інших об'єктів, інша господарська діяльність на землях оздоровчого призначення здійснюються виключно за умови дотримання режимів округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, якщо така діяльність сумісна з охороною природних лікувальних ресурсів і відпочинком населення.
При цьому, Класифікація видів цільового призначення земель затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548.
Згідно Розділу D Класифікації видів цільового призначення земель, землі оздоровчого призначення, поділяються на наступні підрозділи: 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів; 06.02 для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів; 06.02 Для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів; 06.03 для інших оздоровчих цілей.
За наслідком аналізу зазначених норм права, колегія суддів формує висновок, що законодавцем не забороняється, а навпаки передбачається можливість здійснення будівництво об'єктів житлового, громадського призначення та інших об'єктів, на землях оздоровчого призначення, за умови дотримання режимів округів і зон санітарної охорони, якщо така діяльність сумісна з охороною природних лікувальних ресурсів і відпочинком населення.
Як вже зазначалось колегією суддів, Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради, як органом місцевого самоврядування територіальної громади міста Одеса, видано товариству містобудівні умови та обмеження для будівництва курортно-оздоровчого комплексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заплановане товариством будівництво курортно-оздоровчого комплексу на земельній ділянці з видом цільового призначення (D.06.03 для інших оздоровчих цілей) прямо не суперечить та узгоджується із зазначеними вимогами Земельного кодексу України.
З іншого боку, щодо доводів прокуратури про те, що зазначені вимоги Земельного кодексу України у межах спірних правовідносин необхідно застосовувати разом з положеннями ЗУ «Про курорти», оскільки відповідна земельна ділянка розташована у межах курорту «Лермонтовський», колегія суддів зазначає наступне.
Вказані посилання обґрунтовуються тим, що постановою Ради Міністрів Української РСР від 14 липня 1952 року № 2216 «Про встановлення меж округів і зон санітарної охорони курортів Головного курортного управління Міністерства охорони здоров'я УРСР» затверджено межі округів і зон санітарної охорони курортів, зокрема курорту «Лермонтовський» у м. Одесі (додаток № 14).
Між тим, як встановлено судом першої інстанції, листом Міністерства юстиції України від 11 вересня 2023 року № 119508/ПІ-щ-3720/10.2.1, надано роз'яснення, що постанова Ради Міністрів Української РСР від 14 липня 1952 року № 2216 «Про встановлення меж округів і зон санітарної охорони курортів Головного курортного управління Міністерства охорони здоров'я УРСР» не застосовуються на території України з дня набуття чинності Конституцією України, тобто з 28 червня 1996 року, згідно переліку відповідних нормативно-правових актів, який оприлюднено на сайті Міністерства юстиції України (а.с. 23, т. 20).
Вказана обставина, що повідомлена у листі Міністерства юстиції України, визнається прокуратурою у доводах її апеляційної скарги та не є спірною у межах розгляду даної справи.
З іншого боку, щодо необхідності та можливості врахування положень ЗУ «Про курорти», колегія суддів додатково зазначає наступне.
Так, 14 листопада 2000 року набрав чинності ЗУ «Про курорти», який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу України, та їх охорони.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про курорти», курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.
Згідно ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про курорти», рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.
Згідно ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про курорти», рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Згідно ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про курорти», забудова курортів здійснюється відповідно до затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів курортів, іншої містобудівної документації.
Згідно ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про курорти», будівництво на курортах нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні фактори, забороняється.
Між тим, згідно ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, вирішуючи питання застосування положень ст. 12 ЗУ «Про курорти», Верховний Суд у постанові від 05 червня 2018 року (справа № 911/3721/16) сформував висновок, що визнання міста курортом у встановленому законодавством порядку не виключає здійснення на території такого міста будівництва, зокрема житлового.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заплановане товариством будівництво курортно-оздоровчого комплексу, погоджене органами місцевого самоврядування територіальної громади міста Одеса на наданій останніми земельній ділянці, не суперечить зазначеним вимогам ЗУ «Про курорти».
В свою чергу, перевіряючи доводи апелянта про невідповідність намірів забудови місцевій містобудівній документації, колегія суддів зазначає наступне.
Так, рішенням Одеської міської ради № 6489-VI від 25 березня 2015 року «Про затвердження Генерального плану м. Одеси» затверджено Генеральний план м. Одеси, який є основою містобудівної документації на місцевому рівні.
На підставі зазначеного рішення, прийнято рішення Одеської міської ради № 1316-VII від 19 жовтня 2016 року «Про затвердження Плану зонування території (зонінгу) м. Одеси».
В даному випадку, як вбачається із зібраних матеріалів у справі та наданих сторонами пояснень, запланована позивачем забудова має розміщуватись на земельній ділянці, яка згідно плану зонування відносяться до земель зони (КЛ), тобто зони санаторіїв, яка призначена для розміщення санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв для дорослих, для батьків з дітьми.
Між тим, колегія суддів зазначає, що у Плані зонування території міста Одеса затверджено вимоги до містобудівних умов та обмежень для кожної територіальної зони, зокрема для курортної зони, яка включає зону санаторіїв КЛ та зону установ відпочинку та туризму КВТ.
В свою чергу, про відповідні вимоги Плану зонування території зазначено в оскаржуваних містобудівних умовах та обмеженнях, а як наслідок колегія суддів вважає, що останні не суперечать містобудівній документації на місцевому рівні.
Крім того, колегія суддів враховує, що саме Генеральним планом м. Одеси передбачається перспективне використання територій недіючих санаторних та рекреаційних об'єктів під курортні та туристичні готелі, готельно-оздоровчі комплекси.
Також, з цього приводу колегія суддів додатково наголошує, що згідно ч. 2 ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
Згідно вимог п. «а» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
При цьому, згідно ст. 1 ЗУ «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Тобто, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2023 року (справа № 420/21826/21), від 14 лютого 2022 року (справа № 826/1606/17), від 09 червня 2022 року (справа № 460/2596/20).
В свою чергу, у договорі оренди землі від 30 вересня 2019 року, який укладено між Одеською міською радою та ТОВ «Бульвар 1906», визначено, що земельна ділянка з видом цільового призначення (D.06.03 для інших оздоровчих цілей) передається у користування ТОВ «Бульвар 1906» для здійснення будівництва та обслуговування курортно-оздоровного комплексу.
Тобто, Одеською міською радою, від імені територіальної громади м. Одеси, передано в оренду ТОВ «Бульвар 1906» земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:29:001:0002, площею 0,9822 га, саме з метою будівництва та обслуговування курортно-оздоровного комплексу.
Між тим, колегія суддів зазначає, що у межах доводів та вимог апеляційної скарги прокуратури, яка діє від імені Одеської міської ради, не зазначається про оскарження відповідного договору оренди землі та про витребування відповідної земельної ділянки з користування товариства.
Тому, вирішуючи питання дотримання справедливого балансу між правами та інтересами учасників справи, а також правами та інтересами мешканців територіальної громади, колегія суддів зазначає наступне.
Так, Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 826/13852/17) дійшов висновку, що у відповідній категорії адміністративних справ необхідно виходити з презумпції, що містобудівна документація, яку розроблено та затверджено у встановленому порядку, враховує державні, громадські та приватні інтереси. Тому видання містобудівних умов та обмежень на підставі та у повній відповідності до містобудівної документації свідчить про взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій.
В даному випадку, керуючись зазначеним висновком, ТОВ «Бульвар 1906», маючи у користуванні земельну ділянку для будівництва курортно-оздоровного комплексу, отримавши містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки відповідно до Генерального плану забудови, діючи послідовно, правомірно очікувало на те, що його право на розпорядження належним йому майном відповідно до законодавства в майбутньому не буде порушено чи обмежено шляхом прийняття іншого рішення, або безпідставного скасування судом.
При цьому, у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Тому, на переконання колегії суддів, безпідставне скасування виданих ТОВ «Бульвар 1906» містобудівних умов та обмежень, а як наслідок дозволу на виконання будівельних робіт, на даній стадії правовідносин, безумовно порушить принцип правової визначеності для ТОВ «Бульвар 1906» та свідчитиме про недотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів ТОВ «Бульвар 1906» та цілям, якими б керувався суд при задоволенні позовних вимог прокуратури у даній справі.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2023 року (справа № 1540/3905/18) та постанові від 04 лютого 2020 року (справа № 826/9713/18).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором не доведено необхідності скасування оскаржуваних містобудівних умов та обмежень з підстав невідповідності намірів забудови цільовому призначенню земельної ділянки чи порушення містобудівної документації на місцевому рівні.
З іншого боку, перевіряючи доводи апелянта про невідповідність намірів забудови вимогам ЗУ «Про охорону культурної спадщини», колегія суддів зазначає наступне.
В даному випадку, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є одними із основних вихідних даних для проектування, повинні містити планувальні обмеження, зокрема: охоронні зони пам'яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони охоронюваного ландшафту тощо.
В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, з оскаржуваних містобудівних умов та обмежень вбачається, що вони містять зазначені вихідні дані.
При цьому, згідно п. 17 ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, об'єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
Згідно ч. 1 ст. 6-1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно.
Згідно ч. 2 ст. 6-1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В даному випадку, як зазначалось вище, законодавством України чітко визначено послідовність, стадійність та етапність проектування та будівництва об'єктів, виконання комплексу робіт, пов'язаних із створенням об'єкта архітектури.
При цьому, отримання вихідних даних у вигляді містобудівних умов є найпершою стадією забудови територій і створення об'єкта архітектури, передує стадії проектування, а створення проектної документації для об'єктів будівництва передбачає обов'язкове врахування, у тому числі, таких вихідних даних.
В свою чергу, Законом України «Про охорону культурної спадщини» не передбачено обов'язку замовника отримувати погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, для видання йому містобудівних умов та обмежень. Таке погодження стосується саме проектів містобудівних перетворень, а не вихідних даних, на основі яких ці проекти розробляються та затверджуються.
Погодження містобудівних умов за вказаних підстав не передбачається також вимогами ст. 29 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідні висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладено в постанові від 06 грудня 2023 року (справа № 380/4498/20) від 11 січня 2024 року (справа № 380/8181/21).
З іншого боку, положення ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про містобудівну діяльність» не містять у переліку документів, що надаються замовником для отримання дозволу про виконання будівельних робіт, дозволу відповідного органу, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції, станом на момент видачі спірного дозволу на виконання будівельних робіт від 22 вересня 2020 року № ОД012200922476, проектна документація «Нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсовський бульвар, 15-А» погоджена Управлінням з питань охорони об'єктів культурної спадщини у висновку від 31 березня 2020 року № 01-27/Б-17вих (а.с. 169 т.22).
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, а також оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт за вказаних прокуратурою підстав.
З іншого боку, колегія суддів також вважає за необхідне окремо зазначити, що згідно зібраних матеріалів у справі та проведених експертних досліджень, об'єкти культурної спадщини «Дача Маразлі» та «Особняк Фабрицького» розташовані поза межами переданої товариству земельної ділянки.
Крім того, варто враховувати, що у межах розгляду даної справи прокуратура не представляє інтереси держави від імені органів, що реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
В свою чергу, на будь-які можливі порушення товариством вимог ЗУ «Про охорону культурної спадщини» при здійсненні спірного будівництва, саме відповідні органи наділені обов'язками та повноваженнями контролю за діями товариства.
Щодо доводів прокуратури про те, що розроблена товариством проектна документація не відповідає затвердженим вимогам ДБН, в контексті перевірки правомірності оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт від 22 вересня 2020 року № ОД012200922476, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, згідно ч. 1 ст. 41 ЗУ «Про містобудівну діяльність», державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.
При цьому, зазначеною статтею визначено, що підготовчі та будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, будівельним нормам, стандартам і правилам, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без набуття права на їх виконання, підлягають зупиненню до усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності.
Отже, здійснення перевірки відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, стандартів і правил, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, за визначених законом умов, покладено на органи державного архітектурно-будівельного контролю.
Саме вказані органи уповноважені законом перевіряти відповідність, в тому числі, намірів забудови, а також самого будівництва отриманим містобудівним умовам та обмеженням, проектній документації, містобудівній документації.
При цьому, повноваження щодо анулювання дозволу у зв'язку із встановленням під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об'єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об'єкта, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю надано органом державного архітектурно-будівельного контролю. Тобто, лише після невиконання вимог контролюючого органу щодо усунення таких порушень розглядається питання про анулювання дозволу.
Отже, за наявності у органів влади спеціальних функцій нагляду і контролю об'єктів містобудування та повноважень щодо анулювання дозволу на будівництво за наявності передбачених чинним законодавством підстав (ст. 37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності), суд не вправі перебирати на себе функції таких органів на даній стадії правовідносин.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року (справа № 826/12630/17), від 14 лютого 2022 року, (справа № 826/1606/17).
Між тим, наявність порушень містобудівного законодавства при отриманні дозволу на будівництво спірного об'єкту та при безпосередньому будівництві об'єкту компетентним органом не встановлювалась.
Тому, беручи до уваги підстави позову та обраний прокурором спосіб захисту, враховуючи приписи статті 37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо компетенції органу державного архітектурно-будівельного контролю приймати рішення про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.
Вказані висновки колегії суддів відповідають правовим висновкам щодо застосування норм права, викладеним в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року (справа № 420/5820/20).
Враховуючи викладене, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних містобудівних умов і обмежень, дозволу на виконання будівельних робіт, а також визнання протиправними дії суб'єкта владних повноважень щодо видачі такого дозволу.
При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при вирішенні справи, достатніх для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
Судді О.В. Єщенко А.В. Крусян