Справа № 420/10216/25
05 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пересипського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправною відмову Пересипського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.03.2025 р. № 24214 щодо не закінчення виконавчого провадження № 70202686 від 02.11.2022 року щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору; зобов'язати Пересипський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закінчити виконавче провадження № 70202686 від 02.11.2022 року щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору шляхом винесення відповідної постанови та скасування усіх накладених обтяжень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 р. по справі № 521/92/19 задоволено позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» та стягнуто на його користь 117 000 грн. З метою примусового виконання вказаного судового рішення АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» звернулося до органів державної виконавчої служби. Так, Другим Суворовським відділом ДВС у м. Одесі ПМУ МЮ 20.02.2020 р. було відкрито виконавче провадження № 61350981 про стягнення заборгованості з позивача на підставі виконавчого листа по справі № 521/92/19 у розмірі 117 000 грн. У межах вказаного ВП було винесено постанову від 20.02.2020 р. про стягнення із позивача виконавчого збору у розмірі 17 000 грн. Постановою від 28.10.2022 р. ВП № 61350981 закінчене на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання. Надалі, виконавчий лист по вказаному рішенню суду по справі № 521/92/19 стягувачем пред'явлено до виконання до приватного виконавця Крецула В.А. та, відповідно, відкрито ВП № 70743955 від 12.01.2023 р. В межах вказаного провадження № 70743955 приватний виконавець 12.01.2023 р. виніс постанову про стягнення основної винагороди. Разом з тим, постанова про стягнення виконавчого збору від 20.02.2020 р., яка була винесена в межах ВП № 61350981, була виокремлена в окреме провадження № 70202686, яке було відкрито постановою від 02.11.2022 р. В межах такого ВП було арештовано рахунки позивача та внесено запис до реєстру боржників. Таким чином, вказані обставини призвели до виникнення ситуації, коли відносно позивача здійснюється подвійне стягнення однієї і тієї ж суми (по 10 відсотків від суми боргу), яка в одному виконавчому провадженні (70202686) визначається як виконавчий збір, а в іншому (70743955) як основна винагорода приватного виконавця. Враховуючи вищевказане, представник позивача звернувся до відповідача з заявою від 25.02.2025 р. про закінчення виконавчого провадження № 70202686. На що 04.04.2025 р. представником позивача отримано відповідь від 03.03.2025 р. з відмовою у вчиненні дій щодо закінчення виконавчого провадження № 70202686 за відсутності підстав для завершення виконавчого провадження передбачених ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач вважає вказану відмову протиправною, а належним способом захисту є зобов'язання відповідача закінчити вказане виконавче провадження шляхом винесення відповідної постанови та скасування всіх обтяжень накладених на боржника, в тому числі виключити позивача з реєстру боржників.
Ухвалою судді від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв'язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами.
01.05.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
05.05.2025 до суду від представника Пересипського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява про перенесення розгляду справи.
Неявка представника відповідача відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DN81AR00000003 від 23.05.2007 року у розмірі 117000 грн.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року по справі № 521/92/19 Позовну заяву акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором №DN81AR00000003 від 23.05.2007 року у розмірі 117 000 (сто сімнадцять тисяч) гривень, яка складається з наступного: - 46423,59 грн. - заборгованість за кредитом; - 70576,41 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
20.02.2020 Головним державним виконавцем Теличко Наталією Борисівною Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головним державним виконавцем Теличко Наталією Борисівною відкрито виконавче провадження 61350981 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приват Банк" грошової суми у розмірі 117000,00 грн.
Також 20.02.2020 Головним державним виконавцем Теличко Наталією Борисівною Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головним державним виконавцем Теличко Наталією Борисівною винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 17000,00 грн.
28.10.2022 старшим державним виконавцем Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білаш Євгенієм Геннадійовичем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
12.01.2023 Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Крецулом В.А. винесена постанова ВП № 70743955 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 11700,00 грн.
Постанова про стягнення виконавчого збору від 20.02.2020 р., яка була винесена в межах ВП № 61350981, була виокремлена в окреме провадження № 70202686, яке було відкрито постановою від 02.11.2022 р. В межах цього виконавчого провадження також було арештовано рахунки позивача та внесено запис до реєстру боржників.
Сторона позивача, зважаючи на те, що вказані обставини призвели до виникнення ситуації, коли відносно позивача здійснюється подвійне стягнення однієї і тієї ж суми (по 10 відсотків від суми боргу), яка в одному виконавчому провадженні (70202686) визначається як виконавчий збір, а в іншому (70743955) як основна винагорода приватного виконавця, звернулася до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - «Закон») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частинами першою-другою статті 15 вказаного Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Частиною четвертою статті 19 Закону передбачено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Пунктом 6 частини п'ятої статті 19 Закону встановлено, що боржник зобов'язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Частиною першою статті 6 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Стаття 11 Закону визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Частиною першою статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону).
За змістом частини третьої статті 18 Закону виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до частин другої, третьої статті 42 Закону витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Згідно із частиною девятою статті 27 Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності дій (бездіяльності) державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, з підстав подальшого відкриття іншого виконавчого провадження приватним виконавцем та одночасного стягнення основної винагороди приватного виконавця щодо примусового виконання одного виконавчого документа.
Перш за все варто зауважити, що першопочатковим виконавчим документом, навколо примусового виконання якого склались спірні правовідносини є заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 вересня 2019 року по справі № 521/92/19, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №DN81AR00000003 від 23.05.2007 року у розмірі 117 000 (сто сімнадцять тисяч) гривень, яка складається з наступного: - 46423,59 грн. - заборгованість за кредитом; - 70576,41 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
З огляду на те, що виконання заочного рішення здійснювалось Суворовським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у ВП 61350981 була видана постанова від 20.02.2020 про стягнення виконавчого збору у розмірі 17000 грн.
Постановою старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білаш Євгенія Геннадійовича від 02.11.2022 ВП № 70202686 відкрито виконавче провадження за виконавчим документом - постановою № 61350981 виданий 20.02.2020 про стягнення з боржника на користь стягувача грошових коштів у розмірі 11700,00 грн.
Надалі приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Крецулом В.А. 12.01.2023 у ВП 70743955 винесена постанова про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 11700,00 грн.
25.02.2025 представник ОСОБА_1 звернувся до начальника Пересипського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) із заявою про закінчення виконавчого провадження № 70202686 на підставі ч. 8 ст. 27, ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», скасувати всі обтяження накладені на боржника та виключити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з реєстру боржників.
У відповідь листом від 03.03.2025 № 24214 начальник Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив представнику позивачки, що підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні, що зумовило сторону позивача звернутися до суду із даним позовом.
Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;
2) затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;
3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;
4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;
7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;
8) визнання боржника банкрутом;
9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;
14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України;
15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;
16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.
У цьому контексті варто зауважити, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є тотожними поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №640/13434/19, від 26 серпня 2021 року у справі №380/6503/20.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов'язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Розв'язуючи це питання, суд зазначає, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Тож, у наведеній постанові Верховний Суд сформував правовий висновок, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Положення пункту 1 частини першої статті 37 вказаного Закону передбачає процедуру повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою з подальшим самостійним пред'явлення стягувачем такого виконавчого документа до виконання приватному виконавцю.
При цьому боржник позбавлений можливості впливати на волевиявлення стягувача щодо форми передачі виконавчого документа на виконання приватному виконавцю: за частиною п'ятою статті 5 Закону чи за пунктом 1 частини першої статті 37 вказаного Закону.
Буквальне тлумачення положень частини восьмої статті 27 Закону в частині неможливості стягнення виконавчого збору лише у разі передачі виконавчого листа за процедурою, що передбачена частиною п'ятою статті 5 Закону очевидно є диспропорційним втручанням у майнові права боржника.
Суд за наведеного обґрунтування вважає, що позивачем було вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права, а саме: зобов'язання відповідача закінчити виконавче провадження № 70202686, зняти арешт з майна та коштів боржника, виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах цього виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 березня 2025 року по справі № 580/245/24.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 287 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Пересипського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65025, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 38а; ЄДРПОУ 41405348) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною відмову Пересипського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.03.2025 р. № 24214 щодо не закінчення виконавчого провадження № 70202686 від 02.11.2022 року щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.
Зобов'язати Пересипський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ: 41405348) закінчити виконавче провадження № 70202686 від 02.11.2022 року щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору шляхом винесення відповідної постанови та скасування усіх накладених обтяжень.
Стягнути з бюджетних асигнувань Пересипського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 272 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк