07 травня 2025 року м. ДніпроСправа № 640/13677/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) клопотання Апарату Верховної Ради України про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
19.05.2021 адвокат Цикалевич Володимир Миколайович, що діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому просив:
бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014 року визнати протиправною;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014 року;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2021 відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 справу прийнято до провадження, визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 запропоновано позивачу та представнику позивача адвокату Цикалевичу Володимиру Миколайовичу надати суду витяг з трудової книжки ОСОБА_1 на підтвердження періоди роботи у якості помічника-консультанта та письмові пояснення з приводу клопотання відповідача про закриття провадження у справі, визначено усі вищевказані документи необхідно направляти на електронну пошту через офіційну електронну адресу або підсистему «Електронний суд» у строк до 06 травня 2025 року.
07.04.2025 від Апарату Верховної Ради України разом із відзивом на позовну заяву, від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що позивач - ОСОБА_1 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України VII скликання ОСОБА_2 у період з 02 грудня 2013 року по 27 листопада 2014 року.
27 листопада 2014 року достроково припинила свої повноваження Верховна Рада України VII скликання. Позивача, як помічника-консультанта народного депутата України було звільнено у зв'язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України.
Позивач подав заяву у 2021 році про надання довідок щодо заробітної плати та виплати одноразової грошової допомоги за дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Правовідносини, з приводу яких позивач звернулася до суду, виникли в листопаді 2014 року у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади помічника-консультанта народного депутата.
Таким чином, позивачу стало відомо про порушення своїх прав 27 листопада 2014 року, а саме з моменту його звільнення, натомість з даним позовом звернувся лише у 2021 році, тобто більш ніж через 7 років після звільнення
При цьому вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.
Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.
Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов'язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.
Таким чином, передбачена частиною 6 статті 34 Закону У країни «Про статус народного депутата України» одноразова грошова допомога помічнику - консультанту народного депутата, яка підлягає виплаті у зв'язку із звільненням на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата є вихідною допомогою при звільненні.
Разом з тим, відповідно до п. 3.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору віднесено до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.
Таким чином, відповідач вважає, що до спірних правовідносин не підлягає застосування положення частини 2 статті 233 КЗпП, згідно якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
На підставі викладеного, відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Розглянувши клопотання про залишення позовної заяви без руху, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Так, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_3 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
Тож для вирішення питання, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/25.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду, дійшов висновку про його необґрунтованість.
Оцінюючи обставини справи та правову природу заявлених вимог, суд встановив, що спір стосується виплати грошового забезпечення працівнику, а саме - одноразової допомоги, що має ознаки виплати, пов'язаної з трудовими правовідносинами.
Суд враховує, що до моменту звільнення позивача та упродовж наступного періоду (до 19 липня 2022 року) діяла редакція статті 233 КЗпП України, яка передбачала право працівника звернутися до суду щодо стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Оскільки правовідносини, на які посилається позивач, виникли та завершилися у 2014 році - під час чинності вищезазначеної редакції закону, положення про тримісячний строк звернення до суду, введені після змін у 2022 році, не підлягають застосуванню до цієї справи, оскільки не мають зворотної дії в часі.
Таким чином, з урахуванням правової природи спору та положень законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача, строк звернення до суду у цій категорії спорів не був пропущений з огляду на те, що позивач реалізував своє право відповідно до чинного на той час правового регулювання.
Керуючись статтями 121, 122, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання Апарату Верховної Ради України про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська