05 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/950/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Луцький слідчий ізолятор» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи “Луцький слідчий ізолятор» (далі - відповідач, ДУ “Луцький слідчий ізолятор») про визнання протиправними дій щодо здійснення розрахунку та виплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби в період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби в період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що перебував на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України та 05 листопада 2024 року був звільнений зі служби. Позивач вказав, що у січні 2025 року звернувся до ДУ “Луцький слідчий ізолятор» із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення у зв'язку з проходженням служби за період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року їх виплати на відповідний на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704. Однак відповідач листом від 17 січня 2025 року повідомив, що посадовий оклад та оклад за спеціальним званням встановлено станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року з розрахунку 1762,00 грн.
ОСОБА_1 такі дії вважає протиправними та вказав, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування у 2020-2023 роках як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, а постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Оскільки з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, то розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Таким чином, у період проходження військової служби (з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року) відповідач мав нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові види), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.27-40) позов не визнав та вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 у спірний період - з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року - проходив службу у ДУ “Луцький слідчий ізолятор», що не є спірним.
Із витягу з наказу ДУ “Луцький слідчий ізолятор» від 05 листопада 2024 року №72/ОС-24 слідує, що відповідно до частини 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України», пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію», підпункту 15 пункту 9 Положення про державну установу “Луцький слідчий ізолятор», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2024 року №1091/5 звільнено зі служби з Державної кримінально-виконавчої служби України (за власним бажанням) старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони державної установи “Луцький слідчий ізолятор» з 05 листопада 2024 року (а.с.12).
Представник позивача звернулася до відповідача із заявою від 09 січня 2025 року, в якій просила нарахувати та виплатити грошове забезпечення, допомогу на оздоровлення, інші надбавки та доплати, нараховані та виплачені у зв'язку з проходженням служби у період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року їх виплати на відповідний на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704 (а.с.13-14).
ДУ “Луцький слідчий ізолятор» у відповідь на вказану заяву листом від 17 січня 2025 року №СІ/9-1-25/К-1 надав довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення з 01 січня 2020 року по 31 травня 2023 року та довідку про нараховані та виплачені додаткові види грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 05 листопада 2024 року (а.с.15).
З довідки-розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням вбачається, що ОСОБА_1 посадовий оклад та оклад за спеціальним званням встановлено станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року з розрахунку 1762,00 грн: посадовий оклад - 3000,00 грн (1762,00 х 1,7), оклад за спеціальним званням - 1020,00 грн (1762,00 х 0,58)- а.с.18.
Позивач, вважаючи порушеним право на належний розмір грошового забезпечення, звернувся до суду із даним позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України від 23 червня 2005 року №2713-IV “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №2713-IV, особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Згідно частиною п'ятою статті 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу; окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
При цьому, пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон №1774-VIII) встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Спірність питання у цій справі полягає у правомірності дій відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням) без урахування під час обчислення розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року).
При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до статті 6 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 розділу “Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Однак, Закон України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15 грудня 2020 року №1082-ХІ “Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02 грудня 2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, у 2020-2023 роках не містить.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ “Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також у постанові від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29 січня 2020 року (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанови №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
У цій справі судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що у спірних періодах відповідач виплачував ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704 в редакції Постанови №103, тобто, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб (а.с.16-18).
Статтею 7 Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 01 січня 2018 року - 1762 гривні.
Натомість статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270,00 грн, статтею 7 Закону України 02 грудня 2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн (працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні), статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум працездатних осіб - 2684 гривні (працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні).
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 (далі - Порядок №925/5).
Пунктом третім розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Абзацом першим пункту четвертого розділу І Порядку №925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд у даній справі дійшов переконання, що відповідач безпідставно здійснив обчислення та виплату грошового забезпечення позивача, застосовуючи механізм обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначений Постановою №704, з урахуванням розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, при цьому допускаючи помилкове тлумачення положень нормативно-правових актів у зв'язку із скасуванням у судовому порядку пункту 6 Постанови №103. Неправильне обчислення у період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням вплинуло на розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відтак, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та наступними календарними роками впливає на визначення розміру посадового окладу, а тому, з 29 січня 2020 року, (з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/6453/18) наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідач у період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року протиправно не враховував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством. Таким чином, у межах заявлених позивачем вимог підлягає перерахунку за період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року все грошове забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (тобто, на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року), як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази у справі, взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, інших похідних видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року; зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року їх виплати.
Щодо викладених у відзиві доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зауважує, пропуск строку звернення до суду не є підставою для відмови в задоволенні позову, а може бути підставою для залишення позову без розгляду, проте відповідач з відповідним клопотанням до суду не звертався.
Поряд з тим на аргументи відповідача щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду із позовом з позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року, суд вважає за необхідне зазначити, що частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Втім положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). »
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення та індексації за період з 01 лютого 2020 року до 18 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини.
Позивач звільнений зі служби 05 листопада 2024 року, із даним позовом звернувся до суду 30 січня 2025 року.
Виходячи з цього, позивачем не пропущено строк звернення до суду із вимогами, які стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року.
Суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI “Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, сплачений позивачем судовий збір у сумі 969,00 грн, що підтверджується квитанцією від 30 січня 2025 року №34, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.6, 23), з відповідача на користь позивача стягненню не підлягає, а позивач має право звернутися до суду в порядку статті 7 Закону №3674-VI із клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної установи “Луцький слідчий ізолятор» (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Нестора Бурчака, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 08562683) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної установи “Луцький слідчий ізолятор» щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати Державну установу “Луцький слідчий ізолятор» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 12 травня 2023 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року їх виплати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк