07.05.25
22-ц/812/791/25
Справа № 490/3417/24 Головуюча у 1-й інстанції Шолох Л. М.
Провадження № 22ц/812/791/25 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
7 травня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Коломієць В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу
за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства «Акцент - Банк»
(надалі - АТ «Акцент - Банк»)
на рішення Центрального районного суду міста від 3 березня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Шолох Л. М. у місті Миколаєві зі складанням повного рішення, у справі
за позовом
АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2024 року АТ «Акцент - Банк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 21 951 грн 80 коп. заборгованості за кредитним договором у вигляді боргу за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом.
В обґрунтування позову банк зазначив, що 20 вересня 2016 року позичальником ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг та оформлення платіжної картки, підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент - Банк», на підставі якої на ім'я позичальника відкрито рахунок та йому надана кредитна картка.
Між тим, в порушення умов договору кредитування з використанням кредитної карти, позичальником у визначені строки не погашена сума основного кредиту та відсотки за користування кредитом, а тому банк має право вимагати від відповідача повернення усієї кредитної заборгованості.
У відзиві на позовну заяву відповідач, діючи через свого представника - адвоката Зотікова С. Є., вважав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на те, що заборгованість за виданим кредитом ним повністю погашено. Крім того, під час підписання ним анкети-заяви він не погоджував нарахування процентів за користування кредитом та інші тарифи банку. За такого отримавши, від банку в користування кошти в розмірі 56 692 грн 35 коп., він повернув їх на користь банку в значно більшому розмірі 82 693 грн 12 коп. Посилався на відповідну судову практику. Тому зазначив про безпідставне списання з нього як процентів за користування кредитом, так і штрафних санкцій та комісії.
Одночасно із відзивом подав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 3 березня 2025 року у задоволенні позову АТ «Акцент - Банк» відмовлено. Розподілено судові витрати, з банка на користь ОСОБА_1 стягнуто 5 000 грн витрат на правничу допомогу.
При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за допомогою належних доказів не доведено узгодження з позичальником усіх істотних умов при укладенні договору кредитування, а тому відсутні підстави для задоволення позову внаслідок повернення відповідачем усіх отриманих ним коштів.
В апеляційній скарзі АТ «Акцент - Банк», посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове, про задоволення позову у повному обсязі.
На обґрунтування вимог скарги, зазначав, що банком позичальнику до підписання договору була надана уся інформація стосовно кредитування, внаслідок чого він своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором підтвердив факт виконання позивачем усіх переддоговірних формальностей.
Відмова суду у стягненні процентів за користування відповідачем коштами, які йому надані банком у кредит, суперечить частині 1 статті 1054 та частині 1 статті 1048 ЦК України, зокрема, можливості банківської установи отримати проценти у розмірі облікової ставки НБ України. Саме застосування судом першої інстанції правової позиції ВС, яка викладена в постанові від 3.07.2019 у справі №342/180/17, суперечить відмові у стягненні заборгованості, хоча б за тілом кредиту, оскільки з наданого банком розрахунку вбачається, що боржник користувався кредитом.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, діючи через свого представника, вважав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки з ним не узгоджувались такі умови кредитування як розмір процентної ставки та інші нарахування за користування кредитним лімітом, що відповідає сталій судовій практиці у подібних правовідносинах, а тому відповідачем повернуто у повному обсязі кошти, отримані від банку. Зазначав про те, що місцевий суд правильно послався на висновки Верховного Суду та заявив про понесення витрат на правничу допомогу розмірі 3 000 грн у суді апеляційної інстанції, за стягненням яких має намір звернутись.
Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 4 та 16 квітня 2025 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
При вирішенні справи судом встановлено, що 20 вересня 2016 року відповідачем ОСОБА_1 підписана анкета - заява про приєднання до надання ПАТ «Акцент - Банк», правонаступником якого є АТ «Акцент-Банк», банківських послуг без зазначення конкретного виду банківської послуги, як то кредит, депозит, відкриття рахунку, а також бажаного розміру кредитного ліміту (а.с.8). Але при тому банком за відкритим на ім'я відповідача рахунком видані платіжні картки з кінцевим строком їх використання до грудня 2022 року (а.с.18), та із встановленням та зміною кредитних лімітів. Так, в період з 20 вересня 2016 року до 26 грудня 2018 року позивачем самостійно встановлено та змінено ліміти, а саме: станом на 20 вересня 2016 року встановлено ліміт 300 грн з його подальшим збільшення 26 грудня 2018 року до 24 000 грн, з отриманням погодження клієнта; і подальшим зменшенням ліміту до 17 230 грн станом на 26 січня 2020 року (а.с.19).
Тарифи, Умови та правила кредитування, надані банком позичальнику для ознайомлення та зобов'язання слідкувати за їх змінами, відповідачем ОСОБА_1 не підписані та розміщені на сайті банку (а.с.8, 21-27, 27зв-28).
Тобто договір кредитування, що укладався між сторонами, складається із анкети-заяви позичальника щодо приєднання до умов та правил, тарифів стосовно наданого кредиту а також умов і правил надання банківських послуг.
Разом з тим, позичальником ОСОБА_1 підписана тільки анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент - Банк», у якій відсутнє погодження позичальника з банком усіх складових договору про надання банківських послуг, а саме розмір відсотків тощо. Самі Умови та Правила надання банківських послуг та тарифи банку позичальником не підписані (а.с.8, 27зв-28), а лише надана згода на те, що він зобов'язується знайомитися зі змінами до «Умов та Правил надання банківських послуг», які викладені на банківському сайті (а.с.8).
Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, між сторонами існують зобов'язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов'язань.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, і повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, то банк має обов'язок підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме такі умови, які ним надані, і не інші.
Тому положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений.
Втім, вважаючи, що такі умови між банком та позичальником узгоджені, банком до матеріалів справи наданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг, без зазначення дати їх затвердження та періоду чинності редакції, з одночасною наявністю умов щодо використання кредитних карт іншого банку - ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.21зв), а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна та «Універсальна Gold», на яких відсутній підпис позичальника про ознайомлення з ними, та їх узгодження (а.с.21-27, 27-28).
Крім того, надавши витяги саме з таких Умови та правил, а також тарифів, позивачем не доведено, що ці умови та правила, а також тарифи існували на час підписання позичальником анкети-заяви та банком проведено розрахунок виключно у відповідності до їх положень, а на час підписання позичальником анкети-заяви ці Умови та правила не були змінені.
Натомість, наведений банком розрахунок заборгованості, що доданий до позовної заяви свідчить про протилежне, зокрема, застосування ним, як кредитором, на час підписання анкети-заяви 20 вересня 2016 року процентної ставки 46,8 % річних (3,9% на місяць) та 44,4% річних (3,7% на місяць) з 28 березня 2017 року по кінець розрахунку, а також построченої процентної ставки у розмірі з початку нарахувань 81,5999% річних та з 28 березня 2017 року в розмірі 88,8 % річних по кінець розрахунку (а.с.4-7).
Сама заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом, вирахувана банком як заборгованість за простроченими процентами, тобто за збільшеною процентною ставкою. Між тим, у заяві позичальника від 20 вересня 2016 року відсоткова ставка взагалі не зазначена та з відповідачем не узгоджена.
За такого та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 3 липня 2019 року при розгляді справи №342/180/17 та обґрунтовано застосована судом першої інстанції до правовідносин, що виникли між учасниками даної цивільної справи, яка знаходиться на перегляді у суді апеляційної інстанції.
Тому посилання представника банку в частині сумнівів в правильності застосування цієї позиції, з огляду на відмову у стягненні боргу за тілом кредиту, не є слушним, оскільки вона стосується відсутності погодження усіх суттєвих умов договору кредитування, зокрема, як підстав для нарахування та стягнення процентів, а стягнення коштів, які отримані особою від банку для особистого користування перевіряється шляхом визначенням сум, що були отримані, та сум, що були повернути за фактом їх сплати.
Отже, враховуючи вищенаведені обставини справи, які встановлені на підставі належних доказів, що надані сторонами, судом першої інстанції зроблені обґрунтовані висновки про відсутність правових підстав для нарахування банком та стягнення з позичальника на його користь відсотків за користування коштами, які позначені в розрахунку як поточні та прострочені. Підтвердження прийняття позичальником цих умов та тарифів зі сплати відсотків за наданими банком витягом з Умов та витягом з Тарифів як складової частини кредитного договору приєднання, є неприпустимим за неналежністю наданих доказів.
За такого позивачем хибно розрахована заборгованість за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом за рахунок його штучного збільшення через включення нарахованих відсотків за користування кредитом (як поточних так і прострочених), а також комісії, та за відсотками за користування кредитом, в той час як використані кошти банка повернуті позичальником в повному обсязі, а відсотки за користування кредитом в розмірі 6 130 грн 75 коп., нараховані ним безпідставно.
Тому, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в розмірі 54 314 грн 61 коп. повернуті АТ «Акцент Банк» в добровільному порядку в розмірі 82 693 грн 12 коп., що відповідає наданій позивачем виписці по надходженням по картковому рахунку, підстав для їх додаткового стягнення з відповідача на користь банку, як тіла кредиту, немає (а.с.9-17).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивачем продовжено нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії платіжних карток відповідача всупереч положенням статті 530 ЦК України та правовим позиціям викладеним у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, які згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України є обов'язковими для судів.
За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, як з підстав неправомірності нарахування банком процентів без їх узгодження з позичальником, так і з підстав фактичного повернення коштів відповідачем.
Отже, рішення суду першої інстанції винесено у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які належним чином встановлені та досліджені судом першої інстанції, а тому не впливають на обґрунтованість його висновків.
Щодо посилання банка в апеляційній скарзі на можливість стягнення судом першої інстанції з відповідача на його користь процентів в розмірі облікової ставки НБУ, то вказані вимоги банком у поданому позові не заявлені, а тому суд, який розглядає подану заяву виключно у її межах, не може використовувати свої повноваження на захист однієї із сторін на противагу іншій.
Рішення суду в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу банком не оскаржено, заперечень з цього приводу в тексті апеляційної скарги не висловлено.
На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України немає.
В той же час, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач, діючи через свого представника, заявив про стягнення на його користь з банка понесені ним витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. Тому враховуючи положення статей 136, 141 ЦПК України, з огляду на обсяг заявлених вимог та наслідки перегляду справи в суді апеляційної інстанції, використаний адвокатом час на викладення позицій, які ним заявлені ще в суді першої інстанції, колегія суддів вважає співмірним компенсацію понесених витрат в сумі 1 500 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент -Банк» залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 3 березня 2025 року - без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент -Банк» на користь ОСОБА_1 1 500 грн витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку, починаючи з цього дня та протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
В. В. Коломієць
Справа № 490/3417/24 Головуюча у 1-й інстанції Шолох Л. М.
Провадження № 22ц/812/791/25 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
7 травня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Коломієць В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу
за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства «Акцент - Банк»
(надалі - АТ «Акцент - Банк»)
на рішення Центрального районного суду міста від 3 березня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Шолох Л. М. у місті Миколаєві зі складанням повного рішення, у справі
за позовом
АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2024 року АТ «Акцент - Банк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 21 951 грн 80 коп. заборгованості за кредитним договором у вигляді боргу за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом.
В обґрунтування позову банк зазначив, що 20 вересня 2016 року позичальником ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг та оформлення платіжної картки, підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент - Банк», на підставі якої на ім'я позичальника відкрито рахунок та йому надана кредитна картка.
Між тим, в порушення умов договору кредитування з використанням кредитної карти, позичальником у визначені строки не погашена сума основного кредиту та відсотки за користування кредитом, а тому банк має право вимагати від відповідача повернення усієї кредитної заборгованості.
У відзиві на позовну заяву відповідач, діючи через свого представника - адвоката Зотікова С. Є., вважав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на те, що заборгованість за виданим кредитом ним повністю погашено. Крім того, під час підписання ним анкети-заяви він не погоджував нарахування процентів за користування кредитом та інші тарифи банку. За такого отримавши, від банку в користування кошти в розмірі 56 692 грн 35 коп., він повернув їх на користь банку в значно більшому розмірі 82 693 грн 12 коп. Посилався на відповідну судову практику. Тому зазначив про безпідставне списання з нього як процентів за користування кредитом, так і штрафних санкцій та комісії.
Одночасно із відзивом подав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 3 березня 2025 року у задоволенні позову АТ «Акцент - Банк» відмовлено. Розподілено судові витрати, з банка на користь ОСОБА_1 стягнуто 5 000 грн витрат на правничу допомогу.
При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за допомогою належних доказів не доведено узгодження з позичальником усіх істотних умов при укладенні договору кредитування, а тому відсутні підстави для задоволення позову внаслідок повернення відповідачем усіх отриманих ним коштів.
В апеляційній скарзі АТ «Акцент - Банк», посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове, про задоволення позову у повному обсязі.
На обґрунтування вимог скарги, зазначав, що банком позичальнику до підписання договору була надана уся інформація стосовно кредитування, внаслідок чого він своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором підтвердив факт виконання позивачем усіх переддоговірних формальностей.
Відмова суду у стягненні процентів за користування відповідачем коштами, які йому надані банком у кредит, суперечить частині 1 статті 1054 та частині 1 статті 1048 ЦК України, зокрема, можливості банківської установи отримати проценти у розмірі облікової ставки НБ України. Саме застосування судом першої інстанції правової позиції ВС, яка викладена в постанові від 3.07.2019 у справі №342/180/17, суперечить відмові у стягненні заборгованості, хоча б за тілом кредиту, оскільки з наданого банком розрахунку вбачається, що боржник користувався кредитом.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, діючи через свого представника, вважав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки з ним не узгоджувались такі умови кредитування як розмір процентної ставки та інші нарахування за користування кредитним лімітом, що відповідає сталій судовій практиці у подібних правовідносинах, а тому відповідачем повернуто у повному обсязі кошти, отримані від банку. Зазначав про те, що місцевий суд правильно послався на висновки Верховного Суду та заявив про понесення витрат на правничу допомогу розмірі 3 000 грн у суді апеляційної інстанції, за стягненням яких має намір звернутись.
Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 4 та 16 квітня 2025 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
При вирішенні справи судом встановлено, що 20 вересня 2016 року відповідачем ОСОБА_1 підписана анкета - заява про приєднання до надання ПАТ «Акцент - Банк», правонаступником якого є АТ «Акцент-Банк», банківських послуг без зазначення конкретного виду банківської послуги, як то кредит, депозит, відкриття рахунку, а також бажаного розміру кредитного ліміту (а.с.8). Але при тому банком за відкритим на ім'я відповідача рахунком видані платіжні картки з кінцевим строком їх використання до грудня 2022 року (а.с.18), та із встановленням та зміною кредитних лімітів. Так, в період з 20 вересня 2016 року до 26 грудня 2018 року позивачем самостійно встановлено та змінено ліміти, а саме: станом на 20 вересня 2016 року встановлено ліміт 300 грн з його подальшим збільшення 26 грудня 2018 року до 24 000 грн, з отриманням погодження клієнта; і подальшим зменшенням ліміту до 17 230 грн станом на 26 січня 2020 року (а.с.19).
Тарифи, Умови та правила кредитування, надані банком позичальнику для ознайомлення та зобов'язання слідкувати за їх змінами, відповідачем ОСОБА_1 не підписані та розміщені на сайті банку (а.с.8, 21-27, 27зв-28).
Тобто договір кредитування, що укладався між сторонами, складається із анкети-заяви позичальника щодо приєднання до умов та правил, тарифів стосовно наданого кредиту а також умов і правил надання банківських послуг.
Разом з тим, позичальником ОСОБА_1 підписана тільки анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент - Банк», у якій відсутнє погодження позичальника з банком усіх складових договору про надання банківських послуг, а саме розмір відсотків тощо. Самі Умови та Правила надання банківських послуг та тарифи банку позичальником не підписані (а.с.8, 27зв-28), а лише надана згода на те, що він зобов'язується знайомитися зі змінами до «Умов та Правил надання банківських послуг», які викладені на банківському сайті (а.с.8).
Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, між сторонами існують зобов'язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов'язань.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, і повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, то банк має обов'язок підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме такі умови, які ним надані, і не інші.
Тому положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений.
Втім, вважаючи, що такі умови між банком та позичальником узгоджені, банком до матеріалів справи наданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг, без зазначення дати їх затвердження та періоду чинності редакції, з одночасною наявністю умов щодо використання кредитних карт іншого банку - ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.21зв), а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна та «Універсальна Gold», на яких відсутній підпис позичальника про ознайомлення з ними, та їх узгодження (а.с.21-27, 27-28).
Крім того, надавши витяги саме з таких Умови та правил, а також тарифів, позивачем не доведено, що ці умови та правила, а також тарифи існували на час підписання позичальником анкети-заяви та банком проведено розрахунок виключно у відповідності до їх положень, а на час підписання позичальником анкети-заяви ці Умови та правила не були змінені.
Натомість, наведений банком розрахунок заборгованості, що доданий до позовної заяви свідчить про протилежне, зокрема, застосування ним, як кредитором, на час підписання анкети-заяви 20 вересня 2016 року процентної ставки 46,8 % річних (3,9% на місяць) та 44,4% річних (3,7% на місяць) з 28 березня 2017 року по кінець розрахунку, а також построченої процентної ставки у розмірі з початку нарахувань 81,5999% річних та з 28 березня 2017 року в розмірі 88,8 % річних по кінець розрахунку (а.с.4-7).
Сама заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом, вирахувана банком як заборгованість за простроченими процентами, тобто за збільшеною процентною ставкою. Між тим, у заяві позичальника від 20 вересня 2016 року відсоткова ставка взагалі не зазначена та з відповідачем не узгоджена.
За такого та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 3 липня 2019 року при розгляді справи №342/180/17 та обґрунтовано застосована судом першої інстанції до правовідносин, що виникли між учасниками даної цивільної справи, яка знаходиться на перегляді у суді апеляційної інстанції.
Тому посилання представника банку в частині сумнівів в правильності застосування цієї позиції, з огляду на відмову у стягненні боргу за тілом кредиту, не є слушним, оскільки вона стосується відсутності погодження усіх суттєвих умов договору кредитування, зокрема, як підстав для нарахування та стягнення процентів, а стягнення коштів, які отримані особою від банку для особистого користування перевіряється шляхом визначенням сум, що були отримані, та сум, що були повернути за фактом їх сплати.
Отже, враховуючи вищенаведені обставини справи, які встановлені на підставі належних доказів, що надані сторонами, судом першої інстанції зроблені обґрунтовані висновки про відсутність правових підстав для нарахування банком та стягнення з позичальника на його користь відсотків за користування коштами, які позначені в розрахунку як поточні та прострочені. Підтвердження прийняття позичальником цих умов та тарифів зі сплати відсотків за наданими банком витягом з Умов та витягом з Тарифів як складової частини кредитного договору приєднання, є неприпустимим за неналежністю наданих доказів.
За такого позивачем хибно розрахована заборгованість за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом за рахунок його штучного збільшення через включення нарахованих відсотків за користування кредитом (як поточних так і прострочених), а також комісії, та за відсотками за користування кредитом, в той час як використані кошти банка повернуті позичальником в повному обсязі, а відсотки за користування кредитом в розмірі 6 130 грн 75 коп., нараховані ним безпідставно.
Тому, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в розмірі 54 314 грн 61 коп. повернуті АТ «Акцент Банк» в добровільному порядку в розмірі 82 693 грн 12 коп., що відповідає наданій позивачем виписці по надходженням по картковому рахунку, підстав для їх додаткового стягнення з відповідача на користь банку, як тіла кредиту, немає (а.с.9-17).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивачем продовжено нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії платіжних карток відповідача всупереч положенням статті 530 ЦК України та правовим позиціям викладеним у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, які згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України є обов'язковими для судів.
За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, як з підстав неправомірності нарахування банком процентів без їх узгодження з позичальником, так і з підстав фактичного повернення коштів відповідачем.
Отже, рішення суду першої інстанції винесено у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які належним чином встановлені та досліджені судом першої інстанції, а тому не впливають на обґрунтованість його висновків.
Щодо посилання банка в апеляційній скарзі на можливість стягнення судом першої інстанції з відповідача на його користь процентів в розмірі облікової ставки НБУ, то вказані вимоги банком у поданому позові не заявлені, а тому суд, який розглядає подану заяву виключно у її межах, не може використовувати свої повноваження на захист однієї із сторін на противагу іншій.
Рішення суду в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу банком не оскаржено, заперечень з цього приводу в тексті апеляційної скарги не висловлено.
На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України немає.
В той же час, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач, діючи через свого представника, заявив про стягнення на його користь з банка понесені ним витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. Тому враховуючи положення статей 136, 141 ЦПК України, з огляду на обсяг заявлених вимог та наслідки перегляду справи в суді апеляційної інстанції, використаний адвокатом час на викладення позицій, які ним заявлені ще в суді першої інстанції, колегія суддів вважає співмірним компенсацію понесених витрат в сумі 1 500 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент -Банк» залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 3 березня 2025 року - без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент -Банк» на користь ОСОБА_1 1 500 грн витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку, починаючи з цього дня та протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
В. В. Коломієць