Справа № 127/1761/25
Провадження № 33/801/428/2025
Категорія: 289
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гайду Г. В.
Доповідач: Сопрун В. В.
07 травня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Сопрун В.В., з участю секретаря судового засідання Пантелеймонової А.І., за участю прокурора Щура О.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 172-6 КпАП України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
встановив:
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 КпАП України та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700 грн. Стягнуто з нього на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, тому просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що Управлінням стратегічних розслідувань у Вінницькій області було виявлено правопорушення ще 24 липня 2024 року та виявлено особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, а тому вважає, що днем закінчення передбаченого ч.3 ст.38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення слід вважати 24 січня 2025 року. Крім того, зазначив, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.172-6 КУпАП.
ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній, просили скасувати постанову суду першої інстанції, закрити провадження по справі.
Прокурор Щур О.В., заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційний суд, згідно з вимогами статті 294 КпАП України, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, що досліджувалися судом першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Згідно зі статтею 245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями частин 1, 2 статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 251 КпАП України передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КпАП України відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Однак, визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та накладаючи на нього адміністративне стягнення, суд першої інстанції всупереч вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином не встановив чи підлягає дана особа адміністративній відповідальності, не з'ясував всіх фактичних обставин, що мають істотне значення для її розгляду, та не звернув уваги на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 83 від 13 січня 2025 року, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного спеціаліста запобігання та виявлення корупції Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації, будучи згідно з пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, в порушення вимог ч. 1 ст. 45 та п. 2-7 Розділу ХІІІ Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно без поважних причин подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за період не охоплений раніше поданими деклараціями, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Згідно з відомостей з ЄДРД ОСОБА_1 подавав наступні електронні декларації: 09 жовтня 2017 року - кандидат на посаду за 2016 рік, 03 березня 2018 року - кандидат на посаду за 2017 рік, 04 березня 2018 року - кандидат на посаду за 2017 рік (виправлена), 04 березня 2018 року - кандидат на посаду за 2017 рік, 05 березня 2018 року - кандидат на посаду за 2017 рік, 13 березня 2019 року - щорічну за 2018 рік, 13 березня 2019 року - щорічну за 2018 рік (виправлена), 21 січня 2020 року - щорічну за 2019 рік, 12 червня 2020 року - декларація перед звільненнями, 25 січня 2021 року - щорічну за 2020 рік, 07 січня 2022 року - декларацію перед звільненням, 09 лютого 2022 року - щорічну за 2021 рік, 09 лютого 2022 року - щорічну за 2021 рік (виправлена), 28 березня 2023 року - щорічну за 2022 рік, 28 березня 2023 року - щорічну за 2022 рік (виправлена), 31 січня 2024 року - кандидата на посаду за 2023 рік, 30 липня 2024 року - щорічну за 2023 рік, 30 липня 2024 року - декларацію при звільненні.
Отже, ОСОБА_1 відомий порядок заповнення та подачі вищезазначених декларацій.
Таким чином, ОСОБА_1 несвоєчасно без поважних причин лише 30 липня 2024 року подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за період неохоплений раніше поданими деклараціями.
Тобто, ОСОБА_1 мав подати декларацію при звільненні (за період з 01 січня 2023 року по 01 травня 2023 року) перед тим як 31 січня 2024 року подав декларацію кандидата на посаду за 2023 рік.
За даними публічної частини Єдиного державного реєстру декларацій осіб. Уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які розміщенні на веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, встановлено, що ОСОБА_1 подав декларацію лише 30 липня 2024 року о 19:37 год.
Згідно з п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 , є суб'єктом декларування та зобов'язаний подавати декларації відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».
Постановою від 19 грудня 2024 року, слідчим ВРЗ у сфері господарської та службової діяльності СВ Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області майором поліції Кучерука В.Г., кримінальне провадження №12024020010001365, внесене до ЄРДР 02 серпня 2024 року, закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-3 КК України. Копії матеріалів кримінального провадження направлено начальнику УСР у Вінницькій області НПУ для організації складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.172-6 КУпАП, відносно ОСОБА_1 .
Розглянувши справу по суті, встановивши вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та наклавши на останнього відповідне стягнення, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що строк притягнення до адміністративної відповідальності по справі сплинув 19 березня 2025 року.
Відповідно до ч.8 ст. 38 КУпАП у разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
При вирішенні питання щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням на момент розгляду такої справи строків накладення адміністративного стягнення, визначених статтею 38 КУпАП, необхідно враховувати положення статті 6 Конституції України, згідно з якою органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно ст. 19 Конституції України, суди при здійсненні правосуддя повинні діяти у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
З огляду на положення ч. 8 ст. 38 КУпАП тримісячний строк накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, сплинув 19 березня 2025 року.
У свою чергу, постанова по справі про адміністративне правопорушення, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення, винесена судом 02 квітня 2025 року, тобто через 15 днів, після закінчення тримісячного строку накладення адміністративного стягнення (з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження).
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що адміністративні матеріали про вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення надійшли до суду першої інстанції 16 січня 2025 року, тобто в межах строку притягнення до адміністративної відповідальності, що не заважало суду першої інстанції своєчасно розглянути справу.
Згідно частини першої статті 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Згідно частини четвертої статті 277 КУпАП, строк розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).
Відтак, суд першої інстанції у передбаченому законом порядку мав право вчинити дії, передбачені ч.4 ст.277 КУпАП, однак таких дій зроблено не було, внаслідок чого адміністративне стягнення було накладене поза межами строку, визначеного ч. 8 ст. 38 КУпАП.
В даному випадку, апеляційний суд зазначає, що дане положення стосується саме строку розгляду справи в суді і жодним чином не впливає на строк притягнення особи до адміністративної відповідальності, який передбачений ст. 38 КУпАП і в даному випадку не може перевищувати три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не врахував, що строк накладення адміністративного стягнення закінчився на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим провадження в справі підлягало закриттю.
Під час розгляду даного адміністративного матеріалу суд також враховує практику Європейського Суду з прав людини (пункт 137 Рішення від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) про те, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, з вимогою, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого питання, порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосовувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
На підставі наведеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст.38, ст.247, ст.277, ст.294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст.38 КУпАП.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького
апеляційного суду В. В. Сопрун