05 травня 2025 року
м. Київ
справа № 753/21182/24
провадження № 61-4917ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року у справі за позовом
Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний-19» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внеску на управління (утримання) багатоквартирного будинку,
У жовтні 2024 року ЖБК «Молодіжний-19» звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внеску на управління (утримання) будинку.
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов
до ЖБК «Молодіжний-19» про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів членів ЖБК «Молодіжний-19» в частині затвердження розміру щомісячного внеску на утримання будинку та прибудинкової території.
Дарницький районний суд м. Києва ухвалою від 02 грудня 2024 року повернув зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 та роз'яснив заявнику її право на звернення з указаним позовом до Господарського суду міста Києва.
Повертаючи зустрічний позов суд першої інстанції виходив з того,
що ОСОБА_1 є співвласником квартири у багатоквартирному будинку, а спір стосується захисту її права порушеного діяльністю юридичної особи, тому цей спір є найбільш наближеним до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинен розглядатися за правилами господарського судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Спінов С. А. оскаржив її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 28 березня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Спінов С. А. залишив
без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року залишив без змін.
15 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Спінов С. А., через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року
у зазначеній справі, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення
та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається
ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав
і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій
їх реалізації.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися
на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно зі статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією
з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися
на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається
ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст,
форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів
цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав
та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно зі статтею 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю
або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом
і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову,
але вони об'єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить
від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного
й того самого відповідача. Об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ. Не допускається об'єднання
в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об'єднання
в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України передбачено, що позовна заява повертається якщо порушено правила об'єднання позовних вимог
(крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір
та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується
за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між
собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору
та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено
статтею 20 ГПК України.
Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах,
що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів
у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа,
яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи
та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших
є наявність у них спору про право цивільне та суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду
із позовом до ЖБК «Молодіжний-19» про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів членів ЖБК «Молодіжний-19», у якому просить:
- визнати недійсним та скасувати рішення загальних зборів членів
ЖБК «Молодіжний-19», яке оформлено протоколом № 1 від 18 грудня 2019 року в частині затвердження розміру щомісячного внеску на утримання будинку
та прибудинкової території в сумі 6,50 грн/кв. м по АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним та скасувати рішення загальних зборів членів
ЖБК «Молодіжний-19», яке оформлено протоколом № 4 від 06 березня 2024 року в частині затвердження розміру щомісячного внеску на утримання будинку
та прибудинкової території в сумі 9,00 грн/кв. м по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що збори проведені
з численними порушеннями процедури та діючого законодавства, а тому рішення прийняті за результатами зборів є незаконними та підлягають скасуванню.
За змістом частин першої та третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних
і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом,
а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення
і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування,
що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання,
є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі
є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні
і юридичні особи, а також держава.
Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач
це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними правовідносинами та,
на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи
чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді
за пред'явленими вимогами.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Суди встановили, що, звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання рішення загальних зборів членів ЖБК «Молодіжний-19» незаконними, у позовній заяві ОСОБА_1 визначено відповідачем ЖБК «Молодіжний-19», як юридичну особу.
Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що предметом
позову є оскарження відповідачем рішення загальних зборів членів ЖБК«Молодіжний-19» від 18 грудня 2019 року, оформленого протоколом № 1,
та рішення від 06 березня 2024 року, оформленого протоколом № 4, щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги.
Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України «Про кооперацію».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Як встановлено приписами статті 3 Закону України «Про кооперацію» метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Основними завданнями кооперації
є: підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав; створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб'єктів господарювання; залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення; створення і розвиток інфраструктури, необхідної
для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах
і послугах; сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства.
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо (частина друга статті 6 Закону України «Про кооперацію»).
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про кооперацію» кооперація базується
на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги
та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.
Стаття 12 Закону України «Про кооперацію» перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків
у роботі його органів управління та посадових осіб.
Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.
До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень,
що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю. Позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на вимогу: не менше третини його членів; спостережної ради; ревізійної комісії (ревізора); органу управління кооперативного об'єднання, членом якого він є. Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів (стаття 15 Закону України «Про кооперацію»).
Для визнання недійсним рішення загальних зборів членів кооперативу необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів члена кооперативу. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 923/226/20, від 05 вересня 2023 року
у справі № 916/2660/21.
Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих
на них рішень.
За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу
стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних,
а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство,
що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).
Відповідно до статті 94 ГК України господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
Згідно зі статтями 2, 6, 9 Закону України «Про кооперацію» кооператив
є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації,
що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації
та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються
на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь
в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом,
які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Такий правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 643/1810/19, постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада
2019 року у справі № 922/80/18.
Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь
в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями
на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень
на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла
до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення
або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Вказане також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду
від 03 березня 2021 року у справі № 759/16938/19.
Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно Статуту ЖБК «Молодіжний-19» кооператив є юридичною особою, який діє виключно в цілях управління багатоквартирним будинком.
ОСОБА_1 є співвласником квартири
АДРЕСА_2 .
Таким чином, спір стосується захисту прав позивача, як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушених, на її думку, ЖБК «Молодіжний-19»,
що пов'язані з перевищенням повноважень та втручанням у здійснення права власності співвласника у багатоквартирному будинку.
Наведене дає підстави для висновку про те, що предметом спору у цій справі
є права учасника непідприємницького товариства не тільки на участь
в управлінні ним, а і взагалі на участь у ньому, тобто корпоративні права, відтак спір виник з корпоративних правовідносин та підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Висновок про необхідність розгляду вказаної категорії справ у порядку господарського судочинства, викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц (провадження № 14-472цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження
№ 14-524цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20).
Зокрема, за висновками, які містяться, зокрема, у постановах від 02 жовтня
2019 року у справі № 501/1571/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі
№ 462/2446/17, Велика Палата Верховного Суду вказала про розгляд господарськими судами спорів у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки такі спори виникають при здійсненні
права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи
(пункт 3 частини першої ГПК України) незалежно від суб'єктного складу такого спору.
Аналогічні висновки містяться і у постанові КГС ВС від 23 червня 2021 року
у справі № 920/26/21.
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 761/15293/21 зазначено: «Велика Палата неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови
від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження
№ 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі
№ 695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20) вказано, що:
«частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
З 28 березня 2014 року - часу внесення змін до пункту 4 частини першої
статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції
підпункту 1 пункту 3 Закону України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців»(далі - Закон № 642-VII), який набрав чинності 28 березня
2014 року, процесуальний закон відніс до юрисдикції господарського суду розгляд справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерське господарство, кооператив, приватне, колективне підприємство тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов'язаними
зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.
Стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та розгляду справи судом першої інстанції, як і стаття 20 цього Кодексу у чинній редакції, визначають коло справ, які підлягають розгляду
в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають
з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою
та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Відповідно господарським судам підвідомчі справи, що виникають
із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув,
а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів».
Критеріями визначення юрисдикції спору (корпоративний це спір або спір про право цивільне) визнаються:
а) характер спірних правовідносин - корпоративні відносини мають бути пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи корпоративного типу, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав як різновиду суб'єктивних цивільних прав; а цивільні - із захистом цивільного права;
б) суб'єктний склад сторін - сторонами спору є юридична особа корпоративного типу, її учасники (засновники, акціонери, члени), у тому числі учасник, який вибув (носій корпоративних прав), посадова особа; чи особа не має у цій юридичній особі корпоративних прав;
в) предмет спору - захист порушеного чи оспорюваного права
або охоронюваного законом інтересу, порушеного певними діями (бездіяльністю) у процесі створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи корпоративного типу, набуття, здійснення або припинення корпоративних прав та обов'язків учасників (засновників, акціонерів, членів) такої юридичної особи, чи захист цивільних прав і інтересів, що випливають
з інших цивільних правовідносин, зокрема правовідносин інвестування
або споживчих правовідносин (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 750/319/18 (провадження № 14-10цс22)).
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої
та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 , будучи співвласником квартири АДРЕСА_2 є носієм корпоративних прав й з метою захисту своїх порушених прав, завданих діяльністю ЖБК «Молодіжний-19», має право звертатися з відповідним позовом до господарського суду.
Наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів процесуального законодавства висновків судів першої
та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, оскільки не знайшли підтвердження, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Аргументи заявника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно
до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання
та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій,
то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року
у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга, подана
на судові рішення попередніх інстанцій, є необґрунтованою. Правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року
у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний-19»
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внеску
на управління (утримання) багатоквартирного будинку.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров