06 травня 2025 року
м. Київ
справа № 501/1090/15-ц
провадження № 61-11178св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Державна іпотечна установа,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Міністерство юстиції України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство юстиції України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості за кредитним договором
за касаційною скаргою Державної іпотечної установи на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2023 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», банк), правонаступником якого є Державна іпотечна установа, звернулося до суду з позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2005 року № 11к-37 у розмірі 839 223,59 грн, з яких: 24 567,34 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 15 грудня 2014 року еквівалентно 378 717,81 грн, - сума строкової заборгованості за основним боргом кредиту; 4 127,76 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 грудня 2014 року еквівалентно 63 631,48 грн, сума простроченої заборгованості за основним боргом кредиту; 306,87 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 грудня 2014 року еквівалентно 4 730,55 грн, сума строкової заборгованості за відсотками; 5 045,24 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 грудня 2014 року еквівалентно 77 774,89 грн, сума простроченої заборгованості за відсотками; 460,56 грн - сума строкової заборгованості за щомісячною комісією; 9 211,20 грн - сума простроченої заборгованості за щомісячною комісією; 304 697,10 грн - пеня за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту та відсоткам, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,2 кв. м, житловою площею 39,7 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом визнання права власності на означене майно за Державною іпотечною установою за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк посилався на те, що 10 листопада 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит») і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11к-37, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 48 000,00 дол. США із сплатою 11 % річних, зі строком повернення 10 листопада 2015 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 11 листопада 2005 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,2 кв. м, житловою площею 39,7 кв. м.
Відповідачка не виконувала зобов'язання належним чином, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 05 грудня 2014 року становила 839 223,59 грн.
У зв'язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Іллічівський міський суд Одеської області рішенням від 26 червня 2023 року позов задовольнив. В рахунок погашення заборгованості громадянки ОСОБА_1 перед Державною іпотечною установою за кредитним від 10 листопада 2005 року № 11к-37 у розмірі 839 223,59 грн, з яких: 24 567,34 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 15 грудня 2014 року еквівалентно 378 717,81 грн, - сума строкової заборгованості за основним боргом кредиту; 4 127,76 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 грудня 2014 року еквівалентно 63 631,48 грн, сума простроченої заборгованості за основним боргом кредиту; 306,87 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 грудня 2014 року еквівалентно 4 730,55 грн, сума строкової заборгованості за відсотками; 5 045,24 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 грудня 2014 року еквівалентно 77 774,89 грн, сума простроченої заборгованості за відсотками; 460,56 грн - сума строкової заборгованості за щомісячною комісією; 9 211,20 грн - сума простроченої заборгованості за щомісячною комісією; 304 697,10 грн - пеня за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту та відсоткам, звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,2 кв. м, житловою площею 39,7 кв. м, яка належить на праві власності громадянці ОСОБА_1 шляхом визнання права власності на означене майно за Державною іпотечною установою за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, відповідачка свої зобов'язання за кредитним договором від 10 листопада 2005 року не виконувала належним чином, унаслідок чого утворилась заборгованість, що підтверджується наданими позивачем доказами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Одеський апеляційний суд постановою від 13 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2023 року в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, судових витрат скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції не врахував того, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, та дійшов помилкового висновку про задоволення вимог позивача. Тому рішення суду в частині його оскарження, а саме в частині вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
При цьому, надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 щодо відмови в позові з підстав пропуску позовної давності, апеляційний суд вважав їх безпідставними, оскільки застосування строку позовної давності можливе в разі доведення позивачем заявлених позовних вимог. Водночас у цій справі встановлено, що позов щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідає нормам матеріального права - статтям 36, 37 Закону України «Про іпотеку», а тому не підлягає задоволенню по суті.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У липні 2024 року Державна іпотечна установа подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 2-1076/10, від 03 березня 2021 року у справі № 395/1186/16-ц, від 31 жовтня 2022 року у справі № 241/2229/20; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не приймав ухвали про закінчення розгляду справи в підготовчому провадженні та ухвалення рішення про розгляд справи по суті, а суд апеляційної інстанції не звернув на це уваги. Водночас розгляд справи після вступу до неї Державної іпотечної установи в місцевому відбувся одразу по суті, що не дало представнику установи змоги змінити підстави чи предмет позовних вимог.
Також скарга містить доводи про те, що апеляційний суд безпідставно не задовольнив заяву представника Міністерства юстиції України про відкладення розгляду справи.
У серпні 2024 року Міністерство юстиції України подало письмові пояснення, в яких вказувало на безпідставність залучення його до участі у справі як третьої особи.
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 10 листопада 2005 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11к-37, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 48 000,00 дол. США із сплатою 11 % річних для придбання трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 зобов'язалась повернути банку отримані кошти до 10 листопада 2015 року.
Цього ж дня між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_3 був укладений договір поруки № П-01/21356.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 11 листопада 2005 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак Н. С. та зареєстрований за № 7952, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,2 кв. м, житловою площею 39,7 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11 листопада 2005 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак Н. С. та зареєстрованого за № 7927.
ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 05 грудня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 839 223,59 грн, з яких:
24 567,34 дол. США, що еквівалентно 378 717,81 грн, - сума строкової заборгованості з основного боргу;
127,76 дол. США, що еквівалентно 63 631,48 грн, - сума простроченої заборгованості за основним боргом;
306,87 дол. США, що еквівалентно 4 730,55 грн, - сума строкової заборгованості за відсотками;
5 045,24 дол. США, що еквівалентно 77 774,89 грн, - сума простроченої заборгованості за відсотками;
460,56 грн - сума строкової заборгованості за щомісячною комісією;
9 211,20 грн - сума простроченої заборгованості за щомісячною комісією;
304 697,10 грн - пеня за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту, відсотками та комісією.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» посилаючись на те, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яку вона не погасила, на підставі чого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.
Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК Українивизначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшла такого правого висновку.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Таким чином, законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, набутого у позасудовому порядку.
Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд встановив, що, укладаючи 11 листопада 2005 року іпотечний договір, ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» як іпотекодержатель і ОСОБА_1 як іпотекодавець погодили умови та порядок задоволення вимог іпотекодержателя в разі невиконання іпотекодавцем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
Зокрема, в пункті 11 іпотечного договору зазначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:
за рішенням суду (пункт 11.1);
у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено іпотекодавцем виключно у судовому порядку (пункт 11.2);
згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в підпунктах 11.3.1 та 11.3.2 цього пункту договору: задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 11.3.1) або продаж іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 11.3.2).
Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Установивши, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову правонаступника банку - Державної іпотечної установи про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи після вступу до неї Державної іпотечної установи в місцевому суді відбувся відразу по суті, що не дало змогу представнику установи змінити підстави чи предмет позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи відомо, що ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 12 квітня 2023 року закрите підготовче судове засідання та призначено судове.
При цьому, під час розгляду справи в місцевому суді, який тривав з 2015 року до 2023 року, спочатку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а після заміни позивача у грудні 2018 року Державна іпотечна установа, враховуючи судову практику у подібних правовідносинах, не ставили питання про зміну предмета чи підстав позову.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не задовольнив заяву представника Міністерства юстиції України про відкладення розгляду справи не заслуговують на увагу, оскільки суд правильно зазначив, що неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Міністерства юстиції України подало до суду пояснення, які суд врахував.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов