06 травня 2025 року
м. Київ
справа № 638/6769/20
провадження № 61-896св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2023 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати недійсним (фіктивним)з моменту його вчинення укладений 17 червня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини № 1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 227,0 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю за договором купівлі-продажу 239 017,00 грн; зобов'язати ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 у натурі нежитлові приміщення підвальної частини № 1б, 2-:-20, 10a, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 у натурі все рухоме майно, яке знаходиться у нежитлових приміщеннях підвальної частини № 1б, 2-:-20, 10a, 10б, 11a, I житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , перелік якого наведений в акті від 15 жовтня 2016 року приймання-передачі нежитлового приміщення та іншого обладнання, що передаються в оренду, який є додатком № 2 та невід'ємною частиною договору оренди нежитлового приміщення за вказаною адресою від 15 жовтня 2016 року № 02/16.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що 01 грудня 2010 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 4630-В-С набула у власність нежитлові приміщення підвальної частини № 1б, 2-:-20, 10a, 10б, 11a, I житлового будинку літ «А-5», загальною площею 227,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , які до того орендувала з правом приватизації (викупу).
Нежитлові приміщення потребували капітального ремонту, коштів на який у позивачів не було. У зв'язку з цим у вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулась за допомогою до чоловіка своєї сестри, ОСОБА_5 , та його братів, ОСОБА_6 і ОСОБА_6 .
Під час спілкування з ОСОБА_7 стосовно допомоги у капітальному ремонті нежитлових приміщень ОСОБА_1 повідомила, що має грошові зобов'язання перед трьома знайомими, у яких вона взяла у борг 30 000,00 дол. США з метою викупу нерухомості. Строк виплати за першою борговою розпискою вже минув, за другою настає у лютому 2014 року, за третьою - у жовтні 2014 року.
У свою чергу ОСОБА_6 сказав, що зазначені кошти вони будуть повертати усі разом. Проте необхідно буде формально, на час проведення ремонтних робіт у нежитлових приміщеннях, переписати ці приміщення на його тещу ОСОБА_3 . Такі дії необхідні з метою уникнення можливого арешту нерухомості та звернення стягнення на майно і як гарантія того, що після завершення ремонтних робіт буде укладений договір щодо порядку використання нерухомого майна та пропорційного розподілу прибутків від здавання його в оренду.
На вказану пропозицію ОСОБА_6 позивачі погодились. 17 червня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу № 732, який є фіктивним, оскільки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, і жодних дій на його виконання сторони не вчинили.
Вказали, що з листопада 2013 року у нежитлових приміщеннях поступово почали проводитись ремонтні роботи. Спочатку відремонтували нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , потім - на АДРЕСА_1 , а восени 2015 року почали ремонт приміщень на АДРЕСА_4. Наприкінці 2016 року всі ремонтні роботи було завершено, приміщення здавались в оренду, а прибутки розподілялись між усіма.
Однак у грудні 2018 року ОСОБА_1 від ОСОБА_5 стало відомо, що вона не буде отримувати кошти від оренди нежитлових приміщень у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 як їхня власниця з вересня 2018 року скоротила наполовину виплату ОСОБА_6 його частини прибутку від здачі в оренду нежитлових приміщень, а з початку грудня 2018 року взагалі припинила такі виплати. Від ОСОБА_6 їй стало відомо, що його дружина ОСОБА_8 і теща ОСОБА_3 на початку грудня зустрічались з усіма орендарями нежитлових приміщень, яким повідомили, що власницею вказаних нежитлових приміщень є ОСОБА_3 , і саме їй і її дочці необхідно сплачувати орендну плату. Після цього ОСОБА_1 попросила ОСОБА_6 повернути їй усі документи, які вона передавала йому для укладення договорів оренди. Проте він їй повідомив, що ОСОБА_8 пішла від нього до батьків і забрала із собою усі документи.
У подальшому ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_8 , щоб вирішити питання добровільного повернення їй нежитлових приміщень, однак ОСОБА_8 відмовилась.
Позивач зазначили, що перед укладенням договору купівлі-продажу його сторони усвідомлювали, що цей договір виконуватись не буде, і дійсним наміром його сторін є не купівля-продаж нерухомості, а можливість проведення іншими особами капітального ремонту нежитлових приміщень з метою спільного їх використання для отримання прибутку. Крім того, підписання оспорюваного договору мало на меті збереження нежитлових приміщень від можливого звернення стягнення за грошовими зобов'язаннями ОСОБА_1 . Сторони усвідомлювали, що після завершення ремонту приміщень буде укладений інший справжній договір щодо порядку використання майна та пропорційного розподілу прибутків. Після укладення договору вона продовжувала протягом чотирьох років фактично володіти і користуватися приміщеннями, отримувала прибутки з оренди. ОСОБА_3 не вчиняла будь-яких дій щодо фізичного прийняття нежитлових приміщень у власність, не складались акт приймання-передачі, технічна документація тощо.
Враховуючи зазначене, позивачі просили позов задовольнити.
Ухвалою від 04 жовтня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова провадження в частині вимог до ОСОБА_4 закрив у зв'язку з його смертю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 04 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачі не довели належними та допустимими доказами того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків з боку покупця ОСОБА_3 . При цьому суд виходив з того, що передбачені оспорюваним договором купівлі-продажу правові наслідки дійсно настали.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Харківський апеляційний суд постановою від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У січні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, від 14 травня 2019 року у справі № 910/16979/17 та постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/513/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 757/5252/17, від 16 липня 2019 року у справі № 910/15893/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивачі належними, допустимими і достатніми доказами довели, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомості двома його сторонами (продавцем і покупцем) свідомо укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином, що ніякого передання проданих на користь ОСОБА_3 нежитлових приміщень насправді не було і не могло бути, оскільки обидві сторони не збиралися виконувати цей правочин. Обставини, за яких ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладали оспорюваний договір, об'єктивно доводять фіктивність цього договору, для визнання недійсним якого в судовому порядку є передбачені законом підстави і відповідні докази.
Надаючи правову оцінку доведеному факту несплати покупцем грошей за відплатним договором купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що несплата грошей не може бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки такі доводи можуть свідчити про неналежне виконання умов вказаного правочину, а не про його недійсність.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
27 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 17 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 732.
За умовами договору ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність і зобов'язалась оплатити на визначених договором умовах нежитлові приміщення підвальної частини № 1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ «А-5» загальною площею 227,0 кв м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Нежитлові приміщення, що відчужуються, належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору № 4630-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. 01 грудня 2010 року, реєстровий номер 4201.
Продаж вчинено за суму 239 017,00 грн. Розрахунок в цій сумі грошей між сторонами за цим договором проведений повністю ще до підписання договору згідно з чинним законодавством. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні нежитлові приміщення. За їх розсудом визначена в цьому договорі вартість саме цих нежитлових приміщень є справедливою, відповідає їх дійсності.
Оціночна вартість вказаних нежитлових приміщень становить 239 017,00 грн згідно зі звітом про оцінку нерухомого майна від 15 червня 2015 року, виконаним фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 на підставі договору від 14 червня 2015 року № 14/06-2015 на проведення експертної оцінки майна, укладеного між ним і ОСОБА_6 .
Згода на продаж вказаних нежитлових приміщень надана чоловіком продавця ОСОБА_2 , справжність підпису якого на відповідній заяві засвідчив приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв А. М. 17 червня 2015 року, реєстровий номер 730.
Продавець звільнив вказані нежитлові приміщення від речей, що йому належать, та передав його покупцю.
Сторони у присутності нотаріуса підтвердили, що на час укладення договору вони усвідомлюють наслідки і розуміють значення своїх дій, підтверджують свої наміри та керують ними, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; не визнані судом недієздатними або обмеженими у дієздатності; їх не примушували укласти цей договір на вкрай невигідних для них умовах під впливом тяжкої обставини; уклали цей договір не під впливом помилки, обману або насильства; уклали цей договір без наміру приховати інші угоди (дії). Цей договір не є фiктивним або удаваним та не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб. Сторони стверджують, що ніяких підстав для визнання в майбутньому цього правочину недійсним немає. Цей договір підписується сторонами добровільно. Зміст статей законодавства, які зазначені у договорі, сторонам відомі та зрозумілі.
На підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2015 року право власності на вказані нежитлові приміщення зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 04 травня 2020 року № 208031823, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 червня 2015 року № 39198452.
На час укладення вказаного договору ОСОБА_1 мала невиконані грошові зобов'язання перед ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Зокрема, 07 листопада 2010 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у борг 12 000,00 дол. США на строк два роки, що також підтверджується її письмовою розпискою. Вказані кошти ОСОБА_1 повернула ОСОБА_10 02 вересня 2016 року, що підтверджується розпискою ОСОБА_10 .
03 лютого 2013 року ОСОБА_1 отримала у борг від ОСОБА_11 грошові кошти у розмірі 10 000,00 дол. США, які зобов'язалась повернути через рік, у лютому 2014 року, що підтверджується її розпискою. Вказані кошти ОСОБА_1 повернула ОСОБА_11 20 липня 2017 року, що підтверджується розпискою ОСОБА_11 .
15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 отримала у борг від ОСОБА_12 8 000,00 дол. США, які зобов'язалась повернути не пізніше 15 жовтня 2014 року, на підтвердження чого склала розписку. Вказані кошти ОСОБА_1 повернула ОСОБА_12 10 жовтня 2014 року, що підтверджується розпискою.
До укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, а саме 24 лютого 2014 року ОСОБА_1 укладала з Інвестиційно-консалтинговою компанією «Проконсул» договір про надання послуг, за умовами якого компанія надає інформаційно-консультаційні послуги, пов'язані з пошуком фізичної або юридичної особи, зацікавленої у придбанні права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення № 1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ «А-5» загальною площею 227,0 кв. м. У січні 2016 року ОСОБА_1 повідомила про розірвання договору від 24 лютого 2014 року, оскільки вона вирішила приступити до капітального ремонту приміщень.
Після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, а саме 01 грудня 2015 року, ОСОБА_1 укладала з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_13 договір № 232 про виконання робіт, за яким фізична особа - підприємець ОСОБА_13 взяв на себе обов'язок виконати ремонтні роботи за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 395 000,00 грн.
01 грудня 2015 року та 24 квітня 2016 року фізичній особі - підприємцю ОСОБА_13 сплачено 250 000,00 грн та 145 000,00 грн, що підтверджується товарними чеками № 1/1 та № 1/24 відповідно.
24 квітня 2016 року ОСОБА_1 підписала акт виконаних робіт за договором № 232, що підтверджує його виконання.
Допитаний у суді першої інстанції як свідок ОСОБА_13 надав показання, що він займається будівництвом житлових і нежитлових будівель та іншими видами діяльності у галузі будівництва. ОСОБА_1 звернулася до нього із замовленням на проведення відповідних робіт у нежитлових приміщеннях АДРЕСА_1 . Між ним і ОСОБА_1 було укладено відповідний договір. Всі оплати за договором здійснювала ОСОБА_1
ОСОБА_3 жодних замовлень чи оплат за договором не здійснювала.
01 лютого 2016 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_5 укладено договір позики грошових коштів без нарахування відсотків та цільовим використанням суми позики, за умовами якого ОСОБА_14 передала ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 30 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення 01 лютого 2017 року з цільовим використанням для завершення ремонтів нежитлових приміщень першого поверху № І, 1-11а, 1-11б, 1-13а, 1-14б, 1-14в, 1-14г, 1-14д, 1-14е, 1-14ж, загальною площею 122,5 кв. м, розташованих у житловому приміщенні літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлових приміщень підвальної частини № 1-б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І загальною площею 227,0 кв. м, розташованих у житловому будинку літ «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження факту отримання зазначених коштів ОСОБА_5 склав розписку.
23 травня 2016 року ОСОБА_1 уклала з Інвестиційно-консалтинговою компанією «Проконсул» договір про надання послуг, за умовами якого компанія надає інформаційно-консультаційні послуги, пов'язані з пошуком фізичної або юридичної особи, зацікавленої в придбанні права оренди на нерухоме майно: нежитлові приміщення №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв. м, попередньо попросивши у листі від 19 травня 2016 року підготувати такий договір.
26 березня 2018 року між ОСОБА_6 і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 укладено договір № 26/03/2-2018 на проведення експертної оцінки майна з метою визначення вартості спірних нежитлових приміщень з урахуванням вартості проведеного у них ремонту для вчинення нотаріальних дій щодо поділу їх в натурі між особами, за рахунок яких здійснювався капітальний ремонт.
19 грудня 2018 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім'я ОСОБА_6 , якою уповноважила його, зокрема, представляти її інтереси з питань користування, здавання в оренду тощо нежитлових приміщень підвальної частини № 1-б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І, загальною площею 227,0 кв. м, розташованих у житловому будинку літ «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, у 2016-020 роках між ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_15 , фізичною особою - підприємцем ОСОБА_16 , фізичною особою - підприємцем ОСОБА_17 , фізичною особою - підприємцем ОСОБА_18 , фізичною особою - підприємцем ОСОБА_19 укладались договори оренди нежитлових приміщень, а також додаткові угоди до них і акти приймання-передачі нежитлових приміщень та іншого обладнання, що передається в оренду, за умовами яких орендарям надавались в оренду нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_3 .
З 13 грудня 2016 року ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа - підприємець, видом діяльності якої є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_3 повідомлення про намір оспорити в суді договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 червня 2015 року та просила повідомити про це орендарів.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_20 пояснила, що ОСОБА_1 є її рідною сестрою, а ОСОБА_5 - її чоловіком. У лютому 2013 року її сестра повідомила про те, що вона орендувала приміщення на АДРЕСА_1 , в подальшому їх приватизувала, однак при цьому у неї з'явилися борги. Просила їх допомогти їй. Брати її чоловіка пообіцяли допомогти з ремонтом. Після чого приміщення фіктивно переписали на ОСОБА_3 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 повідомив, що з дитинства знає ОСОБА_6 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Крім того, він був виконавцем будівельних робіт в спірних нежитлових приміщеннях. ОСОБА_3 не знає. Виконував роботи десь з 2015 року. В 2016 році приміщення вже було готове. Здавав приміщення ОСОБА_1 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_22 пояснив, що він добре знає родину ОСОБА_1 , оскільки вони доводяться один одному родичами. На прохання ОСОБА_6 він привозив ОСОБА_1 та її чоловіка до приватного нотаріусa ОСОБА_23 . При укладенні спірного договору купівлі-продажу був присутнім ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , її чоловік та ОСОБА_3 і її чоловік. ОСОБА_3 повідомила, що всі документи готові, потрібно їх тільки підписати. Жодних розрахунків з ОСОБА_3 не проводилось. З нотаріусом розраховувався ОСОБА_6 .
Між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , ОСОБА_5 є спори в інших справах, в яких вони також посилаються на заволодіння ОСОБА_3 їхнім майном. У березні 2021 року ОСОБА_6 і ОСОБА_1 звернулись до суду з вимогами до ОСОБА_3 щодо стягнення з неї витрат на ремонт спірних нежитлових приміщень, доходу від їх оренди та пені. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та відшкодування збитків, у якому просила стягнути з відповідачки кошти за договором купівлі-продажу, який оспорює у цій справі.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилалася на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фіктивними, оскільки сторони його уклали без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.
Згідно з частиною п'ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Суди встановили, що оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підписано його сторонами. Учасники договору досягли згоди з усіх істотних його умов, володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі. На виконання умов договору право власності на спірні нежитлові приміщення перейшло до ОСОБА_3 та було зареєстроване за нею в установленому законом порядку. З 2016 року ОСОБА_3 отримала статус фізичної особи - підприємця та передала спірні приміщення в оренду іншим фізичним особам - підприємцям, отримувала прибуток, тобто володіла і користувалась таким майном, вчиняла щодо нього юридично значимі дії.
Установивши, що передбачені оспорюваним договором купівлі-продажу правові наслідки дійсно настали, сторони цього договору вчинили всі передбачені договором дії, виконали його, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання такого правочину недійсним з підстав фіктивності. Разом з тим під час розгляду справи позивачка належними і допустимими доказами не довела, що договір купівлі-продажу нерухомого майна є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона фактично не отримувала грошових коштів за продаж спірного майна від ОСОБА_3 , а відповідачка посилалась на те, що передала кошти не їй, а ОСОБА_6 , обґрунтовано спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що ці обставини не можуть бути підставою для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки вони можуть свідчити про неналежне виконання умов вказаного правочину, а не про його недійсність. З метою захисту своїх прав ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися з вимогами про стягнення неотриманих нею коштів за продаж майна за договором купівлі-продажу, що вона і зробила, звернувшись до суду з вимогами у справі № 638/5746/21 (постановою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено).
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що з червня 2015 року до грудня 2018 року позивачка та ОСОБА_6 продовжували вчиняти дії з володіння і управління нерухомим майном, здійснювали капітальний ремонт, не є підставами для визнання правочину фіктивним, адже свідчать лише про наміри позивачки і третіх осіб володіти цим майном, однак не про відсутність у ОСОБА_3 намірів досягти правового результату за договором купівлі-продажу, про що також правильно зазначив апеляційний суд.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до неправильного тлумачення заявником наведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це не входить до його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов